Постанова
Іменем України
27 травня 2020 року
м. Київ
справа № 369/2744/15-ц
провадження № 61-11443св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Дундар І. О. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
відповідачі за первісним позовом: Боярська міська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_3 ,
треті особи: міськрайонне управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру в Київській області, Реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана ОСОБА_4 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2017 року у складі судді Пінкевич Н. С. та постанову апеляційного суду Київської області від 14 травня 2019 року у складі суддів: Желепи О. В., Іванченка М. М., Рубан С. М.,
та касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2017 року у складі судді Пінкевич Н. С. та постанову апеляційного суду Київської області від 14 травня 2019 року у складі суддів: Желепи О. В., Іванченка М. М., Рубан С. М.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи: МРУ Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені ГУ Держгеокадастру в Київській області, РС Києво-Святошинського РУЮ Київської області, про визнання недійсним та скасування рішення сесії Боярської міської ради, державного акту на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу земельної ділянки та скасування їх реєстрації.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 з 1998 року є власником земельної ділянки площею 0,0998 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Через відсутність коштів вона не могла побудувати житловий будинок та використовувала дану земельну ділянку під город. У 2013 році виявила, що на її земельній ділянці ОСОБА_5 проводяться будівельні роботи. Вказала, що у цей час їй необхідно присвоїти кадастровий номер, але зробити це не може, оскільки існує накладання частини земельної ділянки, яка була надана ОСОБА_3 , а в подальшому відчужена ОСОБА_2 , на її земельну ділянку. Оскільки право власності є непорушним, вона не надавала згоди на передачу частини своєї земельної ділянки іншому громадянину, тому рішення ради та видача державного акту на право власності на земельну ділянку є порушення земельного законодавства та її прав як законного власника землі.
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:
визнати незаконним та скасувати рішення Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 29 вересня 2005 року № 40/2128 про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0600 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯБ №309483 на ім'я ОСОБА_3 , виданий 11 березня 2006 року, кадастровий номер 3222410300:01:024:0086,
скасувати державну реєстрацію державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №309483, виданого 11 березня 2006 року, зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю № 0106329000160 та скасувати кадастровий номер 3222410300:01:024:0086;
визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0600 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3222410300:01:024:0086, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, укладений 29 грудня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Федотовою О. В., зареєстрований за номером 12057 та скасувати реєстрацію договору купівлі-продажу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0600 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , серії ЯЕ № 609458 , виданий 06 вересня 2007 року, кадастровий номер 3222410300:01:024:0086 на ім'я ОСОБА_2 та скасувати його реєстрацію у Книзі реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку за № 010732900163;
скасувати кадастровий номер 3222410300:01:024:0086.
У травні 2015 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов (з урахуванням заяви про зміну підстав позову) до Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа - МРУ Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені ГУ Держгеокадастру в Київській області, про визнання недійсним та скасування рішення сесії Боярської міської ради, державного акту на право власності на земельну ділянку.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що він є власником земельної ділянки площею 0,0600 га по АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 29 грудня 2006 року з ОСОБА_3 Спірна земельна ділянка була передана ОСОБА_3 рішенням ради від 24 листопада 2004 року та від 29 вересня 2005 року та отримано державний акт, який підтвердив право власності на земельну ділянку. Після укладення договору купівлі-продажу, він замовив виготовлення технічної документації та отримав державний акт на право власності на земельну ділянку. Вказав, що рішення ради та отримання державного акту ОСОБА_1 відбулось з порушенням. Так, будь-які будівлі на даній земельній ділянці до моменту купівлі-продажу були відсутні, земельна ділянка не передавалась їй раніше у постійне користування для будівництва та обслуговування житлового будинку, а це були землі запасу, тому Боярська міська рада не мала права безоплатно надавати дану земельну ділянку ОСОБА_1 та порушила положення Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» №15-92 від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок» та Земельного кодексу станом на 1996-1998 року. Саме ці порушення закону є підставою для визнання правочину (передачу земельної ділянки у власність та набуття права власності на неї) на підставі частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме рішення ради від 16 грудня 1996 року недійсним та його скасування. Крім того зазначив, що поданий ОСОБА_1 акт про перенесення в натуру меж земельної ділянки АДРЕСА_1 від 02 липня 1996 року складений незаконно.
ОСОБА_2 просив:
визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Боярської міської ради Києво-Святошинськог району Київської області № 428/2 від 16 грудня 1996 року в частині передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_1 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0998 га;
визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0998 га, серії ІІ-КВ №010388 від 03 березня 1998 року, виданий на ім'я ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано рішення Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 29 вересня 2005 року № 40/2128 про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0600 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯБ №309483 на ім'я ОСОБА_3 , виданого 11 березня 2006 року, кадастровий номер 3222410300:01:024:0086, та скасовано державну реєстрацію державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №309483, виданого 11 березня 2006 року, зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 0106329000160 та скасовано кадастровий номер 3222410300:01:024:0086.
У інших позовних вимогах відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на підставі рішення Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 29 вересня 2005 року № 40/2128 ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 з 1998 року, що є незаконним та порушує права ОСОБА_1 29 грудня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 незаконно укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, яка належить позивачу, право власності на яку на час укладення правочину не припинено, та не вилучено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу та державного акту, виданого на ім'я ОСОБА_2 суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач обрала невірний спосіб захисту порушеного права власника, вказавши, що ОСОБА_1 , яка вважає себе власником частини земельної ділянки, має право витребувати цю частину від добросовісного набувача ОСОБА_2 з підстав, передбачених частиною третьою статті 388 ЦК України, а не шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування наслідків його недійсності, учасником якого вона не є (висновок Верховного Суду України у справі № 6-107цс12).
При відмові у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_2 не надав доказів які саме його права були порушені оскарженим рішенням ради та подальшою видачею ОСОБА_1 державного акту, оскільки право власності у ОСОБА_1 виникло у 1998 році, а у ОСОБА_2 лише у 2006 році.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Київської області від 07 березня 2018 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2017 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0600 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, укладений 29 грудня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Федотовою О. В., зареєстрованого за номером 1257 та скасовано його державну реєстрацію.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0600 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , серії ЯЕ №609458 , виданий 06 вересня 2007 року, кадастровий номер 3222410300:01:024:0086 на ім'я ОСОБА_2 , скасовано його реєстрацію у Книзі реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку за №010732900163 та скасовано кадастровий номер 3222410300:01:024:0086.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що не вбачається можливим витребування земельної ділянки спірної площі (0,0208 га), оскільки ділянки такого розміру не існує, як окремий об'єкт нерухомості, не визначені її межі та конфігурація, що може значно утруднити виконання рішення про витребування майна.
Також апеляційний суд вказав, що ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце слухання справи була повідомлена належним чином. Зокрема, ОСОБА_3 неодноразово направлялись судові повідомлення про призначення справи до розгляду, однак повернулись без вручення з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».
Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду від 20 лютого 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана ОСОБА_6 , задоволено частково. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
Постанову апеляційного суду Київської області від 07 березня 2018 року скасовано. Справу № 369/2744/15-ц передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 не була належним чином повідомлена про розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Короткий зміст оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2017 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0600 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, укладений 29 грудня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Федотовою О.В., зареєстрованого за номером 1257 та скасувати його державну реєстрацію.
Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0600 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , серії ЯЕ № 609458 , виданий 06 вересня 2007 року, кадастровий номер 3222410300:01:024:0086 на ім'я ОСОБА_2 , скасовано його реєстрацію у Книзі реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку за №010732900163 та скасовано кадастровий номер 3222410300:01:024:0086.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_2 підлягає визнанню недійсним, як такий, що виданий на підставі недійсного правочину. Відповідно, підлягає скасуванню державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку у Книзі реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку за № 010732900163 та кадастровий номер 3222410300:01:024:0086. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, який відмовив в задоволенні зустрічного позову, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 не надав суду доказів, які саме його права були порушені оскаржуваним рішенням ради та подальшою видачею ОСОБА_1 державного акту, враховуючи те, що право власності у ОСОБА_1 виникло у 1998 році, а у ОСОБА_2 лише у 2006 році.
Короткий зміст вимог наведених у касаційних скаргах
У червні 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 через засоби поштового зв'язку подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Касаційна скарга обґрунтована тим, що під час розгляду справи ОСОБА_2 заявлено про застосування позовної давності, оскільки позивач звернулася до суду за спливом строку позовної давності. Проте судом першої інстанції не надано правової оцінки таким обставинам, не зазначено підстави та обґрунтування незастосування наслідків спливу строку позовної давності. Отже судами не застосовано наслідки пропуску позивачем строку позовної давності.
Крім того, рішення виконкому Боярської міської ради Народних депутатів від 16 грудня 1996 року № 428/2 та державний акт серії ІІ - КВ № 010388 від 03 березня 1998 року на право приватної власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_1 не відповідають статтям 6, 17, 23 Земельного кодексу України 1990 року, положенням Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» № 15/92 від 26 грудня 1992 року, Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і прав постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди), затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 квітня 1993 року № 28 та не є належними, допустимими доказами порушення права ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку.
В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про обставини накладання земельної ділянки ОСОБА_1 на земельну ділянку ОСОБА_2 , а докази, на підставі яких суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтували рішення є недостатніми в розумінні статті 80 ЦПК України, акт про відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу межових знаків на зберігання від 11 серпня 2014 року є недопустимим в розумінні статті 78 ЦПК України, оскільки його отримано з порушенням вимог земельного законодавства.
Разом з цим, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, його висновки є необґрунтованими та такими, що не узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, адже позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого порушеного права у зв'язку з чим підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 відсутні.
Аналіз змісту касаційної скарги ОСОБА_2 свідчить про те, що судові рішення оскаржуються лише в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , тому в іншій частині судом касаційної інстанції не перевіряються.
У червні 2019 року Головне управління Держгеокадастру у Київській області, через засоби поштового зв'язку подало касаційну скаргу, яка підписана представником Кравченко О. І., у якій просять скасувати постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року та рішення Києво-Святошинського районного Київської області від 03 листопада 2017 року в частині скасування кадастрового номеру 3222410300:01:024:0086 та відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що нормами законодавства не передбачено скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі рішення суду та в програмному забезпеченні Державного земельного кадастру відсутні функціональні можливості для скасування чи поновлення реєстрації земельної ділянки на підставі рішення суду.
Позиція інших учасників справи
У серпні 2019 року ОСОБА_1 подала до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просить постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.
Відзив мотивований тим, що ОСОБА_2 не обґрунтував доводи касаційної скарги, що є зловживанням процесуальними правами, спрямованим на безпідставне затягування розгляду справи. Є обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про те, що не вбачається можливим витребування земельної ділянки спірної площі 0,0208 га, оскільки ділянка такого розміру не існує, як окремий об'єкт нерухомості, не визначені її межі та конфігурація, що може значно утруднити виконання рішення про витребування майна. Звертаючись до суду з позовом, позивач посилаючись на частину 3 статті 215 ЦК України, просила визнати недійсним спірний договір купівлі-продажу та застосувати правові наслідки недійсності правочину, скасувавши реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 та кадастровий номер. Оскільки за договором купівлі-продажу земельної ділянки була відчужена земельна ділянка, яка належить ОСОБА_1 як позивачу, право власності на яку на час укладення правочину не припинено, не вилучено, тому такий договір підлягає визнанню недійсним, оскільки предметом договору виступила земельна ділянка, право власності на яку продавець ОСОБА_3 отримала на підставі незаконного рішення ради, яка накладається на земельну ділянку ОСОБА_1 . Доказів іншого місця розташування земельної ділянки ОСОБА_2 суду подано не було.
У серпні 2019 року ОСОБА_1 подала до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Київській області, в якому просить рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Київській області без задоволення.
Відзив мотивований тим, що касаційна скарга ГУ Держгеокадастру у Київській області є безпідставною та необґрунтованою, що основана на недостовірних відомостях, неповно та необ'єктивно висвітлює фактичні обставини справи. Посилання ГУ Держгеокадастру у Київській області на постанову Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 911/82/17 є недоречним, оскільки згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень постанов з такою датою у даній справі не знайдено і незрозуміло про яку саме правову позицію йде мова.
У вересні 2019 року ОСОБА_1 направила до суду касаційної інстанції доповнення до відзиву, в якому просить залишити рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року без змін, а касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Київській області без задоволення.
У грудні 2019 року міський голова Боярської міської ради - О. Зарубін подав до суду касаційної інстанції пояснення по справі, в яких зазначено, що з огляду на вимоги земельного законодавства чинного станом на 16 грудня 1996 року несформовані земельні ділянки не могли бути передані та відповідно земельна ділянка будь-якою площею за адресою АДРЕСА_1 , яка відповідно до державного акту на право власності на землю виданого ОСОБА_1 , який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право власності на землю № 1928 , межує від В до Г з земельною ділянкою ОСОБА_7 у приватну власність не передавалась.
У грудні 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подала до суду касаційної інстанції додаткові пояснення, в яких зазначено, що відповідно до листа Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 20 листопада 2019 року № 02-10/3624 щодо надання інформації та документів щодо земельної ділянки АДРЕСА_1 площею 0,0998 га, підтверджено, що така земельна ділянка сформована не була та не передавалась у приватну власність ОСОБА_1 . Тому просять скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .
У січні 2020 року ОСОБА_1 подала до суду касаційної інстанції заперечення на пояснення Боярського міського голови Зарубіна О. О. від 02 грудня 2019 року за № 02-10/3756, в яких зазначила, що Боярський міський голова Зарубін О. О . спотворює фактичні обставини справи, надає неправдиві відомості в інтересах відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і таким чином вводить суд в оману.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2019 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження та витребувано справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Київській області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року. У задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржуваних рішень відмовлено.
У червні 2019 року матеріали цивільної справи № 369/2744/15-ц надійшли до Верховного Суду та 27 червня 2019 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзіГоловного управління Держгеокадастру у Київській області та відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_2 з таких мотивів.
Судами встановлено, що 02 липня 1997 року були перенесені в натурі межі наданої земельної ділянки АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , що підтверджується відповідним актом.
03 березня 1998 року ОСОБА_1 отримала державний акт ІІ-КВ № 010388 на право власності на земельну ділянку площею 0,0998 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та господарських споруд (рішення виконавчого комітету Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області №428/2 від 16 грудня 1996 року).
Правомірність набуття права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 встановлена під час розгляду іншої цивільної справи, що підтверджується рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 жовтня 2014 року, яке набрало законної сили.
Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській, або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Рішенням Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області №32/791 від 24 листопада 2004 року надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність, яка розташована в м. Боярка для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд ОСОБА_3 по АДРЕСА_2, 600 кв. м .
Рішенням Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області № 40/2128 від 29 вересня 2005 року затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність, яка розташована в м. Боярка для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2, 600 кв.м. та передано у приватну власність вищевказану земельну ділянку ОСОБА_3 . У подальшому ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії ЯБ № 309483.
29 грудня 2006 року ОСОБА_3 продала належну їй земельну ділянку загальною площею 0,0600 га за адресою: АДРЕСА_2 відповідачу по справі ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Федотовою О. В., зареєстрованого за номером 1257.
06 вересня 2007 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №609458.
Відповідно до статей 22 - 23 ЗК України, 1990 року, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Обставини щодо часткового накладення земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_3 , на земельну ділянку, яка належала на праві власності позивачу ОСОБА_1 підтверджується наступними доказами: Актом про відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу межових знаків на зберігання від 11 серпня 2014 року; висновком експерта за результатами проведення комплексної судової експертизи з питань землеустрою та земельно-технічної експертизи №2383/16-41 від 19 серпня 2016 року. Зокрема, із вказаного висновку експерта вбачається, що земельна ділянка, яка належить ОСОБА_1 , частково перетинається із земельною ділянкою ОСОБА_2 , згідно координат фактичних меж цієї ділянки. Площа перетину земельних ділянок становить 0,0208 га.
Відповідачем ОСОБА_2 не надано суду належних та допустимих доказів на спростування вказаних вище обставин, встановлених судом.
Представники відповідача ОСОБА_2 не змогли пояснити та довести, внаслідок чого зменшився розмір земельної ділянки ОСОБА_1 , який за державним актом, отриманим останньою становив 0,0998 га , проте після отримання землі ОСОБА_3 та ОСОБА_9 , які продали свої земельні ділянці в подальшому ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , позивач втратила свою земельну ділянку та в 2013 році з'ясувала, що вона зайнята іншими людьми.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.
Аналіз змісту частини третьої статті 215 ЦК України свідчить про те, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов'язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша, третя статті 10 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах).
Відповідно до вимог частини першої, четвертої статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За приписами статті 57 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Отже, встановивши, що ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку, частина якої належить ОСОБА_1 з 1998 року, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог останньої в частині визнання незаконним та скасування рішення Боярської міської ради від 29 вересня 2005 року та державного акту.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 , посилаючись на положення частини третьої статті 215 ЦК України, просила визнати недійсним спірний договір купівлі-продажу та застосувати правові наслідки недійсності правочину, скасувавши реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 та кадастровий номер.
Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).
Вказана норма кореспондується із статті 152 ЗК України, відповідно до якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до статей 317, 319, 321 ЦК України право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власник майна володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Оскільки за договором купівлі-продажу земельної ділянки була відчужена земельна ділянка, частина якої належить позивачу, право власності на яку на час укладення правочину не припинено, не вилучено, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та державного акту.
Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Так само суди дійшли обґрунтованого висновку, що строк позовної давності ОСОБА_1 не пропущено.
Початком перебігу строку позовної давності відповідно до статті 261 ЦК України є момент, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення своїх прав.
Оскільки позивач використовувала спірну земельну ділянку під город, довідатись про порушення свої прав вона змогла лише, коли на її земельній ділянці в 2013 році розпочалось будівництво, а тому звернувшись з позовом в березні 2015 року не пропустила строк звернення до суду.
Користуючись своєю земельною ділянкою в той час коли відповідачі отримували державні акти та продавали землю, позивач не могла припустити, що земельна ділянка вибуває з її власності та порушуються її права.
В той же час суди дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог про скасування кадастрового номеру.
За змістом Закону України "Про Державний земельний кадастр" кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.
Відповідно до частини шостої статті 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" кадастровий номер скасовується у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.
За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Виходячи з викладеного окрема вимога щодо скасування кадастрового номеру не відновлює порушене право, тому не є ефективним способом захисту.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої та другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Частинами 1, 3 статті 412 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин доводи касаційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Київській області дають підстави для висновку, що судові рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування кадастрового номеру слід скасувати, в задоволення позовних вимог в цій частині - відмовити. В іншій оскарженій частині судові рішення слід залишити без змін.
Керуючись статями 400, 409 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області задовольнити.
Постанову апеляційного суду Київської області від 14 травня 2019 року та рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2017 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про скасування кадастрового номеру скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про скасування кадастрового номеру відмовити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Київської області від 14 травня 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення сесії Боярської міської ради, державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу земельної ділянки та скасування їх реєстрації залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. О. Дундар
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук