Постанова
Іменем України
01 червня 2020 року
м. Київ
справа № 265/5410/16-ц
провадження № 61-18036св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа - приватний нотаріус Шабадаш Лариса Семенівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Орджонікідзевської районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 січня 2017 року в складі судді:Козлова Д. О., та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 12 квітня 2017 року в складі колегії суддів: Биліни Т. І., Лопатіної М. Ю., Принцевської В. П.,
Короткий зміст позовних вимог
В листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 третя особа: приватний нотаріус Шабадаш Л. С. про визнання договору купівлі продажу недійсним та визнання права власності на нерухоме майно.
Позов мотивований тим, що15 січня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , яка діяла від імені ОСОБА_1 та від імені ОСОБА_6 , було укладено договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом, ОСОБА_5 , реєстр № 41. Договір купівлі-продажу від 15 січня 2014 року ОСОБА_2 був укладений на підставі договору іпотеки від 25 квітня 2013 року не від імені ОСОБА_2 , а від імені колишніх власників спірного житла. Таким чином на підставі договору іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, вбачається, що особою, яка мала укласти договір від 15 січня 2014 року був лише іпотекодержатель, а не іпотекодавці, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . На момент купівлі спірної квартири позивач та його бабуся, ОСОБА_6 , мешкали та були зареєстровані в кв. АДРЕСА_1 .
Позивач вказував, що 10 червня 2014 року за позовом ОСОБА_3 Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя було виселено зі спірної квартири позивача та його бабусю. Однак позивач на момент розгляду такої справи у суді був відсутній. Також зауважував, що при продажу предмета іпотеки у будь-якому випадку необхідно було письмово повідомити ОСОБА_1 про необхідність повернути позику протягом тридцятиденного строку, чого ОСОБА_2 не здійснила. Також протягом 30 днів ОСОБА_2 повинна була повідомити позивача та усіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права на предмет іпотеки, про намір відповідачки укласти договір купівлі-продажу з третіми особами, що також не було ОСОБА_2 дотримано, оскільки позивач висловлював своє бажання викупити предмет іпотеки.
ОСОБА_1 зазначав, що окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і ОСОБА_6 не укладалось. Приватний нотаріус без підтвердження повідомлення іпотекодавців посвідчив укладення незаконного договору купівлі-продажу майна ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , що порушило їх права. Бабуся позивача померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому він як спадкоємець її майна, звертається до суду.
ОСОБА_1 просив визнати:
недійсним договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1 , укладений 15 січня 2014 року між ОСОБА_2 , яка діяла від імені ОСОБА_1 і ОСОБА_6 , та ОСОБА_3 , який був посвідчений приватним нотаріусом Шабадаш Л. С., реєстр № 41;
за позивачем право власності на кв. АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень суду першої інстанції та апеляційної інстанцій
Рішенням Орджонікідзевської районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 12 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1 (житлова площа - 44,1 кв. м, загальна площа - 62,1 кв. м), укладений 15 січня 2014 року між ОСОБА_2 , яка діяла від імені ОСОБА_1 і ОСОБА_6 , та ОСОБА_3 , який був посвідчений приватним нотаріусом Шабадаш Л. С., реєстр № 41. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що між ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 і ОСОБА_6 25 квітня 2013 року був укладений нотаріально посвідчений договір іпотеки, яким забезпечено виконання договору позики зі строком повернення боргу до 25 жовтня 2013 року. Договір іпотеки мав застереження про позасудове задоволення вимог іпотекодержателя, шляхом передачі ОСОБА_2 права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання, а також було надано право ОСОБА_2 від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі в рахунок виконання зобов'язання боржників. У порушення умов договору іпотеки та положень Закону України «Про іпотеку» ОСОБА_2 , не маючи на це повноважень, від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , на підставі договору іпотеки від 25 квітня 2013 року, уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1 . Письмове повідомлення про усунення порушення виконання договору надсилалося лише ОСОБА_6 , а письмове повідомлення про продаж предмета іпотеки іпотекодержатель взагалі не надсилала іпотекодавцям.
Право ОСОБА_1 , який вважає себе власником спірної кватири, не підлягає захисту шляхом пред'явлення позову до ОСОБА_4 із застосуванням статей 215, 216 ЦК, бо такі положення не можуть бути застосовані для повернення майна, яке було відчужене третій особі, а тому не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання за ним права власності на кв. АДРЕСА_1 , яка була відчужена на підставі іншого договору купівлі-продажу від 20 травня 2015 року вже після укладення правочину від 15 січня 2014 року.
При відхиленні доводів апеляційної скарги ОСОБА_5 про те, що справа була розглянута без участі третьої особи ОСОБА_5 та без участі відповідача ОСОБА_4 , незважаючи на поважність причин їх відсутності неспроможні. Справа розглядалася з 20 вересня 2016 року по 11 січня 2017 року, тобто вже з перевищенням строків, передбачених частиною першою статті 157 ЦПК України, проводилося декілька судових засідань, у відповідача та третьої особи була можливість висловити своє ставлення до позовних вимог, заявити клопотання та надати свої заперечення.
Аргументи учасників справи
У квітні 2017 року приватний нотаріус Шабадаш Л. С. подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржені рішення та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . При цьому посилалася на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що справа була розглянута судом першої інстанції без участі ОСОБА_5 та без участі відповідача ОСОБА_4 , незважаючи на поважність причин їх відсутності. Судами не враховано, що від імені ОСОБА_7 діяв представник, який не мав права подавати позов через відсутність на це довіреності позивача. Оспорюючи договір купівлі-продажу квартири, позивач не надав жодного доказу виконання свого обов'язку по договору позики. Нотаріусом були надані суду докази направлення іпотекодавцям: ОСОБА_6 та ОСОБА_1 на адресу їх проживання: квартира АДРЕСА_1 , повідомлення від 25 жовтня 2013 року, де зазначалася можливість продажу квартири, яке було ними отримане 30 жовтня 2013 року. Судами не взято до уваги, що рішення суду не може бути виконане без порушень нотаріусом закону, при наявності запису у ДРРП вже на іншого власника добросовісного набувача, який купив квартиру у ОСОБА_3 .
Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1 , укладеним 15 січня 2014 року. В іншій частині не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Рух справи
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та відмовлено в зупиненні рішення Орджонікідзевської районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 січня 2017 року та ухвали апеляційного суду Донецької області від 12 квітня 2017 року.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Відповідно до статті 1 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно частини першої статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
У справі, що переглядається позивачем є ОСОБА_1 , відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Приватний нотаріус Шабадаш Л. С. є третьою особою.
При цьому відповідачі ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) не скористалися своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги або подання відзиву на касаційну скаргу. Така процесуальна поведінка відповідачів свідчить про повну згоду з рішеннями судівв оскарженій частині.
Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_5 не навела переконливих доводів, яким чином судові рішення в оскарженій частині, порушують її права та інтереси як третьої особи, за умови, що позивач та відповідачі не оскаржили судові рішення, тобто погодилися з рішеннями судів в оскарженій частині.
Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що справа була розглянута судом першої інстанції без участі ОСОБА_5 та без участі відповідача ОСОБА_4 , незважаючи на поважність причин їх відсутності.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 755/15824/15-ц (провадження № 61-23983сво18) зроблено висновок про те, що «тлумачення статті 309 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) свідчить, що у суду апеляційної інстанції було відсутнє процесуальне повноваження скасовувати рішення суду першої інстанції із підстави неналежного повідомлення у суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу, а порушення норм процесуального права могли бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи».
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права чи з порушенням норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, судові рішення в оскарженій частині без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу приватного нотаріуса Шабадаш Лариси Семенівни залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевської районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 12 квітня 2017 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі продажу недійсним та визнання права власності на нерухоме майно третя особа: приватний нотаріус Шабадаш Лариса Семенівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 15 січня 2014 року, залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков