09 червня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/1302/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність та стягнення середнього заробітку, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо затримки проведення з ним повного розрахунку при звільненні;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2018 по 29.01.2020 включно в розмірі 175925,45 грн.
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08.05.2020 відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.45-46).
Ухвалою суду від 28.05.2020 залишено без задоволення заяву відповідача про призначення справи до розгляду у загальному позовному провадженні (а.с.63).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він проходив службу в Збройних Силах України, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.08.2018 №175 він був виключений із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 02 серпня 2018 року з направленням для зарахування на військовий облік до Знам'янського ОМВК Кіровоградської області. Зазначав, що відповідач на день виключення його зі списків військової частини, не провів з ним розрахунок у повному обсязі, зокрема, не здійснив нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, право на отримання якої встановлено судовим рішенням, яким також встановлено і факт її невиплати. Посилався на те, що належні йому суми при звільненні фактично виплачено відповідачем лише 29.01.2020. Отже, на переконання позивача, вказане надає йому право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період із 02.08.2018 по 29.01.2020, включно.
Відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву (а.с.55-56), в якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Посилався на те, що на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року у справі № 340/133/19, військовою частиною НОМЕР_1 нарахована та 29 січня 2020 року виплачена ОСОБА_1 на картковий рахунок індексація грошового забезпечення в розмірі 18907,04 грн. Зазначав, що позивачем неправомірно обрахований час затримки спірних розрахунків при звільненні, який на його думку становить 373 робочих днів, оскільки відлік часу для виплати середнього заробітку в даному випадку починається з моменту набрання законної сили рішень судів, зазначених вище. Також, зазначав, що на його думку, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні заявлена в позові 175925,45 грн., не відповідає принципу співмірності сумі, яка була виплачена позивачу за рішенням суду як спірної суми в розмірі 18907,04 грн. На його переконання, при визначенні розміру такого відшкодування повинні бути враховані: розмір спірної суми, на яку працівник мав право; частки, яку вона становила у заявлених вимогах; істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.
Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.08.2018 №175 ОСОБА_1 був виключений із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 01 серпня 2018, знятий з котлового забезпечення частини з 02 серпня 2018 року, з направленням для зарахування на військовий облік до Знам'янського ОМВК Кіровоградської області (а.с.9).
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року по справі № 340/133/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язати вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 01 серпня 2018 року включно. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 01 серпня 2018 року включно (а.с.10-12).
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2019 року рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року по справі № 340/133/19 скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01 березня 2018 року по 01 серпня 2018 року включно, зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 березня 2018 року по 01 серпня 2018 року включно та в задоволенні позовних вимог в цій частині - відмовлено. В іншій частині рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року в адміністративній справі 340/133/19 - залишено без змін (а.с.13-15).
На виконання вищевказаних судових рішень, військовою частиною НОМЕР_1 нарахована та 29 січня 2020 року виплачена позивачу на картковий рахунок сума індексації грошового забезпечення в розмірі 18907,04 грн., про що свідчить розрахунок нарахування індексації, копія платіжного доручення №55 від 28.01.2020 та довідка ОТ «Ощадбанк» від 26.03.2020 №109.50/1-46 (а.с.16, 59-60).
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2018 по 29.01.2020 (а.с.17).
Листом від 16.04.2020 №1295 військова частина повідомила позивача, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється. Також відповідач зазначав, що військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Заперечень ОСОБА_1 щодо виключення його зі списків особового складу частини без повного розрахунку не було. Отже, військова частина не має правових підстав для задоволення заяви (а.с.18-19).
Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ (далі за текстом - Закон №2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 12 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 р. №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260). Цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Відповідно до п.1 розділу XXXI Порядку №260 грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.
Отже, суд враховує, що зазначеними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 31.10.2019 р. у справі №828/598/17 (провадження №К/9901/23837/18).
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.2 Закону України “Про оплату праці” від 24.03.1995 р. №108/95-ВР додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Отже, за своєю правовою природою середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до структури заробітної плати, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.01.2019 р. у справі №910/4518/16.
Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За частиною 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 р. №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 вказано, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Верховний Суд у постанові від 25.07.2019 р. у справі №2140/1471/18 (провадження №К/9901/15582/19) зазначив, що для середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення статті 233 КЗпП України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, з огляду на зміст статті 117 КЗпП України роботодавець зобов'язаний самостійно виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, перебіг строку звернення до суду з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні розпочинається з дня виплати суми щодо якої виникла заборгованість, за умови, якщо роботодавцем добровільно не сплачено середній заробіток відповідно до ст.117 КЗпП України.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року по справі №340/133/19, з урахуванням постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2019 року, встановлено, що позивачу за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, оскільки будь-які дії стосовно вказаних виплат, ним не вчинялись.
Так, позивач зазначає, що розрахунок за рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.02.2019, яке набрало законної сили 03.07.2019 проведено 29.01.2020, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
Таким чином, у ОСОБА_1 виникло право на отримання відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України.
Вирішуючи питання щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує наступне.
Відповідно до абз.2, 3 п.7 Порядку №260, розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Період затримки розрахунку при звільненні потрібно розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником (з дня виключення зі списків особового складу), до дня фактичного проведення такого розрахунку.
Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні позивача розраховується з 02.08.2018 по 28.01.2020 та складає 545 календарних днів, у тому числі 16 повних місяців, а також 30 днів за серпень 2018 року та 28 днів за січень 2020 року.
Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 19.05.2020 №1557 сума грошового забезпечення ОСОБА_1 на день звільнення за повний місяць складала 9904,60 грн. (а.с.57).
Отже, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за період з 02.08.2018 по 28.01.2020 становить 177004,79 грн., що включає 158473,60 грн. за 16 повних місяців (9904,60 грн. х 16) + 9585,10 грн. (за 30 днів серпня 2018 року (9904,60 : 31 х 30) + 8946,09 грн. (за 28 днів січня 2020 року (9904,60 грн. : 31 х 28) .
Суд зазначає, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладається обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать, а у разі невиконання такого обов'язку виникає відповідальність передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника під час його звільнення, зокрема захист права працівника на своєчасну оплату праці за виконану роботу. При цьому відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Суд бере до уваги, що реалізуючи свої права працівник має діяти добросовісно. При цьому під час захисту прав працівника має бути дотриманий розумний баланс між інтересами такого працівника та роботодавця.
Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від розміру простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг такої відповідальності може бути неспівмірним та непропорційним наслідкам порушення.
Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗПП України.
Викладене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.05.2019 р. у справі №761/9584/15ц (провадження №14-623цс18). При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, суд враховує наступні обставини.
Відповідно до відомостей автоматизованої системи Діловодство спеціалізованого суду встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності щодо невиплати йому індексації грошового забезпечення протиправною (справа №340/133/19) 17.01.2019, тобто через 5 повних місяців та 15 днів після виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Натомість, з часу звернення до суду за захистом порушеного права до часу виконання відповідачем рішення суду сплинуло 12 місяців 11 днів.
З огляду на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду у справі №340/133/19, відповідач заперечував проти права позивача на індексацію грошового забезпечення, що свідчить про встановлення факту порушення цього права судом під час розгляду справи.
Також суд бере до уваги, що розмір невиплаченої індексації грошового забезпечення позивача при звільненні становив 18907,04 грн.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 19.05.2020 №1558 при звільненні ОСОБА_1 виплачено 147567,91 грн., у тому числі, грошове забезпечення 01 по 01 серпня 2018 року в сумі 319,52 грн., грошова компенсація за невикористані 26 календарних діб щорічної відпустки в сумі 8583,99 грн., грошова допомога для оздоровлення в сумі 9904,60 грн., грошова допомога при звільненні з військової служби в сумі 128759,80 грн. (а.с.58).
Отже, невиплачена позивачу при звільненні сума індексації грошового забезпечення у розмірі 18907,04 грн., становить 12,81% від розміру суми грошового забезпечення виплаченої ОСОБА_1 при звільненні.
Окрім того, сума заборгованості (18907,04 грн.) приблизно у 9 разів менша від визначеної суми середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (177004,79 грн.).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2019 р. у справі №761/9584/15ц (провадження №14-623цс18) зазначено, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.
Так, за даними Національного банку України у період з 2018 року по 2019 рік середньозважені ставки за кредитами в національній валюті в річному обчисленні не перевищували 20% (2018 рік - 19,1%, 2019 рік - 19,8%).
Отже, приблизний розмір майнових втрат працівника становить 2846,92 грн., у тому числі за 4 місяці 2018 року - 758,28 грн., за 2019 рік - 2088,64 грн.
Таким чином, з огляду на очевидну неспівмірність сум середнього заробітку з розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі 15675,56 грн., яка розрахована із врахуванням періоду з часу звернення позивача до суду по час розрахунку з ним - 12 місяців 11 днів та відсоткового співвідношення між розміром грошового забезпечення та розміром заборгованості - 15675,56 грн. (122369,74 грн. (середній заробіток за 12 місяців 11 днів) х 12,81%).
Таким чином позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню.
Водночас, враховуючи встановлені судом обставини справи, а також з огляду на висновки суду щодо неспівмірності розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та, як наслідок, зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 15675,56 грн., що свідчить про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача слід стягнути витрати на оплату судового збору у розмірі 156,76 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.132, 134, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (27432, Кіровоградська область, Знам'янський район, с.Богданівка, ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 15675,56 грн. (п'ятнадцять тисяч шістсот сімдесят п'ять гривень п'ятдесят шість копійок).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) здійснені ним судові витрати на оплату судового збору в сумі 156,76 грн. (сто п'ятдесят шість гривень сімдесят шість копійок) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина