Іменем України
04 червня 2020 року
м. Київ
справа №826/11455/15
адміністративне провадження №К/9901/532/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Усенко Є.А.,
суддів: Гімона М.М., Гусака М.Б.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019 (судді - Кучма А.Ю., Аліменко В.О., Безименна Н.В.) у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби до фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У червні 2015 року Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (правонаступник - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві) (далі - ГУ ДПС, позивач) звернулася до суду з позовом до фізичної особи ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) про стягнення податкового боргу у розмірі 238 790,42 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на те, що у відповідача перед бюджетом виникла заборгованість з податку з доходів фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, у розмірі 238 790, 42 грн внаслідок несплати в установлений законодавством строк узгоджених грошових зобов'язань.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 17.08.2015 позов задовольнив.
Висновок суду першої інстанції щодо підстав задоволення позову вмотивований тим, що позивач довів наявність у відповідача податкового боргу, який виник внаслідок не сплати узгодженої суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, визначеної ОСОБА_1 згідно з податковим повідомленням-рішенням від 10.10.2014 № 00002401701 та не сплаченої у строк, встановлений пунктом 57.3 статті 57 Податкового кодексу України (далі - ПК).
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 21.11.2019 рішення суду першої інстанції скасував, в позові відмовив.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що податкового боргу з визначеної згідно із податковим повідомленням-рішенням від 10.10.2014 №00002401701 суми податкового зобов'язання у відповідача немає. Такий висновок суд апеляційної інстанції зробив відповідно до встановлених у справі обставин щодо направлення ОСОБА_1 вказаного податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги від 12.12.2014 на адресу: АДРЕСА_1 , тоді як в акті перевірки від 03.09.2014 №96/26-50-17-01/ 3168904403 , крім цієї адреси, також зазначена інша адреса, отримана з адресно-довідкового бюро (Київська область, Святошинський район, село Гатне, вулиця Козацька,11). Повернення податкової вимоги як неврученої свідчить про необізнаність відповідача щодо визначення йому суми грошового зобов'язання, що, у свою чергу, виключає її узгодженість, а відтак і податковий борг щодо цієї суми.
ГУ ДПС подало до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019, у якій, посилаючись на неправильне застосування цим судом норм підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, підпункту 16.1.11 пункту 16.1 статті 16, пункту 45.1 статті 45, абзацу другого пункту 59.1 статті 59, пункту 1 розділу 3 Порядку направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.06.2017 №610, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.08.2015.
Доводи позивача в касаційній скарзі обґрунтовані посиланням на те, що контролюючий орган, направляючи податкове повідомлення-рішення та податкову вимогу на адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, діяв відповідно до зазначених норм. Будь-яких дій ОСОБА_1 щодо зміни своєї податкової адреси в порядку, визначеному пунктом 70.7 статті 70 Податкового кодексу України, не вчинялося, а відтак відомості про податкову адресу відповідача, на яку була направлена, зокрема податкова вимога, не можуть вважатися неналежними.
Відповідач не реалізував процесуальне право подати відзив на касаційну скаргу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
У судовому процесі встановлено, що ДПІ була проведена документальна невиїзна перевірка своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків фізичною особою ОСОБА_1 за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт від 03.09.2014 № 96/26-50-17-01/ 3168904403 .
На підставі зазначеного акта перевірки ДПІ 10.10.2014 прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 00002401701, відповідно до якого відповідачу збільшену суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 239 249, 54 грн (в тому числі: 190804,51 грн - основний платіж та 47 985,91 грн - штрафні (фінансові) санкції). Визначення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб не пов'язане зі статусом відповідача як суб'єкта підприємницької діяльності, який він отримав у зв'язку з відповідною реєстрацією 01.07.2008.
З картки особового рахунку платника податку з податку на доходи фізичних осіб заборгованість ОСОБА_1 станом на 31.12.2014 складала 238 790,42 грн.
Вказана сума податкового боргу виникла у зв'язку з не сплатою суми грошових зобов'язань, визначеної згідно із зазначеним податковим повідомленням-рішенням.
За правилами пункту 57.3 статті 57 ПК (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - так само) у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Вимога наведених правових норм щодо обов'язку платника податків сплатити визначену контролюючим органом суму податкового зобов'язання презумує обізнаність платника податків щодо такої суми.
Відповідно до пунктів 42.1, 42.2 та 42.3 статті 42 ПК податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу. Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата (пункти 42.1, 42.2 та 42.3 в редакції Закону України від 07.07.2011 р. N 3609-VI).
Абзацами першим - третім пункту 45.1 статті 45 ПК встановлено, що платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.
Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.
Відповідно до пункту 70.7 статті 70 ПК фізичні особи - платники податків зобов'язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
До облікової картки фізичної особи - платника податків та повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) вноситься, зокрема інформація про місце проживання (підпункт 70.2.4 пункту 70.4 статті 70 ПК).
Апеляційний суд встановив, що податкове повідомлення-рішення та податкова вимога були направлені ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1 , яка відповідала його податковій адресі згідно з даними інформаційної системи «Податковий блок». Ця ж адреса вказана як місце проживання ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Разом з тим, згідно з відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУ Державної міграційної служби у м. Києві, наданими 22.05.2015, ОСОБА_1 21.06.2013 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Ця адреса як місце проживання відповідача вказана також в акті перевірки.
Довід ГУ ДПС, що ОСОБА_1 не повідомив контролюючий орган про зміну місця проживання та не заявив про іншу податкову адресу в судовому процесі не спростований. Будь-яких заперечень з цього приводу відповідач не навів.
Не виконання платником податків обов'язку щодо повідомлення контролюючого органу про зміну податкової адреси позбавляє його можливості посилатися у спорі з контролюючим органом, що документи, правомірності яких стосується спір, не були йому вручені, якщо буде встановлено, що документи були направлені в установленому законом порядку на його податкову адресу, навіть у випадку повернення цих документів підприємством поштового зв'язку через неможливість їх вручення. Такий правовий наслідок висновується з норми пункту 42.2 статті 42 ПК. Однак, цей наслідок не може бути поширений на випадок, коли контролюючий орган володіє достовірною інформацією про зміну платником місця проживання.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріями правомірності рішення, дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень є, зокрема прийняття владним суб'єктом рішення, вчинення дії (бездіяльності) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано. Повноваження контролюючого органу щодо здійснення адміністрування податків, зборів, обов'язкових платежів спрямовані на забезпечення виконання кожним конституційного обов'язку сплатити податки, збори, обов'язкові платежі в установлених законом розмірах, порядку та строки. Неповідомлення особи про визначене їй за результатами податкового контролю податкове зобов'язання не буде відповідати меті, з якою надано це повноваження.
Суд апеляційної інстанції правильно застосував норми підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 57.3 статті 57, пункту 59.1 статті 59 ПК, зробивши висновок, що сума, яку ГУ ДПС просило стягнути з відповідача, не є податковим боргом, як не узгоджена в установленому нормами ПК порядку.
Оскаржувана постанова відповідає вимогам частин першої - четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності і обґрунтованості судового рішення, його відповідності принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Касаційний перегляд справи здійснено у відповідності з пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 №460-IX (Закон набрав чинності 08.02.2020), яким установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Керуючись статями 345, 350, 355, 356, 359, Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Є.А. Усенко
М.М. Гімон
М.Б. Гусак ,
Судді Верховного Суду