Справа № 752/21779/19
Провадження № 2/752/3039/20
іменем України
20 травня 2020 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Альфа Страхування» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, -
у жовтні 2019 оку ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати недійсним кредитний договір від 31.08.2017 року.
В обґрунтування позову посилалась на те, що при укладенні кредитного договору порушені її права як споживача, оскільки перед його укладенням їй не було повідомлено про умови кредитування, не було надано достовірну інформацію про істотні умови договору, через дрібний шрифт договору, вона не мала можливості його прочитати.
Також зазначила, що п. 9 спірного договору порушує норми ст. 61 Конституції України та ч. 3 ст. 509 ЦК України, оскільки ним встановлена фактично подвійна відповідальність, за повне або часткове прострочення сплати обов'язкового рівного платежу клієнт зобов'язаний сплатити на користь банку штраф у розмірі 50 грн. за кожний прострочений обов'язковий платіж та додатково 150 грн. в разі, якщо прострочена заборгованість не була повернена протягом 5-ти календарних днів з моменту її виникнення.
Вказала, що 31.08.2017 року між нею та ПрАТ «СК «Альфа Страхування», від імені якої діяв відповідач, було укладено договір добровільного страхування фінансових ризиків держателів кредитних платіжних карток № НОМЕР_1 , укладення якого було включено до умов кредитного договору та нав'язано позивачу банком, що є порушенням ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність».
Ухвалою від 25.10.2019 року відкрито провадження у справі з призначенням проведення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі без повідомлення сторін на 27.01.2020 року (а.с. 14-15).
03.12.2019 року АТ «Альфа-Банк» подано заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою від 27.01.2020 року відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача - ОСОБА_2 із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 27-29).
Ухвалою від 27.01.2020 року судовий розгляд відкладено на 20.05.2020 року (а.с. 30).
Відповідач подав заперечення на позовну заяву, в яких проти позову заперечив в повному обсязі, виходячи з його безпідставності та неспроможністю. Зазначив, що при укладенні оспорюваного правочину позивач діяла свідомо та за власною волею, жодного разу до банку з будь-якими вимогами не звернулась, а тому підстави відповідно до чинного законодавства для задоволення вимог позову відсутні.
Третя особа пояснення щодо позову не надала.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу з постановленням заочного рішення, проти чого не заперечує позивач, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
За правилами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Судом встановлено, що 31.08.2017 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено Акцепт пропозиції на укладання Угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття Відновлюваної кредитної лінії (а.с. 8).
Відповідно до Оферти на укладання Угоди про обслуговування Кредитної картки та відкриття Відновлювальної кредитної лінії, підписаної позивачем 31.08.2017 року встановлено, що сторони домовились про укладання зазначеної Угоди зокрема, відкрити рахунок на ім'я позивача - № НОМЕР_2 та випустити міжнародну платіжну картку MC DEBIT WORLD строком дії три рокит з моменту її випуску, надати Кредит, шляхом Відновлюваної кредитної лінії із встановленим лімітом в розмірі 200 000 грн.
На момент укладення Угоди про обслуговування Кредитної картки та відкриття Відновлюваної кредитної лінії з встановленого Договором та вказаного в Оферті на укладання Угоди про обслуговування Кредитної картки та відкриття Відновлюваної кредитної лінії ліміту Відновлюваної кредитної лінії, сума доступного клієнту кредиту складала 2 000,00 грн. При цьому, сума Кредиту, що може бути доступна клієнту в будь-якому випадку не може перевищувати ліміт відновлюваної кредитної лінії, який становить 200 000 грн.
Також, встановлено, що 31.08.2017 року між ПрАТ «Альфа Страхування» та ОСОБА_1 було укладено договір добровільного страхування фінансових ризиків держателів платіжних карток, яким застраховані майнові інтереси страхувальника у разі несанкціонованого використання третіми особами поточного рахунку № НОМЕР_2 , відкритого у ПАТ «Альфа Банк».
Згідно п. 9 спірного договору, окрім строку позовної давності, встановлено, що за повне або часткове прострочення сплати обов'язкового рівного платежу клієнт зобов'язаний сплатити на користь банку штраф у розмірі 50 грн. за кожний прострочений обов'язковий рівний платіж та додатково 150 грн. в разі, якщо прострочена заборгованість не була вернена протягом 5-ти календарних днів з моменту її виникнення.
За змістом ст. 61 Конституції України встановлено заборону подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Згідно ст. ст. 3, 549 ЦК України при виборі того, який вид неустойки (штраф чи пеня) повинен стягуватися, слід враховувати справедливість і розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України). Тому необхідно визначити стягнення якого виду неустойки (штрафу чи пені) є нерозумним і несправедливим, з урахуванням їх розміру.
Виходячи із п. 9 спірного договору, за прострочення сплати обов'язкового платежу, клієнт повинен сплатити банку штраф у розмірі 50 грн. та додатково штраф у розмірі 150 грн., а отже зазначеним пунктом встановлено за одне порушення подвійна відповідальність.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за доцільним визнати недійсною вимогу банку щодо стягнення додаткового штрафу у розмір 150 грн. та враховуючи, що кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, за повне або часткове прострочення сплати обов'язкового рівного платежу клієнт повинен буде сплатити на користь банку штраф у розмірі 50 грн. за кожний прострочений обов'язковий рівний платіж.
Разом з тим, на думку суду, позов в частині інших вимог задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 та ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Істотними умовами договору с умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.
Відповідно положень ст. ст. 1048-1052, 1054 ЦК України істотними умовами кредитного договору щодо яких сторони повинні дійти згоди в належній формі виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. ст. 215-235 ЦК України особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.
Згідно п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України «Про захист прав споживачів"». Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 01.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК).
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Під обманом розуміється навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (ст. 230 ЦК України).
Так, обман може стосуватись як обставин самого правочину, які мають істотне значення, а саме: природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей та якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням; так і обставин, які знаходяться за межами правочину, в тому числі мотиву та мети правочину.
Згідно ч. 2 ст. 230 ЦК України сторона, яка застосовує обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдана у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 12 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.
Підставою недійсності правочину у відповідності до ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За змістом ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 02.12.2015 року в справі № 6-1341цс15.
Крім того, спірний кредитний договір містить інформацію як про суму кредиту, так і про детальний розпис його сукупної вартості, дату укладення правочину та процентну ставку, окрім того містить всі істотні умови передбачені законодавством України, позивач був ознайомлений зі всіма істотними умовами кредитного договору, що підтверджується його підписом.
До того ж, позивач як споживач кредитних послуг відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» мала право розірвати кредитний договір протягом 14 днів з моменту його укладення, проте, вказаним правом не скористалась.
На думку суду, що при укладенні договору позивач діяла свідомо і повністю розуміла природу кредитного договору, свої зобов'язання за ним та обсяг своєї відповідальності.
Враховуючи, що кредитний договір оспорюється позичальником, саме на неї відповідно до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України покладається обов'язок доказування його недійсності.
Проте, доказів на підтвердження невідповідності кредитного договору законодавству України позивачем не надано, а тому доводи позову про те, що оспорюваний договір суперечить вимогам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними.
Таким чином, спірний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому прийняла надані відповідачем кредитні кошти і виконувала умови договору, крім того, позивач не скористалась своїм правом розірвати кредитний договір протягом 14 днів з моменту його укладення. .
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Відповідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При укладенні договору позики сторонами додержано вимог, необхідних для чинності цього правочину і передбачених ЦК України та Законом України «Про захист прав споживачів».
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 274-279, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,-
позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Альфа Страхування» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору - задовольнити частково.
Визнати недійсним п. 9 Акцепт пропозиції на укладання Угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття Відновлюваної кредитної лінії в частині зобов'язання сплачувати додатково 150 грн. в разі, якщо заборгованість не була повернута протягом 5-ти календарних днів з моменту її виникнення.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.С. Хоменко