Постанова
Іменем України
27 травня 2020 року
м. Київ
справа № 711/8704/15
провадження № 61-44244св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа - Друга Черкаська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 вересня 2017 року у складі судді Казидуб О. Г. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 07 серпня 2018 року
у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Пономаренка В. В., Сіренка Ю. В.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Друга Черкаська державна нотаріальна контора, про встановлення факту батьківства та визнання права власності на спадкове майно.
Позовні вимоги мотивувала тим, що з 2003 по 2011 роки вона проживала
з ОСОБА_6 однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила від ОСОБА_6 сина - ОСОБА_7 , але дані про батька дитини у свідоцтві про народження вказані на підставі статті 135 Сімейного кодексу України (далі - СК України) з її слів. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер. Висновком дослідження ДНК від 22 грудня 2006 року встановлено біологічне батьківство ОСОБА_6 щодо дитини ОСОБА_8 . Вважала, що ОСОБА_9
є спадкоємцем першої черги за законом, а за наявності заповіту - має право на обов'язкову частку у спадщині.
У зв'язку з цим просила встановити факт, що ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батьком ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ним право власності на спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_6 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 07 серпня 2018 року,у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції керувався тим, що на момент смерті ОСОБА_6
у нього відсутнє спадкове майно, відповідачі спадщину не приймали, до нотаріальної контори з цього питання не зверталися; факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 в період з 2003 по 2010 роки не доведено; звіт по тесту на родинні відносини «ДНК ЦЕНТР» та результату аналізу ДНК «Центр ДНК Тестування в Україні» не є висновками судового експерта, а використання письмових доказів замість висновку експерта для доведення факту біологічного походження однієї особи від іншої
є недопустимим; допустимим засобом доказування цієї обставини є висновок судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи, але відсутня згода відповідачів на проведення ексгумації трупа ОСОБА_6 , без якої суд не може призначити посмертну судово-генетичну експертизу.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, керувався також тим, що позивач не довела, що в діях відповідачів наявні ознаки перешкоджання або ухилення від виконання ухвали апеляційного суду від
14 листопада 2017 року про призначення судової-медичної молекулярно-генетичної експертизи, не надала доказів, що з часу призначення експертизи нею вживалися заходи по виконанню ухвали суду. Крім того, позивач не повідомляла апеляційний суд, що відповідачі ухиляються або перешкоджають проведенню експертизи. Тому неможливо визнати факт, для з'ясування якого була призначена експертиза.
Аргументи учасників справи
У вересні 2018 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржені судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, не звернули увагу на те, що саме відповідачі ухилилися від надання згоди на ексгумацію трупа для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, що повинно трактуватися на користь позивача. Крім того, суд першої інстанції, визнаючи висновок експерта недопустимим, не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.
У січні 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
15 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_10 , матір'ю якого
є ОСОБА_1 .
Відомості про батька дитини ОСОБА_7 записані за вказівкою матері на підставі частини першої статті 135 СК України.
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до заповіту від 13 липня 2007 року ОСОБА_6 призначив спадкоємцем дружину ОСОБА_2 .
Після смерті ОСОБА_6 із заявою про прийняття спадщини до Другої Черкаської державної нотаріальної контори звернулась ОСОБА_1 як матір малолітньої дитини ОСОБА_7 , вказуючи, що батьком дитини
є померлий ОСОБА_6 .
Позивачем надана довідка про результати тесту ДНК ТОВ «Євролаб» на підтвердження батьківства ОСОБА_6 щодо малолітнього ОСОБА_7 , виконаного за зверненням ОСОБА_6 .
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 січня 2016 року, за клопотанням позивача, призначено судово-медичну молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої ухвалою від 3 березня 2016 року було доручено «ДНК ЦЕНТР» (м. Одеса, вул. Бугаївська, 35).
Відповідно до звіту «ДНК ЦЕНТР» по тесту на родинні зв'язки від 27 квітня
2016 року ймовірність родинних зв?язків 26.34465623 %, що не підтримує припущення щодо ймовірної спорідненості ОСОБА_4 та
ОСОБА_10 .
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 травня 2016 року, за клопотанням позивача, призначено повторну судово-медичну молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої було доручено спеціалістам «Центру ДНК Тестування в Україні» (ФОП ОСОБА_11 , АДРЕСА_1 ).
Відповідно до результату аналізу ДНК «Центр ДНК Тестування в Україні» засвідчено вірогідність ймовірного родинного зв'язку ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_10 у 99.96 % та 99.99 %, відповідно.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 вересня 2017 року в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про призначення повторної посмертної судово-генетичної експертизи у даній справі відмовлено. Ухвала мотивована відсутністю згоди родичів померлого на ексгумацію трупа, що унеможливлює отримати біологічні зразки померлого ОСОБА_12 .
Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 14 листопада 2017 року за клопотанням позивача було призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам Комунальної установи «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи»; доручено експертам цієї установи провести ексгумацію трупа ОСОБА_6 , що похований
08 серпня 2011 року на кладовищі
АДРЕСА_2 з відібранням біологічних зразків, необхідних для судової молекулярно-генетичної експертизи.
20 червня 2018 року КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» повернуто без виконання ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 14 листопада 2017 року про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи у зв'язку з ненаданням біологічного матеріалу від
ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно листа директора Комунального підприємства «Комбінат комунальних підприємств» від 27 березня 2018 року № 75 для виконання ухвали апеляційного суду від 14 листопада 2017 року, а саме проведення ексгумації трупа, необхідна згода користувача місця поховання. Для забезпечення проведення ексгумації викликались відповідачі, зокрема ОСОБА_13 , яка дозволу на розкриття могили ОСОБА_6 не надала.
Директор КП «Комбінат комунальних підприємств» в судовому засіданні апеляційної інстанції обставин, викладені в цьому листі підтвердив, зазначивши, що у інших відповідачів: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 згода на ексгумацію не запитувалась.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
У частині першій та другій статті 2 ЦПК Українизакріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
За змістом частини першої статті 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Відповідно до статті 130 СК України у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 (провадження № 61-16732св19) зроблено висновок по застосуванню статті 130 СК Українита вказано, що «закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України».
Європейський суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).
Відповідно до частини першої статті 146 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення судом першої інстанції) у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Відповідно до положень статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справивід подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі
в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Проте апеляційний суд:
не врахував, що відхилення доказового значення ДНК-тестів лише з тих мотивів, що вони не є висновками судового експерта, є помилковим, тому наявні у справі висновки ТОВ «Євролаб», «ДНК ЦЕНТР» та «Центр ДНК Тестування в Україні» підлягають належній оцінці в їх та з іншими доказами сукупності;
не надав оцінку діям сторін, які призвели до неможливості проведення судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи, як в суді першої інстанції, так під час апеляційного перегляду справи, тобто якою саме стороною такі дії вчинені та в чому вони виражалися, із вирішенням питання наявності підстав для застосування відповідних наслідків, визначених у статті 109 ЦПК України.
Суд касаційної інстанції з огляду на положення статті 400 ЦПК України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 07 серпня 2018 року скасувати.
Передати справу № 711/8704/15 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Апеляційного суду Черкаської області від 07 серпня 2018 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук