02.06.2020 року м.Дніпро Справа № 908/3406/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач)
суддів: Паруснікова Ю.Б., Вечірка І.О.,
секретар судового засідання: Вітко Г.С.,
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.02.2020 (повний текст рішення складено 11.02.2020 року, суддя Смірнов О.Г.) у справі № 908/3406/19
за позовом: Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" (49602, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 108)
до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" (69008, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, буд. 72)
про стягнення 7 805,64 грн.
1.Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою від 04.12.2019 до Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат" про стягнення збору за зберігання вантажів у двократному розмірі в сумі 7 805,64 грн.
Позов мотивовано тим, що 19.02.2018 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця", далі Перевізник, та Публічним акціонерним товариством "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь", далі Замовник, укладений договір про надання послуг № 10429/ЦТЛ-2018/20/2018/365, далі Договір 1, предметом якого згідно п. 1.1. є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах Замовника і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні цього Договору користування вагоном не є орендною майна, а плата за користування вагоном Перевізника не є орендною платою.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.02.2020 у справі № 908/3306/19 позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" до Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" задоволено.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь", 69008, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, буд. 72, ідентифікаційний код 00191230, на користь:
- Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" збір за зберігання вантажу в сумі 7 805,64 грн., витрати зі сплати судового збору в сумі 1921, 00 грн., видано наказ.
Рішення обґрунтовано тим, що наявність заповненої графи 49 накладних, на підставі яких прибули спірні вагони з вантажем на адресу відповідача, свідчить про належне та своєчасне повідомлення позивачем відповідача про прибуття вантажу.
Відтак твердження відповідача про наявність підстав для звільнення його від сплати збору за зберігання вантажу є безпідставними та необґрунтованими.
Докази у справі свідчать, що відповідач частково здійснив оплату нарахованого збору за зберігання вантажу за вказаними накопичувальними картками, а саме: за накопичувальною карткою № 06089059 на суму 2696,76 грн. та за накопичувальною карткою № 19069054 на суму 69446,76 грн. (том 2, а.с. 52, 57).
Втім, відповідач не виконав зобов'язання із здійснення розрахунків зі сплати збору за зберігання вантажу в повному обсязі, а саме на суму 7805,64 грн. за час їх затримки.
Наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що відповідача було належним чином повідомлено про прибуття вантажу на його адресу, та те, що затримка вагонів на станції призначення, у зв'язку з якою позивачем нарахований збір за зберігання вантажу, відбулася з вини відповідача, а саме: з причини не забирання (не вивезення) вантажу тепловозом вантажоодержувача. Факт затримки вагонів у встановленому порядку зафіксовано актами загальної форми ГУ-23, в яких вказано час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.
Суд першої інстанції зазначив, що розрахунок збору за зберігання вантажу здійснений позивачем відповідно до вимог чинного законодавства. Відповідач не довів суду відсутність своєї вини у спричиненні затримки вагонів на станції призначення, а також наявність підстав для звільнення його як вантажовласника від сплати збору за зберігання вантажу.
За такими обставинами, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" до Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" про стягнення збору за зберігання вантажу в сумі 7 805,64 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Щодо стягнення ПДВ суд зазначив, що податкові зобов'язання з податку на додану вартість виникають у платника податку на додану вартість, який здійснює операції з поставки товарів чи послуг, оскільки такі операції є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.
Як вбачається з матеріалів справи, спір виник через те, що позивачем нараховано збір за зберігання вантажу у двократному розмірі по накопичувальним карткам з урахуванням ПДВ в зв'язку із затримкою вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вантажні операції з вини відповідача.
Тобто, в даному випадку підстав для застосування положень ст. ст. 196, 197 Податкового кодексу України судом не встановлено.
Крім того, суд першої інстанції звернув увагу, що питання нарахування ПДВ відноситься до сфери податкових зобов'язань, а саме до обов'язкових платежів, які здійснюються з метою наповнення дохідної частини бюджету та підпадають під базу оподаткування і регулюються відповідними актами законодавства у цій сфері, до якої Цивільний кодекс України (ч. 2 ст. 1) та Господарський кодекс України (ст. 4. ч. 1) не застосовуються.
2.Короткі узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погодившись з рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.02.2020 у справі № 908/3406/19, до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою звернулось Публічне акціонерне товариство «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», в якій просить рішення Господарського суду Запорізької області від 06.02.2020 року по справі № 908/3406/19 за позовною заявою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» до Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про стягнення збору за зберігання вантажу у двократному розмірі в сумі 7 805,64 грн. скасувати та ухвалити нове рішення по справі № 908/3406/19, яким у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» до Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» відмовити.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що судом при прийнятті рішення про відмову в задоволенні клопотання про залишення позовної заяви у даній справі без розгляду порушено цілу низку процесуальних норм: п. 2 ч. 1 ст. 226, ч. 1 - 3, ч. 5 ст. 236, п. 5, 7, 8 ч. 4 ст. 238 ГПК України.
Скаржник зазначає, що в рішенні суд взагалі не надав оцінки доводам відповідача, викладеним у письмовому клопотанні від 26.12.2019 про залишення позовної заяви без розгляду.
Мотивація відмови у задоволенні вказаного клопотання в рішенні суду першої інстанції відсутня.
На сторінці 6 рішення суд першої інстанції лише вказав, що «питання наявності повноважень ОСОБА_1 на підписання позову підтверджується іншими доказами».
Проте, на думку скаржника, судом не зазначено, які докази він мав на увазі, не надано їм оцінку, не наведено нормативного обґрунтування такого рішення.
Скаржник вважає, що судом безпідставно та без будь-якого критичного аналізу прийняті усі документи позивача, які об'єктивно навіть не мають вигляду документу.
Так, наказами суд вважає записки у журналі, підписані особами без відповідних повноважень, і на підставі них приймає рішення про стягнення коштів з підприємства.
Повідомленнями суд вважає рукописні записи представника позивача у книзі, без підпису особи, яку повідомлено та без конкретизації, про що цю особу повідомлено.
На думку скаржника, в судовому рішенні документально та нормативно не обґрунтовані причини відхилення доводів відповідача про наступне.
Позивачем не спростовано того, що у справі відсутні докази передачі повідомлень про прибуття вантажу на адресу відповідача, надані позивачем копії «Книг повідомлень про час подавання вагонів під навантаження або вивантаження» не є належним і допустимим доказом, оскільки, являють собою записи, зроблені кульковою ручкою в розграфованому зошиті (книзі), в наданих записах таких книг відсутні відомості щодо кількості вантажу і роду вагонів, як то передбачено п. 1 Правил видачі вантажів, є незрозумілим спосіб повідомлення, а також немає підпису представника відповідача, який нібито отримав повідомлення.
Тому, вже на підставі наведеного у відповідності до ч. 2 ст. 42 Статуту залізниць України відповідач звільняється від сплати збору за зберігання вантажу.
Скаржник вважає, що позивачем не спростовано того, що у справі відсутні накази № 1774 від 18.06.2019р. та № 33 від 01.08.2019 р. Копії записок з вказаними номерами не є наказами: №1774 - це запис з якоїсь книги невизначеного походження, яка скоріше за все призначалася для реєстрації повідомлень, а № 33 - це звичайне телеграфне повідомлення.
Скаржник зазначає, що на стор. 16 рішення зазначено, що «твердження відповідача про ненадання до матеріалів справи наказу № 33 від 01.08.2019 та наказу № 1774 від 18.06.2019 спростовуються наявними у справі витягами з Книги наказів».
Однак, судом не надано належної правової оцінки цим «документам».
Такі «накази» взагалі не можна ідентифікувати як розпорядчі документи. Скаржник вважає, що записи у Книзі наказів не є наказами, оскільки вони не мають реквізитів розпорядчого документу, передбачених положеннями Національного стандарту України "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів. ДСТУ 4163-2003", та являють собою записки, що позбавляє можливості вважати їх документами, тим більше такими, на підставі яких приймається рішення про стягнення коштів.
Скаржник звертає увагу, що ці повідомлення були підписані «ДНГ-3» ОСОБА_2 та «ДН-3» ОСОБА_3
Право збільшити ставку збору за зберігання вантажів належить виключно начальнику залізниці. Вказані норми є імперативними. оскільки альтернативної передачі такого права іншій посадовій особі не передбачено.
Скаржник зазначає, що до матеріалів справи не долучені документи, які б підтверджували право вказаних осіб на видання наказів про збільшення збору за зберігання вантажу до двократного розміру.
Надані позивачем довіреності у своєму змісті не містять положень про надання права на підписання наказів про збільшення збору за зберігання вантажу до двократного розміру.
Так, на думку скаржника, судом зроблено помилковий висновок на стор. 15 рішення щодо наявності повноважень у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підписання наказів про застосування збору за зберігання вантажу у двократному розмірі.
Скаржник вважає, що через неповне дослідження доказів - а саме - довіреностей № 2029 (2129) від 29.10.2018 та № 4524 від 26.10.2018, через ігнорування норм ст. 36 Статуту залізниць України та п. 2.2 розд. 3 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України, судом зроблено помилковий висновок: - «...вказаними документами підтверджені повноваження вищевказаних осіб на підписання наказів про застосування збору за зберігання вантажу у двократному розмірі» (стор. 15 рішення).
На думку скаржника, такий висновок суду не відповідає нормам Статуту залізниць України та Збірника тарифів на перевезення вантажів та статуту AT «Українська залізниця», а також змісту самої довіреності, яка видана ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Так, скаржник зазначає, що на підтвердження повноважень ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до матеріалів справи надано нотаріально засвідчену довіреність від 29.10.2018, зареєстровану в реєстрі за № 2029 (виправлено на 2129), яка видана в порядку передоручення за підписом директора Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» ОСОБА_9 та першого заступника директора Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» ОСОБА_10
Однак, даний документ не дає повноважень збільшувати ставки збору.
Скаржник вважає, що роблячи на підставі довіреності свій висновок, суд проігнорував положення довіреності, а саме, заключні положення: «Правочини та інші вихідні документи вважаються належним чином укладеними (вчиненими) та мають юридичну силу для філії, Товариства та третіх осіб виключно у разі, коли вони укладені (вчинені) з дотриманням правила двох підписів, а також з урахуванням обмежень, передбачених пунктами 5.6 та п. 5.7 Положення про Філію».
Таким чином, правом збільшувати розмір збору за зберігання вантажу, передбаченого ст. 36 Статуту залізниць України, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не наділяє ані сама ст. 36 Статуту залізниць України, ані видана таким особам довіреність, яка не передбачає права видавати накази, передбачені ст. 36 Статуту залізниць України, та не наділяє їх правом підписувати будь-які документи одноосібно.
Скаржник вважає, що для усіх без виключення уповноважених осіб від імені Акціонерного товариства "Українська залізниця" згідно з його статутом діє правило двох підписів.
Так, довіреність, видана в порядку передоручення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - з виправленим номером реєстрації - з 2029 на 2129 від 29.10.2018, з урахуванням обмеження, передбаченого статутом, підписана двома уповноваженими особами - директором Філії ОСОБА_9 та першим заступником директора ОСОБА_11 Декарчуком (діють в порядку передоручення згідно довіреності від 26.10.2018, зареєстрованої в реєстрі за № 4524, виданої також в порядку передоручення).
Так само, й права, передані за цією довіреністю, обмежені наступним: «Правочини та інші вихідні документи вважаються належним чином укладеними (вчиненими) та мають юридичну силу для Філії, Товариства та третіх осіб виключно у разі, коли вони укладені (вчинені) з дотриманням правила двох підписів, а також з урахуванням обмежень, передбачених пунктами 5.6 та п. 5.7 Положення про Філію».
Отже, скаржник наполягає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як члени правління позивача і всі інші уповноважені особи від імені позивача, мали право підписувати документи тільки за умови дотримання правила двох підписів.
Таким чином, усі документи, підписані ОСОБА_6 та ОСОБА_3 від імені позивача одноосібно, не мають ані для позивача, ані для третіх осіб юридичної сили.
Отже, скаржник вважає, що записи, які позивач вважає наказами про застосування збору за зберігання вантажів у двократному розмірі № 1774 від 18.06.2019р. та № 33 від 01.08.2019 p., складені без дотримання правила двох підписів, тому не мають юридичної сили.
Скаржник зазначає, що позивачем не спростовано того, що у справі відсутні докази наявності ускладнень в роботі станції, що виникли через затримку вагонів за актами загальної форми № 5737 від 16.06.2019 та № 6972 від 30.07.2019, таких як, збільшення обсягів маневрової роботи, пов'язаної з додатковими перестановками вагонів та інших технологічних ускладнень, які можуть спричинити порушення ритмічності роботи залізничної станції.
Скаржник звертає увагу, що Правила видачі вантажів, Правила користування вагонами і контейнерами, умови договору. Статуту залізниць України є обов'язковими як для відповідача, так і для AT «Укрзалізниця». Тому, у позивача відсутні підстави стягувати з ПАТ «Запоріжсталь» кошти за відсутності доказів ускладнень в роботі станції та наявності порушень з боку самого позивача.
Скаржник зазначає, що позивачем не доведено належними доказами наявність ускладнень, що спричинені затримкою вагонів, перелічених в «наказах» № 1774 від 18.06.2019 р. та № 33 від 01.08.2019.
Враховуючи викладене, скаржник вважає, що позивачем не доведено фактів, на які він посилається як на підставу для задоволення його позовних вимог.
На думку скаржника, в даному випадку позивачем не доведено належними засобами доказування наявність будь-яких ускладнень в роботі станції внаслідок затримки вищевказаних вагонів, і навіть юридичну силу наданих до суду «наказів» про збільшення збору до двократного розміру.
Однак, в порушення п. 2 ч. 1 ст. 277 ГПК України, суд першої інстанції у своєму рішенні визнав невстановлені факти такими, що встановлені.
Так, на сторінці 16 рішення суд першої інстанції зазначає, що «ускладнення в роботі станції є наслідком несвоєчасного забирання відповідачем вантажу, який прибув на його адресу, та простоював на колії 4 парку 5 та колії 5 парку JI».
Скаржник зазначає, що не з'ясувавши, чи дійсно таке несвоєчасне забирання вантажу призвело до ускладнення в роботі залізниці, суд визнав факт наявності ускладнень встановленим.
Скаржник зазначає, що для підвищення розміру збору за зберігання вантажів необхідно, щоб технологічні труднощі та ускладнення, що виникли на станції, знаходилися в причинному зв'язку з несвоєчасним вивантаженням вантажів, вивезенням їх вантажоодержувачем.
На думку скаржника, надані позивачем акти загальної форми відображають лише короткочасні затримки вагонів, не містять причинно-наслідкового зв'язку із затриманням спірних вагонів та не є доказами виникнення ускладнень в роботі станції, оскільки вони не відображають збільшення ритмічності роботи станції, відсутність вільних колій та інших ускладнень.
Отже, до матеріалів справи не надано жодного доказу необхідності збільшення ставки збору за зберігання вантажу до двократного розміру.
У зв'язку з вищевказаним, скаржник вважає, що відсутні підстави для задоволення вимог позовної заяви AT «Укрзалізниця».
Щодо стягнення податку на додану вартість (далі також - ПДВ), у даному випадку, скаржник вважає, що суд у своєму рішенні неправильно застосував норми матеріального права, а також порушив процесуальні норми (ч. 1 ст. 2 та ст. 20 ГПК України) що, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України, є підставою для його скасування.
Так, скаржник зазначає, що у судовому рішенні, що оскаржується, на стор. 16, суд першої інстанції вказав, що податкові зобов'язання з податку на додану вартість виникають у платника податку на додану вартість, який здійснює операції з поставки товарів чи послуг, оскільки такі операції є об'єктом оподаткування податком на додану вартість та зазначив, що підстав для застосування положень ст.ст. 196, 197 Податкового кодексу України судом не встановлено.
На думку скаржника, такі висновки суду свідчать про те, що всупереч ч. 1 ст. 2 та ст. 20 ГПК України, судом в рамках даної справи здійснювався аналіз податкових відносин та порядку оподаткування операцій в господарському процесі, всупереч завданню, межам господарського судочинства та юрисдикції господарських судів.
Скаржник вважає, що судом неповно досліджено порядок оподаткування операцій зі зберігання вантажу, за які позивач бажає отримати подвійний розмір збору, оскільки, застосовуючи ст. 196 Податкового кодексу України, стверджуючи, що дані операції є об'єктом оподаткування ПДВ, та застосовуючи ст. 197 Податкового кодексу України, стверджуючи про відсутність підстав для звільнення від оподаткування, судом не досліджено усіх складових, без яких оподаткування неможливе (суб'єкт, об'єкт, база, ставка), як, наприклад, судом не зазначено, на підставі яких наявних у справі доказів встановлено, що сторони є платниками ПДВ, не зазначено підстав застосування саме цієї ставки податку (20 %), адже, нормами Податкового кодексу України передбачені також і інші ставки податку (0%, 7% - ст. 193, ст. 195 Податкового кодексу України).
Вказане, на думку скаржника, свідчить про неповне з'ясування судом обставин справи та не підтвердження документально висновків суду.
Скаржник зазначає, що позивач не надав відповідачу ані акту виконаних робіт (послуг), ані рахунку-фактури, з яких би вбачалося виконання послуг та нарахування ПДВ, ані податкової накладної, яка надається покупцю за «першою подією» (надання послуг або надходження сплати за них коштів).
Жодних документів, окрім накопичувальних карток, та наказів позивачем до матеріалів справи не надано.
Скаржник зазначає, що цивільним законодавством не передбачено стягнення сум податків.
Скаржник зазначає, що позивачем не надано доказів нарахування ним 20 % ПДВ, які він стягує, в первинних документах.
З накопичувальних карток також не вбачається включення в ціну послуг відповідних сум ПДВ. Такі суми з'явилися лише у позові.
Таким чином, скаржник вважає, що підстави для стягнення з відповідача ненарахованих позивачем сум ПДВ відсутні.
Скаржник зазначає, що судом у даній справі, тим не менш, застосовані норми Податкового кодексу України. При цьому, судом стягуються суми податків, без наявності підтверджуючих їх нарахування документів та без обґрунтування підстав такого стягнення нормами цивільного та господарського законодавства.
Отже, скаржник вважає, що в даному випадку у своєму рішенні судом вибірково застосовані норми податкового законодавства та безпідставно не застосовані норми цивільного та господарського права, які повинні бути застосовані, що є порушенням ч. 1 ст. 2 та ст. 20 ГПК України та відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України, є підставою для його скасування.
Крім того, скаржник вважає, що оскільки позовна заява підписана одним представником Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця», а статут позивача і надана довіреність (від 06.08.2019 року, зареєстрована у реєстрі за № 1130) містять вимогу про дотримання правила двох підписів, ПАТ «Запоріжсталь» звертало увагу суду на те, що, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 ГПК України, наявні підстави також для залишення позовної заяви позивача без розгляду.
Так, позовна заява у даній справі підписана одноосібно адвокатом Губорєвою Я.А.
Скаржник вважає, що адвокат Губорєва Я.А., як члени правління позивача і всі інші уповноважені особи від імені позивача, має право підписувати документи тільки за умови дотримання правила двох підписів.
Таким чином, усі документи, підписані адвокатом Губорєвою Я.А. від імені позивача одноосібно, не мають ані для позивача, ані для третіх осіб юридичної сили.
Враховуючи викладене, скаржник вважає, що оскільки позовна заява підписана одним представником Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця», а Статут Позивача і надана підписанту довіреність від 06.08.2019 року, зареєстрована у реєстрі за № 1130 (видана в порядку передоручення), містять обмеження щодо дотримання правила двох підписів, тому суд, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, повинен був залишити позовну заяву позивача без розгляду, у зв'язку з чим судом першої інстанції порушено вказану процесуальну норму.
Скаржник вважає, що викладені в даній апеляційній скарзі фактичні обставини свідчать, що суд, приймаючи рішення, неповно дослідив обставини справи, внаслідок чого дійшов невірного висновку та неправильно застосував вищевказані норми матеріального та процесуального права.
Також, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, приймаючи рішення, проігнорував доводи та докази відповідача, не надав їм належної правової оцінки, неправильно застосував норми права.
Наведене, на думку скаржника, свідчить про те, що поза увагою суду залишилися питання, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті, що судом не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, а тому судове рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що, відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України, є підставою для його скасування.
3.Узагальнені доводи інших учасників справи.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, погоджуючись, зокрема, з висновками суду першої інстанції.
4. Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.03.2020 року, у складі колегії суддів головуючого судді Білецької Л.М. (доповідач), суддів Вечірка І.О., Паруснікова Ю.Б., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.02.2020 у справі № 908/3406/19 та призначено розгляд апеляційної скарги здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2020 клопотання Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін - задоволено. Розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.02.2020 у справі №908/3406/19 вирішено здійснювати з повідомлення (викликом) учасників справи.
Вказаною ухвалою повідомлено, що у зв'язку з встановленням тимчасово на період з 18 березня по 24 квітня 2020 року особливого режиму роботи Центрального апеляційного господарського суду на виконання Постанови Кабінету міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", враховуючи Рекомендації Ради суддів України, викладені у листі № 9рс-186/20 від 16 березня 2020 року, про дату та час судового засідання з розгляду справи учасників буде повідомлено ухвалою суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2020 року розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання на 02.06.2020 року.
Позивач та відповідач у судове засідання не з'явилися, проте надали клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із запровадженням карантинних заходів на території України.
Розглянувши дані клопотання, колегія суддів дійшла висновку, що вони не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч.11,12 ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Як вбачається з клопотань сторін, вони повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином, та єдиною підставою для відкладення розгляду справи зазначають продовження дії карантину в Україні.
Проте, вирішуючи питання щодо можливості відкладення розгляду справи, колегія суддів враховує що Постановою КМУ від 20 травня 2020 р. № 392 « Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» визначено, що на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією запроваджується послаблення протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови.
Послаблення протиепідемічних заходів застосовується та припиняється на території регіону на підставі рішення регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, яке приймається з урахуванням оцінки епідемічної ситуації та наявності у регіоні ознак для послаблення протиепідемічних заходів, визначених цією постановою.
У регіонах, в яких здійснюється послаблення протиепідемічних заходів, дозволяється:
з 22 травня:
- регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні за умови перевезення пасажирів у межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб.
У зв'язку з прийняттям постави Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» відбулось позачергове засідання регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Запорізької області.
Відповідно до прийнятих рішень, викладених у протоколі засідання ТЕБ та НС № 18 від 21.05.2020 року, в Запорізькій області з 22 травня дозволяється:
- регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні за умови перевезення пасажирів у межах кількості місць для сидіння, передбаченою технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб;
Пунктом 1.8 Протоколу № 30 позачергового засідання Дніпропетровської регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій передбачено, що у зв'язку зі сприятливою епідемічною ситуацією, що склалася на території Дніпропетровської області, яка відповідає ознакам, встановленим у абзацах 3, 4 та 5 пункту 4 Постанови, запроваджується послаблення протиепідемічних заходів та дозволяється:
1. регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні за умови перевезення пасажирів у межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб, за умови забезпечення водіїв засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, у тому числі виготовленими самостійно, та використання таких засобів індивідуального захисту пасажирами під час перевезення, в межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів в міському електричному (трамвай, тролейбус) та автомобільному транспортному засобі, що здійснює регулярні пасажирські перевезення на міських маршрутах.
Таким чином, з огляду на те, що на час призначення судового засідання у даній справі - 02.06.2020 року, на території Дніпропетровської та Запорізької областей були послаблені протиепідемічні заходи, дозволено регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні, колегія суддів вважає, що позивач, представник якого знаходиться в м. Запоріжжя, та відповідач який зареєстрований у м. Запоріжжя, мали можливість взяти участь у судовому засіданні як особисто, через представника, так і шляхом участі в судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів.
Будь - яких причин неможливості взяти участь у судовому засіданні з використанням вищезазначених механізмів, сторони не зазначили.
Всі ці обставини, надають підстави суду відмовити у задоволенні клопотань позивача та відповідача про відкладення розгляду справи як необґрунтованих і розглядати справу на підставі наявних у справі доказів.
02.06.2020 року оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Запорізької області від 06.02.2020 у справі № 908/3406/19 слід залишити без змін з огляду на наступне.
5. Встановлені та неоспорені судом обставини справи і відповідні їм правовідносини.
Позов мотивовано тим, що 19.02.2018 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця", далі Перевізник, та Публічним акціонерним товариством "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь", далі Замовник, укладений договір про надання послуг № 10429/ЦТЛ-2018/20/2018/365, далі Договір 1, предметом якого згідно п. 1.1. є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах Замовника і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні цього Договору користування вагоном не є орендною майна, а плата за користування вагоном Перевізника не є орендною платою.
Пунктом 1.3. Договору 1 визначено, що надання послуг за цим Договором може підтверджуватись залізничною накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю та іншими документами.
Згідно із п. 12.1. Договору 1 він вступає в силу з моменту одностороннього підписання Замовником договору в електронному вигляді з накладанням ЕЦП в АС "Месплан" або АС "Клієнт УЗ" або вчинення Замовником будь-якої дії на виконання цього договору і діє з 19.02.2018 до 31.12.2018. Якщо жодна із сторін не звернеться письмово за один місяць до закінчення дії договору з пропозицією до іншої сторони про припинення його дії, то цей договір діє до надходження такої пропозиції і здійснення всіх розрахунків за виконані перевезення та надані послуги. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії цього Договору.
30.09.2016 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця", далі Залізниця, та Публічним акціонерним товариством "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь", далі Власник колії, був укладений договір про експлуатацію залізничної під'їзної колії ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь", яка примикає до станції Запоріжжя-Ліве регіональної філії "Придніпровська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" № ПР/М-16-3/1-708НЮдч20/2016/2889, далі Договір 2.
Вказаний Договір 2 укладений з протоколом узгодження розбіжностей від 24.10.2016.
Відповідно до п. 1 Договору 2 згідно зі Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів і на умовах цього договору експлуатується під'їзна колія, яка належить Власнику колії, що примикає до станції Запоріжжя-Ліве стрілкою № 12 до парку "А" і стрілкою № 172 до парку "Б" і яка обслуговується власним локомотивом. Межею під'їзної колії є сигнальні знаки "Межа під'їзної колії", які встановлені проти вхідного світлофора "ЧВ" парку "А" станції Запоріжжя-Ліве на відстані 71,7 метрів від вістря пера стрілки примикання № 12 та вхідного світлофора "НБ" парку "Б" станції Східна власника колії на відстані 341,5 метрів від вістря стрілки примикання № 172.
Згідно із п. 6 Договору 2 вагони для під'їзної колії подаються локомотивом залізниці:
- на приймально-відправні колії № № 2-11 парку "А" станції Запоріжжя-Ліве;
- на сортувально-відправні колії парку №№ 32-36 парку "Б" станції Запоріжжя-Ліве. Здавання вагонів у технічному та комерційному відношенні провадиться на приймально-відправних коліях №№ 2-11 парку "А", на сортувально-відправних коліях №№ 32-36 парку "Б" станції Запоріжжя-Ліве. Подальший рух вагонів виконується локомотивом Власника колії.
Пунктом 14 Договору 2 сторони визначили, що Власник колії сплачує Залізниці плату:
- за користування вагонами - згідно з Правилами користування вагонами і контейнерами та іншими нормативними документами;
- за зберігання вантажів у вагонах - у разі затримки їх з вини одержувача після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї) - згідно з Правилами зберігання вантажів;
- інші збори і плати за додаткові роботи та послуги, що виконує Залізниця для Власника колії - згідно з діючими нормативними документами.
Збори і плати вносяться на підставі ст. 62 Статуту залізниць України по передоплаті через ЄТехПД з відповідними оголошеними ПАТ "Укрзалізниця" коефіцієнтами підвищення.
Умовами п. 20 Договору 2 сторони дійшли згоди про те, що з усіх питань, що не передбачені цим договором, сторони керуються Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 21 Договору 2 визначено, що цей договір вважається укладеним з моменту підписання його сторонами та скріплення печатками сторін, і діє з 01 грудня 2016 до 30 листопада 2021 включно.
Позивач в позові вказує, що в червні 2019 та серпні 2019 на станцію призначення Запоріжжя-Ліве в адресу відповідача - ПАТ "ЗМК Запоріжсталь" прибуло 98 вагонів з вантажем за накладними №№ 50260546, 50250380, 50255389, 50260579, 50262781, 50255405, 50255397, 50262823, 50255421, 50811645, 50810357, 50810324, 50799113, 50796820, 50796861, 50772136, 50775030, 50774975. Про прибуття вагонів на станцію Запоріжжя-Ліве в адресу ПАТ "ЗМК Запоріжсталь" відповідач був своєчасно повідомлений залізницею, відповідні повідомлення залізниці зареєстровані у Книзі повідомлень форми ГУ-2 станції Запоріжжя-Ліве. Зазначає, що на станції Запоріжжя-Ліве локомотивом залізниці здійснювалось пред'явлення прибувших вагонів для обробки та подачі на під'їзні колії ПАТ "ЗМК Запоріжсталь" під вантажні операції. З вини відповідача вагони з вантажем, прибувши на його адресу, простоювали на коліях станції в очікуванні подачі під вантажні операції з причини не вивозу локомотивом вантажоодержувача. У зв'язку з несвоєчасним забиранням вагонів під вантажні операції з вини відповідача вагони простоювали на коліях станції Запоріжжя-Ліве, про що станцією складені акти загальної форми ГУ-23 про затримку вагонів з вини клієнта із зазначенням часу затримки № 5737 від 16.06.2019, № 6972 від 30.07.2019 на початок затримки та акти загальної форми № 5807 від 19.06.2019, № 7098 від 02.08.2019 на кінець затримки. Вказані акти підписані уповноваженим представниками відповідача без застережень. Разом з тим вказує, що позивачем надані накази № 1774 від 18.06.2019 о 18 год. 35 хв., № 33 від 01.08.2019 о 12 год. 31 хв. про застосування ставки збору за зберігання вантажів у двократному розміру у порядку, передбаченому п.п. 2.2. п. 2 розділу 3 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язаних з ними послуг, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 № 317, та повідомлено представників ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь". На підставі актів загальної форми ГУ-23 № 5737 від 16.06.2019, № 5807 від 19.06.2019 був нарахований збір за зберігання вантажів та збір за зберігання вантажів у двократному розмірі по накопичувальній картці форми ФДУ-92 № 19069054, та актів загальної форми ГУ-23 № 6972 від 30.07.2019, № 7098 від 02.08.2019 був нарахований збір за зберігання вантажів та збір за зберігання вантажів у двократному розмірі по накопичувальній картці форми ФДУ-92 № 06089059. Вказані накопичувальні картки підписані представником відповідача з обмовками, та відповідачем була частково визнана сума збору за зберігання вантажу по накопичувальним карткам форми ФДУ-92 № 19069054, № 06089059 . Позивач вказує, що не визнана відповідачем сума збору за зберігання вантажу у двократному розмірі по накопичувальним карткам № 19069054, № 06089059 складає 7805,64 грн. з урахуванням ПДВ. Зазначає, що відмова відповідача здійснити плату збору за зберігання вантажу у двократному розмірі і стала причиною спору.
Як вбачається з матеріалів справи, в червні 2019 та серпні 2019 на станцію призначення Запоріжжя-Ліве в адресу відповідача - ПАТ "ЗМК Запоріжсталь" прибуло 98 вагонів з вантажем за накладними №№ 50260546, 50250380, 50255389, 50260579, 50262781, 50255405, 50255397, 50262823, 50255421, 50811645, 50810357, 50810324, 50799113, 50796820, 50796861, 50772136, 50775030, 50774975.
Позивач в позовній заяві зазначив, що про прибуття вагонів на станцію Запоріжжя-Ліве в адресу ПАТ "ЗМК Запоріжсталь" відповідач був своєчасно повідомлений залізницею, відповідні повідомлення залізниці зареєстровані у Книзі повідомлень форми ГУ-2 станції Запоріжжя-Ліве, витяги з якої надані до матеріалів справи.
В подальшому станцією Запоріжжя-Ліве були складені акти загальної форми ГУ-23 про затримку вагонів з вини клієнта № 5737 від 16.06.2019 (час початку затримки 16.06.2019 06:30), № 6972 від 30.07.2019 (час початку затримки 30.07.2019 09:30) на початок затримки та акти загальної форми № 5807 від 19.06.2019 (час закінчення затримки 19.06.2019 00:30), № 7098 від 02.08.2019 (02.08.2019 20:15) на кінець затримки. При цьому обставинами, які викликали складання вказаних актів зазначено: "затримка вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вантажні операції з вини клієнта, вагони простоюють з причин не забирання тепловозом вантажоодержувача".
Вищезазначені акти були підписані представниками відповідача без заперечень, а саме: ОСОБА_12 , ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, повноваження яких підтверджуються засвідченими копіями довіреностей (том1, а.с. 81, 83-85).
18.06.2019 о 18 год. 35 хв. був виданий наказ № 1774 про збільшення розміру збору за зберігання вантажу до двократного з 18.06.2019 з посиланням на ст. 36 Статуту залізниць України, який підписаний ДН-3 ОСОБА_3 , на підтвердження чого до матеріалів справи наданий витяг з Книги наказів (том 1, а.с. 67-69).
01.08.2019 о 12 год. 31 хв. був виданий наказ № 33 про збільшення розміру збору за зберігання вантажу до двократного з 01.08.2019 з посиланням на ст. 36 Статуту залізниць України, який підписаний ДНГ-3 ОСОБА_2 , на підтвердження чого до матеріалів справи наданий витяг з Книги наказів (том 1, а.с. 67-69).
За час затримки вагонів на станції Запоріжжя-Ліве на підставі актів загальної форми ГУ-23 № 5737 від 16.06.2019 та № 5807 від 19.06.2019 був нарахований збір за зберігання вантажу та збір за зберігання вантажу в двократному розмірі на загальну суму (з ПДВ 76044,24 грн.) 63370,20 грн. без ПДВ, що підтверджується накопичувальною карткою № 19069054 від 20.06.2019, яка була підписана представником відповідача з обмовкою, а саме: "У відповідності до ст. 36 Статуту залізниць України та п.п. 2.2. розділу 3 ТР № 1 підписант наказу ДН-3 Соколов не має повноважень для збільшення збору за зберігання до 2-х кратного розміру. Сума по відомості 57872,30 грн.".
Разом з тим, на підставі актів загальної форми ГУ-23 № 6972 від 30.07.2019 та № 7098 від 02.08.2019 був нарахований збір за зберігання вантажу та збір за зберігання вантажу в двократному розмірі на загальну суму (з ПДВ 3904,92 грн.) 3254,10 грн. без ПДВ, що підтверджується накопичувальною карткою № 06089059 від 06.08.2019, яка була підписана представником відповідача з обмовкою, а саме: "У відповідності до ст. 36 Статуту залізниць України та п.п. 2.2. розділу 3 ТР № 1 підписант наказу ДНГ-3 Полягай не має повноважень для збільшення збору за зберігання до 2-х кратного розміру. Сума по відомості 2247,30 грн.".
Таким чином, разом за вказаним накопичувальними картками відповідачу був нарахований збір за зберігання вантажу в сумі 79 949,16 грн. з ПДВ.
Матеріали справи свідчать, що відповідач частково визнав та оплатив нарахований збір за зберігання вантажу по вказаним накопичувальним карткам, на підтвердження чого останній надав "Витяг з АСКВП філії "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" АТ "Укрзалізниця", з якого вбачається часткова оплата збору за зберігання за накопичувальною карткою № 06089059 на суму 2696,76 грн. та часткова оплата збору за зберігання за накопичувальною карткою № 19069054 на суму 69446,76 грн.
Відповідач свої зобов'язання зі сплати нарахованого бору за зберігання вантажу в повному обсязі не виконав, у зв'язку з чим за ним утворився борг в загальній сумі 7805,64 грн., який позивач і намагається стягнути.
6. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Згідно зі ст. ст. 3, 8 Закону України "Про залізничний транспорт" № 273/96-ВР від 04.07.1996 законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт", "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Відповідно до ст. 71 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під'їзних колій, визначаються договором. Порядок подачі і забирання вагонів і контейнерів на залізничній під'їзній колії встановлюється договором на експлуатацію залізничної колії (договором на подачу та забирання вагонів).
Згідно із ст. 5 Статуту залізниць України на підставі цього Статуту Мінтранс затверджує: Правила перевезення вантажів (далі - Правила); Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України; інші нормативні документи. Нормативні документи, що визначають, зокрема, порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Умовами п. п. 2.1., 2.5. Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, зареєстрованих Мін'юстом України 24.11.2000 р. за № 875/5096, визначено, що взаємовідносини залізниці з підприємствами, які виконують вантажні роботи на під'їзних коліях, визначаються договорами про експлуатацію під'їзних колій або договорами про подачу та забирання вагонів (додатки 1 та 2). Договори про експлуатацію під'їзних колій укладаються між залізницею і власниками під'їзних колій у разі обслуговування під'їзної колії власним або орендованим локомотивом. У разі обслуговування під'їзних колій локомотивом власника колії вагони подаються локомотивом залізниці на встановлені договором передавальні колії, на яких провадиться приймання і здавання вагонів. Подальше перевезення вагонів, розставлення їх на місцях навантаження і вивантаження і повернення на передавальні колії забезпечуються локомотивами власника під'їзної колії або його контрагентів.
Порядок видачі вантажів залізницею одержувачу врегульований положеннями Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, далі - Правила видачі вантажу.
Умовами п. п. 1, 2 Правил видачі вантажів визначено, що про прибуття вантажу на станцію призначення залізниця зобов'язана повідомити одержувача в день прибуття вантажу, але не пізніше 12-ї години наступного дня, із зазначенням найменування та кількості вантажу, а також роду й кількості вагонів (контейнерів). Порядок і способи повідомлення встановлюються начальником станції спільно з одержувачем. Одержувач письмово повідомляє начальнику станції прізвища працівників, відповідальних за приймання в узгодженому порядку повідомлень, і номери телефонів (факсів) та адреси електронної пошти, за якими надаються повідомлення. В окремих випадках повідомлення може здійснюватися шляхом вивішування оголошень у товарній конторі або через посильних тощо. Інформація одержувачів про вантажі, які мають надійти на станцію призначення, надається за договорами, укладеними одержувачами з залізницею. Крім повідомлення про прибуття вантажу начальник станції зобов'язаний повідомити одержувача про час подачі вагонів під вивантаження не пізніше ніж за 2 години до подачі. За угодою між одержувачем і станцією подача може здійснюватися і без попереднього повідомлення. Реєстрація повідомлень про прибуття і подавання вагонів здійснюється станцією в електронному або паперовому вигляді. Реєстрація повідомлень про час подавання вагонів під навантаження або вивантаження у паперовому вигляді здійснюється у книзі повідомлень за встановленою формою (додаток 7 до Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25 лютого 1999 року № 113, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15 березня 1999 року за № 165/3458). Порядок і терміни повідомлення про подачу вагонів на під'їзні колії передбачаються в договорах про експлуатацію під'їзних колій (договорах про подачу та забирання вагонів).
Так, умовами п. 8.1. - 8.2. договору про надання послуг № 10429/ЦТЛ-2018/20/2018/365 від 19.02.2018, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (Перевізник) та Публічним акціонерним товариством "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" (Замовник), сторони домовились про використання електронного документообігу. Для організації електронного документообігу використовуються інформаційні системи, в тому числі: АС Клієнт УЗ, АС Месплан, ПАК АЕДО (програмно-апаратний комплекс "Архів електронного документообігу залізничного транспорту" з комплексною системою захисту інформації у відповідності до вимог законодавства України). Електронний документообіг між Перевізником та Замовником передбачає: оформлення наступних документів з накладанням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП), зокрема: повідомлення про прибуття вантажу.
Згідно із п. 23 Статуту залізниць України відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції. В разі проведення митного контролю дата видачі вантажу ставиться після закінчення митних операцій. Для посвідчення прийняття вантажу до перевезення станція видає відправнику квитанцію. Форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Мінтрансом.
Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України 08.06.2011 № 138) затверджені Правила оформлення перевізних документів.
Відповідно до п. 1.1., 1.2. Правил оформлення перевізних документів на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. Накладна згідно з цими Правилами може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП)). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Для підтвердження приймання вантажу до перевезення один примірник накладної в паперовому вигляді з присвоєним їй номером і датою приймання вантажу надається відправнику. Порядок підтвердження приймання вантажу до перевезення за електронною накладною (із накладенням ЕЦП) визначається договором між вантажовласником і залізницею. Накладна заповнюється відправником із застосуванням автоматизованих систем залізничного транспорту України або програмних засобів, здатних забезпечити роботу з електронними перевізними документами згідно з установленим форматом, та у разі її оформлення в паперовому вигляді роздруковується на бланку, виготовленому на білому папері формату А4 у трьох примірниках, один із яких після оформлення приймання вантажу до перевезення станцією відправлення видається відправникові вантажу та є квитанцією для приймання вантажу до перевезення, другий і третій передаються з вантажем на станцію призначення. Накладна в електронному вигляді (далі - електронна накладна) складається у формі електронної реєстрації даних, які можуть бути трансформовані у письмовий запис. Засоби, що використовуються для реєстрації та обробки даних, повинні відповідати вимогам законодавства. Порядок обміну електронною накладною між відправником та залізницею, а також залізницею та одержувачем зазначається в договорі між вантажовласником і залізницею. У разі внесення змін до електронної накладної попередні дані зберігаються. Заповнення накладної здійснюється відправником, залізницею, одержувачем згідно з поясненнями, наведеними у додатку 3 до цих Правил.
Так, в додатку 3 Правил оформлення перевізних документів "Пояснення щодо заповнення накладної" зазначено, що в графі 49 накладної під назвою "Відмітки залізниці" вказуються відомості про повідомлення одержувача про прибуття вантажу.
Умовами п. 46 Статуту залізниць України визначено, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.
Разом з тим, згідно із п. 32 Правил видачі вантажів одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти із станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів передбачені Правилами зберігання вантажів. Для вивозу вантажу із станції одержувач зобов'язаний пред'явити накладну. Якщо вивезення вантажу провадиться після закінчення терміну безкоштовного зберігання, то одержувач зобов'язаний пред'явити представнику станції, який видає вантаж, квитанцію про сплату збору за зберігання вантажу.
Стаття 129 Статуту залізниць України встановлює, що обставини, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334.
Виходячи з положень п. 3 Правил складання актів, акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акту. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акту, але не менше як двома особами.
Пунктом 5 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, передбачено стягнення з одержувача, який не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені ст. 46 Статуту залізниць, плати за зберігання вантажу, встановленої тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.
Відповідно до п. 8 даних Правил збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, тощо). Термін безоплатного зберігання обчислюється при затримці - з моменту затримки (п. 8 Правил). За зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні перевезення (у т.ч. під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми (п. 9 Правил).
Статтею 36 Статуту залізниць України передбачено, що у разі виникнення ускладнень на станції у зв'язку з несвоєчасним вивантаженням і вивезенням вантажів начальник залізниці має право збільшувати розмір збору за їх збереження до двократного розміру. Начальник залізниці, уповноважені ним керівники організацій, що входять до складу залізниці, відповідно до Правил мають право на укладення договорів про збереження вантажів на складах станцій або у вагонах.
Згідно із п.п. 2.2. п. 2 розділу ІІІ Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 317 від 26.03.2009, при виникненні на станції ускладнень, пов'язаних із несвоєчасним вивантаженням і вивезенням вантажів одержувачами (експедиторами), начальник залізниці має право збільшити ставку збору за зберігання вантажів до двократного розміру. Підвищена ставка вводиться після двох годин з моменту повідомлення одержувача про введення підвищеної ставки, але не раніше ніж через 24 години після закінчення терміну безоплатного зберігання.
Абзацами 2, 3 ст. 46 Статуту залізниць України визначено, що вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.
В силу загальної норми, передбаченої у статті 599 ЦК України, та спеціальної норми, визначеної у частині першій ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
7. Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу.
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Предметом спору в даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача збору за зберігання вантажу у двократному розмірі, який нарахований за час простою вагонів відповідача на станції Запоріжжя-Ліве в очікуванні подачі під вантажні операції з вини клієнта з причини не забирання тепловозом вантажоодержувача.
Згідно з частинами 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша ст.903 Цивільного кодексу України).
За приписами ст.ст.525,526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст.ст.3, 8 Закону України "Про залізничний транспорт" № 273/96-ВР від 04.07.1996 законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт", Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Довід скаржника про те, що в рішенні суд не надав оцінки доводам відповідача, викладеним у письмовому клопотанні від 26.12.2019 про залишення позовної заяви без розгляду, мотивація відмови у задоволенні вказаного клопотання в рішенні суду першої інстанції відсутня, на сторінці 6 рішення суд першої інстанції лише вказав, що «питання наявності повноважень ОСОБА_1 на підписання позову підтверджується іншими доказами», проте, на думку скаржника, судом не зазначено, які докази він мав на увазі, не надано їм оцінку, не наведено нормативного обґрунтування такого рішення, відхиляється колегією суддів з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст.246 Цивільного кодексу України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.
Частинами першою та третьою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Відповідно до частин першої та третьої статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідносини, в яких одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
За приписами частини першої статті 239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Згідно з частинами другою та третьою статті 244 Цивільного кодексу України представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Зі змісту наведених норм, вбачається, що повноваження на вчинення правочину представником можуть бути передбачені як окремо договором, законом, актом органу юридичної особи та виникати з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства, так і разом (договором і довіреністю, довіреністю і актом органу юридичної особи тощо).
Так, у матеріалах справи наявні свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Губорєвой Яни Анатоліївни та довіреність, відповідно до якої Акціонерне товариство «Українська залізниця» уповноважує ОСОБА_1 представляти інтереси у судах, в тому числі, підписувати та подавати будь-які заяви, скарги, позовні заяви (т.1 а.с. 13-14).
Встановивши наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що повноваження осіб, які підписали накази про затримку вагонів на підходах до станції призначення та про застосування ставки збору на зберігання вантажу у двократному розмірі, підтверджені належними доказами.
Довід скаржника про те, що судом безпідставно та без будь-якого критичного аналізу прийняті усі документи позивача, колегія суддів вважає необґрунтованим з огляду на те, що наявні у справі докази відповідають змісту поштових документів у сфері залізничних перевезень.
Довід скаржника про те, що позивачем не спростовано того, що у справі відсутні докази передачі повідомлень про прибуття вантажу на адресу відповідача, надані позивачем копії «Книг повідомлень про час подавання вагонів під навантаження або вивантаження» не є належним і допустимим доказом, оскільки, являють собою записи, зроблені кульковою ручкою в розграфованому зошиті (книзі), в наданих записах таких книг відсутні відомості щодо кількості вантажу і роду вагонів, як то передбачено п. 1 Правил видачі вантажів, є незрозумілим спосіб повідомлення, а також немає підпису представника відповідача, який нібито отримав повідомлення, тому, вже на підставі наведеного у відповідності до ч. 2 ст. 42 Статуту залізниць України відповідач звільняється від сплати збору за зберігання вантажу, спростовується наявними в матеріалах справи накладними, де в графі 49 "Відмітки залізниці" зазначені відомості про повідомлення одержувача (відповідача) про прибуття вантажу, зокрема у вказаній графі накладних зазначено про повідомлення одержувача про прибуття вантажу 16.06.2019 о 02:50, 02:49, 02:48, а також про повідомлення про прибуття вантажу одержувача 29.07.2019 о 09:35. При цьому у вказаній графі зазначено прізвище працівника станції, який повідомив одержувача, та про накладення ЕЦП.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що наявність заповненої графи 49 вищевказаних накладних, на підставі яких прибули спірні вагони з вантажем на адресу відповідача, свідчить про належне та своєчасне повідомлення позивачем відповідача про прибуття вантажу.
Довід скаржника про те, що у справі відсутні накази № 1774 від 18.06.2019р. та № 33 від 01.08.2019 р. спростовуються наявними доказами.
Довід скаржника про те, що судом зроблено помилковий висновок на стор. 15 рішення щодо наявності повноважень у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підписання наказів про застосування збору за зберігання вантажу у двократному розмірі спростовується матеріалами справи, а саме: на підтвердження повноважень ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до матеріалів справи долучена довіреність № 2029 від 29.10.2018, видана за підписом директора Регіональної філії "Придніпровська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" ОСОБА_9 та першого заступника директора Регіональної філії "Придніпровська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" ОСОБА_10 (довіреність дійсна до 02.08.2019 включно) (том 2, а с. 10).
Довід скаржника про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як члени правління позивача і всі інші уповноважені особи від імені позивача, мали право підписувати документи тільки за умови дотримання правила двох підписів, колегія суддів вважає необґрунтованим з огляду на те, що у довіреності № 2029 від 29.10.2018 уповноважено ОСОБА_3 та ОСОБА_2 здійснювати поточне керівництво та управління поточною діяльністю підрозділу, відповідно до планів, затверджених довірителем (том 2, а с. 10).
Пунктом 18 довіреності (т.2 а.с.12) встановлено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_16 уповноважені, видавати та скасовувати в установленому порядку довіреності від імені довірителя працівникам філії, її структурних підрозділів, іншим особам у порядку передоручення, з обов'язковим повідомленням довірителя про видачу та скасування довіреності з наданням відомостей про особу, якій передані відповідні повноваження або довіреність якої скасовано.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що як ОСОБА_2 так і ОСОБА_3 як члени правління позивача були наділені певним обсягом повноважень для здійснення підпису, тобто кожний з них мав право здійснювати поточне керівництво та управління поточною діяльністю підрозділу, в тому числі і вчиняти підписи.
Довід скаржника про те, що в даному випадку позивачем не доведено належними засобами доказування наявність будь-яких ускладнень в роботі станції внаслідок затримки вищевказаних вагонів, і навіть юридичну силу наданих до суду наказів про збільшення збору до двократного розміру, відхиляється колегією суддів з огляду на наступне.
З аналізу змісту ст. 36 Статуту залізниць України вбачається, що підставою для застосування начальником залізниці права збільшити розмір збору за зберігання вантажу до двократного розміру є виникнення ускладнень на станції у зв'язку з несвоєчасним вивантаженням і вивезенням вантажів.
Саме причина не вивезення (не забирання) вантажу тепловозом вантажоодержувача (відповідача) зазначена в актах про затримку вагонів форми ГУ-23 (том 1, а.с. 65, 66), на підставі яких оформлені накопичувальні картки та нарахований відповідачу збір за зберігання вантажу в тому числі у двократному розмірі.
Тобто, в даному випадку підставою для нарахування збору за зберігання вантажу у двократному розмірі є несвоєчасне вивезення вантажу відповідачем, що підтверджується актами форми ГУ-23, які підписані представниками станції та відповідача без заперечень.
Довід скаржника про те, що судом не зазначено, на підставі яких наявних у справі доказів встановлено, що сторони є платниками ПДВ, не зазначено підстав застосування саме цієї ставки податку (20 %), адже, нормами Податкового кодексу України передбачені також і інші ставки податку (0%, 7% - ст. 193, ст. 195 Податкового кодексу України), відхиляється колегією суддів з огляду на те, що спір виник з того, що позивачем нараховано збір за зберігання вантажу у двократному розмірі по накопичувальним карткам з урахуванням ПДВ, в зв'язку із затримкою вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вантажні операції з вини відповідача, тому підстав для застосування положень ст. ст. 196, 197 Податкового кодексу України колегія суддів не вбачає.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права під час ухвалення рішення в оскаржуваній частині судом апеляційної інстанції не встановлено.
8. Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права і інтереси особи за захистом яких вона звернулась до суду.
Право скаржника не порушено.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення Господарського суду Запорізької області від 06.02.2020 у справі № 908/3406/19 винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що в силу ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, оскаржуваного судового рішення - без мін.
10. Судові витрати.
Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275-280, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.02.2020 у справі № 908/3406/19 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 06.02.2020 у справі № 908/3406/19 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених ст. 287 ГПК України.
Повний текст складено 09.06.2020 року.
Головуючий суддя Л.М. Білецька
Судді Ю.Б. Парусніков
І.О. Вечірко