Ухвала
Іменем України
05 червня 2020 року
м. Київ
справа № 487/7263/18
провадження № 51-2664ск20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2019 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 19 березня 2020 року щодо останнього,
встановив:
Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2019 року ОСОБА_5 засуджено до покарання:
- за ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки;
- за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань визначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначеного покарання та покарання за вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2019 року, остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Стягнуто з ОСОБА_5 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди на користь потерпілих: ОСОБА_6 1000 грн; ОСОБА_7 11298,5 грн; ОСОБА_8 2500 грн та на користь потерпілого ОСОБА_9 18499 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 2500 грн моральної шкоди.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат у провадженні.
За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що в період часу з 20 липня 2018 року по 27 липня 2018 року, перебуваючи за адресою: вул. Бузника, 5 у Миколаєві, скориставшись тимчасовою відсутністю уваги з боку ОСОБА_10 та інших осіб, шляхом зламу, відчинив двері та проник до офісного приміщення № 301, звідки повторно, таємно викрав майно потерпілого на загальну суму 360 грн, чим спричинив ОСОБА_10 матеріальну шкоду на вказану суму.
06 вересня 2018 року, у період часу з 16 год по 17 год, знаходячись у приміщенні прохідної ПАТ «Укртелеком» за адресою: вул. Чкалова, 167 у м. Миколаєві, шляхом вільного доступу, повторно, таємно викрав майно ОСОБА_11 вартістю 2300 грн, чим спричинив потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму.
09 вересня 2018 року, близько 10 год 30 хв., перебуваючи у приміщенні Миколаївського коледжу транспортної інфраструктури за адресою: вул. Пушкінська, 71 у м. Миколаєві, проник до офісного приміщення № 401, звідки повторно, таємно викрав майно ОСОБА_9 , чим спричинив потерпілому матеріальну шкоду у розмірі 18499 грн.
У період з 22 вересня 2018 року по 24 вересня 2018 року, знаходячись у приміщенні кабінету лабораторії «Миколаївського обласного Центру науково - технічної творчості учнів» за адресою: пров. Кур'єрський, 5 у м. Миколаєві, повторно, таємно викрав майно ОСОБА_6 , чим завдав потерпілому матеріальну шкоду на суму 1000 грн.
26 жовтня 2018 року, у період часу з 13 год 50 хв. до 15 год, перебуваючи у чоловічій роздягальні навчального корпусу Національного університету кораблебудування ім. Адмірала Макарова за адресою: пр. Центральний, 3 у м. Миколаєві, повторно, таємно викрав майно ОСОБА_12 , таким чином завдавши потерпілому матеріальної шкоди у розмірі 3000 грн.
30 жовтня 2018 року, у період часу з 12 год 10 хв. до 12 год 30 хв., знаходячись у приміщенні Комунального виробничого підприємства по організації харчування в навчальних закладах за адресою: вул. Генерала Карпенко, 49 у м. Миколаєві, шляхом ривку, відчинив двері та проник до приміщення кабінету, розташованого на третьому поверсі, звідки повторно, таємно викрав майно ОСОБА_13 , чим спричинив потерпілій матеріальну шкоду у розмірі 2700 грн.
15 грудня 2018 року, у період часу з 13 год до 14 год, перебуваючи у приміщенні кабінету № 11.318 на третьому поверсі 11 корпусу МНУ ім. В. О. Сухомлинського за адресою: вул. Бузника, 5 у м. Миколаєві, повторно, таємно викрав майно потерпілої ОСОБА_14 , чим завдав останній матеріальну шкоду у розмірі 3000 грн.
10 січня 2019 року, у період часу з 08 год до 10 год 20 хв., знаходячись в приміщенні ППКП «Швидкість» за адресою: вул. Декабристів, 41 у м. Миколаєві, повторно, таємно викрав майно ОСОБА_7 на загальну суму 11299 грн 50 коп., чим спричинив потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму.
20 січня 2019 року, у період часу з 14 год 30 хв. до 18 год 30 хв., знаходячись у спортивній залі МНУ ім. В. О. Сухомлинського за адресою: вул. Морехідна, 2/12 у м. Миколаєві, повторно, таємно викрав майно ОСОБА_15 на загальну суму 410 грн, тим самим завдав їй матеріальної шкоди на вказану суму.
02 лютого 2019 року, у період часу з 08 год 30 хв. по 09 год, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зламу, відчинив двері та проник до офісного приміщення № 211, звідки повторно, таємно викрав майно потерпілого ОСОБА_16 , чим спричинив останньому матеріальну шкоду у розмірі 3500 грн.
12 лютого 2019 року, у період часу з 16 год до 16 год 20 хв., знаходячись у складському приміщенні ФОП ОСОБА_17 за адресою: АДРЕСА_2 , повторно, таємно викрав майно ОСОБА_17 , чим спричинив потерпілому матеріальну шкоду на суму 2500 грн.
13 лютого 2019 року, у період часу з 15 год 35 хв. до 15 год 45 хв., перебуваючи у кабінеті № 23 в приміщенні ЦПМСД № 3 за адресою: вул. Шосейна, 128 у
м. Миколаєві, повторно, таємно викрав майно потерпілому ОСОБА_8 , чим заподіяв останньому матеріальну шкоду у розмірі 2500 грн.
16 лютого 2019 року, у період часу з 08 год до 08 год 30 хв., знаходячись у офісному приміщенні ТОВ «Дикий сад» за адресою: вул. Морехідна, 2-А у м. Миколаєві, з ящику комп'ютерного столу повторно, таємно викрав майно ОСОБА_18 , тим самим завдав потерпілому матеріальну шкоду на суму 600 грн.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 19 березня 2020 рокуапеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_4 залишено без задоволення, а вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2019 року без змін.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, в частині незастосування закону, який підлягає застосуванню, та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість, просить змінити оскаржувані судові рішення і призначити ОСОБА_5 на підставі ч. ч. 1, 4 ст. 70 КК України остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. В обґрунтування зазначає, що суд першої інстанції призначаючи покарання за правилами ч. ч. 1, 4 ст. 70 КК України безпідставно застосував принцип часткового складання призначених покарань, та не застосував принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, що потягло призначення явно несправедливого за розміром покарання через суворість.
Окрім цього, вказує, що апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, доводів скарги належним чином не перевірив, вичерпної відповіді на доводи сторони захисту щодо можливості призначення покарання саме з застосуванням принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим не надав, чим допустив порушення вимог ст. 419 КПК України.
Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 2 статті 428 КПК України з огляду на таке.
За приписами ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих злочинів та правильність кваліфікації його дій за ч. ч. 2, 3 ст. 185 КК України, в касаційній скарзі не оспорюються.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, які обтяжують та пом'якшують покарання.
За приписами ч. 1 ст. 70 КК України при сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
При вирішенні питання про те, який із передбачених ст. 70 КК України принципів необхідно застосовувати при призначенні покарання за сукупністю злочинів (поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання покарань, призначених за окремі злочини), суд повинен враховувати крім даних про особу винного й обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, також кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, тяжкість їх наслідків, вид сукупності (реальна чи ідеальна) тощо.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.
Виходячи з мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
За приписами ст. 370 КПК України ухвала апеляційного суду має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою.
Відповідно до вимог ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Як убачається з вироку суду першої інстанції, при призначенні ОСОБА_5 покарання місцевий суд врахував, що згідно із приписами ст. 12 КК України ним вчинено середньої тяжкості та тяжкі злочини, особу обвинуваченого, який неодноразово судимий за вчинення аналогічних злочинів проти власності, за місцем проживання характеризується негативно, на обліку в психіатричній лікарні не перебуває, натомість перебуває на обліку у наркологічному диспансері. При цьому враховано щире каяття, як обставину, яка пом'якшує покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
За таких обставин суд першої інстанції, керуючись приписами ст. 65 КК України, дійшов висновку, що необхідним і достатнім покаранням, яке сприятиме його виправленню та запобігатиме вчиненню ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій ч. ч. 2, 3 ст. 185 КК України із застосуванням положень ч. ч. 1, 4 ст. 70 КК України та призначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Залишаючи без змін вирок суду першої інстанції, апеляційний суд відхилив доводи апеляційних скарг захисника та обвинуваченого про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, при цьому дійшов висновку, що місцевим судом вірно застосовано положення ч. ч. 1, 4 ст. 70 КК України щодо призначення ОСОБА_5 покарання за сукупністю злочинів з застосуванням принципу часткового складання покарань, оскільки призначаючи саме таке покарання судом окрім, даних про особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшує покарання, також враховано кількість вчинених злочинів, а саме вчинення 13 епізодів, що свідчить про його стійке небажання стати на шлях виправлення.
Апеляційний суд прийшов до висновку, що при призначенні покарання місцевим судом дотримано вимоги ст. 65 КК України, та призначено обвинуваченому необхідне й достатнє покарання для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду.
На переконання Верховного Суду, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін вирок суду, дійшов вірного висновку про правильність застосування приписів ч. ч. 1, 4 ст. 70 КК України щодо призначення покарання за сукупністю злочинів із застосуванням принципу часткового складання призначених покарань, належним чином перевірив доводи апеляційних скарг, та дав на них змістовні відповіді.
Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Переконливих аргументів, які б свідчили про наявність підстав для зміни судових рішень в касаційній скарзі захисником не вказано.
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_4 та вважає, що у відкритті провадження слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2019 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 19 березня 2020 року щодо останнього.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3