Провадження № 11-кп/803/1900/20 Справа № 179/1570/19 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
03 червня 2020 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
представника потерпілого-захисника ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019040470000294 від 10 червня 2019 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: м.Дніпропетровськ,
громадянина України, який проживає за адресою:
АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, ч.1 ст.115, ч.2 ст.263 КК України, -
Короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 06 травня 2020 року обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 02 липня 2020 року. Відмовлено в задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на не пов'язаний з триманням під вартою.
Мотивуючи ухвалене рішення суд посилався на те, що встановлена наявність ризиків, передбачених п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, обвинувачений може переховуватися від суду та впливати на потерпілого та свідків.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду та змінити ОСОБА_6 запобіжний захід з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
Свої вимоги захисник обґрунтовує тим, що прокурором не наведено жодного доказу в підтвердження ризиків, передбачених ст.177 КПК України. Вказує на те, що обвинуваченому та захисникам клопотання про продовження строку тримання під вартою не вручалося та лише в судовому засіданні прокурор надав суду дане клопотання без матеріалів, якими прокурор обґрунтовує доводи клопотання, як це передбачено п.1 ч.3 ст.184 КПК України. Зазначає, що підозра у вчиненні злочину, інкримінованого
ОСОБА_6 , є необґрунтованою, а його дії невірно кваліфіковані за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України стосовно подій, які відбувалися 09 червня 2019 року. Звертає увагу на те, що ОСОБА_6 знаходиться під вартою з 10 червня 2019 року, тобто майже рік дане кримінальне провадження не розглянуто. Вказує на те, що ОСОБА_11 має проблеми зі здоров'ям в результаті перенесеного інсульту в 2018 році та стан його здоров'я постійно погіршується.
Позиції учасників судового провадження.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 , захисники ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтримали апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 та просили її задовольнити.
Прокурор та представник потерпілого-захисник ОСОБА_10 заперечували проти задоволення апеляційної скарги і просили ухвалу суду першої інстанції залишити без зміни.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Частиною другою цієї статті визначено те, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.
В силу вимог ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На переконання апеляційного суду суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як встановлено апеляційним судом у судовому засіданні та що знайшло своє підтвердження і у відповідних матеріалах провадження №179/1570/19, 06 травня 2020 року в судовому засіданні Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області в порядку ст.331 КПК України було розглянуто клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо
ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, ч.1 ст.115, ч.2 ст.263 КК України, що виразились у закінченому замаху на умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті людини, оскільки ним були виконані усі дії, які він вважав необхідним для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, через те, що потерпілого без зволікань було доставлено до лікарні, де було надано своєчасну медичну допомогу, в результаті чого смерть потерпілого не настала, та носінні іншої холодної зброї, без передбаченого законом дозволу.
Вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, та обґрунтовано дійшов висновку про існування обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою. Судом встановлено, що процесуальні ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, не зменшилися й виправдовують тримання обвинуваченого під вартою.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ретельно перевірив доводи прокурора про доцільність продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 та доводи захисників щодо зміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м'який, належно з'ясував обставини, які мають значення для вирішення питання про продовження строку тримання під вартою.
Перевіряючи доводи клопотання прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що вони є також обґрунтованими.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, ч.1 ст.115, ч.2 ст.263 КК України, що відносяться до категорії особливо тяжкого злочину та тяжкого злочину, а отже, будучи обізнаним про ступінь тяжкості інкримінованих йому злочинів та покарання, яке загрожує йому у разі визнання його винуватим, існує реальний ризик того, що він може здійснити спроби переховування від суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкриміновані йому злочини.
Крім того, перебуваючи на свободі ОСОБА_6 може незаконно впливати на потерпілого та свідків з метою зміни показів на його користь, що вказує на наявність ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема про те, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Також, апеляційним судом враховується характер кримінального правопорушення, який має високий ступінь суспільної небезпеки, зумовленої наслідками не лише для конкретної особи, а й для суспільства в цілому та практику Європейського суду з прав людини п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Матеріали провадження не містять інших переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, та обвинуваченим і його захисниками в судовому засіданні апеляційного суду не доведені.
Доводи захисника про відсутність доказів щодо наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки при розгляді клопотання прокурором доведено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою ОСОБА_6 та встановлена наявність ризиків, визначених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, стороною захисту не наведено.
Що стосується доводів захисника про те, що підозра у вчиненні злочину, інкримінованого ОСОБА_6 , є необґрунтованою і органом досудового розслідування невірно кваліфіковані дії обвинуваченого за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України апеляційний суд зазначає, що оцінка наявності в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення судом надається при ухваленні вироку.
Посилання захисника на те, що ОСОБА_6 у 2018 році переніс інсульт та стан його здоров'я постійно погіршується, не свідчать про наявність на момент продовження запобіжного заходу обвинуваченому тяжкої хвороби, яка ставить під загрозу його життя. Крім того, слід зазначити, що матеріали провадження не містять будь-якого звернення під час перебування обвинуваченого під вартою до адміністрації ДУ «Дніпровська УВП № 4» щодо проведення медичного обстеження у спеціалізованому медичному закладі Міністерства охорони здоров'я України, з метою надання кваліфікованої медичної допомоги у обсязі, що необхідний для запобігання загрози стану його здоров'я.
Зазначені в апеляційній скарзі захисника доводи та підстави, згідно з якими він просить скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Підстав для застосування судом до ОСОБА_6 більш м?якого запобіжного заходу апеляційний суд не вбачає з огляду на вищевикладені мотиви.
Порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування ухвали суду, не вбачається, тому апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду є законною, обґрунтованою, вмотивованою і такою, що не підлягає скасуванню, а отже, в задоволенні вимог апеляційної скарги захисника слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 06 травня 2020 року про продовження строку тримання під вартою щодо ОСОБА_6 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
________________ _________________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4