про закриття провадження у справi
09 червня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1291/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про визнання протиправним та скасування наказу від 31 січня 2020 року № 479-сг, зобов'язання вчинити певні дії,
В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ від 31 січня 2020 року № 479-сг «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою»;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Луганській області видати ОСОБА_1 наказ про дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Ліснополянській сільській раді Марківського району Луганської області, орієнтовною площею 2 га, у власність для ведення особистого селянського господарства.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29 грудня 2019 року він звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області з письмовою заявою (клопотанням) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Ліснополянській сільській раді Марківського району Луганської області, орієнтовною площею 2,00 га, у власність, для ведення особистого селянського господарства.
31 січня 2020 року відповідач прийняв наказ № 479-сг «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким у задоволенні клопотання позивача відмовлено без зазначення причини такої відмови. В наказі зазначено, що позивачу відмовлено «до моменту здійснення заходів щодо припинення іншого речового права відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Статтею 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини другої статті 22 Земельного кодексу України до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги. При цьому пунктом «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема, для ведення особистого селянського господарства.
Пунктом «в» частини третьої статті 116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України).
З вищевказаних правових норм Земельного кодексу України вбачається, що підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою.
Проте відповідач, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельних ділянок у власність, не навів жодних обґрунтованих підстав відмови у наданні такого дозволу, передбачених нормами Земельного кодексу України.
Відповідачем, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, зазначено про наявність дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки іншій особі. Але за даними Держгеокадастру на дату подання заяви позивачем та на даний час, вказана земельна ділянка не передана у власність жодній особі.
З урахуванням викладеного, позивач просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою від 01 квітня 2020 року позовну заяву залишено без руху (арк. спр. 10).
Ухвалою від 15 квітня 2020 року відкрито провадження у справі, відмовлено у задоволенні клопотання позивача про об'єднання справ № 360/1217/20 та № 360/1291/20 в одне провадження, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 22-25).
Від Головного управління Держгеокадастру у Луганській області через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) 08 травня 2020 року за вхідним реєстраційним № 18208/2020 надійшов відзив на позовну заяву від 06 травня 2020 року б/н, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав (арк. спр. 30-36).
Земельна ділянка, зазначена в заяві позивача (бажана земельна ділянка), входить до складу земельної ділянки з кадастровим номером 4422586600:18:007:0088, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Ліснополянській сільській раді Марківського району Луганської області та перебуває в оренді ПП ОСОБА_2 згідно з договором оренди землі від 19 квітня 2006 року, який зареєстрований в Марківському реєстраційному офісі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 19 квітня 2006 року за № 225866040640000079 та 15 листопада 2017 року за № 23466831 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (зі змінами додаткова угода від 15 листопада 2012 року до договору оренди землі від 19 квітня 2006 року за № 225866040640000079).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 23 липня 2019 року № 1545-сг «Про припинення дії договору оренди землі, укладеного з ПП ОСОБА_2 » припинено договір оренди землі від 19 квітня 2006 року, у зв'язку із смертю ОСОБА_2 та відсутністю свідоцтва про право на спадщину щодо успадкування права оренди.
Однак, станом на дату розгляду заяви позивача не здійснено державну реєстрацію припинення іншого речового права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від імені Головного управління Держгеокадастру у Луганській області на вказану земельну ділянку.
Відповідач зазначає, що відповідно до частини п'ятої статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Зважаючи на викладене, Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області не можуть вчинятися дії щодо розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 4422586600:18:007:0088 до моменту припинення іншого речового права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що виникло на підставі договору оренди землі від 19 квітня 2006 року.
Крім того, 24 квітня 2020 року представник Головного управління Держгеокадастру у Луганській області звернувся до Центру надання адміністративних послуг Марківської районної державної адміністрації Луганської області з метою проведення державної реєстрації припинення іншого речового права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, загальною площею 55,5904 га, кадастровий номер 4422586600:18:007:0088, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за межами населених пунктів, на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Ліснополянській сільській раді Марківського району Луганської області. Проте, 27 квітня 2020 року Центром надання адміністративних послуг Марківської районної державної адміністрації Луганської області відмовлено у здійсненні реєстрації припинення іншого речового права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на вказану земельну ділянку, у зв'язку з тим, що подані документи не дають змоги встановити припинення вищезазначеного речового права на нерухоме майно; відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Вказане свідчить, що Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області вживаються заходи щодо припинення іншого речового права, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на земельну ділянку кадастровий номер 4422586600:18:007:0088, після припинення якого буде можливим розгляд заяви позивача по суті.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області із заявою від 29 грудня 2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ріллі орієнтовною площею 2,00 га у власність із земель державної власності сільськогосподарського призначення, що розташовані за межами населених пунктів, на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Ліснополянській сільській раді Марківського району Луганської області, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4422586600:18:007:0088, з поділом та зміною виду цільового призначення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код КВЦПЗ 01.01) для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03), яку отримано відповідачем 03 січня 2020 року за вх. № М-29/0/36-20 (арк. спр. 38-41).
Наказом від 31 січня 2020 року № 479-сг Головне управління Держгеокадастру у Луганській області відмовило ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки до моменту здійснення заходів щодо припинення іншого речового права відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (арк. спр. 20, 37).
Згідно з листом відділу у Марківському районі Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 17 січня 2020 року № 0-12-0.20-43/106-20 земельна ділянка, зазначена у заяві позивача, входить до складу земельної ділянки з кадастровим номером 4422586600:18:007:0088, яка перебуває в оренді приватного підприємця ОСОБА_2 згідно з договором оренди землі від 19 квітня 2006 року, який зареєстрований у Державному реєстрі земель 19 квітня 2006 року за № 225866040640000079 та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 листопада 2017 року номер запису про інше речове майно 23466831 (зі змінами додаткова угода від 15 листопада 2012 року до договору оренди землі від 19 квітня 2006 року за № 225866040640000079) (арк. спр. 42).
До матеріалів справи відповідачем надано копії вищевказаних договору оренди землі від 19 квітня 2006 року, укладеного між Марківською районною державною адміністрацією Луганської області та приватним підприємцем ОСОБА_2 , та додаткових угод до договору оренди від 19 квітня 2006 року № 225866040640000079 (арк. спр. 48-50, 51-52, 53).
Свідоцтвом про смерть від 30 жовтня 2018 року серії НОМЕР_2 підтверджується, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (арк. спр. 55).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 23 липня 2019 року № 1545-сг «Про припинення дії договору оренди землі укладеного з ПП ОСОБА_2 » договір оренди землі від 19 квітня 2006 року, який зареєстрований в Марківському реєстраційному офісі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 19 квітня 2006 року за № 225866040640000079 та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 листопада 2017 року номер запису про інше речове майно 23466831 (зі змінами додаткова угода від 15 листопада 2012 року до договору оренди землі від 19 квітня 2006 року за № 225866040640000079) припинено у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 та відсутністю свідоцтва про право на спадщину щодо успадкування права оренди (арк. спр. 47).
Однак, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 09 червня 2020 року № 211740582 до Реєстру запис про припинення договору оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 4422586600:18:007:0088 не внесений (арк. спр. 73-75).
Отже, станом на дату розгляду заяви позивача в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди земельної ділянки від 19 квітня 2006 року та додаткової угоди від 15 листопада 2012 року, укладених між Марківською районною державною адміністрацією та приватним підприємцем ОСОБА_2
Також судом установлено, що відділом у Марківському районі Головного управління Держгеокадастру у Луганській області 24 квітня 2020 року направлено до Центру надання адміністративних послуг Марківської районної державної адміністрації Луганської області пакет документів для проведення реєстрації припинення іншого речового права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку загальною площею 55,5904 га, кадастровий номер 4422586600:18:007:0088 (арк. спр. 57).
Згідно з листом Центру надання адміністративних послуг Марківської районної державної адміністрації Луганської області від 27 квітня 2020 року № 46 подані документи не дають змоги встановити припинення вищезазначеного речового права на нерухоме майно, а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (арк. спр. 58).
Вищеописаними доказами підтверджено, що, як на час розгляду заяви позивача, так і на час розгляду справи судом, земельна ділянка, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення якої просив позивач, входить до земельної ділянки, яка передана в оренду приватному підприємцю ОСОБА_2 , записи про припинення якої в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні.
Статтею 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (стаття 126 Земельного кодексу України).
Відповідно до частини п'ятої статті 6 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Частиною першою статті 7 Закону № 161-XIV визначено, що право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України та цього Закону.
Статтею 31 Закону № 161-XIV визначено, що договір оренди землі припиняється в разі, зокрема смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав, визначає Закон України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).
Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за умови, що реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що як виникнення, так і припинення права оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Як вже вище зазначено, право оренди ОСОБА_2 на земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі земель (запис від 19 квітня 2006 року за № 225866040640000079) та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (15 листопада 2017 року номер запису про інше речове майно 23466831 (зі змінами додаткова угода від 15 листопада 2012 року до договору оренди землі від 19 квітня 2006 року за № 225866040640000079)).
Запис про припинення права оренди ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку до Реєстру не внесений.
Таким чином, судом установлено, що на час розгляду та вирішення цієї адміністративної справи право оренди на земельну ділянку кадастровий номер 4422586600:18:007:0088 зареєстроване за громадянином ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 4 КАС України визначено, що у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1);
публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2);
суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7).
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
В постанові від 11 жовтня 2016 року у справі № 816/4340/14 за позовом селянського (фермерського) господарства «Надія» (далі - Господарство) до Головного управління Держземагентства у Полтавській області (далі - Держземагентство), третя особа - ОСОБА_1, про визнання дій неправомірними, визнання протиправним та скасування наказу (режим доступу - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62126186) колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки, а також правомірності надання іншій особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.
Аналогічну за змістом правову позицію у подальшому висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17 (http://reestr.court.gov.ua/Review/73770656), від 06 червня 2018 року у справі № 826/631/15 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/74688067), від 20 вересня 2018 року у справі № 816/389/15-а (http://reyestr.court.gov.ua/Review/76912504).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
У справі, що розглядається, виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, прийнятого з підстави існування іншого речового права на вказану у заяві земельну ділянку. Тобто, у даному випадку існує спір про право, що у свою чергу свідчить про приватно-правовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
З огляду на наведене та ураховуючи суть спірних правовідносин, зважаючи, що в цій справі існує спір про право цивільне на земельну ділянку, на яку вже укладено договір оренди землі, а також те, що право оренди зареєстровано за іншою особою, суд дійшов висновку, що зазначений спір має вирішуватися у порядку цивільного судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до частини другої статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Згідно з частиною другою статті 238 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Позивач від сплати судового збору звільнений на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому суд не вирішує питання щодо судового збору.
Керуючись статтями 2, 4, 19, 238, 239, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про визнання протиправним та скасування наказу від 31 січня 2020 року № 479-сг, зобов'язання вчинити певні дії, роз'яснивши позивачеві право звернутися до суду з позовом в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.І. Чернявська