Постанова
Іменем України
27 травня 2020 року
м. Київ
справа № 760/15925/17
провадження № 61-13771св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - Солом'янська районна в м. Києві державна адміністрація,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 лютого 2019 року у складі судді Букіної О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, визнання права користування та зміну наймача квартири.
Позов мотивований тим, що з 2006 року позивач почала спільно мешкати з ОСОБА_5 в його квартирі АДРЕСА_1 . 19 лютого 2016 року вони офіційно зареєстрували шлюб.
На момент її вселення у спірній квартирі були зареєстровані брат чоловіка - ОСОБА_2 та племінник - ОСОБА_3
Ордер на квартиру АДРЕСА_1 був виданий батькові ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , який помер у 2002 році.
Після смерті ОСОБА_6 наймачем квартири був ОСОБА_5 , оскільки безперервно проживав у квартирі та сплачував комунальні платежі. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, був виписаний з квартири у зв'язку зі смертю.
Після смерті свого чоловіка позивач звернулася до Дев'ятої Київської нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, однак їй пояснили, що квартира є неприватизованою та перебуває в комунальній власності.
Вважає, що відповідачі втратили право користування квартирою, оскільки вони не проживали в спірному житлі з 1997 року, а єдиним наймачем був померлий ОСОБА_5 .
Позивач просила:
визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 ;
визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 ;
визнати право користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ;
визнати ОСОБА_1 наймачем квартири АДРЕСА_1 за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача ОСОБА_6 ;
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, визнання права користування та зміну договору найму, відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що за своє життя ОСОБА_5 з відповідним позовом про визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою не звертався, тим самим визнавав за ними право користування даним житлом, що в свою чергу спростовує доводи позивача про втрату інтересу відповідачів до спірного житла та їх непроживання у спірній квартирі без поважних причин понад 6 місяців. ОСОБА_5 , як наймач квартири за своє життя, як і інші наймачі, тобто відповідачі по справі, письмової згоди, як це передбачено ст. 65 ЖК УРСР, на вселення та проживання позивача в квартирі не надавали, вона ніколи не була зареєстрована в спірній квартирі, зареєстрована та має право користування жилим приміщенням за іншої адреси, тому право користування спірним жилим приміщенням не набула.
Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі
У липні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4, в якій просить скасувати рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 лютого 2019 року, ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 23 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не застосував норми статей 64, 71, 72, 78 ЖК Української РС, а фактично застосував статтю 816 ЦК України. Суд першої інстанції не взяв до уваги докази не проживання відповідачів у спірній квартирі, несплату ними комунальних послуг. В мотивувальній частині суду першої інстанції вказані невірні аргументи сторін у справі та не зазначено жодного доказу, який був наданий позивачем, мотиви їх відхилення. Судом неправильно застосовано статтю 65 ЖК Української РСР. Враховуючи те, що відповідачі не проживали в спірній квартирі під час вселення в неї відповідача та мали інше місце проживання, їхня письмова згода на вселення позивача не потрібна. Суд не дав оцінку доказам, які підтверджують факт постійного проживання позивача в спірній квартирі з її чоловіком (наймачем), ведення з ним спільного господарства та не вказав мотиви їх відхилення.
Позиція інших учасників справи
У серпні 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити скаргу без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року без змін, оскільки судові рішення прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у відкриті касаційного провадження за касаційною скаргою, яка підписана представником ОСОБА_4 , на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 23 травня 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року, витребувано справу № 760/15925/17 з суду першої інстанції.
У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2010 року справу № 760/15925/17 призначено до судового розгляду.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає доводи касаційної скарги з огляду на наступне.
Судами встановлено, що квартира АДРЕСА_1 на підставі ордеру № 15869 від 02 травня 1965 року була надана ОСОБА_6 на сім'ю з чотирьох осіб: він, дружина ОСОБА_8 , сини ОСОБА_2 і
ОСОБА_5 ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Станом на 31 серпня 2017 року у спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3
19 лютого 2016 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, у зв'язку із чим остання змінила прізвища на « ОСОБА_1 ».
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
Розпорядженням Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації № 647 від 15 вересня 2017 року ОСОБА_2 визначений наймачем житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про право власності від 17 жовтня 2017 року вищезазначена квартира передана в спільну часткову власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у рівних частках.
ОСОБА_1 з 02 квітня 2013 року зареєстрована у АДРЕСА_1 .
Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Судовому захисту підлягає лише наявне право, яке виникло з передбачених законом підстав.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те що ОСОБА_1 не є наймачем спірного житлового приміщення, її вселення в квартиру відбулося з порушенням вимог статті 65 ЖК Української РСР, вона не набула права користування спірною квартирою, тому не має підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним житлом тавизнання права користування.
За таких обставин судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, визнання права користування слід залишити без змін.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 , в тому числі, просила визнати її наймачем квартири за раніше укладеним договором найму.
За змістом статті 61 Житлового кодексу України договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Колегія суддів вважає, що зміст та характер відносин між учасниками справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, засвідчують, що спір в даній частині позовних вимог виник саме між позивачем і третьою особою - Солом'янською районною адміністрацією у м. Києві державною адміністрацією.
За змістом статті 33 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час звернення з позовом) та статті 51 ЦПК України (в редакції яка діяла на час розгляду справи судами) належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 30 ЦПК України у вказаній редакції). Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).
За таких обставин в частині позовних вимог про зміну наймача квартири слід було відмовити, оскільки вимоги пред'явлені до неналежного відповідача.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено частково з порушенням норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини в частині позовних вимог про зміну наймача квартири в редакції цієї постанови, у іншій частині оскаржені судові рішення слід залишити без змін.
Оскільки Верховний Суд змінює оскаржене судове рішення, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Солом'янська районна в м. Києві державна адміністрація, про зміну наймача квартири, змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Солом'янська районна в м. Києві державна адміністрація, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, визнання права користування, залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: І. О. Дундар
В. І. Журавель
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук