Постанова
Іменем України
27 травня 2020 року
м. Київ
справа № 757/5994/17-ц
провадження № 61-43112св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондратюк Віктор Станіславович, ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року у складі судді Литвинової І. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 липня 2018 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Невідомої Т. О.,
Пікуль А. А.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», Банк), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондратюк В. С.
(далі - приватний нотаріус Кондратюк В. С.), ОСОБА_2 , про скасування запису в Державному реєстрі іпотек.
Позовна заява мотивована тим, що приватним нотаріусом Кондратюком В. С. незаконно було проведено заміну іпотекодержателя з ТОВ «Укрпромбанк» на
ПАТ «Дельта Банк», оскільки договір про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30 червня 2010 року зареєстрований за № 2258 був посвідчений не ним, а приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О. Є. Також вказувала на те, що оспорювана нею реєстраційна дія приватного нотаріуса Кондратюка В. С. від 01 листопада 2012 року була здійснена ним з перевищенням повноважень спеціального суб'єкта, на якого покладено функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, встановлених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки на час внесення до Державного реєстру іпотек відповідного запису від 01 листопада
2012 року про заміну іпотекодержателя приватний нотаріус не мав таких повноважень.
У зв'язку з викладеним позивач просила скасувати запис у Державному реєстрі іпотек (реєстраційний номер обтяження 5923912) про заміну умов обтяження квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вчинений 01 листопада 2012 року приватним нотаріусом Кондратюком В.С.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент укладення договору про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь ПАТ «Дельта Банк», діюче законодавство України не передбачало обов'язку нотаріуса (реєстратора) щодо внесення інформації про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою або відступлення прав за іпотечним договором до Державного реєстру іпотек в день укладення договору та тим самим нотаріусом, який посвідчував цей договір.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 19 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Дельта Банк», треті особи: Приватний нотаріус Кондратюк В. С., ОСОБА_2 , про скасування запису в Державному реєстрі іпотек відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позов ОСОБА_1 обґрунтований незаконністю дій приватного нотаріуса Кондратюка В. С. при вчиненні ним реєстраційних дій щодо внесення запису в Державний реєстр іпотек про заміну іпотекодержателя з ТОВ «Укрпромбанк» на ПАТ «Дельта Банк», а не з невиконання умов договору (цивільно-правової угоди), тому позов нею було пред'явлено до неналежного відповідача ПАТ «Дельта Банк», який не вчиняв жодних дій, які оскаржує позивач та які просить скасувати. Вказано, що пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У серпні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 липня 2018 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити у справі нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки судами обох інстанцій належним чином не були встановлені всі обставини, які мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин. Зокрема вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на її доводи стосовно того, що приватний нотаріус Кондратюк В. С. незаконно провів заміну іпотекодержателя з ТОВ «Укрпромбанк» на ПАТ «Дельта Банк», оскільки договір про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30 червня 2010 року зареєстрований за № 2258 був посвідчений не ним, а приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О. Є. Вважає неправильним висновок суду першої інстанції стосовно того, що на момент укладення договору про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь ПАТ «Дельта Банк», діюче законодавство України не передбачало обов'язку нотаріуса (реєстротора) щодо внесення інформації про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою або відступлення за іпотечним договором до Державного реєстру іпотек в день укладення договору та тим самим нотаріусом, який посвідчував цей договір, оскільки Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції чинній на час укладення вказаного договору була визначена обов'язковість внесення інформації про заміну умов обтяження нерухомого майна. Суд апеляційної інстанції переглядаючи в апеляційному порядку вказану справу та скасовуючи рішення суду першої інстанції дійшов помилкового висновку стосовно того, що нею було подано позов до неналежного відповідача, з тих підстав що її вимоги мотивовані незаконністю дій приватного нотаріуса Кондратюка В. С. Вказує на те, що поза увагою апеляційного суду залишилася постанова Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі № 21-551а14, у якій було висловлено позицію, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки особи та такі права підтверджуються чи оформлені відповідним правовстановлюючим документом, подальше оспорювання іншою особою правомірності набуття права має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Печерського районного суду міста Києва.
У вересні 2018 року справу № 757/5994/17-ц передано до Верховного Суду.
14 квітня 2020 року на підставі розпорядження про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 1076/0/226-20 справу передано судді-доповідачеві Каларашу А. А. та визначено суддів, які ввійшли до складу колегії.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 24 жовтня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1839/ФК-07, згідно якого Банк надав позичальнику відкличну кредитну лінію з лімітом кредитування у розмірі
757 500,00 грн, строком на 60 місяців, з терміном повернення до 23 жовтня 2012 року.
Того ж дня, з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором № 1839/ФК-07, між ТОВ «Український промисловий банк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 1839/Zфквіп-07, згідно якого в іпотеку іпотекодержателя було передано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 7-8).
30 червня 2010 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань від ТОВ «Український промисловий банк» на користь ПАТ «Дельта Банк», згідно якого АТ «Дельта Банк» набуло права вимоги як за кредитним договором від 24 жовтня
2007 року № 1839/ФК-07, так і за договорами забезпечення (а. с. 23-28).
На підставі вказаного договору про передачу активів та кредитних зобов'язань
01 листопада 2012 року приватним нотаріусом Кондратюком В. С. було внесено зміни у Державний реєстр іпотек стосовно обєкта нерухомості - квартири АДРЕСА_2 , а саме було замінено іпотекодержателя ТОВ «Український промисловий банк» на ПАТ «Дельта Банк».
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року
№ 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Позивач звертаючись до суду з позовом заявила вимогу про скасування запису в Державному реєстрі іпотек до ПАТ «Дельта Банк», а приватного нотаріуса Кондратюка В. С. зазначила, як третю особу.
Позовні вимоги позивача були обґрунтовані тим, що приватний нотаріус Кондратюк В. С. незаконно провів заміну іпотекодержателя з ТОВ «Український промисловий банк» на ПАТ «Дельта Банк», оскільки договір про передачу активів та кредитних зобов'язань, зареєстрований за № 2258 від 30 червня 2010 року було посвідчено не ним, а приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу
Соколовим О. Є. Також посилалася на те, що спірна реєстраційна дія від 01 листопада 2012 року, яка вчинена приватним нотаріусом Кондратюком В. С. була здійснена з перевищенням повноважень спеціального суб'єкта, на якого покладено функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, встановлених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки на час внесення до Державного реєстру іпотек відповідного запису приватний нотаріус не мав таких повноважень.
Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення дійшов правильного висновку стосовно того, що позивачем позовні вимоги про скасування запису в Державному реєстрі іпотек були пред'явлені до неналежного відповідача у справі, оскільки належним відповідачем у справах де оскаржують дії приватних нотаріусів є саме приватний нотаріус, а не особа за заявою якою було вчинено оскаржувані дії з огляду на таке.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням, зокрема фізичних осіб, поданих відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та друга статті 11 ЦПК України 2004 року).
Аналогічні приписи закріплені у частинах першій і третій статті 13 ЦПК України.
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 30 ЦПК України, в чинній редакції станом на час розгляду справи судом першої інстанції).
Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України, в чинній редакції станом на час розгляду справи судом першої інстанції).
На відміну від позивача відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Отже саме позивач, звертаючись з позовом до суду, визначає коло відповідачів та визначає предмет та підстави позову.
Згідно пункту 2 частини шостої статті 130 ЦПК України 2004 року якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі
№ 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Втім судом першої інстанції, в порушення статей 33, 130 ЦПК України 2004 року не вирішено питання щодо складу осіб, які мають брати участь у розгляді справи, а апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості усунути такі недоліки. Тому апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.
Ураховуючи викладене, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що ПАТ «Дельта Банк» є належним відповідачем у справі, оскільки її позовна заява не містить жодних доводів щодо неправомірності дій Банку під час внесення запису про зміну іпотекодержателя до Державного реєстру іпотек.
Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову до ПАТ «Дельта Банк» з тих підстав, що Банк є неналежним відповідачем у справі, оскільки позовна заява ОСОБА_1 мотивована лише неправомірними діями нотаріуса під час внесення запису про зміну іпотекодержателя до Державного реєстру іпотек та жодних доводів щодо неправомірних дій Банку не містить.
Також безпідставними є посилання скаржника у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі № 21-551а14, оскільки в указаних справах та у справі, яка є предметом касаційного перегляду, різні фактичні обставини справи.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанціїнабирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий СуддіВ. М. Сімоненко А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров С. П. Штелик