Іменем України
04 червня 2020 року
Київ
справа №815/1606/18
адміністративне провадження №К/9901/7968/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів Калашнікової О.В., Соколова В.М.,
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2019 року (колегія суддів у складі головуючого судді Яковлєва О.В., суддів: Градовського Ю.М., Крусяна А.В.)
у справі №815/1606/18
за позовом ОСОБА_1
до Комісії з ліквідації Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці, Міністерства внутрішніх справ України
про визнання противоправною бездіяльність.
I. ПРОЦЕДУРА
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комісії з ліквідації Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці, Міністерства внутрішніх справ України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень - начальника сектору організації діяльності комісії з ліквідації УМВС України на Одеській залізниці Дулгер В.В., яка полягає у неприведенні документів до відповідності нормам законодавства та невиплаті йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що порушує його права працівника;
- зобов'язати начальника сектору організації діяльності комісії з ліквідації УМВС України на Одеській залізниці Дулгер В.В. привести до відповідності норм діючого законодавства документи щодо звільнення його з ОВС сплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- стягнути компенсацію моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн.
2. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2018 року позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність УМВС на Одеській залізниці щодо непроведення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 у день його звільнення 8 вересня 2015 року та невидачі йому у цей день копії наказу про звільнення, трудової книжки та військового квитка;
- стягнуто з Управління МВС на Одеській залізниці на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку проведення остаточного розрахунку при звільненні за період з 8 вересня 2015 року по 21 жовтня 2015 року в розмірі 4750,92 грн, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
3. Постановою п'ятого апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, адміністративний позов залишено без розгляду.
4. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив службу в МВС України та наказом УМВС України на Одеській залізниці від 8 вересня 2015 року №130 о/с його звільнено з органів внутрішніх справ України за п. 64 «г» «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України».
6. При цьому позивач продовжував виконувати покладені на нього службові обов'язки слідчого в період з вересня по жовтень 2015 року.
7. Остаточний розрахунок з ОСОБА_1 проведено лише 21 жовтня 2015 року, а витяг з наказу про звільнення, трудову книжку та військовий квиток він отримав 5 жовтня 2015 року.
8. Позивач, вважаючи, що йому не виплачено компенсацію за затримку проведення остаточного розрахунку при звільненні, а також невірно зазначено дату його звільнення, звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
9. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно не проведено остаточного розрахунку з позивачем у день його звільнення 8 вересня 2015 року, тому дійшов висновку про стягнення з Управління МВС на Одеській залізниці на користь ОСОБА_1 компенсації за затримку проведення остаточного розрахунку при звільнення за період з 8 вересня 2015 року по 21 жовтня 2015 року в розмірі 4750,92 грн. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що бездіяльність УМВС на Одеській залізниці щодо непроведення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 у день його звільнення 8 вересня 2015 року та невидачі йому у цей день копії наказу про звільнення, трудової книжки та військового квитку є протиправною.
10. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи адміністративний позов без розгляду, виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, оскільки від дати, коли позивач дізнався про порушення своїх прав (21 жовтня 2015 року) до дня звернення до суду з цим адміністративним позовом (11 квітня 2018 року), минуло більше двох років.
11. Також суд апеляційної інстанції констатував, що у межах спірних правовідносин позивачем не стягується заборгованість із заробітної плати, а тому судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про дотримання позивачем строків звернення до суду.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
12. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх прийнятими з порушенням норм матеріального та процесуального права.
13. Вважає, що Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 має пріоритет над Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 як більш гуманне для людини.
14. Зазначає, що судами неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки не відповідають обставинам справи.
15. Також вказує, що доданий до матеріалів справи розрахунок суми, яка підлягала відшкодуванню, є формальним, оскільки розрахований без конкретної дати звільнення, яка, на його думку, повинна бути визначена новим наказом про звільнення.
16. Наполягає, що йому заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює в 5000 грн.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
17. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
18. Спірні правовідносини у справі склались з приводу стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку відповідно до статей 116, 117 КЗпП України, а також визначення дати звільнення. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом.
19. Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
20. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
21. Згідно з статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
22. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
23. Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
24. Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
25. Як зазначалось, предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, а також визначення дати звільнення.
26. Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
27. Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
28. У Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі №4-рп/2012 Конституційний Суд України розтлумачив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
29. Аналіз наведених положень свідчить про те, що для середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення статті 233 КЗпП України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
30. За правилами частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
31. Відповідно до частини третьої 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
32. Судом апеляційної інстанції встановлено, що датою, з якої позивач мав би дізнатися про порушення своїх прав, є дата проведення з ним розрахунку (21 жовтня 2015 року).
33. Враховуючи, що позивач звернувся до суду 11 квітня 2018 року, то він пропустив тримісячний строк звернення до суду з позовом у цій справі.
34. Аналогічні висновки та правозастосування зроблені Верховним Судом, зокрема, у справах №826/15879/18 (постанова від 21 січня 2020 року), №420/2934/19 (постанова від 11 лютого 2020 року) і підстави для відступлення від них відсутні.
35. Відповідно до частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
36. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
37. Відповідно до частини четвертої статті 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
38. За таких обставин та правового регулювання, а також за відсутності поважних підстав пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про скасування рішення суду першої інстанції та залишення позову без розгляду.
39. Посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 є безпідставним, оскільки висновки зазначеного Рішення полягають у тому, що саме на заробітну плату не розповсюджуються строки звернення до суду, проте у справі, що розглядається, йдеться про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені, який, як зазначалось, не входить до структури заробітної плати.
40. Отже, доводи позивача, викладені в його касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, покладених в основу мотивувальної частини оскаржуваного рішення.
41. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про залишення позову без розгляду.
42. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
43. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 350, 356 КАС України, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року N 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2019 року у справі №815/1606/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
О.В. Калашнікова
В.М. Соколов,
Судді Верховного Суду