вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" червня 2020 р. Справа№ 910/13902/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Руденко М.А.
Дідиченко М.А.
при секретарі судового засідання Бовсуновській Ю.В.,
за участю представників:
від позивача - Кривошея Д.А. (самопредставництво);
від відповідача - представник не прибув,
розглянувши апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі №910/13902/19 (суддя Пінчук В.І., повний текст складено - 19.12.2019) за позовом Міністерства оборони України до товариства з обмеженою відповідальністю “Євро Класс” про стягнення 213 167,11 грн.
ВСТАНОВИВ наступне.
Міністерство оборони України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “Євро Класс” штрафних санкцій (пені та штрафу) в сумі 213 167,11 грн., які були нараховані за порушення строків поставки продукції за договором від 13.09.2018 р. №286/2/18/104.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі №910/13902/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Так, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень з боку відповідача строків поставки товару за договором.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на підтвердження матеріалами даної справи, а саме Актом приймання від 26.12.2018 №3173 та повідомленням - підтвердженням від 28.12.2018 №1571, обставин прострочення відповідачем поставки товару у кількості 32 штуки на загальну суму 449208,00 грн.
Крім цього, скаржник зазначає, що відмова позивача від подальшого виконання відповідачем своїх зобов'язань з поставки відбулась вже після спливу строку поставки товару, встановленого рознарядкою.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.
Відповідач правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.
Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім у даному судовому засіданні від відповідача до суду не надійшло.
Слід також зазначити, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.
Враховуючи належне повідомлення відповідача, а також з урахуванням того, що неявка його представника в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про часткове задоволення позову, з наступних підстав.
Між Міністерством оборони України (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю “Євро Класс” (постачальник) 13.09.2018 р. укладено Договір поставки товарів для державних потреб матеріально - технічних засобів продовольчої служби № 286/2/18/104.
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Договору Постачальник зобов'язався у 2018 році поставити Міністерству оборони України обладнання для закладів громадського харчування (обладнання для їдалень) Лот 2 обладнання для їдалень (Стелаж, 5 найменувань: 1. Стелаж пересувний (11 штук, загальна вартість без ПДВ 126 500 грн.); 2. Стелаж для зберігання столового посуду (36 штук, загальна вартість без ПДВ 428 400 грн.); 3. Стелаж для зберігання кухонного посуду (19 штук, загальна вартість без ПДВ 234 080 грн.); 4. Стелаж для хліба в лотках (7 штук, загальна вартість без ПДВ 48 160 грн.); 5. Стелаж для зберігання хліба на тарілках (2 штуки, загальна вартість без ПДВ 13 760 грн.) (далі - товар), зазначений у специфікації, а Замовник - забезпечити приймання та оплату товару в кількості, у строки.
Ціна товару становить 1 021 080 грн. з ПДВ (п.1.2 Договору).
Згідно п. 5.1 Договору терміни постачання обладнання визначено у рознарядці Замовника, яка є невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до вказаної рознарядки термін постачання товару визначено до 01.10.2018 (включно).
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказував про те, що відповідачем товар у кількості 32 штуки на суму 449 208,00 грн., а саме: стелажі пересувні, стелажі для зберігання кухонного посуду та стелажі для зберігання хліба на тарілках поставлений до Військової частини НОМЕР_1 (м. Первомайськ) з порушенням строків поставки.
В свою чергу, товар у кількості 43 шт. на загальну суму 571 872,00 грн., а саме стелаж для зберігання столового посуду в кількості 36 шт. на суму 514 080,00 грн. та стелаж для хліба в лотках в кількості 7 шт. на суму 57 792,00 грн. взагалі не було поставлено.
Враховуючи наведені обставини, позивач просив стягнути з відповідача 213 167,11 грн. штрафних санкцій (штрафу та пені), нарахованих у зв'язку з допущеним відповідачем простроченням поставки товару.
Місцевий господарський суд при відмові у задоволенні вказаних вимог виходив з того, що відповідачем була здійснена поставка товару (обладнання для закладів громадського харчування) у кількості 32 штуки на загальну суму 449208,00 грн. у строк передбачений пунктом 1.2 договору, а саме 01.10.2018 р., що підтверджується підписаною між сторонами видатковою накладною № 423.
Стосовно непоставленого товару (стелажу для зберігання столового посуду в кількості 36 шт. на суму 514 080,00 грн. та стелажу для хліба в лотках в кількості 7 шт. на суму 57792,00 грн.) всього у кількості 43 штуки на загальну суму 571 872,00 грн., то судом першої інстанції було зазначено, що оскільки позивач в односторонньому порядку відмовився від виконання свого зобов'язання щодо прийняття вказаного товару (копія листа Міністерства оборони України від 23.11.2018 р. №286/6/6160 знаходиться у матеріалах справи), відповідно нарахування штрафу та пені за таке прострочення є необґрунтованим.
Колегія суддів не погоджується із наведеними висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
Укладений між сторонами договір від 13.09.2018 р. № 286/2/18/104 за своєю правовою природою є договором поставки.
У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ст. 663 Цивільного кодексі України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Строки виконання обов'язку постачальника передати товар у загальній кількості 75 штук замовнику було передбачено рознарядкою - до 01.10.2018 (включно).
В свою чергу, відповідачем товар у кількості 32 штуки на суму 449 208,00 грн., а саме: стелажі пересувні, стелажі для зберігання кухонного посуду та стелажі для зберігання хліба на тарілках, поставлений до Військової частини НОМЕР_1 (м. Первомайськ) лише 26.12.2018, що підтверджується Актом приймання від 26.12.2018 №3173 та повідомленням - підтвердженням від 28.12.2018 №1571 (а.с.24-25).
Стосовно висновку суду першої інстанції про поставку товару позивачу у встановлені договором строки, тобто 01.10.2018, з посиланням на видаткову накладну № 423, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. п. 2.4 договору приймання товару за кількістю та якістю оформлюється актом приймання, який складає одержувач замовнику на кожну партію товару після закінчення приймання товару в трьох примірниках: перший примірник - замовнику, другий - одержувачу замовника, третій - постачальнику. Належним чином оформлені документи: акти приймання, видаткова накладна постачальника та повідомлення-підтвердження відповідно до наказу Міністра оборони України № 757 від 31 грудня 2016 р. є підтвердженням приймання товару.
У даному випадку Акт приймання від 26.12.2018 №3173 та повідомлення - підтвердження від 28.12.2018 №1571 відображають дату поставки саме 26.12.2018, тоді як видаткова накладна № 423 таких відомостей не містить.
Так, 01.10.2018 є датою складання вказаної накладної, а не датою постачання товару та не може відповідно свідчити про те, що товар було передано позивачу того ж дня, з огляду на наявність Акту приймання від 26.12.2018 №3173 та повідомлення - підтвердження від 28.12.2018 №1571 згідно яких датою поставки є саме 26.12.2018.
Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність обставин прострочення відповідачем поставки товару у кількості 32 штуки на суму 449 208,00 грн. не відповідає обставин даної справи та спростовується вказаними документами.
Таким чином, відповідачем було поставлено позивачу товар у кількості 32 штуки на суму 449 208,00 грн., а саме: стелажі пересувні (11 штук), стелажі для зберігання кухонного посуду (19 штук) та стелажі для зберігання хліба на тарілках (2 штуки) 26.12.2018 замість 01.10.2018, тобто з простроченням на 85 діб.
Стосовно іншої частини товару (стелажу для зберігання столового посуду в кількості 36 шт. на суму 514 080,00 грн. та стелажу для хліба в лотках в кількості 7 шт. на суму 57792,00 грн.) всього у кількості 43 штуки на загальну суму 571 872,00 грн., який взагалі не було поставлено та висновку суду першої інстанції про відмову позивача від виконання відповідачем своїх зобов'язань з його поставки, колегія суддів зазначає наступне.
Так, згідно наявного в матеріалах даної справи листа Міністерства оборони України від 23.11.2018 р. №286/6/6160 (а.с.40) позивач у зв'язку з тим, що ним станом на 19.11.2018 так і не було отримано товару (стелажу для зберігання столового посуду на суму 514 080,00 грн.) від відповідача, відповідно до п. 6.2.4 договору відмовився від прийняття подальшого виконання зобов'язань постачальником на загальну суму 514 080,00 грн.
Місцевий господарський суд, посилаючись на вказаний лист, як на доказ, який підтверджує відсутність обставин прострочення постачальником поставки товару, не врахував, що така відмова позивача від подальшого виконання відповідачем своїх зобов'язань з поставки відбулась вже після спливу строку поставки товару, встановленого рознарядкою.
Так, на момент вказаної відмови прострочення поставки товару у кількості 43 штуки на загальну суму 571 872,00 грн. становило 52 доби.
Відповідно висновок суду першої інстанції щодо недопущення відповідачем прострочення поставки товару позивачу всього у кількості 43 штуки на загальну суму 571 872,00 грн. є необґрунтованим.
При цьому, слід також зазначити, що позивач відмовився вказаним листом від постачання відповідачем лише стелажу для зберігання столового посуду на суму 514 080,00 грн., проте відмови від отримання стелажу для хліба в лотках в кількості 7 шт. на суму 57792,00 грн. замовником висловлено не було.
Наведеного судом першої інстанції також враховано не було.
Отже, висновки місцевого господарського суду в наведеній частині визнаються колегією суддів необґрунтованими.
Таким чином, відповідачем товар у кількості 32 штуки на суму 449 208,00 грн., а саме: стелажі пересувні, стелажі для зберігання кухонного посуду та стелажі для зберігання хліба на тарілках, поставлений до Військової частини НОМЕР_1 (м. Первомайськ) лише 26.12.2018, решту товару (стелаж для зберігання столового посуду в кількості 36 шт. на суму 514 080,00 грн. та стелаж для хліба в лотках в кількості 7 шт. на суму 57792,00 грн.) всього у кількості 43 штуки на загальну суму 571 872,00 грн. взагалі поставлено не було.
Матеріали справи доказів зворотнього та відповідно належного виконання відповідачем зобов'язань щодо поставки обумовленої продукції у кількості та строки, встановлені Договором поставки від 13.09.2018 р. № 286/2/18/104 не містять.
Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 3 ст. 546 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Таким чином, зазначені види штрафної договірної відповідальності мають подвійну правову природу, які одночасно з тим, що стимулюють сторони дотримуватися умов договору, ще й повинні мати компенсаційний характер за порушення господарсько-правових зобов'язань.
Відповідно до ч.1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 7.3.6 договору від 13.09.2018 р. № 286/2/18/104 передбачено, що за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1% вартості недопоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості недопоставленого товару.
Таким чином, умовами Договору передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов Договору у вигляді сплати штрафних санкцій - пені та штрафу.
У пункті 3 листа Вищого господарського суду України від 15 березня 2011 року №01-06/249 “Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів” зазначено, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань (постанова від 22.11.2010 № 14/80-09-2056).
Враховуючи те, що відповідачем допущено порушення зобов'язання в частині своєчасної та повної поставки товару позивач набув права на нарахування штрафу та пені.
Разом з тим, колегія суддів, дослідивши розрахунок позивача, дійшла висновку щодо його часткової обґрунтованості, виходячи з наступного.
Стосовно нарахування пені в сумі 38 182,68 грн. та штрафу в сумі 31 444,56 грн. за прострочення поставки товару у загальній кількості 32 штуки на суму 449 208,00 грн., то розрахунок вказаних санкцій було здійснено позивачем обґрунтовано та арифметично вірно.
Щодо нарахувань санкцій за непоставлений товар всього у кількості 43 штуки на загальну суму 571 872,00 грн., слід зазначити про його часткову правильність, з урахуванням нижчевикладеного.
Так, позивач здійснює нарахування штрафу та пені за прострочення поставки на 181 добу стелажу для зберігання столового посуду в кількості 36 шт. на суму 514 080,00 грн. та стелажу для хліба в лотках в кількості 7 шт. на суму 57792,00 грн.
Проте, колегія суддів вважає необґрунтованим визначення строку прострочення в частині поставки стелажу для зберігання столового посуду (в кількості 36 штук на суму 514 080,00 грн.) на 181 добу з огляду на те, що позивач листом від 23.11.2018 р. №286/6/6160 відмовився від прийняття подальшого виконання зобов'язань постачальником щодо поставки вказаного товару.
Таким чином, нарахування вказаних санкцій за несвоєчасну поставку стелажу для зберігання столового посуду (в кількості 36 штук на суму 514 080,00 грн.) слід здійснювати не протягом 181 доби, а з 02.10.2018 по 22.11.2018 (що становить 52 доби), тобто до дати відмови позивача від поставки відповідачем вказаного товару.
Отже, з урахуванням наведеного колегією суддів здійснено перерахунок штрафних санкцій за несвоєчасну поставку стелажу для зберігання столового посуду (в кількості 36 штук на суму 514 080,00 грн.) та встановлено, що розмір пені складає 26 732,16 грн., а штрафу - 35 985,60 грн.
В свою чергу, стосовно нарахування штрафних санкцій за прострочення поставки на 181 добу стелажу для хліба в лотках в кількості 7 шт. на суму 57 792,00 грн., то оскільки відмова позивача від подальшого виконання відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару стосувалася лише стелажу для зберігання столового посуду (в кількості 36 штук на суму 514 080,00 грн.), визначення позивачем періоду нарахування пені та штрафу за несвоєчасну поставку вказаного стелажу для хліба в лотках в кількості 7 шт. у 181 добу визнається обґрунтованим.
Відповідно суми, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за прострочення поставки стелажу для хліба в лотках в кількості 7 шт. на суму 57 792,00 грн. становлять: 10 460,36 грн. - пеня та 4 045,44 грн. штраф.
Таким чином, загальна сума вимог позивача, які підлягають задоволенню становить 146 850,80 грн., з яких: 75 375,20 грн. - пеня та 71 475,60 грн. - штраф.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині відмови у задоволенні позову.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про часткове задоволення позову.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі №910/13902/19 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі №910/13902/19 про відмову у задоволенні позову скасувати.
3. Прийняти нове рішення по справі №910/13902/19, яким позов Міністерства оборони України до товариства з обмеженою відповідальністю “Євро Класс” про стягнення 213 167,11 грн. задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Євро Класс” (02002, м. Київ, ВУЛИЦЯ СТЕПАНА САГАЙДАКА, будинок 101, код 36068718) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, ПРОСПЕКТ ПОВІТРОФЛОТСЬКИЙ, будинок 6, код 00034022) пеню в сумі 75 375 грн. 20 коп., штраф в сумі 71 475 грн. 60 коп. та 2 202 грн. 76 коп. судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Євро Класс” на користь Міністерства оборони України судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3 304 грн. 14 коп.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено: 09.06.2020 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Руденко
М.А. Дідиченко