02 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/2363/19 пров. № А/857/2921/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.
суддів: Ніколіна В.В., Старунського Д.М.,
за участю секретаря судових засідань - Чопко Ю.Т.,
представника позивача - Якубовського О.О.,
представника відповідача - Конопади С.І.,
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року (головуючий суддя: Боршовський Т.І., місце ухвалення - м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
встановив:
ОСОБА_1 02.12.2019 звернулася з позовом до суду, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-136932-55У від 07.11.2018, видану Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області на суму 12674,67 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Обґрунтовує позов тим, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 № Ф-136932-55У зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 12674,67 грн є протиправною, оскільки вона 17.11.2011, у встановленому діючим на той час законодавством України, вжила усіх необхідних заходів та подала відповідним органам усі необхідні документи про припинення своєї підприємницької діяльності та зняття із податкового обліку. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 06.01.2012 у справі № 5010/2521/2011-9/96 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення збитків, за заявою ОСОБА_2 вжито заходів забезпечення позову, а саме: заборонено державному реєстратору проведення будь-яких реєстраційних дій щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 . Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 11.12.2012 у справі № 5010/2521/2011-9/96 в задоволенні позову було відмовлено. В той же час, вказаним рішення господарського суду не вирішено питання про скасування вжитих заходів забезпечення позову. Вказує, що лише 08.08.2019 Господарський суд Івано-Франківської області скасував такі заходи.
Таким чином, в період з 17.11.2011 по 08.08.2019 з незалежних від позивача причин процедуру реєстрації припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 було заблоковано ухвалою суду. Зазначає, що за вказаний період підприємницькою діяльністю ОСОБА_1 не займалася і будь-яких доходів не отримувала. На думку позивача, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід, не виникає обов'язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі. Звертає увагу, що позивач не подавала звітність як підприємець, а відповідач чи інший правомочний державний орган не проводив перевірок стосовно ОСОБА_1 щодо повноти сплати єдиного соціального внеску, не витребовував бухгалтерських чи інших документів, що вказує на прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-136932-55У від 07.11.2018 без врахування пояснень ОСОБА_1 .
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року в задоволені позову відмовлено.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на аналогічні підстави викладені в позовній заяві.
Представник позивача Якубовський О.О., у судовому засіданні, в режимі відеоконференції поза межами суду, апеляційну скаргу підтримав, пояснення надав аналогічні викладеним в апеляційній скарзі. Просить апеляційну скаргу задовольнити, а судове рішення скасувати.
Представник відповідача Конопада С.І., у судовому засіданні апеляційну скаргу не визнала, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 21.10.1993 зареєстрована як фізична особа-підприємець, основний вид діяльності 52.62.0 - роздрібна торгівля з лотків та на ринках, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
З 17.11.2011 позивач перебувала в стані припинення, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 07.08.2019.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 06.01.2012 у справі № 5010/2521/2011-9/96 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення збитків, за заявою ОСОБА_2 вжито заходів забезпечення позову, а саме: заборонено державному реєстратору проведення будь-яких реєстраційних дій щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 .
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області 11.12.2012 у справі № 5010/2521/2011-9/96 в задоволенні позову відмовлено, водночас вказаним судовим рішенням не вирішено питання про скасування вжитих заходів забезпечення позову.
Головне управління ДФС в Івано-Франківській області винесло вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-136932-55У від 07.11.2018, а саме про сплату підприємцем ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 12674,67 грн.
ОСОБА_1 , 07.08.2019 звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області із заявою про скасування заходів забезпечення позову у справі № 5010/2521/2011-9/96.
Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 08.08.2019 задовольнив заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 06.01.2012 у справі № 5010/2521/2011-9/96.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.08.2019 здійснено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 .
Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що за наявності в позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску та існування недоїмки по єдиному внеску, яка виникла за 2017 рік та три квартали 2018 року, Головне управління ДФС в Івано-Франківській області правомірно прийняло 07.11.2018 вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-136932-55У, якою зобов'язано ОСОБА_1 сплатити єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 12674,67 грн.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі-Закон № 2464-VI), єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 2464-VI, виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, незалежно від того, чи є такі особи найманими працівниками.
Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-V платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI).
Частиною 12 ст. 9 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
З системного аналізу вищенаведених норм, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності, є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази (доходу) для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, Закон № 2464-VI встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його, незалежно від наявності бази для його нарахування, є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та не отримує доходи, зобов'язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Згідно ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2017 року - 3200,00 грн та з 01 січня 2018 року - 3723,00 грн.
Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI).
Згідно із ч. 8 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-ІV (далі-Закон № 755-ІV), фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Частиною 4 ст. 18 Закон № 755-ІV передбачено, що для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв'язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.
Отже, припинення підприємницької діяльності, здійснюється з моменту внесення таких відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що ОСОБА_1 з 21.10.1993 по 30.08.2019 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець. В період 2017-2018 років, позивачка як фізична особа - підприємець перебувала на спрощеній системі оподаткування, вказана обставина не заперечується останньою.
Згідно матеріалів справи, 09.02.2018 Головне управління ДФС в Івано-Франківській області нарахувало ОСОБА_1 єдиний внесок за 2017 рік в розмірі 8448,00 грн, з розрахунку 704,00 грн мінімального страхового внеску (22% від розміру мінімальної заробітної плати станом на початок календарного року, що складає в 2017 році 3200 грн).
За три квартали 2018 року, позивачу нараховано єдиний внесок в розмірі 7371,54 грн. з урахуванням розміру мінімального страхового внеску в 2018 року, що становив 819,06 грн. (22% від розміру мінімальної заробітної плати станом на початок календарного року, що складає в 2018 році 3723 грн.)
Так, за 2017 рік та три квартали 2018 року в ОСОБА_1 виникла недоїмка по єдиному внеску в загальному розмірі 15819,54 грн.
Зважаючи на те, що за позивачем обліковувалась переплата в сумі 3144,87 грн, сума недоїмки по єдиному внеску зменшено до 12674,67 грн (15819,54-3144,87), що підтверджується витягом з інтегрованої картки ОСОБА_1 (а. с. 44).
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 25 Закону № 2464-VI, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Частиною 4 ст. 8 Закону № 2464-VI, встановлено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки у позивача виник обов'язок зі сплати єдиного внеску та існувала недоїмка по єдиному внеску, яка виникла за 2017 рік та три квартали 2018 року, Головне управління ДФС в Івано-Франківській області правомірно прийняло 07.11.2018 вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-136932-55У, якою зобов'язано ОСОБА_1 сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 12674,67 грн.
Також, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним покликання позивачки та її представника про відсутність в ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує доходу, обов'язку зі сплати єдиного внеску, оскільки норми Закону № 2464-VI не передбачають звільнення особи від сплати єдиного внеску, в разі якщо в такої особи не було доходу.
Щодо покликання позивачки, що їй було не відомо про ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 06.01.2012 у справі № 5010/2521/2011-9/96 про вжиття заходів забезпечення позову, якою було заборонено державному реєстратору проведення будь-яких реєстраційних дій щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 , то суд апеляційної інстанції вважає такі безпідставними з огляду на наступне.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвала Господарського суду Івано-Франківської області від 06.01.2012 у справі № 5010/2521/2011-9/96 про вжиття заходів забезпечення прийнята без виклику представників сторін.
Однак, ОСОБА_1 було відомо про існування справи № 5010/2521/2011-9/96, оскільки в ухвалах Господарського суду Івано-Франківської області від 07.02.2012 та від 29.02.2012 про відкладення розгляду справи № 5010/2521/2011-9/96 вказані відомості про присутність ОСОБА_1 та її представника Ружицького В.М. під час прийняття вказаних ухвал. Рішення від 11.12.2012 прийнято Господарським судом Івано-Франківської області за участю двох представників ОСОБА_1 , а саме: Ружицького В.М. та Метлюх І.Є .
Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, в позивача були наявні всі процесуальні можливості знати про всі прийняті Господарським судом Івано-Франківської області судові рішення справі № 5010/2521/2011-9/96, навіть ті, які прийняті без участі представників сторін. Крім цього, ОСОБА_1 як сторона у справі № 5010/2521/2011-9/96 мала право на ознайомлення із матеріалами вказаної справи.
Також, у відкритому доступі є дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема, в частині відомостей щодо припинення фізичної особи-підприємця, що забезпечувало позиваці можливість контролювати процес припинення її підприємницької діяльності, який було нею розпочато 17.11.2011.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що в задоволені позову необхідно відмовити, оскільки вимога про сплату боргу (недоїмки) про сплату боргу (недоїмки) № Ф-136932-55У від 07.11.2018 є правомірною та такою, що винесена контролюючим органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб встановлений законодавством України.
Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має.
Апеляційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 313, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року у справі № 300/2363/19 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням строку передбаченого п. 3 Прикінцевих положень КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді В. В. Ніколін
Д. М. Старунський
Повне судове рішення складено 05.06.2020.