01 червня 2020 р.Справа № 520/162/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Кононенко З.О. , Сіренко О.І. ,
за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С
представник відповідача Наумецька Е.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/162/20
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області , Державної податкової служби України
про скасування вимог та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, Державної податкової служби України, в якому, після уточнення позовних вимог, просив суд: зобов'язати Головне управління ДПС у Харківській області скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1056-23; зобов'язати Державну податкову службу України внести коригування в особисту картку платника податків ФОП ОСОБА_1 , а саме скасувати пені та недоїмку у розмірі 34726,81 грн.; зобов'язати Головне управління ДПС Харківської області вчинити дії, шляхом подання заяви для закриття виконавчого провадження стосовно податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1056-23.
Від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду з огляду на пропуск строку звернення до суду.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2020 року клопотання представника відповідача було задоволено. Позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області , Державної податкової служби України про скасування вимог та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без розгляду.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану ухвалу, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті ухвали, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2018 олку по справі № 820/4412/18, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2019 р. вимога № Ф-1056-23 від 12.03.2018 р. була скасована. За факту скасування у судовому порядку вимоги №Ф-1056-23 від 12.03.2018 р. відповідач не повинен був виставляти вимоги №Ф-1056-23 від 04.03.2019 року, №Ф-1056-23 від 15.08.2019 року, №Ф-1056-23 від 05.11.2019 року, відтак, ні про який пропуск строків в даному випадку не йде мова.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача, наполягаючи на законності та обгрунтованості ухвали суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
В судове засідання позивач не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, справа розглядається за відсутності позивача.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідачем відносно позивача складені вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №Ф-1056-23 від 12.03.2018 р., №Ф-1056-23 від 04.03.2019 року, №Ф-1056-23 від 15.08.2019 року, №Ф-1056-23 від 05.11.2019 року.
Вимогу №Ф-1056-23 від 04.03.2019 року пред'явлено на примусове виконання.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2018 р. по справі № 820/4412/18 було скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2018 року № Ф-1056-23, винесену Головним управлінням ДФС у Харківській області.
Вказане рішення залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2019 року.
Тобто, вимога №Ф-1056-23 від 04.03.2019 року виставлена до набрання рішенням по справі № 820/4412/18 законної сили.
На запит позивача відповідачем надано лист від 21.10.2019 року, в якому повідомлено, що вимога від 12.03.2018 року № Ф-1056-23 є відкликаною, водночас решта вимог складені внаслідок безперервності боргу позивача.
Спірні правовідносини виникли внаслідок того, що за факту скасування у судовому порядку в рамках справи № 820/4412/18 вимоги №Ф-1056-23 від 12.03.2018 р. відповідач, на думку позивача, не повинен був виносити інші вимоги.
Суд першої інстанції, залишаючи позов без розгляду, виходив з того, що позивачем не надано жодних обґрунтованих причин поважності пропуску строку звернення до суду з позовом про оскарження вимог №Ф-1056-23 від 04.03.2019 року, №Ф-1056-23 від 15.08.2019 року, №Ф-1056-23 від 05.11.2019 року та зі змісту позову вбачається, що позивач фактично у позові виклав доводи, які стосуються незаконної, на його думку вимоги №Ф-1056-23 від 12.03.2018 р., спір відносно якої вирішено у справі № 820/4412/18.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Необхідно зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.
Слід зазначити, що законодавче обмеження строку протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Приписами частини четвертої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України передбачена можливість поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, за заявою учасника справи, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Дія Закону № 2464-VI поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 цього Закону).
Згідно з абзацами 4, 5, 6 частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (абзац 8 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI).
Відповідно до абзацу 9 частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI у разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.
За правилами частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно положень ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Суд, отримавши позов, зобов'язаний з'ясувати чи має місце порушення суб'єктивних прав, свобод чи інтересів особи.
У разі наявності порушення прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулась до адміністративного суду за захистом своїх прав за межами, встановлених КАС України строків, суд може поновити їх та вирішити спір по суті (задовольнити вимоги) чи залишити заяву без розгляду.
При цьому, колегія суддів зазначає, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; ця причина виникла протягом строку, який пропущено; ці обставини підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Колегія суддів зазначає, що відповідач, посилаючись на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом, не надав належних доказів на підтвердження своєї позиції. Так, відповідачем не надано доказів отримання позивачем 20.08.2019 року вимоги від 15.08.2019 р. та 11.11.2019 року вимоги від 05.11.2019 року.
В свою чергу позивач зазначає, що він не отримував зазначені вимоги, а дізнався про їх існування з листа Головного управління ДПС у Харківській області № 2996/ФОП/20-40-57-08-18 від 21.10.2019 року, наданому йому на його звернення від 10.10.2019 року з приводу не виконання рішення суду. Тобто, увесь час він знаходився в стані перемовин з відповідачем, а тому вважає, що такі обставини підпадають під тримісячний строк обумовлений ст. 122 КАС України.
Також позивач вказує на те, що 11 листопада 2019 р. після отримання вимоги ним було сплачено судовий збір за подання адміністративного позову в повному обсязі 19.11.2019 р. тобто через 8 днів після отримання вимоги, але весь цей час він намагався з'ясувати у представників відповідача підстави нарахування суми недоїмки.
В постанові ВС по справі №520/9891/19 від 05.05.2020р., суд зазначив «Суди попередніх інстанцій установили, що позивач скористався правом адміністративного оскарження спірних рішень податкового органу від 09.07.2019. За результатами розгляду скарги позивача Державною фіскальною службою України прийнято рішення від 21.08.2019 № 40296/6/99-99-11-05-02-25 про залишення скарги без задоволення. 23.09.2019 позивач звернувся з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування вимоги та рішень податкового органу.
Аналіз частини четвертої статті 25 Закону № 2464-УІ свідчить про те, що законодавець визначив проміжок часу (10 днів), що настає з наступного дня після отримання платником вимоги, протягом якого особа має альтернативний порядок оскарження вимоги до вищестоящого органу або до суду.
При цьому, Закону № 2464-УІ не визначив детального та послідовного алгоритму дій платника податків у разі незадоволення результатами досудового оскарження та, як наслідок, не визначив строків звернення до суду в такому випадку. Послідовного застосування цього ж строку (10 днів) двічі поспіль у разі незадоволення скарги, поданої в адміністративному порядку, Закон не передбачив.
Натомість строк, протягом якого особа може звернутися до суду після застосування процедури досудового оскарження вимоги фіскального органу про сплату ЄСВ, визначений частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України та складає три місяці з дня отримання платником ЄСВ рішення органу доходів і зборів вищого рівня, прийнятого за наслідками розгляду його скарги.
Суди попередніх інстанцій не врахували, що отримавши 28.08.2019 рішення ДФС України від 21.08.2019 за результатами адміністративного оскарження спірних рішень відповідача, позивач звернувся до суду з позовом 23.09.2019, тобто у строк, визначений частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, неправильно визначивши строк звернення до суду з адміністративним позовом, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду та наявність підстав для залишення позову без розгляду".
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що 10 жовтня 2019р. позивачем подано інформаційний запит, щодо невиконання відповідачем до цього часу рішення суду. На зазначений запит позивачем було отримано відповідь № 2996/ФОП/20-40-57-08-18 від 21.10.2019р., в якому повідомлено, що вимога від 12.03.2018 року № Ф-1056-23 є відкликаною, водночас решта вимог складені внаслідок безперервності боргу позивача. Весь час позивач намагався з'ясувати позицію відповідача з приводу не виконання рішення суду та питання незаконного нарахування по подальших вимогах. До суду з даним позовом позивач звернувся 13.12.2019 року, тобто у строк, визначений частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
В постанові від 30.09.2015 по справі №21-2231а15 Верховний Суд України зазначив, що поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред'явлення позову стає неможливим або утрудненим. Питання про поважність причин пропуску процесуального строку оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку. Суд повинен обґрунтувати свою позицію відповідними доводами, а не лише зазначити "визнати поважними причини пропуску процесуальних строків».
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (ч. 4 ст. 9 КАС України).
Відповідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
У відповідності до ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Згідно висновків, викладених у п.п. 23, 25 Рішення ЄСПЛ у справі "Проніна проти України", суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен з специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а також давати обґрунтування своїх рішень.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королвства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захису на національному рівні, які дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Таким чином, у контексті наведених приписів до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, оскільки підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що поняття «забезпечення права» за своїм змістом є більш широким поняттям, ніж поняття «право», яке використовується у законі, бо воно передбачає, крім самого «права», ще й гарантований державою механізм його реалізації. Забезпечення права на апеляційне і касаційне оскарження включає як можливість оскарження судового рішення, так і обов'язок суду прийняти та розглянути подану апеляцію чи касацію.
Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012).
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про залишення позову без розгляду помилковими, оскільки суд не був позбавлений можливості з метою всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи з'ясувати, чи порушені суб'єктивні права, свободи або інтереси позивача, якщо так, то в чому полягають і коли сталися такі порушення, якщо вони мали місце, у тому числі шляхом виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
В свою чергу, суд першої інстанції прийняв оскаржувану ухвалу без наявності доказів відповідача, лише за клопотанням, без винесення ухвали про усунення недоліків, без розгляду клопотання позивача про перенесення судового засідання у зв'язку з карантином, не надаючи можливості останньому подати клопотання на поновлення строків.
Таким чином, аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, залишаючи позов без розгляду, виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права позивача на судовий захист.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2020 року по справі №520/162/20 прийнята з неправильним застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, а отже підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2020 року по справі № 520/162/20 скасувати.
Справу направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя (підпис)В.А. Калиновський
Судді(підпис) (підпис) З.О. Кононенко О.І. Сіренко
Повний текст постанови складено 09.06.2020 року