Постанова
Іменем України
27 травня 2020 року
м. Київ
справа № 299/3686/15-ц
провадження № 61-13296 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - ОСОБА_2 ;
відповідачі: Виноградівська міська рада Закарпатської області, товариство з обмеженою відповідальністю «Виноградівська взуттєва фабрика», представник Виноградівської міської ради Закарпатської області - Кавуля Георгій Юрійович;
представник товариства з обмеженою відповідальністю «Виноградівська взуттєва фабрика» - Леміш Микола Олексійович;
треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , комунальне підприємство «Виноградівське районне бюро технічної інвентаризації», Виноградівська районна державна адміністрація Закарпатської області, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 24 травня 2018 року у складі судді Трагнюк В. Р. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 травня 2019 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Куштана Б. П., Собослоя Г. Г.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виноградівської міської ради Закарпатської області, товариства з обмеженою відповідальністю «Виноградівська взуттєва фабрика» (далі - ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика»), треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , комунальне підприємство «Виноградівське районне бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Виноградівське районне БТІ»), Виноградівська районна державна адміністрація Закарпатської області, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, про визнання рішення міської ради недійсним та його скасування, скасування свідоцтва про право власності на майно та його державної реєстрації.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до виписки із протоколу від 16 січня 1997 року № 49 спільного засідання профкому та адміністрації ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика», зокрема, йому було виділено квартиру в фабричному будинку по АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідними ордерами на вселення, що не заперечується відповідачами.
07 липня 1998 року між ним, а також ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ТОВ «Виноградівською взуттєвою фабрикою» було укладено договір про сумісну діяльність, відповідно до якого вони дійшли до згоди організувати будівництво чотириквартирного будинку за вказаною адресою у м. Виноградів Закарпатської області. Згідно з пунктом 2.2. вказаного договору він має право на викуп частки підприємства, а саме квартири АДРЕСА_2
Зазначав, що він та інші фізичні особи взяті на себе зобов'язання виконали в повному обсязі. Зокрема, здійснили все будівництво, витратили кошти на ремонт приміщень, будівництво, оплату будівельних робіт та матеріалів, що підтверджується первинними фінансовими документами. Фабрика не вкладала жодних коштів, а надала тільки 4-х квартирний нежитловий будинок у аварійному стані. Факт здійснення ним будівельних робіт та їх оплата підтверджується договорами, актами, накладними та квитанціями про оплату будівельних робіт та матеріалів. Після чого було виготовлено технічні паспорти на відповідні квартири, а 4-х квартирний (вже житловий) будинок було введено до експлуатації.
Розпорядженням голови Виноградівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 26 грудня 2008 року № 489 було затверджено акт державної приймальної комісії від 22 грудня 2008 року закінченого будівництвом 4-х квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 . Даним розпорядженням було зобов'язано забудовника (заступника директора взуттєвої фабрики - ОСОБА_7 ) передати, а Виноградівській міській раді Закарпатської області (міському голові - ОСОБА_8 ) взяти на баланс 4-х квартирний житловий будинок, з метою подальшої приватизації квартир громадянами з урахуванням умов договору від 07 липня 1998 року «Про сумісну діяльність». Однак, даним розпорядженням жодним чином не було вказано на необхідність у визнанні права власності на даний об'єкт за взуттєвою фабрикою.
Проте, рішенням виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 24 лютого 2009 року № 54 за відкритим акціонерним товариством «Виноградівська взуттєва фабрика» (далі - ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика») визнано право власності на 4-х квартирний будинок по АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення міської ради видано відповідне свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» створено відповідно до наказу Державного комітету України з легкої і текстильної промисловості від 25 липня 2010 року № 164 шляхом корпоратизації Виноградівської взуттєвої фабрики згідно з Указом Президента України від 15 червня 1993 року № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств» та відповідно до Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 1993 року № 508.
Під час проведення корпоратизації будівля незавершеного 4-х поверхового будинку не ввійшла до статутного фонду ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» і є об'єктом державної власності.
13 січня 2011 року Виноградівською міською радою Закарпатської області прийнято рішення № 70 «Про надання згоди на прийняття незавершеного будівництвом 4-ох квартирного житлового будинку у власність територіальної громади м. Виноградів».
04 березня 2011 року Міністерством промислової політики України видано наказ № 58 «Про передачу у комунальну власність житлового будинку», згідно з яким директора ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» Колпо Альфонсо зобов'язано передати у комунальну власність територіальної громади м. Виноградів об'єкт незавершеного будівництва - 4-ох квартирний житловий будинок по АДРЕСА_1 , який в процесі корпоратизації не увійшов до статутного фонду товариства і знаходиться на його балансі; передачу здійснити відповідно до вимог чинного законодавства України; передачу оформити актом приймання -передачі і подати його у місячний термін до Міністерства промислової політики України. На підставі затвердженого акта приймання- передачі у місячний термін внести відповідні зміни в облік ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика». Врегулювати в установленому порядку право на користування земельною ділянкою з урахуванням цього наказу.
Однак, посадові особи Виноградівської взуттєвої фабрики не виконали вимоги вказаного наказу.
Листом від 18 квітня 2011 року ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» повідомило Виноградівську міську раду Закарпатської області про те, що виконати умови наказу Міністерства промислової політики України неможливо, так як на даний момент, об'єкт, що визначений у наказі (незавершений будівництвом 4-ох квартирний будинок) не існує, натомість існує завершений будівництвом і зданий до експлуатації житловий будинок, який зареєстрований на праві приватної власності за товариством і на нього не поширюються правовідносини Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності».
Проте ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» не може пред'явити жодних підтверджуючих документів про свої фінансові затрати на завершення будівництва.
Зазначав, що заступник директора ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» не виконав та проігнорував положення пункту 2 розпорядження голови Виноградівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 26 грудня 2008 року, оскільки вже 7 років такий не передає на баланс Виноградівської міської ради Закарпатської області спірний 4-х квартирний житловий будинок, чим позбавив територіальну громаду права власності на даний будинок, а його як потенційного отримувача та забудовника даного майна.
Рішенням 22-ї сесії 6-го скликання Виноградівської міської ради Закарпатської області від 17 жовтня 2013 року № 804 «Про скасування пункту 3 рішення виконавчого комітету Виноградівської міської ради від 24 лютого 2009 року № 54 «Про визнання права власності на будівлі» відповідно до пункту 15 частини першої статті 26, частини дев'ятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сесія міської ради вирішила скасувати пункт 3 рішення виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 24 лютого 2009 року № 54 «Про визнання права власності на будівлі», а саме: пункт 3, яким визнано право власності на 4-х квартирний житловий будинок у АДРЕСА_1 за ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика».
Посилався на те, що виконавчий комітет Виноградівської міської ради Закарпатської області, визнаючи за ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» право власності на спірний 4-х квартирний житловий будинок, який був виключений з акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Виноградівської взуттєвої фабрики, складеного комісією з корпоратизації, затвердженого Державним комітетом України з легкої і текстильної промисловості від 25 липня 1994 року, із вартості цілісного майнового комплексу, і який було внесено до Єдиного реєстру об'єктів державної власності, прийняв рішення від 24 лютого 2009 року № 54 «Про визнання права власності на будівлі», яке не відповідає статті 41 Конституції України, статтям 318, 321, 326 ЦК України.
Посадові особи взуттєвої фабрики постійно виселяють його та фізичних осіб із їх квартир, вчиняють перешкоди в їх користуванні, подають різноманітні заяви про злочин за самоправство, протидіють їм у приватизації квартир.
Вказував, що він багато років працював на Виноградівській взуттєвій фабриці, стояв на черзі, згідно з укладеним договором за свої кошти добудовував квартиру. Однак на даний час не є власником квартири, так як власником є ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика», яка відмовляється виконувати розпорядження Виноградівської районної державної адміністрації Закарпатської області і передавати на баланс спірний будинок Виноградівській міській раді районної державної адміністрації Закарпатської області для продовження приватизаційних процесів.
Також, він позбавлений права приватизувати квартиру і повинен викуповувати квартиру, що вважає незаконним.
Ураховуючи викладене, позивач просив суд: визнати недійсним та скасувати пункт 3 рішення виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 24 лютого 2009 року № 54 «Про визнання права власності на будівлі»; скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 26 лютого 2009 року та відповідну державну реєстрацію права власності ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» на 4-х квартирний житловий будинок по АДРЕСА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 24 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» на законних підставах оформлено право приватної власності на 4-х квартирний житловий будинок по АДРЕСА_3 . Позивачем не доведено, що він виконав у повному обсязі взяті на себе зобов'язання за договором, зокрема, здійснив за власні кошти все будівництво, а посилання позивача, що фабрика не вклала жодних коштів, а надала тільки 4-х квартирний нежитловий будинок у аварійному стані, спростовується матеріалами справи.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 28 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що договір про спільну діяльність передбачає участь контрагентів своєю працею та коштами у добудові будинку. При виконанні усіх його умов у сторін з'являється правова підстава набуття права власності - право на викуп.
Договором про спільну діяльність передбачено право позивача на викуп квартири у спірному будинку в результаті участі у його добудові. Зі змісту вказаного договору не вбачається виникнення права спільної власності в результаті таких робіт, а визначено за кожною особою право викупу конкретної житлової площі.
Матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних доказів, які б підтверджували, що спірний будинок був створений внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, у тому числі позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 299/3686/15-ц з Виноградівського районного суду Закарпатської області.
У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не надано правової оцінки та не спростовано доводи позивача щодо його права як сторони договору про сумісну діяльність на приватизацію квартири після введення житлового будинку до експлуатації. Також суди не взяли до уваги правовий висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 25 червня 2011 року у справі № 3-58гс11, на який позивач посилався, та не навели мотивів відступлення від нього. Втручання держави у право власності ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» на спірний об'єкт є законним, відповідає вимогам статей 328, 329, 331, 376, 396 ЦК України. ОСОБА_1 та інші мешканці будинку мали обґрунтовані очікування щодо набуття права власності (в тому числі на умовах приватизації) на збудовані ними ж квартири. Суди не врахували, що правовідносини у цій справі регулюються статтями 430-434 ЦК УРСР у взаємозв'язку зі статтями 1130, 1131 ЦК України. Договір про сумісну діяльність від 07 липня 1988 року за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність, оскільки його предметом є дольова участь осіб у будівництві об'єкта нерухомості. Тому завершений будівництвом житловий будинок є спільною власністю учасників вказаного правочину пропорційно до їх інвестицій в цей об'єкт. Введення спірного житла до експлуатації здійснене з грубим порушенням норм чинного законодавства.
Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Виноградівської міської ради народних депутатів Закарпатської області від 01 грудня 1988 року № 380 виділено земельну ділянку Виноградівській взуттєвій фабриці (державному підприємству) по АДРЕСА_1 під будівництво п'яти 4-х квартирних жилих будинків. Разом з тим, пунктом 2 вказаного рішення зобов'язано адміністрацію фабрики виготовити необхідну проектно-кошторисну документацію. На виконання вказаного рішення саме Виноградівською взуттєвою фабрикою було виготовлено необхідну проектно-кошторисну документацію.
09 квітня 1993 року між директором Виноградівської взуттєвої фабрики (замовником) та директором малого підприємства «Спектр ЛТД» (підрядником) було укладено договір на здійснення будівельно-ремонтних робіт № 1 по об'єкту - 4-ох квартирний житловий будинок по АДРЕСА_3 . За результатами виконаних робіт складено відповідні акти прийому виконаних робіт.
Проте всі ці документи та дозволи стосуються державного підприємства, яке припинило існування в 1994 році, а не ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика».
Крім того, у ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» відсутні будь-які підтверджуючі документи щодо фінансових затрат на завершення будівництва вказаного житлового будинку.
Водночас ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» не може бути забудовником (замовником) спірного приміщення, оскільки його будівництво здійснювалося жителями квартир даного будинку відповідно до договору про сумісну діяльність від 07 липня 1998 року, які проживають у будинку на підставі ордерів на вселення, виданих виконавчим комітетом Виноградівської міської ради Закарпатської області. Суд першої інстанції в своєму рішенні встановив ту обставину, що будинок було побудовано фабрикою без участі позивача та інших сімей у 90-х роках. Однак, ця обставина суду спростовується самим договором про сумісну діяльність від 07 липня 1998 року, пункти 1.1 та 1.2. якого чітко визначають, що сторони прийшли до згоди організувати будівництво будинку.... будівництво проводитиметься на базі належного підприємству недобудованого будинку...». Жодного слова про оздоблювальні роботи даний договір не містить.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2019 року ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Посилалось на те, що спірний житловий будинок був добудований та введений до експлуатації виключно зусиллями товариства. Витрати сторін на ремонт квартир не є такими, що здійснені на виконання умов договору про сумісну діяльність від 07 липня 1998 року, а є особистими витратами. Спірний будинок не є об'єктом державної власності і фабрика володіє ним на законних підставах. Вказуючи про те, що у користуванні ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» знаходиться об'єкт державної власності позивач не надав належних доказів на підтвердження такого доводу, зокрема ні правовстановлюючих документів, ні будь-яких відомостей або витягу з Єдиного реєстру об'єктів державної власності, що свідчили б про право власності держави на спірний житловий будинок.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика», правонаступником якого є ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика», створено наказом Державного комітету України з легкої і текстильної промисловості від 25 липня 1994 року № 164 шляхом перетворення Виноградівської взуттєвої фабрики відповідно до Указу Президента України від 15 червня 1993 року № 210 «Про корпоратизацію підприємств» та Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 1993 року № 508.
У Протоколі спільного засідання профкому і адміністрації підприємства від 16 січня 1997 року № 49 при розгляді питання щодо розподілу квартир спірного будинку вказано, що через брак коштів у підприємства, розпочате будівництво 4-х квартирного будинку для працівників не може бути завершений, а тому існує необхідність розподілу цих квартир за для завершення будівництва самими особами.
Згідно з актами прийому-передачі виконаних робіт від липня 1993 року, вересень 1993 року, жовтень 1994 року, грудень 1995 року, серпень 1996 року, вересень 1996 року, наданих малим підприємством «Спектр ЛТД», що надані Виноградівській взуттєвій фабриці в результаті виконання будівництва спірного будинку. У цих актах містяться відомості щодо робіт, які проводилися на замовлення фабрики (а.с. 78-85, т. 2).
07 липня 1998 року між Виноградівською взуттєвою фабрикою та ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 було укладено договір про сумісну діяльність, згідно з пунктом 1.2 якого вказані особи як мешканці зобов'язалися добудувати 4-квартирний житловий будинок по АДРЕСА_3 , що належав підприємству, після чого - мали право на приватизацію квартир.
Пунктом 2.2 вказаного договору передбачено, що сторони наділені переважним правом перед третіми особами на викуп (у тому числі приватизацію) майнової частки фабрики після здачі будинку до експлуатації.
Право фізичних осіб-учасників даного договору на викуп частки підприємства, передбаченого у пункті 2.2. цього договору, реалізується наступним чином: ОСОБА_10 має право на викуп квартири № 1 корисною площею 75,96 кв. м; ОСОБА_6 має право на викуп квартири № 2 корисною площею 61,56 кв. м; ОСОБА_7 має право на викуп квартири № 3 корисною площею 75,96 кв . м; ОСОБА_1 має право на викуп квартири № 4 корисною площею 61,56 кв . м.
Згідно з актом державної приймальної комісії про прийняття до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта від 22 грудня 2008 року, затвердженим розпорядженням голови Виноградівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 26 грудня 2008 року № 489, 4-квартирний житловий будинок по АДРЕСА_3 було прийнято до експлуатації. Вартість основних фондів, прийнятих в експлуатацію була оцінена у сумі 1 221 840 грн, що є вартістю будівельно-монтажних робіт (а.с. 88-92, т. 2).
У вказаному акті, зміст якого відповідає формі акту державної приймальної комісії про прийняття до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта, затвердженого наказом Держбуду України від 27 січня 2005 року № 21, чинного на час виникнення спірних правовідносин, міститься інформація про: об'єкт, який вводиться в експлуатацію, та адресу його розташування; державну приймальну комісію та її склад; надану документацію (архітектурно-планувальне завдання і проектно-виконавча документація, пункти 2.7, 2.10 Державних будівельних норм A3.1-3-94); генерального підрядчика та субпідрядні організації; розробника проектно-кошторисної документації; затвердження архітектурно-планувального завдання та проектно-кошторисної документації; термін виконання будівельно-монтажних робіт, а також інші відомості.
Склад комісії сформований відповідно до вимог пункту 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243, чинного на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно з архітектурно-планувальним завданням, затвердженим районним архітектором 11 жовтня 1989 року, забудовником спірного будинку була Виноградівська взуттєва фабрика, а її представник - заступник директора фабрики Вашкеба М. В. - виступав від імені експлуатаційної організації, про що також було зазначено в акті державної приймальної комісії про прийняття до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта від 22 грудня 2008 року.
З метою забезпечення прав осіб, які уклали з товариством договір про спільну сумісну діяльність від 07 липня 1998 року, пунктом 2 розпорядження голови Виноградівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 26 грудня 2008 року № 489 було зобов'язано забудовника передати, а Виноградівську міську раду Закарпатської області - взяти на баланс 4-квартирний житловий будинок по АДРЕСА_3 для подальшої приватизації громадянами квартир з врахуванням умов указаного договору.
За заявою заступника директора ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» Вашкеби М. В. від 12 листопада 2008 року (замовлення N 7365) Виноградівським районним бюро технічної інвентаризації була проведена поточна інвентаризація житлового будинку, за результатами якої оформлена інвентаризаційна справа на будівлю житлового будинку.
Пунктом 3 рішення виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 24 лютого 2009 року № 54 «Про визнання права власності на будівлі» визнано за ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» право приватної власності в цілому на 4-квартирний житловий будинок по АДРЕСА_3 .
Також вказаним рішенням доручено Виноградівському районному бюро технічної інвентаризації провести необхідну реєстрацію, а саме: оформити товариству свідоцтво про право власності на спірний будинок на підставі проведеної технічної інвентаризації.
26 лютого 2009 року виконавчий комітет Виноградівської міської ради Закарпатської області видав Виноградівській взуттєвій фабриці свідоцтво на право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 - на 4-квартирний житловий будинок по АДРЕСА_3 , а Виноградівське районне бюро технічної інвентаризації здійснило реєстрацію права власності на нерухоме майно, що стверджується витягом про реєстрацію права власності.
Спірний житловий будинок знаходився на земельній ділянці, яка була виділена Виноградівській взуттєвій фабриці під будівництво п'яти 4-квартирних житлових будинків на підставі рішення виконавчого комітету Виноградівської міської ради від 01 грудня 1988 року № 380.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 ЦК України).
На час укладення договору про сумісну діяльність 1998 року правовідносини щодо сумісної діяльності для досягнення спільної господарської мети, як то будівництво будівлі, були врегульовані главою 38 «Сумісна діяльність» ЦК УРСР.
На час завершення будівництва спірного об'єкта та введення його до експлуатації набрав чинності ЦК України.
Відповідно до частини четвертої Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до частини першої статті 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.
Згідно з частиною третьою статті 1134 ЦК України користування спільним майном учасників здійснюється за їх спільною згодою, а в разі недосягнення згоди - у порядку, що встановлюється за рішенням суду.
Відповідно до статті 153 ЦК УРСР, чинного на момент укладення договору про спільну діяльність, договір вважався укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди.
Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди.
Згідно із статтею 430 ЦК УРСР за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державноколгоспного підприємства чи установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і таке інше.
При цьому, для досягнення мети внески учасники такого договору можуть робити грошима чи іншим майном або трудовою участю (стаття 432 ЦК УРСР).
Статтею 431 ЦК УРСР передбачено право сторін за таким договором визначатися з порядком ведення спільних справ (за загальною згодою або доручати таке ведення одному з учасників договору на підставі довіреності).
Договори про сумісну діяльність повинні укладатись у письмовій формі, тобто шляхом складання одного документа, підписаного сторонами (стаття 44 ЦК УРСР).
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 червня 2011 року у справі № 3-58гс11.
У порушення статей 212-214, 315 ЦПК України 2004 року суди зазначених вимог закону не врахували, не дослідили належним чином договір про сумісну діяльність від 07 липня 1998 року та не надали належної правової оцінки і не спростували доводів позивача про те, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність, його предметом є дольова участь осіб у будівництві об'єкта нерухомості, у зв'язку з чим завершений будівництвом житловий будинок є спільною власністю сторін правочину пропорційно їх обсягу інвестування в цей об'єкт, що свідчить про їх право на приватизацію квартири після введення житлового будинку до експлуатації.
При цьому суди не звернули уваги на положення пункту 3.2 договору про сумісну діяльність від 07 липня 1998 року на момент його укладення частки сторін в сумісній діяльності умовно визначаються наступним чином: частка підприємства становить 100 %; частка ОСОБА_3 - 0 %; частка ОСОБА_6 - 0 %; частка ОСОБА_7 - 0 %; частка ОСОБА_1 - 0 %. Вартість оцінки вкладів сторін не є фіксованою величиною і підлягає переоцінці у відповідності до фактичного внеску сторін в сумісну діяльність. Остаточна вартість (величина) часток сторін визначається на момент закінчення будівництва. Визначення остаточної величини часток сторін є обов'язковим і проводиться шляхом визначення в грошовій формі сукупного вкладу кожної сторони. Вартість будматеріалів при визначенні остаточної величини часток визначається за цінами, що діють на момент введення об'єкта в експлуатацію. Вартість прикладеної фізичними особами - учасниками договору праці визначається за розцінками на будівельно-монтажні роботи, що діють на момент введення об'єкта в експлуатацію.
На момент введення об'єкта до експлуатації сторонами не дотримані вказані вимоги договору.
Матеріали справи не містять відомостей про визначення остаточної величини часток сторін, що є обов'язковим, не визначено у грошовій формі сукупного вкладу кожної сторони, з урахуванням того, що вклад підприємства у вигляді об'єкта незавершеного будівництва було оцінено в сумі 70 900 грн (а.с. 16, т. 1).
Відмовляючи у задоволенні позову та посилаючись на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 29 березня 2017 року, залишене без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 08 серпня 2017 року у справі № 299/2240/16-ц, суди не перевірили доводи позивача про те, що ним понесені витрати для завершення будівництва спірного житлового будинку (а.с. 82-110, т. 2).
Крім того, згідно зі відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 жовтня 2019 року у справі № 299/2240/16-ц (провадження № 61-33124св18) касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задоволено частково. Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 29 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 08 серпня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
З урахуванням наведених обставин, суди не надали належної оцінки доводам позивача та дійшли передчасного висновку про відмову у позові.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Таким чином, в силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку.
Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити власне рішення.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 24 травня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 травня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович