02 червня 2020 року № 320/7224/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., за участю секретаря судового засідання Савенкова Є.О.
представників позивача Якимчук Д.М., Здибель Р.О.
представника відповідача Загороднього С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної податкової служби у Київській області
про визнання протиправними та скасування рішень,
І. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, у якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове-повідомлення рішення №0004813304 від 06.12.2019 року, яким визначено суму грошового зобов'язано за платежем податок на доходи фізичних осіб в сумі 249 712.10 грн., в тому числі 199 769.68 грн. за податковими зобов'язаннями та 49 942.42 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);
- визнати протиправним та скасувати податкове-повідомлення рішення№0004843304 від 06.12.2019 року, яким визначено суму грошового зобов'язано за платежем податок з доходів фізичних осіб в сумі 510.00 грн.;
- визнати протиправним та скасувати податкове-повідомлення рішення №0004863304 від 06.12.2019 року, яким визначено суму грошового зобов'язано за платежем податок з доходів фізичних осіб в сумі 680.00 грн.;
- визнати протиправним та скасувати податкове-повідомлення рішення №0004923304 від 06.12.2019 року, яким визначено суму грошового зобов'язано за платежем військовий збір в сумі 10 758,75 грн., в тому числі 8 607,00 грн. за податковими зобов'язаннями та 2 151,75 за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);
- визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф- 0004903304 від 06.12.2019 року, якою визначено суму грошового зобов'язання за платежем заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 137 425,86 грн.;
- визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0004893304 від 06.12.2019 року, яким визначено суму штрафних санкцій в розмірі 24 081.49 грн.;
- визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №0004963304 від 06.12.2019 року, яким визначено суму штрафних санкцій в розмірі 1 020.00 грн.;
- визнати протиправним та скасувати податкове-повідомлення рішення №0004973304 від 06.12.2019 року, яким визначено суму грошового зобов'язано за платежем штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг в сумі 1.00 грн.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані рішення Головного управління ДПС у Київській області прийняті з порушенням норм діючого законодавства, оскільки при їх прийнятті відповідач дійшов помилкових висновків щодо ведення ним господарської діяльності та несплати у зв'язку з цим податків, що підлягають обов'язковій сплаті до бюджету. Позивач наголошує, що дохід, отриманий фізичною особою від продажу нерухомого майна оподатковується у порядку, передбаченому п.п. 171.1-171.2. ПК України. Позивач вказує, що відповідач безпідставно ототожнив його як фізичну особу громадянина з фізичною особою-підприємцем, оскільки він зареєстрований як фізична особа-підприємець. Оскільки закон не забороняє йому, як фізичній особі, здійснювати будівництво житлових будинків у встановленому законом порядку та в подальшому здійснювати продаж таких будинків (майнових прав), тому його дії в цьому випадку не можуть бути кваліфіковані як будь-яке порушення вимог податкового чи іншого законодавства.
Відповідачем позовні вимоги заперечуються з підстав правомірності дій з призначення та проведення перевірки. Відповідач зазначає, що відповідно до інформації, наданої Департаментом ДАБІ, позивач є замовником будівництва багатоквартирних житлових будинків, з огляду на що вважає, що позивачем отримано дохід від реалізації об'єктів нерухомого майна за ознакою доходу. Контролюючий орган наполягає, що систематичний продаж фізичними особами нерухомого майна, у т.ч. власного, з метою одержання прибутку є підприємницькою діяльністю, та підтверджує, що діяльність фізичної особи - платника податків з будівництва та реалізації об'єктів нерухомого майна у багатоповерхових житлових будинках спрямована на досягнення економічних і соціальних результатів та здійснюється з метою одержання прибутку, а тому є підприємництвом, а суб'єкт підприємництва - підприємцем.
ІІІ. Процесуальні дії суду у справі
Ухвалою суду від 02.01.2020 відкрите провадження у справі №320/7224/19 та призначено підготовче судове засідання на 27.01.2020.
27.01.2020 у судове засідання прибув представник позивача та представник відповідача.
У судовому засіданні оголошено перерву, у зв'язку із витребуванням додаткових доказів по справі до 25.02.2020.
24.02.2020 представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№.5930/20).
25.02.2020 належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи сторони у судове засідання не з'явилися, явку своїх представників не забезпечили.
У судовому засіданні відкладено розгляд справи, у зв'язку із клопотанням представника позивача на 19.03.2020.
19.03.2020 представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№9383/20).
19.03.2020 належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи сторони у судове засідання не з'явилися, явку своїх представників не забезпечили.
У судовому засіданні відкладено розгляд справи, у зв'язку із клопотанням представника позивача на 09.04.2020.
09.04.2020 розгляд справи відкладено, у зв'язку із перебуванням судді у відпустці, на 07.05.2020.
07.05.2020 предтавником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№14242/20).
07.05.2020 належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи сторони у судове засідання не з'явилися, явку своїх представників не забезпечили.
У судовому засіданні відкладено розгляд справи, у зв'язку із клопотанням представника відповідача на 02.06.2020.
02.06.2020 у судове засідання прибули представники позивача та представник відповідача.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 виданим Луцьким МВ УМВС України у Волинській області (а.с.16-18).
З метою отримання інформації та її документального підтвердження щодо отримання доходу від продажу об'єктів нерухомого майна та понесених для його отримання витрат фізичній особі платнику податків ОСОБА_1 було направлено письмовий запит №10779/К/10-36-13-03 від 24.04.2019, який був направлений засобами поштового зв'язку на податкову адресу позивача та повернувся у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання (а.с.119-121).
Наказом Головного управління ДПС у Київській області №209 від 12.09.2019 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 " призначено провести документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 31.12.2018 з метою перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов'язаної з будівництвом та продажем об'єктів нерухомого майна (а.с.123).
Згідно повідомлення №26/10-36-33-04 від 12.09.2019 позивачу надіслано контролюючим органом повідомлення про проведення перевірки 20.09.2019 терміном 5 робочих днів (а.с.124).
У період з 20.09.2019 по 26.09.2019 на підставі п.п.78.1.1, п.п.78.1.2, п.п.78.1.13 ст.78, ст. 79 Податкового кодексу України та наказу №209 від 12.09.2019 головним державним ревізором-інспектором відділу планування контрольно-перевірочної роботи та контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб і самозайнятих осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДПС у Київській області Сребнюк К.В. проведена документальна позапланова невиїзна перевірка діяльності фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов'язаної з будівництвом та продажем нерухомого майна за період з 01.01.2014 по 31.12.2018 (а.с.126).
За результатами проведеної перевірки складено акт №105/10-36-13-03/ НОМЕР_2 від 03.10.2019 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов'язаної з будівництвом та продажем нерухомого майна за період з 01.01.2014 по 31.12.2018 (далі - Акт перевірки) (а.с.121-144).
Наказом Головного управління ДПС у Київській області №516 від 31.10.2019 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 " призначено провести документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 31.12.2018 з метою перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов'язаної з будівництвом та продажем об'єктів нерухомого майна (а.с.140).
Згідно повідомлення №593 від 01.11.2019 позивачу надіслано контролюючим органом повідомлення про проведення перевірки 20.09.2019 терміном 5 робочих днів разом із наказом №516 від 31.10.2019 (а.с.146).
Вказане поштове відправлення, було повернуто у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання, що підтверджується копією конверту поштового відправлення (а.с.125).
У період з 11.11.2019 по 15.11.2019 у зв'язку із поданням заперечення фізичною-особою платником податків ОСОБА_1 заперечення на акт №105/10-36-13-03/ НОМЕР_2 від 03.10.2019 головним державним ревізором-інспектором відділу планування контрольно-перевірочної роботи та контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб і самозайнятих осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДПС у Київській області Сребнюк К.В., Лисюк Р.А. проведена документальна позапланова невиїзна перевірка діяльності фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов'язаної з будівництвом та продажем нерухомого майна за період з 01.01.2014 по 31.12.2018 (а.с.149).
За результатами проведеної перевірки складено акт №232/10-36-13-03/ НОМЕР_2 від 15.11.2019 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов'язаної з будівництвом та продажем нерухомого майна за період з 01.01.2014 по 31.12.2018 (далі - Акт перевірки 2) (а.с.149-167).
На підставі вищезазначених висновків акту перевірки відповідачем винесено наступні рішення:
-податкове-повідомлення рішення №0004813304 від 06.12.2019 року, яким визначено суму грошового зобов'язано за платежем податок на доходи фізичних осіб в сумі 249 712.10 грн., в тому числі 199 769.68 грн. за податковими зобов'язаннями та 49 942.42 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);
-податкове-повідомлення рішення№0004843304 від 06.12.2019 року, яким визначено суму грошового зобов'язано за платежем податок з доходів фізичних осіб в сумі 510.00 грн.;
-податкове-повідомлення рішення №0004863304 від 06.12.2019 року, яким визначено суму грошового зобов'язано за платежем податок з доходів фізичних осіб в сумі 680.00 грн.;
-податкове-повідомлення рішення №0004923304 від 06.12.2019 року, яким визначено суму грошового зобов'язано за платежем військовий збір в сумі 10 758,75 грн., в тому числі 8 607,00 грн. за податковими зобов'язаннями та 2 151,75 за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);
-вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф- 0004903304 від 06.12.2019 року, якою визначено суму грошового зобов'язання за платежем заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 137 425,86 грн.;
-рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0004893304 від 06.12.2019 року, яким визначено суму штрафних санкцій в розмірі 24 081.49 грн.;
-рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №0004963304 від 06.12.2019 року, яким визначено суму штрафних санкцій в розмірі 1 020.00 грн.;
- податкове-повідомлення рішення №0004973304 від 06.12.2019 року, яким визначено суму грошового зобов'язано за платежем штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг в сумі 1.00 грн.
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, вважаючи їх протиправними позивач звернувся з даним позовом до суду.
V. Норми права, які застосував суд
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі також - ПК України) (тут і надалі в редакції, чинній на момент проведення перевірки).
Згідно з п.п.20.1.4 п. 20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Так, відповідно до ст. 62 ПК України одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Пункт 78.1 статті 78 ПК України визначає вичерпний перелік підстав для здійснення документальної позапланової перевірки.
Зокрема, відповідно до п.п.78.1.2, п.п.78.1.13 п.78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав:
- платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом;
- у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом, а також здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали підставою для проведення такої перевірки;
Згідно з п. 79.1 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.
У відповідності до п. 79.2 ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Відповідно до приписів статті 42 Конституції України, кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено також у статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому, визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації у порядку, встановлену законом.
Юридичний статус "фізична особа-підприємець" сам по собі ніяким чином не обмежує будь-яких прав фізичної особи, які випливають з її цивільної право - та дієздатності.
Стаття 24 Цивільного кодексу України встановлює, що фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження.
Цивільний кодекс України (стаття 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.
Стаття 51 Цивільного кодексу України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного України «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» від 25.04.2003 № 3 під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної особи, пов'язану із виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.
Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Частиною другою, третьою статті 50 Цивільного кодексу України встановлено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.
За правилами п.177.5 ст.177 ПК України фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.
Згідно абз. 1 п.177.11 ст. 177 Податкового кодексу фізичні особи - підприємці подаюти річну податкову декларацію у строк, визначений підпунктом 49.18.5 пункту 49.18 статті 49цього Кодексу, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.
Відповідно до п.172.2 ст.172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об'єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об'єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167цього Кодексу.
Згідно з п. 167.2 ст. 167 ПК України ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених цим розділом.
Порядок оподаткування операцій з продажу об'єктів нерухомого майна у період з 2014 року по 2017 рік включно регламентувався статтею 172 ПК України.
Відповідно до п. 172.1 ст. 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.
Положеннями п.172.2 ст. 172 ПК України встановлено, що дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об'єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об'єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу, тобто 5 %.
У відповідності до п.172.3 ст. 172 ПК України дохід від продажу об'єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об'єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону.
Згідно пп.14.1.180 п. 14.1 ст.14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Нормами п. 18.1 ст. 18 ПК України встановлено, що податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.
Відповідно до п.172.4 ст. 172 ПК України (у редакції чинній на момент проведення операцій) під час проведення операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.
Положеннями статті 171 ПК України визначено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є, зокрема, податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.
Відповідно до абз. «а» п. 172.5 ст. 172 ПК України сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, яка продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, - до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни.
Разом з тим, суд враховує, що відповідно до п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Згідно п.177.2 ст.177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Приписи п.177.3 ст. 177 ПК України для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).
Не включаються до доходу фізичної особи - підприємця суми акцизного податку з реалізованих суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
За правилами п. 177.10 ст. 177 ПК України фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.
Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.
Фізичні особи - підприємці застосовують реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".
Згідно п. 2 абз. 1 ст. 6 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-УІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зі змінами та доповненнями (далі - Закон): «Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок».
Згідно п. 2 абз. 1 ст. 6 Закону: «Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок».
Пунктом 2 статті 7 Закону передбачено базу нарахування ЄСВ на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Відповідно до п.11 ст.8 Закону: «Єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску...» за 2015 рік. Законом України від 24.12.2015р. №909-УІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016р.» внесені зміни в частині того, що з 01.01.2016р. до ч.5 ст.8 Закону єдиний внесок для платників зазначених ст.4 Закону встановлюється у розмірі 22%.
Згідно п. 2 абз. 1 ст. 6 Закону: «Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок».
Пунктом 2 статті 7 Закону передбачено базу нарахування ЄСВ на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Відповідно до п.11 ст.8 Закону: «Єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 3 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску...» за 2015 рік. Законом України від 24.12.2015р. №909-УІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016р.» внесені зміни в частині того, що з 01.01.2016р. до ч.5 ст.8 Закону єдиний внесок для платників зазначених ст.4 Закону встановлюється у розмірі 22%.
VI. Оцінка суду
Відповідно до приписів статті 42 Конституції України, кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено також у статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому, визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації у порядку, встановлену законом.
Юридичний статус "фізична особа-підприємець" сам по собі ніяким чином не обмежує будь-яких прав фізичної особи, які випливають з її цивільної право - та дієздатності.
Стаття 24 Цивільного кодексу України встановлює, що фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження.
Цивільний кодекс України (стаття 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.
Статтею 51 Цивільного кодексу України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Таким чином, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності слід чітко розмежувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно з частиною другою статті 3 ГК України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного України «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» від 25.04.2003 № 3 під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної особи, пов'язану із виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.
Отже, підприємницькою діяльністю можна вважати сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку.
Аналізуючи ознаки притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що така діяльність передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків, що пов'язані з такою діяльністю.
Разом з тим, суд звертає увагу, що громадянин, який бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, є таким після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур.
Згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 55 ГК України, громадяни України визнаються учасниками господарських відносин (тобто є суб'єктами господарювання) за умови їх державної реєстрації як підприємців.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація проводиться за заявницьким принципом.
Тобто, реєстрація фізичної особи підприємцем проводиться лише за наявності відповідного наміру (волевиявлення), який реалізується шляхом подання відповідної заяви.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
З позиції Європейського Суду принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" заява N 55555/08 від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" заява N 36900/03 від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії"). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії").
Виходячи із цього суд наголошує на тому, що законодавством України не передбачено надання фізичній особі статусу фізичної особи-підприємця без реєстрації такого статусу особою у спосіб передбаченим законодавством України, в тому числі й за рішенням будь якого суб'єкта владних повноважень. Вчинення відповідних дій суб'єктом владних повноважень свідчить про порушення принципу належного урядування та безпідставне втручання до майнових прав фізичної особи.
В матеріалах справи докази, що підтверджують реєстрацію ОСОБА_1 , як фізичної особи-підприємцем, відсутні.
З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується той факт, що фізична особа ОСОБА_1 є замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та здійснював продаж квартир фізичним особам за нотаріально посвідченими договорами.
Відмінність підходів щодо оподаткування згаданих операцій з продажу квартир полягає у тому, що позивач вважає, що вказані операції, податковим агентом при оформленні яких виступає нотаріус, оподатковуються як дохід фізичної особи за правилами п/п. 172.2. ПК України та за ставкою 5 %.
У той же час, контролюючий орган, вказуючи на те, що позивач не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, вважає, що позивачем фактично здійснюється підприємницька діяльність та ОСОБА_1 фактично є підприємцем, хоча і без реєстрації, а тому, на думку відповідача, дохід від продажу квартир підлягає оподаткуванню згідно з п. 177.1 ПК України, як дохід фізичної особи - підприємця, отриманий протягом календарного року від провадження господарської діяльності з оподаткуванням за ставкою, визначеною пунктом 167.1 ПК України (18 %).
Так, відповідно до п. 172.2. ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об'єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об'єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.
Відповідно до п. 167.2. ПК України, посилання на яку прямо міститься у п. 172.2. ПК України, ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених цим розділом, що має місце у даному випадку виходячи із змісту п. 172.2. ПК України щодо посилання, крім іншого, на ставку у розмірі 5 %.
З аналізу вказаних норм вбачається, що вони є спеціальними та застосовуються за наведених у п. 172.2. ПК України умов, яким відповідають проведені операції з продажу квартир позивачем.
Так, правила п. 172.2. ПК України застосовуються у випадку продажу протягом звітного періоду більш як одного з об'єктів нерухомості.
При цьому, гранична межа кількості таких операцій за такий період, чи вартості таких операцій, - не обмежена, а тому відсутні обмеження для застосування положень п. 172.2. ПК України при продажу фізичною особою (не підприємцем) більше одного об'єкту нерухомості протягом звітного періоду.
Отже, вказані положення прямо, беззастережно та чітко визначають правила застосування п. 172.2. ПК України та підстав застосовувати іншу норму немає.
За таких обставин, суд вважає, що за вищезгадані операції позивач правомірно застосовував ставку оподаткування у розмірі 5 відсотків.
Твердження контролюючого органу щодо прирівняння позивача для цілей оподаткування до суб'єктів господарської діяльності та застосування до позивача правил для оподаткування фізичних осіб - підприємців, не беруться судом до уваги, оскільки такі правила не встановлені ПК України, а примусова реєстрація статусу підприємця законодавством не передбачена.
Щодо висновків контролюючого органу щодо порушень позивачем вимог пп. 49.18.5 п. 49.18 ст. 49 ПК України, яким передбачено обов'язок подання податкових декларацій для платників податку на доходи фізичних осіб-підприємців, суд зазначає, що вказана норма застосовується також виключно щодо фізичних осіб-підприємців, яким ОСОБА_1 не є, що виключає можливість застосування до позивача правових наслідків порушень вказаних норм права.
Таким чином, відповідачем не доведено обставин, які б слугували підставою для оподаткування доходу, отриманого позивачем за результатами спірних операцій із продажу нерухомості, за правилами статті 177 ПК України та зобов'язували б позивача подавати декларацію про доходи, одержані як суб'єктом підприємницької діяльності в порядку п.п. 49.18.5 п. 49.18 ст. 49 ПК України.
Щодо посилань відповідача на заниження фізичною особою - платником податків військового збору від здійснення підприємницької діяльності суд зазначає наступне.
З 01.01.2015 набрали чинності зміни, внесені Законом України від 28.12.2014 №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" до Податкового кодексу України, в частині оподаткування військовим збором доходів фізичних осіб-підприємців.
Так, відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України, а саме:
- фізична особа - резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;
- фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.
При цьому, об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 ПК України: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Відповідно до пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164 ПК України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходу, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка проводить незалежну професійну діяльність згідно зі статтею 178 цього Кодексу.
Згідно п. 177.2 ст. 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.
Отже, військовий збір нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.
Податковою перевіркою встановлено, що позивач порушив пункт 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України в частині заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності, за період з 01.01.2014 по 31.12.2018 на загальну суму 8 607, 00 грн.
На підставі такого висновку відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0004923304 від 06.12.2019, яким визначено суму грошового зобов'язано за платежем військовий збір в сумі 10 758,75 грн., в тому числі 8 607,00 грн. за податковими зобов'язаннями та 2 151,75 за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Підставою для прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення слугували висновки податкового органу про заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу.
Враховуючи, не доведення відповідачем під час розгляду справи, правомірності збільшення суми оподатковуваного доходу позивача, зокрема, за період з 01.01.2014 по 31.12.2018, неправомірним є також донарахування позивачу суми військового збору на вказану суму доходу, що тягне за собою також визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0004923304 від 06.12.2019.
Щодо донарахування відповідачем ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, суд виходив з такого.
Згідно п.4 ч.1 ст.4 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Частиною 11 ст.8 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску - у 2014 - 2015 роках. У 2016 - 2017 роках ставка єдиного внеску становила 22 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 Закону бази нарахування єдиного внеску.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 не здійснював підприємницьку діяльність без державної реєстрації протягом 2014 - 2018 років.
Наведене правове регулювання та встановлені обставини дають підстави для висновку, що у позивача відсутнє зобов'язання нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до пункту 4 частини2 статті 6 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платник єдиного внеску зобов'язаний подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.
Дана норма закону передбачає подання звітності та сплату до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску фізичними особами-підприємцями. Аналогічних вимог, які б стосувалися фізичних осіб, ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не містить.
За таких обставин суд дійшов висновку, що порушень ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» з боку позивача не відбулось, відтак рішення №0004893304 від 06.12.2019 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0004903304 від 06.12.2019 є безпідставними.
Щодо доводів відповідача про не надання на перевірку первинних документів, введення яких передбачено законодавством суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 16.1.2 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.
Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (пункт 44.1 статті 44 ПК України).
Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності (пункт 44.3 статті 44 ПК України).
Фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару (пункт 177.10 статті 177 ПК України).
Наведені норми зобов'язують вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів саме фізичних осіб-підприємців, що дає підстави для висновку про відсутність обов'язку за позивачем вести відповідну документацію.
Враховуючи вищевказане, судом встановлено, що відповідачем безпідставно нараховано податкові зобов'язання позивачу як фізичній особі-підприємцю, в тому числі з податку на доходи фізичних осіб, єдиному соціальному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, військовому збору та штрафних санкціях за відсутності у нього визначеного законодавством статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
Суд вважає за необхідне звернути особливу увагу на те, що згідно пункту 111.1 статті 111 ПК України за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: 111.1.1 фінансова; 111.1.2 адміністративна; 111.1.3 кримінальна.
Відповідно до пункту 111.2 статті 111 ПК України фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.
Провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка передбачає санкцію за таке порушення у вигляді накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої.
Отже, у разі встановлення факту провадження фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації як фізичної особи-підприємця настає відповідальність, передбачена законодавством.
Втім, положення чинного законодавства в тому числі й податкового, не містять норм, які б уповноважували контролюючі органи чи припускали можливість нарахування податкових зобов'язань фізичній особі у разі виявлення факту провадження такою особою підприємницької діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання.
Водночас, при вирішенні даної справи суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.
VIІ. Висновок суду
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
VII. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання даного адміністративного позову сплачено судовий збір у сумі 4241, 90 грн. (а.с.73). Оскільки суд дійшов висновку про задовлення позовних вимог, понесені судові витрати підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області.
Докази, що підтверджують понесення інших судових витрат позивачем в матеріалах справи відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове-повідомлення рішення №0004813304 від 06.12.2019 року, яким визначено суму грошового зобов'язано за платежем податок на доходи фізичних осіб в сумі 249 712.10 грн., в тому числі 199 769.68 грн. за податковими зобов'язаннями та 49 942.42 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Визнати протиправним та скасувати податкове-повідомлення рішення№0004843304 від 06.12.2019 року, яким визначено суму грошового зобов'язано за платежем податок з доходів фізичних осіб в сумі 510.00 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове-повідомлення рішення №0004863304 від 06.12.2019 року, яким визначено суму грошового зобов'язано за платежем податок з доходів фізичних осіб в сумі 680.00 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове-повідомлення рішення №0004923304 від 06.12.2019 року, яким визначено суму грошового зобов'язано за платежем військовий збір в сумі 10 758,75 грн., в тому числі 8 607,00 грн. за податковими зобов'язаннями та 2 151,75 за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф- 0004903304 від 06.12.2019 року, якою визначено суму грошового зобов'язання за платежем заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 137 425,86 грн.
Визнати протиправним та скасувати рішенням про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0004893304 від 06.12.2019 року, яким визначено суму штрафних санкцій в розмірі 24 081.49 грн.
Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №0004963304 від 06.12.2019 року, яким визначено суму штрафних санкцій в розмірі 1 020.00 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове-повідомлення рішення №0004973304 від 06.12.2019 року, яким визначено суму грошового зобов'язано за платежем штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг в сумі 1.00 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_2 , місцепроживання: АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області (ідентифікаційний код 43141377, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а) судові витрати у розмірі 4 241 (чотири тисячі сорок одна) грн. 90 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Леонтович А.М.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 09 червня 2020 р.