03.06.2020 року м. Дніпро Справа № 912/14/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Вечірко І.О. (доповідач)
судді Білецька Л.М., Парусніков Ю.Б.
секретар Манчік О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну
скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська"
на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.04.2019 року (повний текст складено 19.04.2019 року)
у справі № 912/14/19(суддя Ярошенко В.І., м. Дніпро)
за позовом Заступника прокурора Кіровоградської області, м. Кропивницький
в інтересах держави
в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Регіонального відділення Фонду державного майна по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, м. Дніпро
до 1. Державного підприємства "Укрриба", м. Київ;
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська", с. Куцеволівка, Онуфрієвський район, Кіровоградська область
за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні
позивача Державне агентство рибного господарства України, м. Київ
про визнання недійсними договору та додаткової угоди, зобов'язання повернути майно
1. Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
Заступник прокурора Кіровоградської області в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Регіонального відділення Фонду державного майна по Кіровоградській області звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до Державного підприємства "Укрриба" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська" про визнання недійсними договору простого товариства від 22.06.2006 року № 1 та додаткової угоди до нього від 01.11.2014 року, які укладені між відповідачами, зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська" повернути Державному підприємству "Укрриба" державне нерухоме майно, а саме гідротехнічні споруди загальною вартістю 812 761,00 грн., розташовані в селах Куцеволівка, Успенка Онуфріївського району Кіровоградської області, за інвентарними номерами, зазначеними прокурором у позовній заяві. У позовній заяві прокурор просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності.
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 16.04.2019 року позовні вимоги задоволено. Визнано недійсними договір простого товариства № 1 від 22.06.2006 року та додаткову угоду до нього від 01.11.2014 року, що укладені між Державним підприємством "Укрриба" та Відкритим акціонерним товариством "Станція Придніпровська". Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська" повернути Державному підприємству "Укрриба" державне нерухоме майно - гідротехнічні споруди загальною вартістю 812 761,00 грн., а саме: гідротехнічні споруди нагульних ставків з інвентарними номерами 009, 010, 011, 012, 0,13, 014, що розташовані в с. Куцеволівка Онуфріївського району Кіровоградської області, риборозподільник з інвентарним номером 017, що розташований в с. Куцеволівка Онуфріївського району Кіровоградської області та гідротехнічні споруди недобудованого лиману ТРГ, що розташовані в с. Успенка Онуфріївського району Кіровоградської області. Стягнуто з Державного підприємства "Укрриба" на користь Прокуратури Кіровоградської області судовий збір в розмірі 7 857,75 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська" на користь Прокуратури Кіровоградської області судовий збір в розмірі 7 857,75 грн.
Вказане рішення місцевий господарський суд мотивував обґрунтованістю підстав звернення прокурора з позовом у даній справі в інтересах держави в особі позивача та наявністю підстав для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах. При цьому суд послався на обізнаність прокурора про порушення інтересів держави у спірних правовідносинах з дати отримання листа Регіонального відділення Фонду державного майна по Кіровоградській області від 17.10.2018 року № 340-24, у зв'язку з чим строк на звернення до суду не є пропущеним, що свідчить про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності, на застосуванні якого наполягав відповідач-2.
2. Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи учасників справи.
Відповідач-2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.04.2019 року, відмовити у задовленні позовних вимог.
2.1. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Скаржник посилається на те, що рішення суду прийняте з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права. Місцевий господарський суд не перевірив відповідність доводів позовних вимог змісту договору та законодавства, на яке суд посилався в обґрунтування такого рішення. У даній справі жоден з відповідачів не підтвердив в суді, що мав спрямування своєї волі на укладення між сторонами договору оренди майна, а не договору простого товариства. Позивачем не було надано суду доказів, які б свідчили, що між сторонами існують правовідносини саме договору оренди, а не простого товариства. Оцінку змісту договірних відносин суд зробив лише на підставі тлумачення умов договору простого товариства № 1 від 22.06.2006 року без врахування контексту його фактичного виконання сторонами. Висновок суду про протилежність інтересів сторін укладеного договору не ґрунтується на аналізі його змісту. Жодною нормою законодавства не заборонено учасникам договору простого товариства встановлювати перелік зобов'язань по відношенню одна до одної та порядку їх виконання, наявність таких зобов'язань не перетворює договір простого товариства в договір оренди. Умова договору щодо відшкодування однією із сторін договору збитків іншій стороні договору в разі, якщо така перша сторона порушить взяті на себе зобов'язання, є умовою, яка може міститись в договорі простого товариства і наявність цієї умови не свідчить про те, що зміст договору простого товариства стає договором оренди або будь-яким іншим договором, а не договором простого товариства. Договором у відповідності до частини 1 статті 1134 Цивільного кодексу України може бути встановлено, що плоди і доходи від спільної діяльності не є спільною власністю учасників. Стаття 1139 Цивільного кодексу України не вимагає розподілу частки прибутку обов'язково пропорційно до вкладів, а допускає, що сторони вільні самі визначити, як саме буде розподілятись їх прибуток від спільної діяльності, і отже, це може бути розподіл прибутку у твердій фіксованій сумі, а не пропорційно до вартості вкладів у спільне майно. Висновок суду про те, що якщо один із учасників простого товариства не отримує права власності на доход (виручку) від спільної діяльності, а отримує таке право лише після розподілу доходу, не відповідає нормам законодавства. Посилання суду на те, що сума коштів, яку відповідач-2 щомісяця в порядку пунктів 3.2 та 3.3 договору мав перераховувати відповідачу-1 не залежала від наслідків спільної діяльності не відповідає фактичним обставинам справи, зокрема, змісту договору. Відповідач-1 дійсно отримував гарантовану суму коштів щомісяця. Але, якщо для відповідача-1 це була прибутковість від спільної діяльності, то для відповідача-2 це виглядало так, що в тому місяці, в якому було забезпечено отримання прибутку на відповідному рівні - це була сума розподілу прибутку, тобто спільні кошти, а в тому, в якому не було забезпечено отримання прибутку на відповідному рівні - це була сума, яку відповідач-2 виплачував за рахунок власних коштів, як збитки. Такі платежі дійсно схожі з платежами в якості орендної плати, але на відміну від таких платежів вони мають істотну правову різницю: для орендаря орендна плата - це завжди зменшення оподатковуваного прибутку в складі валових витрат та податковий кредит з ПДВ, а для підприємства, яке виплачує дохід від діяльності простого товариства або відшкодовує збитки від цієї діяльності - ці суми не є і не можуть бути валовими витратами для обчислення прибутку, ні входити до складу податкового кредиту ПДВ. Суд першої інстанції мав залишити даний позов без розгляду, оскільки відсутні підстави для прокурорського представництва, які передбачені статтею 23 Закону України "Про прокуратуру". Також, даний позов пред'явлено в інтересах неналежного позивача, що є підставою для відмови в позові, оскільки право на задоволення позову має лише та особа, цивільні права або інтереси якої зазнали порушення внаслідок укладення договору простого товариства. Державним органом, до сфери управління якого належить ДП "Укрриба" і який контролює порядок використання державного майна, що перебуває на балансі останнього, є Державне агентство рибного господарства України, а не Фонд державного майна. Суд першої інстанції безпідставно не задовольнив заяву відповідача-2 про застосування у даній справі позовної давності. На думку скаржника, не має ніякого значення коли саме Фонд державного майна дізнався про факт укладення спірного договору, оскільки цей договір ніяким чином не зачіпає права Фонду щодо цього майна, контроль за використанням його Фонд весь цей час не здійснював та не мав повноважень здійснювати. У суду першої інстанції не було правових підстав задовольняти позовні вимоги в частині зобов'язання повернути майно, оскільки ДП "Укрриба" є відповідачем у даній справі, як і скаржник. Якщо примусово виконувати дане рішення, то у виконавця стягувачем буде виступати не позивач, а відповідач та боржником - другий відповідач. Судом не вірно розподілено судові витрати у справі.
2.2. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Посилається на те, що судом першої інстанції однозначно встановлено, що оскаржуваний договір по суті є договором оренди державного майна, а не простого товариства. У позовній заяві заступника прокурора Кіровоградської області зазначені детальні обґрунтування підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором у даному спорі. Правомочною особою на укладення договору оренди державного майна є Фонд державного майна України, а отже ДП "Укрриба" при укладенні оспорюваного договору було перевищено свої повноваження, як балансоутримувача майна. Місцевий господарський суд, розглядаючи заяву відповідача-2 про застосування строку позовної давності, цілком логічно відмовив в її задоволенні. Про факт укладення спірного договору та додаткової угоди до нього Регіональному відділенню стало відомо у грудні 2016 року із листа Фонду державного майна України від 09.12.2016 року. Під час укладення спірного договору Регіональне відділення участі не приймало, згоди на його укладення не надавало. Контроль за діяльністю ДП "Укрриба", в тому числі й щодо виявлення фактів розпорядження державним майном, яке належить підприємству на праві господарського відання, не здійснює, оскільки вказане підприємство не входить до сфери управління вказаного органу. За наведених обставин на думку Регіонального відділення Фонду Державного майна України, судом обґрунтовано застосовано приписи статті 261 Цивільного кодексу України, відповідно до якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Інші доводи скаржника щодо істотного порушення норм матеріального та процесуального права не знаходять свого підтвердження. Будь-яких переконливих доводів скаржник не навів, а наведені доводи не можуть бути підставою для скасування судового рішення у даній справі.
Прокуратура Кіровоградської області у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.04.2019 року у даній справі залишити без змін. Посилається на те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення було дотримано вимоги статей 213, 637 Цивільного кодексу України. Виходячи із змісту положень статей 6, 1132, 1134, 1137, 1138, 1139 Цивільного кодексу України та суті відносин, що мають складатися між учасниками на підставі договору простого товариства, вбачається, що волевиявлення ДП "Укрриба" та ТОВ "Станція Придніпровська" було направлене не на укладення договору простого товариства, оскільки умови спірного договору містять положення, які свідчать про відсутність у учасників цього договору спільного інтересу, зокрема: усі блага (продукція, плоди і доходи) за ним набувались лише ТОВ "Станція Придніпровська", а не всіма учасниками; розподіл між усіма учасниками договору за відповідний період прибутку, одержаного з усієї виробленої продукції, плодів і доходів, отриманих ТОВ "Станція Придніпровська" під час користування на власний розсуд державним нерухомим майном - гідротехнічними спорудами, не здійснювався. ТОВ "Станція Придніпровська" отримувала у власність всю продукцію, плоди і доходи, а з прибутку, одержаного з частини плодів і доходів кожного місяця перераховувало сталу суму на поточний рахунок ДП "Укрриба"; користування спільним майном учасників здійснювалось не за їх спільною згодою, а за власним розсудом ТОВ "Станція Придніпровська", фактично державне нерухоме майно - гідротехнічні споруди вибули з володіння ДП "Укрриба", про що свідчить акт прийому-передачі від 22.06.2006 року такого майна від ДП "Укрриба" до ТОВ "Станція Придніпровська" та умови спірного договору, якими встановлено заборону ДП "Укрриба" втручатись у господарську діяльність ТОВ "Станція Придніпровська" й дозволено ДП "Укрриба" здійснювати контроль за діяльністю ТОВ "Станція Придніпровська" лише в частині збереження та цільового використання державного майна; учасники за порушення умов договору, незалежно від підстав їх виникнення, керуючись умовами спірного договору мали нести не солідарну відповідальність, тобто обома учасниками, а лише ТОВ "Станція Придніпровська" - одноособово перед ДП "Укрриба", у разі якщо прибуток від спільної діяльності становитиме менше визначеної сталої суми. Тобто, відповідальність за завдані збитки у вигляді упущеної вигоди під час здійснення діяльності за цим договором несе лише ТОВ "Станція Придніпровська". З умов спірного договору вбачається, що господарська діяльність по сільськогосподарському виробництву з використанням державного нерухомого майна - гідротехнічних споруд, здійснюється тільки ТОВ "Станція Придніпровська", ДП "Укрриба" лише отримує грошові кошти в сталому розмірі. Таким чином, волевиявлення сторін при укладенні спірного договору було направлене на здійснення ТОВ "Станція Придніпровська" платного користування державним нерухомим майном - гідротехнічними спорудами, переданими останньому ДП "Укрриба". Умова спірного договору про обов'язок ТОВ "Станція Придніпровська" по відшкодуванню ДП "Укрриба" заподіяних збитків відсутністю прибутку у вигляді упущеної вигоди свідчить лише про те, що учасники цього договору таким чином замаскували обов'язок по сплаті орендної плати за користування державним майном незалежно від результатів господарської діяльності. Спільної мети спільної діяльності - одержання спільного прибутку з усіх благ досягнуто не було. Розподіл прибутку, одержаного від спільної діяльності в твердій фіксованій сумі, а не іншим чином призводить до того, що один з учасників отримує кошти, які не залежать від результатів господарської діяльності, які можуть мати походження не від отриманого спільного прибутку, а їх розмір не відповідатиме справедливому розподілу отриманого від спільної діяльності прибутку, як наслідок - не відповідатиме меті спільної діяльності - досягнення спільного прибутку. Докази того, чи було в дійсності вигідне для Підприємства отримання коштів за спірним договором у фіксованій сумі, до суду першої інстанції у даній справі не надавались. Для визначення дійсної волі ТОВ "Станція Придніпровська" та ДП "Укрриба" при укладенні 22.06.2006 року договору простого товариства питання того, як вказані кошти проведені по бухгалтерському обліку не має необхідності, оскільки зазначене не входить до кола обставин, які підлягають доказуванню у даному спорі. Регіональне відділення Фонду державного майна України усвідомлювало порушення інтересів держави у даних правовідносинах, мало відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за їх захистом до суду не зверталось, а здійснювало лише листування з ДП "Укрриба" та Держрибагентством з метою добровільного вчинення дій по припиненню порушень таких інтересів держави. Нормами діючого на час укладення спірного договору та на сьогоднішній день законодавства України передбачено, що правомочності щодо розпорядження об'єктами права державної власності, у тому числі й передачі їх у тимчасове користування (оренду) юридичним особам, належать Фонду державного майна України та його регіональним відділенням. Спір у даній справі стосується договору, який є фактично договором оренди державного майна, орендодавцем за яким відповідно до вимог діючого законодавства України може бути лише Регіональне відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області, а передав у користування державне майно за спірним договором балансоутримувач такого майна, тому речові права та інтереси держави на таке майно порушено сторонами цього договору саме в особі Регіонального відділення Фонду державного майна по Кіровоградській області. Не зважаючи на те, що оскаржуваний правочин укладено 22.06.2006 року (із змінами від 01.11.2014 року) позовна заява подана у межах трирічного строку з часу, коли позивачу стало відомо про порушення вимог закону. Враховуючи, що суд визнав недійсними договір простого товариства та додаткову угоду до нього, вимога про зобов'язання повернути державне нерухоме майно його балансоутримувачу є належним та необхідним способом захисту в розумінні статті 216 Цивільного кодексу України для повного відновлення порушених інтересів держави, та є похідною від вимоги про визнання договору недійсним.
ДП "Укрриба" та третя особа своїми процесуальними правами не скористались та відзив на апеляційну скаргу не направили, що відповідно до вимог частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судового рішення.
3. Апеляційне провадження.
3.1.1. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.11.2019 року рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.04.2019 року скасовано, в позові відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 19.02.2020 року постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.11.2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.03.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 29.04.2020 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 зі змінами від 16.03.2020 року № 215 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено карантин з 12.03.2020 року на усій території України.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.04.2020 року розгляд апеляційної скарги відкладено на період дії особливого режиму роботи Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2020 року розгляд апеляційної скарги призначено на 03.06.2020 року.
3.1.2. Явка представників учасників провадження у справі.
У судове засідання 03.06.2020 року з'явились прокурор та представник позивача.
Прокурор та представник позивача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували, підтримали доводи, викладені у відзивах на апеляційну скаргу.
Відповідачі-1, 2 та третя особа своїми процесуальними правами не скористались та не забезпечили явку в судове засідання, хоча про день, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
Суд апеляційної інстанції враховуючи, що явку представників сторін в засідання не визнано обов'язковою та те, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідачів-1, 2 та третьої особи.
3.2. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства аграрної політики України "Про передачу гідротехнічних споруд" від 06.05.2003 року № 126/752 до сфери управління Міністерства аграрної політики України передано гідротехнічні споруди, включаючи рибоводні споруди та пов'язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства.
Додатком до вищевказаного наказу є Перелік господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, серед яких зазначено і ВАТ "Станція Придніпровська" (ЄДРПОУ 13760787), майно яких (гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди, та пов'язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів цих товариств та не підлягає приватизації) передано на баланс Державного підприємства "Укрриба".
Комісією, створеною відповідно до наказу Державного департаменту рибного господарства № 215 від 04.08.2003 року, за участю представників Державного департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики України, РВ ФДМУ по Кіровоградській області, ДП "Укрриба", ВАТ "Станція Придніпровська" 08.08.2003 року складено акт приймання-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду господарського товариства ВАТ "Станція Придніпровська" з балансу останнього на баланс ДП "Укрриба".
Відповідно до вищевказаного акта до складу об'єкта передачі входять гідротехнічні споруди, що не увійшли до статутного фонду господарського товариства ВАТ "Станція Придніпровська" та передаються на баланс ДП "Укрриба", перелік яких наведено у додатку № 1, що є невід'ємною частиною акта.
У переліку гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ "Станція Придніпровська" та передаються на баланс ДП "Укрриба", який є додатком № 1 до акта приймання-передачі гідротехнічних споруд від 08.08.2003 року, зазначено шість гідротехнічних споруд - нагульних ставків, риборозплідник, які розташовані в с. Куцеволівка Онуфріївського району Кіровоградської області, та недобудову лиману ТРГ, який розташовано в с. Успенка Онуфріївського району Кіровоградської області, залишкова балансова вартість яких складала 4 920 604 грн.
Наказом Державного департаменту рибного господарства від 20.10.2003 року № 298 затверджено акт приймання - передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ "Станція Придніпровська", на баланс ДП "Укрриба" та закріплено зазначене в цьому акті майно за ДП "Укрриба" на праві повного господарського відання.
Таким чином, у 2003 році за виданими наказами та актами ДП "Укрриба" було передано на баланс гідротехнічні споруди, які в подальшому стали предметом спірного договору.
22.06.2006 року між ДП "Укрриба" (Підприємство) та ВАТ "Станція Придніпровська" (правонаступником якого є ТОВ "Станція Придніпровська", Товариство) укладено договір простого товариства № 1 (надалі - Договір), за умовами якого учасники взяли на себе зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку від забезпечення належного та ефективного використання в сільськогосподарському виробництві гідротехнічних споруд, що перебувають у державній власності та розташовані у селі Куцеволівка Онуфріївського району Кіровоградської області та не увійшли до статутного фонду Товариства при приватизації державного майна, підвищення ефективності використання цього майна.
Вкладом Підприємства в просте товариство, що утворюється, на підставі цього договору, виступає наступне майно: гідротехнічні споруди нагульних ставків з інвентарними номерами 009 - 014, які розташовані в с. Куцеволівка Онуфріївського району Кіровоградської області, риборозплідник з інвентарним номером 017 та гідротехнічні споруди недобудованого лиману ТРГ, які розташовані в с. Успенка Онуфріївського району Кіровоградської області. Вартість цього вкладу сторони оцінили в 812 761 грн. (пункт 1.2 Договору).
Вкладом Товариства в просте товариство, що утворюється на підставі цього договору, є професійні та інші знання, навички персоналу та вміння, а також ділова репутація Товариства, яка здобута на ринку та час функціонування Товариства. Товариство також передає в якості вкладу до простого товариства всі оборотні засоби та запаси, що обліковуються на балансі Товариства станом на 01.06.2006 року, та оцінюють цю частину вкладу в 700 000 грн., виходячи з його потенційної вартості, його балансової вартості, а також потенційної вартості запасів риби, що мається у водних об'єктах, що перебувають у володінні Товариства. Професійні та інші знання, навички персоналу та вміння, а також ділова репутація Товариства на ринку оцінюється сторонами в 112 761 грн. (пункт 1.3 Договору).
Вклади учасників вважаються рівними за вартістю (пункт 1.4 Договору).
Про передачу вкладів в просте товариство учасники складають акт приймання - передачі протягом трьох днів з дня укладення цього договору (пункт 2.1 Договору).
Внесене Учасниками в якості вкладу майно залишається у власності (господарському управлінні) тієї із сторін, яка внесла це майно (пункт 2.3 Договору).
Продукція та одержані від діяльності цього простого товариства плоди і валові доходи, після розподілу між сторонами прибутку, є власністю Товариства, оскільки останнє внесло в якості вкладу майно, яке здатне давати плоди та доходи (пункт 3.1 Договору).
Прибуток, одержаний учасниками цього договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності з сільськогосподарського використання майна розподіляється між сторонами таким чином: 4 000 гривень щомісячного прибутку належать Підприємству, інша частина прибутку - Товариству. Зазначений прибуток має розподілятись до 15 числа, наступного за звітним та в цей же строк частина прибутку, що належна Підприємству, перераховуватись на його поточний рахунок. Розподілений прибуток є власністю кожного з учасників цього простого товариства (пункт 3.2 Договору).
Ведення спільних справ цього простого товариства учасники покладають на Товариство, яке свої повноваження діяти від імені цього простого товариства у відносинах з третіми особами може посвідчувати цим договором. При цьому, Товариство зобов'язано вести справи цього простого товариства таким чином, щоб прибуток від спільної діяльності становив суму більшу, ніж 4 000 грн. на місяць. В разі порушення цього зобов'язання Товариство відшкодовує Підприємству заподіяні цим збитки у формі недоотриманого прибутку в сумі, яка разом з отриманим прибутком, становитиме 4 000 грн. в місяць. Зазначені збитки мають відшкодовуватись в строк до 15 числа місяця, наступного за звітним (пункт 3.3 Договору).
Користування спільним майном, що передане в якості вкладу, здійснюється Товариством на власний розсуд з дотриманням цільового призначення цього майна та у відповідності до цілей цього простого товариства (пункт 3.8 Договору).
Товариство має право на проведення капітального ремонту гідротехнічних споруд, які передані в якості вкладу з дозволу Підприємства з частковим відшкодуванням понесених витрат на такий ремонт від Підприємства (пункт 3.10 Договору).
Протягом місяця після отримання вкладу за актом прийому - передачі Товариство зобов'язане застрахувати майно на користь Підприємства (пункт 3.12 Договору).
Підприємство має право протягом строку дії договору здійснювати контроль за діяльністю Товариства в частині збереження майна та цільового використання, що передане в якості вкладу шляхом проведення огляду цього майна (пункт 3.14 Договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання учасниками і діє з цього моменту протягом 25 років (пункт 5.1 Договору).
Договір підписано сторонами та скріплено печатками.
22.06.2006 року учасники договору простого товариства № 1 від 22.06.2006 року підписали акт приймання - передачі державного нерухомого майна згідно договору простого товариства, за яким ДП "Укрриба" в якості свого внеску передало, а ВАТ "Станція Придніпровська" прийняло до простого товариства з метою отримання спільного прибутку, в користування нерухоме державне майно, яке розташоване в Кіровоградській області Онуфріївському районі с. Куцеволівка та с. Успенка вартістю 812 761 грн., а саме: нагульні ставки з інвентарними номерами 009 - 014, риборозплідник з інвентарним номером 017 та недобудований лиман ТРГ.
01.11.2014 року між ДП "Укрриба" та ТОВ "Станція Придніпровська" укладено додаткову угоду до Договору простого товариства № 1 від 22.06.2006 року, в якій пункти 3.2 та 3.3 Договору викладено у наступній редакції:
"3.2 - прибуток, одержаний учасниками цього договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності з сільськогосподарського використання майна розподіляється між сторонами таким чином: 10 000 гривень щомісячного прибутку належать Підприємству, інша частина прибутку - Товариству. Зазначений прибуток має розподілятись до 15 числа, наступного за звітним та в цей же строк частина прибутку, що належна Підприємству, перераховуватись на його поточний рахунок. Розподілений прибуток є власністю кожного з учасників цього простого товариства.
3.3 - ведення спільних справ цього простого товариства учасники покладають на Товариство, яке свої повноваження діяти від імені цього простого товариства у відносинах з третіми особами може посвідчувати цим договором. При цьому, Товариство зобов'язано вести справи цього простого товариства таким чином, щоб прибуток від спільної діяльності становив суму більшу, ніж 10 000 грн. на місяць. В разі порушення цього зобов'язання Товариство відшкодовує Підприємству заподіяні цим збитки у формі недоотриманого прибутку, в сумі, яка разом з отриманим прибутком, становитиме 10 000 грн. в місяць. Зазначені збитки мають відшкодовуватись в строк до 15 числа місяця, наступного за звітним".
Позовні вимоги прокурора обґрунтовані тим, що оспорювані правочини є удаваними, оскільки вони фактично є договорами оренди державного майна, укладені з перевищенням відповідачем-1 своїх повноважень, оскільки відсутній дозвіл позивача на передачу в оренду, як єдиного орендодавця державного нерухомого майна.
3.3. Оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
3.3.1. Юридична оцінка доводів апеляційної скарги і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частина 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4). У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини 2 статті 235 Цивільного кодексу України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.
Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 927/451/18, від 19.02.2020 року у даній справі.
Згідно із частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до статті 287 Господарського кодексу України у редакції, чинній на час укладення спірного договору, та статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який був чинним у редакції на час укладення договору, орендодавцем державного майна цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.
Пунктом 5 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 року, чинного на момент укладення спірного договору, встановлено, що Фонд державного майна України виступає орендодавцем майна цілісних майнових комплексів підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, що є загальнодержавною власністю, дає дозвіл підприємствам, організаціям на передачу в оренду майнових комплексів їх структурних підрозділів.
Згідно Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів, затвердженої наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури № 252 від 19.12.1995 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.12.1995 року за № 466/1002, гідротехнічні споруди - це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та статті 283 Господарського кодексу України (в редакції станом на 22.06.2006 року, так і на сьогоднішній день), орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції на день укладення спірного договору) встановлено, що істотними умовами договору оренди серед інших є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань -неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна.
Згідно із статтею 775 Цивільного кодексу України право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані наймачем у результаті користування річчю, переданою у найм, належить наймачеві.
За умовами спірного Договору продукція та одержані від спільної діяльності ДП "Укрриба" та ВАТ "Станція Придніпровська" плоди і валові доходи належать ВАТ "Станція Придніпровська" (пункт 3.1 договору), тобто блага від цієї спільної діяльності набуваються лише одним учасником.
Зі змісту умов спірного договору вбачається те, що ДП "Укрриба" права на отримані блага від спільної діяльності не набувало, а отримувало їх від суб'єкта господарювання як компенсацію за використання державного майна - гідротехнічних споруд, що фактично є орендною платою за користування державним нерухомим майном. Тобто, інтерес ВАТ "Станція Придніпровська" спрямований на використання державного нерухомого майна - гідротехнічних споруд у своїй рибогосподарській діяльності та отримання одноособового права власності на отримані від неї продукцію, плоди та доходи, а в подальшому - перерахування ДП "Укрриба" відповідної сталої суми з прибутку, одержаного від реалізації такої продукції та плодів, та яка не залежить від наслідків цієї господарської діяльності. Інтерес ДП "Укрриба" за спірним договором спрямований лише на отримання від ВАТ "Станція Придніпровська" плати за користування вказаним державним нерухомим майном чи у вигляді прибутку, чи у вигляді недоотриманих доходів.
Верховний Суд у постанові від 19.02.2020 року у даній справі звернув увагу на те, що правомочності щодо розпорядження об'єктами права державної власності, у тому числі й передачі їх у тимчасове користування (оренду) юридичним особам належать органу, яким у спірних правовідносинах є позивач. Суд першої інстанції встановив, що позивач не був поінформований про укладення відповідачами спірного договору, оскільки він не здійснює контроль за діяльністю відповідача-1 та не входить до сфери управління позивача, а про укладення оспорюваного договору, позивач довідався з листа Фонду державного майна України від 09.12.2016 року № 10-16-24050. Встановивши, що майно передане відповідачем-1 в довгострокове платне користування відповідачу-2 без відома та без погодження із органами Фонду державного майна України як орендодавця та без дотримання спеціальних процедур передачі в оренду державного майна, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оспорюваний правочин є удаваним, оскільки вчинений для приховання іншого правочину - договору оренди державного майна, і що сторонами при його укладенні та укладенні додаткової угоди до нього не було додержано вимоги статті 287 Господарського кодексу України, статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що є підставою для визнання договору та додаткової угоди до нього недійсними згідно із статтями 203, 215 Цивільного кодексу України. Основною ознакою спірного договору є користування майном за плату, тоді як користування майном за плату є кваліфікуючими ознаками оренди державного майна.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про не застосування до даних правовідносин строків позовної давності з огляду на наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Таким чином, позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 258 Цивільного кодексу України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).
У пункті 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що за змістом частини 1ї статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 1 якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Термін "могла довідатися" означає, що у такої особи, у разі належної реалізації нею своїх прав чи виконання обов'язків, існувала реальна можливість довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Матеріали справи свідчать, що про факт укладення спірного договору та додаткової угоди до нього Регіональне відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, стало відомо у грудні 2016 року із листа Фонду державного майна України № 10-16-24050 від 09.12.2016 року. Прокуратура Кіровоградської області ймовірно про зазначені у позові порушення інтересів держави отримала під час опрацювання листа № 340-14 від 17.10.2018 року Регіонального відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях.
Слід також звернути увагу, що спірне майно протягом усього часу, з моменту його передачі ДП "Укрриба" було в наявності і не вибувало із його володіння. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області, а в подальшому Регіональне відділення Фонду державного майна по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, виконуючи свій обов'язок з управління державним майном здійснювали його інвентаризацію згідно з Методикою проведення інвентаризації об'єктів державної власності, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2005 року № 1121. Проте, проведення Регіональним відділенням Фонду державного майна України інвентаризації в умовах наявності майна не передбачено з'ясування обставин щодо укладення балансоутримувачем цього майна договорів з іншими особами.
За наведених обставин, відсутні підстави для застосування строку позовної давності у даній справі.
Щодо посилання скаржника на те, що суд першої інстанції мав залишити даний позов без розгляду, оскільки відсутні підстави для прокурорського представництва, які передбачені статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.
Відповідно до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Передумовою участі органів та осіб, визначених статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, в господарському процесі є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб'єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов'язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.
Згідно із частинами 3 - 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Зважаючи на роль прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 3 та абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду. При цьому у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм.
Аналіз положень частин 3 - 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв'язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
У даній справі, звертаючись із позовною заявою в інтересах держави, прокурор зазначив про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді з огляду на незаконне використання державного майна шляхом вчинення оспорюваного правочину і невжиття позивачем заходів щодо припинення такого порушення.
Матеріали справи свідчать, що позивач з метою захисту порушених інтересів держави у спірних правовідносинах проводив лише листування з Держрибагентством та ДП "Укрриба" з приводу розірвання спірного договору та необхідності укладання суб'єктом господарювання, який користується державним майном на підставі спірного договору, з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Кіровоградській області договору оренди цього державного майна (лист від 30.07.2018 року № 1041-22).
Разом з тим, із листа Держрибагенства від 12.09.2018 року № 3-11.1-13/5650-18 Регіональному відділенню Фонду Державного майна України по Кіровоградській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, було відомо про те, що ДП "Укрриба" та ТОВ "Станція Придніпровська" не розірвали спірний договір, а договір оренди державного майна - гідротехнічних споруд, якими користується вказаний суб'єкт господарювання на підставі спірного договору, з РВ ФДМУ по Кіровоградській області правонаступником якого є РВ ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, не укладено.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач усвідомлював порушення інтересів держави у даних правовідносинах, мав відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за їх захистом до суду не звертався, а здійснював лише листування з ДП "Укрриба" та Держрибагентством з метою добровільного вчинення дій по припиненню порушень таких інтересів держави. В даному спорі, прокурор звернувся до суду за захистом інтересів держави Україна, а не конкретного органу державної влади, яким є позивач.
Крім того, в листі № 340-24 від 17.10.2018 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, фактично визнало неможливість самостійного належного захисту майнових інтересів держави та звернулось до прокурора за їх захистом.
Верховний суд у даній справі в постанові від 19.02.2020 року, зокрема, зазначив, що з огляду на приписи статей 15, 16, 203, 215 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 року у справі № 439/212/14-ц.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні. Водночас апеляційний господарський суд бере до уваги аргументи, викладені у відзивах прокуратури та позивача на апеляційну скаргу, як такі, що узгоджуються з обставинами справи та нормами матеріального і процесуального права.
3.3.2. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
З огляду на зазначене та відсутність порушень норм матеріального та процесуального права при прийнятті судом першої інстанції оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та залишення без змін рішення місцевого господарського суду.
3.3.3. Розподіл судових витрат.
З огляду на відмову у задоволенні апеляційної скарги судові витрати, пов'язані з її поданням, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись статтями 275-282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Станція Придніпровська" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.04.2019 року у справі № 912/14/19- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 09.06.2020 року.
Головуючий суддя І.О. Вечірко
Суддя Л.М. Білецька
Суддя Ю.Б. Парусніков