Постанова
Іменем України
27 травня 2020 року
м. Київ
справа № 754/14920/16-ц
провадження № 61-1776св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 червня 2018 року в складі судді: Таран Н. Г., та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року в складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільному майні з виплатою грошової компенсації.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 належить 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить їй на підставі договору дарування від 17 липня 2015 року, інша 1/2 частина квартири належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 лютого 2010 року. Позивач з моменту виникнення у неї права власності на квартиру неодноразово в усному порядку зверталась до відповідача, яка є її тіткою по батьківській лінії, з проханням надати ключі від квартири та визначити порядок володіння та користування квартирою. Однак, врегулювати це питання не вдалося. 08 листопада 2016 року ОСОБА_1 направила на адресу відповідача лист, в якому запропонувала купити у 1/2 частину квартири за 300 000 грн, однак, відповіді на свій лист не тримала.
Позивач посилалася на те, що квартира є неподільною річчю, вільне володіння і користування нею є неможливим, припинення права власності відповідача на 1/2 частину квартири з виплатою на її користь грошової компенсації не завдасть їй шкоди, оскільки у квартирі вона не проживає, а здає її в оренду, житлом забезпечена, а вона має намір використовувати квартиру для власного проживання, так як іншого житла не має.
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:
припинити право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;
визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;
стягнути з неї на користь ОСОБА_2 285 438 грн. компенсації за відступлення 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 шляхом перерахування з депозитного рахунку Деснянського районного суду м. Києва грошових коштів;
стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13 червня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Припинено право власності ОСОБА_2 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 285 438 грн, які відповідно до квитанції №0.0.1039914171.1 від 18 травня 2018 року зберігаються на депозитному рахунку Десянського районного суду м.Києва - компенсації вартості Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до правових висновків Верховного Суду України припинення права особи на частку у спільному майні допускається за наявності будь-якої однієї з обставин, передбачених пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Реальний виділ Ѕ частини спірної квартири є неможливим, тому припинення права власності відповідача на Ѕ частину квартири у даному випадку є доречним та можливим, не завдасть істотної шкоди. Спільне користування майном є неможливим, так як сторони не можуть досягти такої згоди, а поділ квартири, з врахуванням належних сторонам часток технічно неможливий. Відповідач у спірній квартирі не проживає, здає її в оренду та отримує прибуток без погодження з позивачем. При цьому відповідачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 , про що не заперечувалось нею в судовому засіданні, тоді, як позивач має намір використовувати квартиру для власного проживання, так як іншого житла не має. Визначена у висновку експерта № SЕ/01/1704-09 судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 20 липня 2017 року ринкова вартість Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , в розмірі 285 438 грн підлягає виплаті ОСОБА_2 , а тому суд приходить до висновку, що право відповідача на частину належної їй частки слід припинити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вартість Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 у розмірі 285 438 грн, які відповідно до квитанції №0.0.1039914171.1 від 18 травня 2018 року зберігаються на депозитному рахунку Десянського районного суду м. Києва та припинивши право власності ОСОБА_2 на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 червня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сторони не можуть досягти згоди щодо спільного володіння і користування майном, оскільки як вказувала позивач відповідач не надає їй доступ до спірної квартири, не надає ключі від квартири з приводу чого вона зверталася до органів поліції. В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача пояснив, що його довірителька не має можливості викупити у позивача 1/2 частину спірної квартири, оскільки є пенсіонеркою та не має відповідних коштів. При цьому, сама ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 не проживає та здає її в оренду без погодження з позивачем. В суді першої інстанції відповідач зазначала, що вона проживає в іншій належній їй квартирі. Згідно свідоцтва про право на спадщину від 10 квітня 2008 року відповідач є власником 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Позивач, звертаючись до суду з позовом, вказувала, що окрім 1/2 частини спірної квартири іншого житла вона не має, а відтак має намір використовувати квартиру для власного проживання. Поділ квартири, з врахуванням належних сторонам часток технічно неможливий. Позивачем при розгляді справи в суді першої інстанції на виконання частини другої статті 365 ЦК України було внесено на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі 285 438 грн. Оскільки судом першої інстанції було вірно встановлено, що реальний виділ 1/2 частини спірної однокімнатної квартири та спільне володіння і користування майном між сторонами є неможливим, а припинення права власності відповідача на 1/2 частину квартири у даному випадку не завдасть останній істотної шкоди, у зв'язку з перебуванням у її власності іншого житла, а тому суд першої інстанції з урахуванням встановлених у справі обставин дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених статтею 365 ЦК України підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Вирішення спору між співвласниками квартири щодо розпорядження чи користування майном шляхом присудження грошової компенсації за частку у спільній власності не можна розглядати як неправомірне позбавлення права власності, оскільки частку неможливо виділити або поділити майно в натурі та неможливо спільно користуватися однокімнатною квартирою.
При відхиленні доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не застосовано статтю 364 ЦК України, згідно якої компенсація співвласникові може бути надана лише за його згоди, апеляційний суд вказав, що вказана норма спірні правовідносини не регулює.
Аргументи учасників справи
У січні 2019 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , в якій просила скасувати оскаржені рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог позивача. При цьому посилалися на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач неодноразову пропонувала своїй племінниці (позивачу) визначити порядок володіння та користування квартирою, пропонувала їй проживати в ній, але вона неодноразово відмовлялась, лише повторювала що вона забере у відповідача всю квартиру. Дана квартира дорога відповідачу як пам'ять про батька. Суди не взяли до уваги те, що: відповідачу у спірній квартирі належить 1/2 частки, яка є рівною частці позивача, тому вона не може вважатись незначною; відповідач буде позбавлена житла, грошова компенсація за належну її частку не надає можливості придбати інше житло; до липня 2016 року у позивача було інше постійне місце проживання, і позивач не надав обґрунтування чому вона його змінила; в матеріалах справи відсутній доказ того, що у позивача немає іншого місця проживання.
Суди неправильно застосували статтю 365 ЦК України, оскільки не взяли до уваги, що при цьому право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. У спірній квартирі відповідачу належить 1/2 частка, яка є рівною частці позивача, тому вона не може вважатись незначною. А внесення позивачем грошової компенсації на депозитний рахунок вартості належної відповідачу частки не є безумовною підставою для позбавлення її права на частку у спірному майні. Та обставини, що відповідач зареєстрована в іншому житловому приміщенні само по собі не є підставою для висновку про те, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, оскільки доказами по справі підтверджено, що таке припинення завдасть істотної шкоди інтересам відповідача про, що свідчить сама касаційна скарга. Висловлені в рішенні суду першої та апеляційної інстанції висновки є необґрунтованими з тих підстав, що порушується принцип рівності прав співвласників, а правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України 30 травня 2018 року, у справі № 760/8958/15-ц, провадження № 61-4860св18.
Вказує, що суди не взяли до уваги те, що у спірній квартирі зареєстроване постійне місце проживання сина відповідача і зі зміною власника квартири він втратить право постійного проживання в спірній квартирі на підставі родинних зв'язків.
У березні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. У своїх рішеннях Верховний Суд України (постанова у справі № 6-37цс13, у справі № 6-81цс11, у справі № 6-68цс14), та аналогічної позиції притримується Верховний Суд (постанова у справі № 61-7711св18, у справі № 61-20582св18), наголошували, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Разом з тим, висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.
Зазначає, що квартира, яка є об'єктом даного спору, однокімнатна. При задоволенні позовних вимог суди обґрунтовано виходили з того, що реальний виділ 1/2 частини спірної квартири є неможливим, квартира є неподільною (дані обставини встановлені висновком судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від № 8Е/01/1704-09), спільне володіння і користування таким майном є неможливим. Доказів на спростування вищезазначених обставин відповідачем не надано. У судовому засіданні відповідач визнала, що у спірній квартирі не проживає, здає її в оренду та отримує прибуток без погодження з позивачем. При цьому відповідачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 , що також було підтверджено нею у судовому засіданні, та в якій вона постійно проживає. Відтак, припинення права власності на 1/2 частину квартири не завдасть істотної шкоди відповідачу, вона отримає грошову компенсацію вартості частки, яка внесена на депозитний рахунок Деснянського районного суду м. Києва та становить 285 438 грн.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 червня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року.
У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 є однокімнатною, загальна площа 39,30 кв. м, житлова площа 17,80 кв. м.
Сторони є співвласниками спірної квартири.
ОСОБА_1 належить Ѕ частка в праві спільної часткової власності на спірну квартиру згідно договору дарування від 17 липня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Льовушкіною С.А., зареєстрованого в реєстрі за №1902.
ОСОБА_2 належить Ѕ частка в праві спільної часткової власності на спірну квартиру згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 лютого 2010 року.
ОСОБА_1 зареєстрована у спірній квартирі з 22 червня 2016 року.
ОСОБА_1 зверталась до відповідача з письмовими листами від 22 липня 2016 року, 29 серпня 2016 року, 23 вересня 2016 року, в яких просила ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди у здійсненні нею прав володіння і користування квартирою, а саме надати їй екземпляр ключів від вхідних дверей квартири; від вхідних дверей загального коридору; від вхідних дверей в під'їзд; від поштової скриньки.Позивач з приводу чинення їй перешкод з боку відповідача щодо користування квартирою зверталася також з заявою до Деснянського управління поліції Національної поліції в місті Києві. Деснянське управління поліції Національної поліції в м. Києві листом від 18 листопада 2016 року №16064/125/49-2016 роз'яснило позивачу, що відносини, які виникли у неї з ОСОБА_2 носять цивільно-правовий характер та до компетенції поліції не відносяться, а розглядаються в суді в порядку цивільного судочинства.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року призначено по справі судову оціночно-будівельну експертизу.
Відповідно до висновку судового експерта № SЕ/01/1704-09 судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 20 серпня 2017 року: у зв'язку з невеликою часткою в одиницях площі, яка складає 19,65 кв. м, що недостатньо для влаштування окремої однокімнатної квартири, згідно пунктів 2.22, 2.23 ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення»; у зв'язку з малою загальною площею квартири АДРЕСА_4 , яка становить 39,30 кв м , що унеможливлює влаштування двох окремих квартир площами не менше 30 кв. м кожна, відповідності до пунктів 2.22, 2.23 ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення»; у зв'язку з конструктивними особливостями багатоповерхового житлового будинку, в якому розташована квартира АДРЕСА_4 , які фактично унеможливлюють влаштування додаткового санвузлу, оскільки згідно з пунктом 2.28 ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» розташування санвузлів над кухнями та житловими кімнатами не допускається; виділ 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 не вбачається за можливе; ринкова вартість 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 визначена за порівняльним методичним підходом та складає 285 438 грн.
Позивачем при розгляді справи в суді першої інстанції на виконання частини другої статті 365 ЦК України внесено на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі 285 438 грн.
При залишенні рішення суду першої інстанції без змін апеляційний суд вважав, що згідно свідоцтва про право на спадщину від 10 квітня 2008 року відповідач є власником 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Сторони не можуть досягти згоди щодо спільного володіння і користування майном, реальний виділ 1/2 частини спірної однокімнатної квартири та спільне володіння і користування майном між сторонами є неможливим, а припинення права власності відповідача на 1/2 частину квартири у даному випадку не завдасть останній істотної шкоди, у зв'язку з перебуванням у її власності іншого житла, а тому суд першої інстанції з урахуванням встановлених у справі обставин дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених статтею 365 ЦК України підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Колегія суддів не погоджується із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.
У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18) зазначено, що: «висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном. Та обставина, що відповідач та її діти зареєстровані в іншому житловому приміщенні само по собі не є підставою для висновку про те, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, оскільки доказами по справі підтверджено, що таке припинення завдасть істотної шкоди інтересам відповідача та членам її сім'ї».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 750/11178/17 (провадження № 61-42000св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України та вказано, що «припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім'ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім'ї. Оскільки мається на увазі недопущення, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку».
Проте апеляційний суд: не врахував, що можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім'ї (сина відповідача) виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном; не перевірив чи припинення права на частку в спірній квартирі завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї (сина відповідача), а тому належним чином не вмотивував свого висновку про те, що припинення права на часткувідповідача не завдасть істотної шкоди її інтересам та членам її сім'ї (сина відповідача).
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 рокускасувати.
Передати справу № 754/14920/16-ц на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 рокувтрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: І. О. Дундар
В. І. Журавель
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук