Іменем України
04 червня 2020 року
Київ
справа №826/24818/15
адміністративне провадження №К/9901/54660/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Велтайм» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2018 року (суддя Власенкова О.О.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року (головуючий суддя Кузьменко В.В., судді: Василенко Я.М., Степанюк А.Г.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Велтайм» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Велтайм» (далі - позивач, Товариство) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.06.2015 №0004562203, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в розмірі 196590,00грн., в тому числі 131 060,00 грн. за основним платежем та 65 530,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Обґрунтовуючи позов, посилалось на прийняття податкового повідомлення-рішення з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки висновки податкового органу щодо нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом (ТОВ «ГАЗУКРАЇНА - 2020») на підставі договору поставки нафтопродуктів спростовуються належним чином оформленими первинними документами.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.03.2018, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суди виходили з того, що податковий орган довів формування платником податку податкового кредиту з ПДВ за відносинами із ТОВ «ГАЗУКРАЇНА -2020» без достатніх правових підстав, адже вироком Червонозаводського районного суду м.Харкова від 09 квітня 2015 року у справі №646/3810/15-к (провадження №1-кп/646/325/2015), яким затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 13 березня 2015 року між старшим прокурором другого відділу управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату Генеральної прокуратури України Лупу А.К. та громадянином ОСОБА_1, за якою ОСОБА_1 (директора ТОВ «ГАЗУКРАЇНА - 2020») визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, й, проаналізувавши встановлені у ньому обставини, дійшли висновку, що первинні документи, надані позивачу ТОВ «ГАЗУКРАЇНА - 2020», не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами та, як наслідок, визнаватись такими, що посвідчують придбання товарів (нафтопродуктів).
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Вважає, що суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, адже надали неправильну правову оцінку фактичним обставинам та зібраним у справі доказам, які свідчать, що операції між позивачем та його контрагентом проведені та документально оформлені, а отже дотримано передбачені Податковим кодексом України (далі - ПК України) умови для формування податкового кредиту з ПДВ, а тому відсутні підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.
Податковий орган у письмовому відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання податкового законодавства при проведенні взаємовідносин із ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» (код ЄДРПОУ 38749914) за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт від 08.06.2015 №340/1-26-50-22-03-3813044, яким встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 131 060,00 грн., в тому числі за травень 2013 року на 86 055,00 грн. та за серпень 2013 року на 45 005,00 грн.
У акті перевірки податковий орган дійшов висновку про безпідставність формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за операціями із ТОВ «ГАЗУКРАЇНА - 2020», посилаючись на невідповідність первинних документів (видаткових та товарно-транспортних накладних) вимогам бухгалтерського та фінансового законодавства; неподання до перевірки актів приймання нафтопродуктів за якістю, паспортів якості нафтопродуктів, сертифікатів відповідності; виявлення ознак фіктивності господарської діяльності останнього.
На підставі акту перевірки прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Товариство скористалось правом оскарження спірного податково повідомлення-рішення у адміністративному порядку, однак рішенням Державної фіскальної служби України від 20.08.2015 №12879/10/26-15-10-05-35 скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення - без змін.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.
Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
За визначенням статті 1 Закону №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкових вигод.
Недоведеність вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 21.01.2013 між ТОВ «ГАЗУКРАЇНА - 2020» (Постачальник) та Товариством (Покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів №2101/13ГСМ-3, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати в погоджені строки, а Покупець прийняти та оплатити нафтопродукти, найменування, кількість, ціна яких вказується в накладних документах, які оформлюються на кожну партію.
Поставка нафтопродуктів за вказаним договором, як зазначав позивач, підтверджується видатковими накладними №6737 від 14.05.2013, №7933 від 29.05.2013, №10448 від 29.07.2013; товарно-транспортними накладними №1405/13-04 від 14.05.2013, №2905/13-02 від 29.05.2013, №0208/13-5 від 02.08.2013, паспортами та сертифікатами відповідності.
Контрагентом на адресу позивача видано податкові накладні №567 від 14.05.2013, №1530 від 29.05.2013, №864 від 29.07.2013.
На думку позивача, як у ході перевірки, так і під час розгляду справи Товариством подана необхідна первинна та інша документація на підтвердження реальності господарських операцій із контрагентом.
Судами ж попередніх інстанцій встановлено, що подані позивачем документи у даному випадку не є достатніми для висновку щодо надання передбачених договором послуг (постачання нафтопродуктів) контрагентом ТОВ «ГАЗУКРАЇНА - 2020», а отже не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку. Такого висновку суду дійшли, зокрема, з огляду на те, що видаткові накладні не містять інформації про осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій, місце їх складення; в товарно-транспортних накладних, всупереч Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуск та облік нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20.05.2008 №281/171/578/155, не зазначено осіб, відповідальних за отриманням та відпуск нафтопродуктів. Крім того, ні під час перевірки, ні під час розгляду справи актів приймання-передачі нафтопродуктів Товариством не подано.
Доводячи обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його прийняття, податковий орган посилався також на фіктивність діяльності контрагента позивача.
Так, вироком Червонозаводського районного суду м.Харкова від 09 квітня 2015 року у справі №646/3810/15-к (провадження №1-кп/646/325/2015) затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 13 березня 2015 року між старшим прокурором другого відділу управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату Генеральної прокуратури України Лупу А.К. та громадянином ОСОБА_1 , за якою ОСОБА_1 (директора ТОВ «ГАЗУКРАЇНА - 2020») визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України. У зазначеному рішенні встановлено, що на виконання заздалегідь розробленого плану вчинення злочинних дій наприкінці 2011 року, ОСОБА_2 , знаходячись у приміщенні офісу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , вступив у злочинну змову із ОСОБА_1 щодо придбання з метою прикриття у подальшому незаконної діяльності юридичної особи, а саме Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗУКРАЇНА - 2020». За придбання вказаного суб'єкта господарювання ОСОБА_1 було визначено винагороду у розмірі 500 доларів США. У подальшому ОСОБА_1 , будучи лише формально учасником та директором товариства, не виконував функцій, покладених на нього згідно статуту підприємства, не вчиняв дій щодо управління ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020», не приймав участі у фінансово-господарській діяльності цього підприємства та не отримував від неї прибутку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що подані позивачем на підтвердження виконання умов спірного договору документи підписані ОСОБА_1 .
Верховний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування норм матеріального права, які регулюють подібні спірні правовідносини, зокрема у постановах, прийнятих за результатами розгляду справ з підстави, передбаченої у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (від 24 травня 2016 року у справі №21-5332а15, від 14 червня 2016 року у справі №21-1318а16, від 22 листопада 2016 року у справі №21-2430а16), зазначав, що надання платником податків податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, окрім як якщо податковий орган не довів, що відомості, які містяться в документах, є недостовірними. Статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами.
Також й Верховний Суд у постановах від 07 листопада 2019 року у справі №440/422/19 та від 20 грудня 2019 року у справі №826/16776/18 зазначив, що наявність у платника податку первинних документів, які не мають дефекту форми, не є безумовною підставою для визнання за платником податку права на податковий кредит. Обов'язковою умовою є достовірність цих документів. Якщо документи складені від імені суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва, вони не можуть бути підставою бухгалтерського та/чи податкового обліку, оскільки статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках не може надавати встановлені законом податкові вигоди.
Такий висновок в силу норм частини п'ятої статті 242, підпункту 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України підлягає врахуванню судом при застосуванні норм права до подібних правовідносин.
Відтак, оцінивши повноту, характер та юридичне значення конкретних фактичних обставин справи, врахувавши факти фіктивної діяльності контрагента, суди попередніх інстанцій встановили, що подані позивачем документи не підтверджують надання послуг з поставки нафтопродуктів на користь позивача, що унеможливлює розцінювати їх як належні, достатні та достовірні докази придбання позивачем обумовленими господарським договором товарів. Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку були цілком об'єктивно розцінені судами як доказ безтоварності цих операцій, що виключає їх відображення у обліку підприємства й підстави для формування позивачем податкового кредиту за такими відносинами.
Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи.
Враховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій прийняли рішення за правильного застосування норм матеріального права й з дотриманням процесуальних норм.
Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Велтайм» залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду