ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"09" червня 2020 р. справа № 809/1507/17
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №№59862-13, 59864-13 від 31.05.2017,-
ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №№59862-13, 59864-13 від 31.05.2017.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області, на підставі помилкових висновків про обов'язок позивача сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, протиправно винесено податкові повідомлення-рішення №№59862-13, 59864-13 від 31.05.2017, а тому оскаржувані рішення підлягають до скасування.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. Таким чином, місцеві ради за Податковим кодексом України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. Отже, в даному випадку 2016 рік - плановий період, 2017 рік - бюджетний період. Таким чином, положення статті 266 Податкового кодексу України, в даному випадку, підлягають застосуванню контролюючим органом при встановленні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, а не 2016 рік. Крім того контролюючим органо не враховано, що виробничий цех, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відноситься до будівель промисловості, а тому не є об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Крім цього, Державною фіскальною службою України, за результати розгляду скарги позивача, зобов'язання визначене податковим повідомленням рішенням № 59862-13 від 31.05.2017 неправомірно збільшено на 1739,2 грн. Таким чином, оскаржувані податкові повідомлення-рішення №№59862-13, 59864-13 від 31.05.2017 підлягають до скасування.
У запереченні та відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» № 909-VIII від 24.12.2015 установлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Таким чином, позивач зобов'язаний сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у відповідності до норм ст. 266 Податкового кодексу України за ставками, встановленими рішенням Березівської сільської ради № 1-1-3-2016 від 31.01.2016 та рішенням Лисецької селищної ради від 27.01.2016, оскільки він є власником нерухомого майна. Відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Для застосування вказаної норми та відповідно отримання платником податків пільги щодо оподаткування нежитлової нерухомості, одночасно мають бути дотримані необхідні умови, а саме це мають бути будівлі промисловості, які мають використовуватися за функціональним призначенням - для промислового виробництва. В даному випадку норми підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України до ОСОБА_1 не застосовуються. Крім цього, Державною фіскальною службою України збільшено суму податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначене податковим повідомленням - рішенням № 59862-13 від 31.05.2017 з 847,47 грн. до 2 586,67 грн. Таким чином, податкові повідомлення-рішення №№59862-13, 59864-13 від 31.05.2017 прийняті у відповідності до норм чинного законодавства.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.11.2017 відкрито провадження в даній адміністративній справі.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.11.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2018, позов задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення за №59862-13 та №59864-13 від 31.05.2017.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.03.2020 постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.11.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2018 у даній справі скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.03.2020 дану справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015 викладено в новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України та введено новий податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
За приписами підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Однак, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» № 909-VIII від 24.12.2015 внесено зміни до статті 266 Податкового кодексу України, які набрали чинності з 1 січня 2016 року.
Пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» вказаного Закону установлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України (Пункт 7 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» № 909-VIII від 24.12.2015).
Отже, у 2016 році зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, що свідчить про відсутність обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів. У разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік, таке має братися до уваги контролюючим органом при здійсненні розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік.
Таким чином, Податковим кодексом України встановлений обов'язок громадянина сплатити податок за 2016 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.11.2018 по справі №808/144/18 (адміністративне провадження №К/9901/53065/18).
Лисецькою селищною радою Тисменицького району Івано-Франківської області прийнято рішення від 27.01.2016 року та Березівською сільською радою Тисменицького району Івано-Франківської області прийнято рішення від 31.01.2016 року за № 1-1-3/2016 та затверджено Положення про ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що є Додатком № 2 до рішення сесії Лисецької селищної ради від 27.01.2016 року та Положення про податок на майно, яке є Додатком до рішення сільської ради від 31.01.2016 року за № 1-1-3/2016, якими визначено механізм справляння, розміри, порядок обчислення та сплати до бюджету податку на майно (а.с. 45 - 50).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належать наступні об'єкти нерухомого майна:
1/3 частки виробничого цеху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею - 369 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу виробничого цеху від 16.11.2007 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 17919883 від 28.02.2008 (а.с.19, 20);
1/3 частки відпочинкового комплексу, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, площею 1708 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно за індексним номером 25119161 від 04.08.2014 та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 25119571 від 04.08.2014 (а.с.26, 27).
Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області, згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3. статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, прийняті податкові повідомлення-рішення форми "Ф" №№59862-13, 59864-13 від 31.05.2017, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік в сумі 847,47 грн. та 23536, 24 грн. відповідно (а.с. 8, 9).
Не погодившись із вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач в порядку адміністративного оскарження звернувся із скаргою до Державної фіскальної служби України.
За результатами розгляду скарги позивача, Державною фіскальною службою України рішенням від 29.09.2017 року за № 12866/9/99-99-11-02-01-14, зокрема, податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Івано-Франківській області №№59862-13, 59864-13 від 31.05.2017 залишено без змін, а скаргу в зазначеній частині залишено без задоволення; збільшено грошове зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 1739,20 грн. визначене у податковому повідомленні-рішенні № 59862-13 від 31.05.2017 (а.с.10-12).
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування, у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України , є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункт 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).
В підпункті 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України визначено ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1 пункту 266.6 ст. 266 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (підпункт 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 ст.266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (підпункт 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 Податкового кодексу України).
Як встановлено судом, контролюючим органом було обчислено суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, виходячи з частки площі об'єкта нерухомості - відпочинкового комплексу, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , площею 1708 кв.м. (1/3 частки), з урахуванням ставки податку встановленої рішенням Березівської сільської ради від 31.01.2016 за № 1-1-3/2016.
Таким чином, податкове повідомлення рішення № 59864-13 від 31.05.2017, яким позивачу визначено податкове зобов'язання в загальній сумі 23536,24 грн, за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік прийняте контролюючим органом у відповідності до норм чинного законодавства, та до скасування не підлягає, а тому позов в цій частині до задоволення не підлягає.
Щодо позову в частині скасування податкового повідомлення-рішень №59862-13 від 31.05.2017, окрім вищенаведених висновків, суд зазначає наступне.
Як вже встановлено судом, ОСОБА_1 є власником 1/3 частки виробничого цеху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею - 369 кв.м.
Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
В силу вимог підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей); будівлі промислові та склади.
Згідно пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.
Водночас відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 №530, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", С "Переробна промисловість", О "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", Е "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та Р "Будівництво".
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).
Отже, підставою для звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об'єкт оподаткування.
Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17.02.2020 по справі №820/3556/17, дійшов висновку, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості", лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Прислівник "зокрема" вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.
Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об'єкта оподаткування - предмета "будівлі промисловості", оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об'єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.
При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.
Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Оскільки "будівлі промислові", які є у складі об'єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об'єкта оподаткування (підпункт "ґ" підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, "будівель промисловості", зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств ( підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій "будівлі промислові", законодавець визначив спеціальний об'єкт (об'єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об'єктів стосується така пільга.
При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.
Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.
Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).
Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
Спірне податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем відповідно до чинного законодавства, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Баланс інтересів у спірних правовідносинах досягнутий шляхом реалізації відповідачем норм права при визначенні податкового зобов'язання позивачу без свавільного втручання та без покладення надмірного тягара.
Застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17.02.2020 по справі №820/3556/17.
Судом встановлено, що нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме: 1/3 частки виробничого цеху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить позивачу на праві власності, відноситься до будівель промисловості. Вказана обставина не заперечується сторонами у справі.
В матеріалах справи міститься акт від 12.05.2020, складений фізичними особами-підприємцями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , згідно якого вищевказані особи підтверджують, що їм належить у рівних долях виробничий цех, загальною площею 1126, 3 кв м., розташований за адресою: АДРЕСА_1. Дане приміщення використовується для здійснення господарської діяльності ресторанів, кафе та надання послуг мобільного харчування саме як виробничий цех для: проведення виробничих робіт з виготовлення мебельних виробів кухонного призначення; проведення виробничих робіт з виготовлення мебельних виробів для закладів громадського харчування; проведення ремонтних робіт з відновлення, поновлення, обробки мебельних виробів кухонного призначення; проведення ремонтних робіт з відновлення, поновлення, обробки мебельних виробів для закладів громадського харчування; проведення профілактичних робіт електричного обладнання; проведення профілактичних робіт механічного обладнання; проведення ремонтних робіт з налаштування та регулювання електричного обладнання; проведення ремонтних робіт з налаштування та регулювання механічного обладнання (а.с. 165).
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, до видів діяльності позивача згідно КВЕД відносяться: 55.10 діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування; 55.90 діяльність інших засобів тимчасового розміщування; 56.10 діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а.с.158 - 160).
Відтак, вказаний об'єкт нерухомості не використовується позивачем за функціональним призначенням - для промислового виробництва.
Однак, з огляду на встановлені обставини щодо видів діяльності позивача, поданий позивачем акт від 12.05.2020, а також долучені копії фотолистівок не жодним чином не вказують на використання виробничого цеху за функціональним призначенням (а.с. 165 - 167).
Інших доказів використання за виробничого цеху за функціональним призначенням позивачем суду не надано.
Отже, податкове повідомлення - рішення форми "Ф" №59862-13 від 31.05.2017 за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, яким позивачу визначено податкове зобов'язання в сумі 847,47 грн., та в подальшому рішенням Державної фіскальної служби України від 29.09.2017 року за № 12866/9/99-99-11-02-01-14 таке зобов'язання збільшено на суму 1739,20 грн. винесене відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства та до скасування не підлягає.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №№59862-13, 59864-13 від 31.05.2017 до задоволення не підлягає.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39394463, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №№59862-13, 59864-13 від 31.05.2017.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з пунктом 3 розділу IV "Прикінцеві положення" під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений, зокрема статтею 295 цього Кодексу, а також строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.