03 червня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/2186/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Чеснокової А.О.,
за участі:
секретаря судового засідання - Безеги А.А.,
представника позивача - Зогаля О.М.,
представника відповідача - Шимка М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання неправомірними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), зобов'язання вчинити певні дії, -
27 квітня 2020 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області, в якій просить суд:
визнати неправомірними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3060-23 від 10 березня 2020 року та № Ф-3060-23 від 12 червня 2019 року;
зобов'язати відповідача повернути позивачу надміру сплачений 05 березня 2020 року за період ведення останнім господарської діяльності єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 5400,00 грн.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він з 17 жовтня 1996 року по 22 січня 2020 року здійснював підприємницьку діяльність, у зв'язку із чим перебував на спрощеній системі оподаткування (ІІ група платника єдиного податку). В результаті помилкового (зайвого) подання позивачем у складі звітності з ЄСВ за 2017 рік заповненої таблиці 1 додатку № 5 (форма для ФОП, що обрали загальну систему оподаткування), в його інтегрованій картці додатково відображено заборгованість з ЄСВ. Позивач ОСОБА_1 зазначає, що фактична сплата ЄСВ за 2017 рік здійснена ним у передбачені законодавством строки та розмірі, а тому відображення заборгованості з ЄСВ на підставі помилково поданої звітності вважає неправомірним, оскільки ці обставини зумовлюють констатацію контролюючим органом наявності заборгованості та безпідставного формування вимог про сплату боргу (недоїмки).
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року позовну заяву залишено без руху через невідповідність останньої вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
25 лютого 2020 року до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідачем вказано, що позивачем самостійно подано до контролюючого органа звітність з ЄСВ за 2017 рік разом із заповненою таблицею 1 додатку № 5 (форма для ФОП, що обрали загальну систему оподаткування), в зв'язку із чим у його інтегрованій картці додатково відображено заборгованість з ЄСВ, що є підставою для формування вимог про сплату боргу (недоїмки) в автоматичному режимі /а.с. 53-55/.
У відповіді на відзив позивач наполягав на тому, що відзив контролюючого органа не спростовує доводів позовної заяви, та наголошує на безпідставності винесення відповідачем вимог про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ /а.с. 68/.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали позовної заяви, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
З 17 жовтня 1996 року по 22 січня 2020 року позивач здійснював підприємницьку діяльність у сфері роздрібної торгівлі з лотків і на ринках текстильними виробами, одягом і взуттям, у зв'язку із чим перебував на спрощеній системі оподаткування (ІІ група платника єдиного податку) /а.с. 57/.
Упродовж 2017 року позивачем, як платником єдиного податку, що перебуває на спрощеній системі оподаткування ІІ групи, сплачувались страхові внески в установлені чинним законодавством розмірі та строки, що відповідачем не заперечується.
08 лютого 2018 року ФОП ОСОБА_1 до контролюючого органа подано Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік із помилковим заповненням таблиці 1 Додатку № 5 (форма для ФОП, що обрали загальну систему оподаткування) /а.с. 58/.
Вищевказані обставини стали підставою для відображення в інтегрованій картці позивача суми заборгованості з ЄСВ /а.с. 79-83/, винесення вимог про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3060-23 від 10 березня 2020 року та № Ф-3060-23 від 12 червня 2019 року /а.с. 15, 37/, а також для відкриття виконавчого провадження № 60621911.
Позивач, не погоджуючись з обґрунтованістю вимог про сплату боргу (недоїмки), звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до положень пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VІ, згідно частин 2 та 3 статті 9 якого, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
За правилами пункту 4 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктом 3 частини першої статті 7 зазначеного Закону передбачено, що для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до абзацу 3 частини восьмої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, позивачем, як платником єдиного податку, що перебуває на спрощеній системі оподаткування ІІ групи, сплачувались страхові внески в установлені чинним законодавством розмірі та строки.
З матеріалів справи, судом встановлено, що заборгованість зі сплати ЄСВ нарахована позивачу контролюючим органом у зв'язку з помилковим поданням платником звітності, яка передбачена для платників, що перебувають на загальній системі оподаткування.
Так, пунктами 10 та 11 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 435 від 14 квітня 2015 року, передбачено, що ФО - підприємці, крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають самі за себе до органів доходів і зборів Звіт згідно з таблицею 1 додатка 5 до цього Порядку. Протягом року в разі призначення пенсії подається Звіт з позначкою "призначення пенсії" за період до дати формування заяви на призначення пенсії, при цьому тип форми "початкова" не зазначається. ФО - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають самі за себе до органів доходів і зборів Звіт згідно з таблицею 2 додатка 5 до цього Порядку. Протягом року в разі призначення пенсії подається Звіт з позначкою "призначення пенсії" за період до дати формування заяви на призначення пенсії, при цьому тип форми "початкова" не зазначається.
На переконання суду, подання позивачем звітності з ЄСВ за 2017 рік, обов'язок подання якої не передбачений чинним законодавством для платників відповідної групи, не тягне за собою обов'язку зі сплати визначеної у такому звіті суми, за умови якщо платник своєчасно та в повному обсязі виконав свій обов'язок щодо сплати ЄСВ у строки та розмірі, що передбачені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" для групи платників податків на якій він перебував.
Такого висновку суд дійшов з огляду на те, що в протилежному разі у спірних правовідносинах матиме місце подвійне оподаткуванням одного й того самого доходу платника ЄСВ.
За викладених обставин вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3060-23 від 10 березня 2020 року та № Ф-3060-23 від 12 червня 2019 року підлягають скасуванню.
Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд зважає й на його ефективність з огляду на положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зокрема, абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12 травня 2004 року, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Організацію діяльності з ведення органами Державної податкової служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначено Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим Наказом Міністерства фінансів № 422 від 07 квітня 2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 травня 2016 року за № 751/28881.
Приписами розділу 4 цього Порядку передбачено, що у разі якщо за результатами судового оскарження донарахована/зменшена сума з урахуванням її складових (платіж, санкція, пеня) у повному обсязі скасовується (статус повідомлень-рішень/рішень/вимог та/або рішень щодо єдиного внеску в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, змінюється на "Скасовується в судовому порядку"), то в ІКП відображення облікових показників (операцій) щодо донарахування/зменшення суми не проводиться.
Враховуючи приписи Порядку № 422, суд вважає належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах буде зобов'язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки позивача шляхом виключення з неї інформації про наявність заборгованості з ЄСВ, що відображена у зв'язку з винесенням вимог про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3060-23 від 12 червня 2019 року та № Ф-3060-23 від 10 березня 2020 року.
Крім того, позовні вимоги про зобов'язання відповідача повернути позивачу надміру сплачений ЄСВ у розмірі 5400,00 грн., на переконання суду, не підлягають задоволенню, з огляду на їх передчасність.
За приписами частин 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Дотримуючись принципу верховенства права, суд застосовує висновки, викладені Європейським судом з прав людини у справі "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, не довів суду правомірності своїх дій щодо нарахування єдиного соціального внеску позивачу.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відтак, документально підтверджені судові витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Разом із тим, суд не вважає, що заявлені позивачем судові витрати з оплати правничої допомоги підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, з огляду на таке.
Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відтак, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/160 від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/4989/17, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі; на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про фактичну оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем приєднано до матеріалів справи: ордер на надання правничої допомоги, копію квитанції, виготовленої шляхом заповнення бланка, акта про надання правничої допомоги.
Разом із тим, на переконання суду на підтвердження фактичного здійснення позивачем оплати послуг адвоката та витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надана квитанція банку, платіжне доручення (тощо).
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 280/1765/19.
Матеріалами справи підтверджено, що належних доказів здійснення позивачем оплати послуг, наданих адвокатом (квитанції банку, платіжні доручення, тощо) суду не надано.
Отже, доказів фактичного понесення позивачем вищевказаних витрат суду не надано.
Відтак, не підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами витрати позивача на правничу допомогу розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ЄДРПОУ 39461639) про визнання неправомірними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3060-23 від 12 червня 2019 року.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3060-23 від 10 березня 2020 року.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ЄДРПОУ 39461639) внести зміни до інтегрованої картки платника - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) шляхом виключення з неї інформації про наявність заборгованості з Єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що відображалась у зв'язку з винесенням вимог про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3060-23 від 12 червня 2019 року та № Ф-3060-23 від 10 березня 2020 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ЄДРПОУ 39461639) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 (сорок) копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлений 09 червня 2020 року.
Суддя А.О. Чеснокова