вул. Шевченків шлях, 32, м. Березань, Київська область, 07541
Номер провадження 2/356/172/20
Справа № 356/264/20
09.06.2020 суддя Березанського міського суду Київської області Капшученко І. О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
До Березанського міського суду Київської області звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
В позовній заяві позивачка заявила клопотання, в якому просила відстрочити їй сплату судового збору за подання позову до дати ухвалення судового рішення по справі, обґрунтоване відсутністю в неї джерел доходів у зв'язку з перебуванням у відпустці по догляду за дитиною, а також скрутним матеріальним становищем.
Згідно положень ч. 1 ст. 184 ЦПК України позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови та гарантії реалізації процесуальних прав і обов'язків усіма суб'єктами цивільно-процесуальних правовідносин.
Так, суддя відкриває провадження за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження (ч. 1 ст. 187 ЦПК України).
Проаналізувавши подану позивачем заяву, суд прийшов до висновку про те, що вона підлягає залишенню без руху у зв'язку з тим, що подана без додержання вимог ст. 177 ЦПК України.
Так, як встановлено приписами частини 4 статті 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з ч. 2 ст. 133 ЦПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Частиною 1, 3 статті 136 ЦПК України визначено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
При цьому відповідне клопотання про відстрочення сплати судового збору має бути долучене до позовної заяви (ч. 3 ст. 177 ЦПК України) та, виходячи зі змісту положень ст. 12 ЦПК України, обґрунтоване доводами та містити докази на підтвердження того, що майновий стан особи, яка звертається з клопотанням, перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі, а також наявності інших, визначених законодавством підстав.
Так, статтею 8 Закону України «Про судовий збір» визначено вичерпний перелік умов, за наявності яких суд, з врахуванням майнового стану позивача, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, а саме: у випадку, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Разом з тим, позивачкою при зверненні до суду не надано жодних належних доказів, які могли б свідчити про такий рівень її майнового стану, який надав би підставу для застосування вказаної правової норми з метою відстрочення сплати судового збору.
Так, доводи позивачки щодо перебування у відпустці по догляду за дитиною, не підтверджені жодними доказами, відтак, не можуть свідчити про незадовільний майновий стан позивачки в цілому, та самі по собі, без доведення іншими доказами, не вказують на відсутність в останньої інших джерел доходів, відмінних від заробітної плати, що приносять прибуток в розмірі, який дозволяє сплатити відповідний судовий збір за пред'явлення позову до суду, а тому не можуть бути підставою для відстрочення сплати судового збору відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір»
Та обставина, що позивачка має малолітніх дітей, сама по собі не доводить її скрутного матеріального становища та не є безумовною підставою для відстрочення сплати судового збору.
За таких обставин, суд не вбачає визначених законом підстав для задоволення клопотання позивачки про відстрочення сплати судового збору.
При цьому, за змістом ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 4 ст. 10 ЦПК України, при розгляді справ суд застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях неодноразово наголошував, що, реалізуючи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Прецедентними в цьому відношенні є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001, в яких зазначено, що право на суд не є абсолютним; воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує врегулювання з боку держави.
Європейський суд з прав людини у зазначеному вище рішенні від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (пункт 59).
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; Рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом в складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в рішенні від 04.07.2018 у справі № 686/114/16-ц.
Враховуючи вищевикладене, відмова позивачці у задоволенні необґрунтованого клопотання про відстрочення сплати судового збору, як це передбачено законом, а саме ст. 136 ЦПК України, ст. 8 Закону України «Про судовий збір», не є порушенням права на справедливий судовий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
В той же час, як визначено приписами ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.
Ставки сплати судового збору встановлено ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якої за подання до суду фізичною особою позовної заяви про розірвання шлюбу розмір судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який, з урахуванням положень статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з 01.01.2020 установлено у розмірі 2 102,00 грн.
Оскільки в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору відмовлено, то, враховуючи положення ч. 4 ст. 177 ЦПК України, сплата нею судового збору у встановленому законом порядку та розмірах за пред'явлені позовні вимоги є передумовою відкриття провадження у справі.
За змістом статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Обов'язок осіб, які звертаються до суду, сплачувати судовий збір - це процесуальний обов'язок, визначений нормами процесуального права.
Відтак, виходячи зі змісту позовних вимог, з врахуванням положень ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», позивач має усунути недоліки позовної заяви, а саме: долучити до позовної заяви документ(и), що підтверджує(ють) сплату позивачем судового збору у відповідному, визначеному за правилами ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», розмірі, а саме 0,4 х 2 102 грн. = 840,80 грн. на р/р № НОМЕР_1 , код класифікації доходів бюджету 22030101, отримувач коштів: УК у м.Березань/Березань/22030101, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО: 899998, ЄДРПОУ: 36999805, або долучити до матеріалів справи документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Суд наголошує, що згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 177, 185 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без руху, надавши позивачу строк в 10 (десять) днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків.
Роз'яснити позивачу, що в разі невиконання ухвали позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та окремому оскарженню не підлягає.
Суддя: І. О. Капшученко