03 червня 2020 року
м. Київ
справа № 340/94/16
провадження № 61-35298 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Журавель В. І., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Литвиненко Олени Леонідівни, яка діє на підставі довіреності в інтересах публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року у складі судді Бучинського А. Б., постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2018 року у складі колегії суддів Матківського Р. Й., Девляшевського В. А., Мелінишин Г. П.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути з відповідача 15 067,14 доларів США що за курсом НБУ від 02 лютого 2015 року становить 383 308,04 грн, яка складається із 8250,97 доларів США заборгованості за кредитом, 3774,74 доларів США заборгованості по процентах за користування кредитом, 820,25 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом, 2221,18 доларів США пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
В обґрунтування позовних вимог банк зазначив, що уклав із відповідачем 10 січня 2007 року кредитний договір на суму 17 500 доларів США на термін до 09 січня 2017 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.
Позичальник належним чином не виконав зобов'язання за вказаним кредитним договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яку банк просить стягнути у судовому порядку.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до висновку судово-економічної експертизи від 11 липня 2017 року № 23, призначеної на підставі ухвали суду за клопотанням відповідача, судовим експертом встановлено, що наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості позичальника на суму 15 067,14 доларів США станом на 02 лютого 2016 року не відповідає умовам кредитного договору від 10 січня 2017 року № IFVWGA00000025 та первинним бухгалтерським документам щодо видачі та погашення кредиту, процентів, комісії та пені за цим кредитним договором.
Суд надіслав копію висновку судово-економічної експертизи позивачу з пропозицією дати обґрунтування з приводу вказаного доказу, який перебуває у суперечності із представленим розрахунком заборгованості, однак позивач пропозицію суду залишив без уваги, подав до суду заяву, якою підтримав первісні позовні вимоги, а сам розгляд справи просив проводити без участі його представника.
Виходячи з того, що позивач у порушення вимог статті 60 ЦПК України не довів належними та допустимими доказами розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а суд на підставі наявних доказів позбавлений можливості самостійно встановити реальний розмір заборгованості за тілом кредиту, відсотками та іншими платежами за умовами кредитного договору, вважав за можливе відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року - без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дав правильну оцінку доказам, які подала кожна із сторін, з'ясувавши їх належність, допустимість, достовірність, і прийняв за наявності таких доказів правильне рішення про неможливість задоволення позовних вимог банку згідно викладених ним обставин у зв'язку з недоведеністю заявленого розміру позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У червні 2018 року Литвиненко О. Л., яка діє на підставі довіреності в інтересах ПАТ КБ «ПриватБанк», подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2020 року дану справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Зазначає, що позивач надав належні та допустимі докази по справі.
Стверджує, що сторони визнали факт укладення кредитного договору, а письмова форма договору позики є доказом не лише факту його укладення, а й передачі грошової суми позичальнику, посилається на постанову Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13.
Зазначає, що кредитним договором передбачено страхування предмету іпотеки та позичальника у випадку ненадання позичальником доказів укладення договорів страхування з іншими страховими компаніями. Пунктом 7.1 кредитного договору встановлено надання кредиту у вигляді кредитної лінії у розмірі 17 500 доларів США. Страхові платежі виплачувались банком за рахунок кредитної лінії та зараховувались на тіло кредиту.
Заперечення/відзив на касаційну скаргу
Відзив/заперечення на дану касаційну скаргу до Верховного Суду від інших учасників справи не надходили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 10 січня 2007 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідач уклали кредитний договір від 10 січня 2007 року № IFVWGA00000025, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати кредит на строк з 10 січня 2007 року по 09 січня 2017 року включно у розмірі 17 500 доларів США на реконструкцію житлового будинку, а також 2125 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених підпунктами 2.1.3, 2.2.7 кредитного договору, зі сплатою за користування кредитом 1 % в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту. Погашення заборгованості за цим договором здійснюється в період з "15" по "20" число кожного місяця.
Погашення кредиту повинно проводитися в строки відповідно до графіка погашення кредиту (Додаток № 1), який є невід'ємним додатком до даного договору.
Відповідно до пункту 4.1 кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого зобов'язання, передбаченого підпунктами 2.2.2, 2.2.3 даного договору, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки.
Відповідно до розрахунку заборгованості, доданого банком до позовної заяви, станом на 02 лютого 2016 року у позичальника наявна заборгованість у розмірі 15 067,14 доларів США, яка складається з 8250,97 доларів США заборгованості за кредитом, 3774,74 доларів США заборгованості по процентах за користування кредитом, 820,25 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом, 2221,18 доларів США пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
При цьому зазначено, що на січень 2007 року у відповідача наявна заборгованість за тілом кредиту у розмірі 10 000 доларів США, а з урахуванням часткової сплати на 26 липня 2007 року уже наявна заборгованість по тілу кредиту у розмірі 16 404,23 доларів США, тобто на 7 500 доларів США більше.
Під час розгляду справи представники відповідача протягом усього часу розгляду справи в суді першої інстанції заперечували факт отримання позичальником 7 500 доларів США, на які збільшено тіло кредиту, починаючи з 26 липня 2007 року, підтверджували фактичне отримання тільки 10 000 доларів США.
Згідно висновку судово-економічної експертизи від 11 липня 2017 року № 23, призначеної на підставі ухвали суду за клопотанням сторони відповідача, судовим експертом встановлено, що наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості позичальника ОСОБА_1 на суму 15067,14 доларів США станом на 02 лютого 2016 року не відповідає умовам кредитного договору від 10 січня 2007 року № IFVWGA00000025 та первинним бухгалтерським документам щодо видачі та погашення кредиту, процентів, комісії та пені за цим кредитним договором.
Експертом встановлений достовірний факт передачі позичальнику коштів у сумі 10 000 доларів США. 26 липня 2007 року залишок поточної заборгованості банком збільшено з 8904,23 доларів США до 16 404,23 доларів США, тобто на 7500 доларів США, однак підтверджуючі документи про видачу позичальнику цих коштів відсутні.
Тобто, експертом категорично встановлено, що первинними банківськими документами надання кредитних коштів в сумі 7500 доларів США, як передбачено умовами кредитного договору від 10 січня 2007 року, не підтверджується.
Експертом у відповіді на питання про фактичний залишок заборгованості позичальника ОСОБА_1 зазначено, що зробити фактичний розрахунок заборгованості від одержаних позичальником 10000 доларів США неможливо у зв'язку із відсутністю графіка погашення кредиту.
Апеляційний суд при розгляді справи неодноразово оголошував перерви для надання представником позивача графіка погашення кредиту з метою можливості призначення додаткової експертизи для визначення заборгованості по кредиту та усіх її складових, які зазначив позивач у своєму позові, від суми фактично отриманих кредитних коштів, тобто 10 000 доларів США.
Представник позивача зазначав, що графік погашення кредиту як обов'язковий додаток до договору на даний час відсутній, також немає його і у електронному вигляді.
У матеріалах справи знаходиться фотокопія графіка погашення заборгованості, яка у встановленому законом порядку не засвідчена. Представники обох сторін зазначили, що даний графік не можна вважати додатком до кредитного договору, який встановлює графік його погашення, він не стосується данного договору і не може бути предметом дослідження у разі призначення експертизи.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», від 15 січня 2020 року № 460-ІХ, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на 07 лютого 2020 року), підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Оскаржувані судові рішення не в повній мірі відповідають вимогам статті 263 ЦПК України, відповідно до яких вони мають ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законними і обґрунтованими.
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Суди обох інстанцій встановили, що позовні вимоги банку ґрунтуються на тому, що позичальник отримав від банку 17 500 доларів США кредиту, тоді як належними та допустимими доказами підтверджено отримання позичальником лише 10 000 доларів США кредиту.
При цьому суди зазначили, що позбавлені можливості встановити, чи існує заборгованість позичальника перед банком та у якому розмірі, виходячи з установлених обставин про отримання відповідачем від позивача 10 000 доларів США кредиту, оскільки на підтвердження своїх позовних вимог банк не надав графік погашення кредиту, який є невід'ємною частиною договору.
Доводи касаційної скарги щодо визнання сторонами факту укладення кредитного договору для вирішення спору не мають значення, оскільки відповідач не оспорює факт укладення кредитного договору, а заперечує отримання від банку 7 500 доларів кредитних коштів.
Доводи касаційної скарги щодо того, що 7 500 доларів США, які включені банком до розміру заборгованості, це оплата банком страхових платежів замість позичальника, є необґрунтованими, оскільки судами не встановлені обставини щодо сплати банком страхових платежів, також такі доводи суперечать умовам кредитного договору, яким передбачено, що банк зобов'язався надати кредит у розмірі 17 500 доларів США на реконструкцію житлового будинку, а також окремо 2125 доларів США на сплату страхових платежів.
Колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що належними та допустими доказами підтверджено отримання позичальником 10 000 доларів США кредиту, дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача у зв'язку з їх недоведеністю.
Посилання судів попередніх інстанцій на відсутність графіку погашення платежів є необґрунтованим, оскільки графік платежів був складений, виходячи із розміру кредиту, передбаченого кредитним договором, у сумі 17 500 доларів США, тоді як судами встановлено факт отримання позичальником 10 000 доларів США кредиту.
Суд апеляційної інстанції не встановив обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а саме умови кредитного договору щодо процентної ставки та порядку її нарахування, пені та комісії і наявності підстав для їх стягнення з відповідача, не дослідив обставини погашення заборгованості по кредиту відповідачем з урахуванням установленого факту отримання ним кредиту у розмірі 10 000 доларів США, у зв'язку з чим не зробив висновок про наявність чи відсутність у позичальника заборгованості перед банком за кредитним договором.
Суд касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Ураховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішення апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Литвиненко Олени Леонідівни, яка діє на підставі довіреності в інтересах публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», задовольнити частково.
Постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2018 року скасувати, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
В. І. Журавель
М. М. Русинчук