Справа № 640/20988/18 Головуючий у І інстанції - Арсірій Р.О.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
05 червня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації на рішення Окружний адміністративний суд міста Києва від 02 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружний адміністративний суд міста Києва з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Управління праці і соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, ідентифікаційний код юридичної особи: 37447984, яка полягає у невиплаті допомоги при народженні дитини ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Управління праці і соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації , ідентифікаційний код юридичної особи: 37447984, поновити виплату допомоги при народженні дитини ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 негайно після проголошення судового рішення;
- зобов'язати Управління праці і соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації , ідентифікаційний код юридичної особи: 37447984, виплатити заборгованість по допомозі при народженні дитини ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 негайно після проголошення судового рішення.
В обґрунтування адміністративного позову зазначено, що фактичне припинення виплати допомоги спричинено тимчасовим не здійсненням Управлінням праці та соціального захисту населення Ворошиловського району м. Донецька своїх повноважень на підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р.
В той же час, одразу після постановлення на облік як внутрішнього переміщені особи, звернувся до Відповідача з заявою про поновлення виплат допомоги при народженні та виплаті заборгованості на сина - ОСОБА_2 , однак було відмовлено враховуючи, що на момент звернення до управління пройшло більш ніж дванадцять місяців з дня припинення виплати допомоги при народженні.
Рішенням Окружний адміністративний суд міста Києва від 02 березня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Управління соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 15.05.2019 року щодо відмови у відновленні державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язано Управління праці і соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації поновити нарахування та виплату допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язано Управління праці і соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації виплатити заборгованість по допомозі при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погоджуючись з постановленим рішенням, Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені адміністративного повну в повному обсязі.
В апеляційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Зокрема, Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації в апеляційній скарзі зазначає, що син Позивача, ОСОБА_2 , згідно із записами, унесеними у Свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 (актовий запис від 01.03.2013 року), виданого Центральним районним у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, народився у місті Донецьк Донецької області 20.02.2013 року.
Крім того, пізніше, у місті Донецьк Донецької області ІНФОРМАЦІЯ_3, згідно з записами, вказаними у Свідоцтві про народження серія НОМЕР_3 (актовий запис від 18.08.2017 року), виданим Центральним районним у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції народилася ОСОБА_4.
Тобто народження обох дітей, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було зареєстровано на підконтрольній Україні території.
За інформацію Міністерства соціальної політики України про стан виплати допомоги сім'ям з дітьми у 2014-2015 Ворошилівський район міста Донецьк не фінансується з 2014 року.
На запит управління від 21.03.2018 року № 161 Державним підприємством «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України» була вивантажена з Центрального сховища база даних Міністерства соціальної політики України та передана до управління електронна справа, згідно якої ОСОБА_5 до 31.12.2014 року отримувала державну допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заяву за встановленою формою, затвердженою Міністерством соціальної політики України, про призначення державної допомоги при народженні на другу дитину ОСОБА_2 його батьком - ОСОБА_1 подано до управління лише 27.09.2018 року, тобто понад дванадцять місяців з моменту припинення такої виплати.
За інформацією Управління соціального захисту населення м. Костянтинівка Костянтинівської міської Ради від 18.03.2018 року № 01-202825-06 Позивача ОСОБА_1 було знято з обліку в Єдиній інформаційній базі даних про взятих на облік переміщених осіб, за причиною «вибув в інший район».
Крім того, УПСЗН Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації вказує, що він не являється належним Відповідачем у даній справі, оскільки уповноваженою установою до компетенції якої належить проведення виплат державних соціальних допомог, зокрема і виплати при народженні дитини, є Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат. До повноважень УПСЗН Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації належить виключно призначення державних соціальних допомог. Функція проведення виплат йому не делегована
Позивачем відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції, з копій паспорта громадянина України та картки фізичної особи - платника податків, встановлено такі відомості про Позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Дослідженням копії свідоцтва про народження від 01.03.2013 року серії І-НО встановлено, що 01.03.2013 року Донецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області складено актовий запис № 96 про народження дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - м. Донецьк, внесені відомості про батьків: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_5 .
На запит управління від 21.03.2018 року № 161 Державним підприємством «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України» вивантажена з Центрального сховища база даних Міністерства соціальної політики України та передана до управління електронна справа, згідно якої ОСОБА_5 до 31.12.2014 року отримувала державну допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В подальшому, виплати при народженні дитини - ОСОБА_2 була припинена, оскільки не була поновлена довідка внутрішньо переміщеної особи.
10 травня 2018 року Позивач звернувся до Управління з заявою, в якій просив поновити виплату допомоги на сина - ОСОБА_2 .
Листом від 15.05.2018 року № 01-07/246 Відповідач відмовив у поновленні виплати допомоги, мотивуючи своє рішення тим, що на момент звернення до управління пройшло більше ніж дванадцять місяців з дня припинення виплати допомоги при народженні, для відновлення соціальних виплат підстав немає.
В подальшому, Позивач неодноразово звертався до Відповідача з заявами, однак позитивного рішення отримано не було.
Позивач вважає бездіяльність Відповідача щодо не поновлення виплати йому державної допомоги при народженні дитини протиправною та такою, що порушує його конституційні права, що і є підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, а тому не можна позбавити дитину благ, гарантованих їй державою. В даному випадку Позивача не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав, оскільки в першу чергу це призводить до порушення інтересів дитини.
Оскільки порушення прав Позивача відбулось внаслідок прийняття Відповідачем рішення від 15.05.2018 року, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні допомоги при народженні дитини, суд першої інстанції дійшов висновку обрати такий спосіб захисту порушеного права Позивача як прийняття рішення про визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання поновити допомогу при народженні дитини.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписами ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.1992 року № 2811-ХІІ (далі - Закон № 2811-ХІІ), громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Згідно із ч. 3 та 4 ст. 1 Закону № 2811-ХІІ, порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Роботу щодо призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми організовує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 2811-ХІІ, відповідно до цього Закону призначаються такі види державної допомоги сім'ям з дітьми: допомога у зв'язку з вагітністю та пологами; допомога при народженні дитини; допомога при усиновленні дитини; допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; допомога на дітей одиноким матерям.
За приписами ст. 10 Закону № 2811-ХІІ, допомога при народженні дитини надається одному із батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.
Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.
Частинами 1-3 статті 11 Закону № 2811-ХІІ передбачено, що допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки. Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним.
Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Умови призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, передбачених Законом № 2811-ХІІ визначаються Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі - Порядок № 1751).
Відповідно до пункту 10 Порядку № 1751 допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання.
Пунктом 11 Порядку № 1751 передбачено, що для призначення допомоги при народженні дитини органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подається: заява одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики; копія свідоцтва про народження дитини (з пред'явленням оригіналу).
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що підставою відмови в призначенні Позивачу допомоги при народженні дитини було звернення Позивача за такою допомогою пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.
Крім того, допомога при народженні ОСОБА_2 була призначена та виплачувалась до 31.12.2014 року, що не заперечується сторонами.
Разом з тим, відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII), Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Україна зобов'язується підтримувати і забезпечувати економічні, фінансові, політичні, соціальні, інформаційні, культурні та інші зв'язки з громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Згідно із ч. 2 ст. 7 Закону № 1207-VII Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до ст. 18 Закону № 1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними окупованої території.
За приписами абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньопереміщенних осіб» від 20.10.2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, призначення або відновлення належних соціальних допомог.
При цьому, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Крім того, суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що Позивачем заявлені вимоги фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення.
Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Крім того, відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 591/610/16-а, від 02 жовтня 2018 року у справі № 495/3711/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 161/69/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 462/431/17.
При цьому, частиною 1 статті 5 КАС України визначені конкретні способи судового захисту.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
В рамках адміністративного судочинства: дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм; бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України; рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини 2 статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Оскільки порушення прав Позивача відбулось внаслідок прийняття Відповідачем рішення від 15.05.2018 року, яким відмовлено Позивачу в призначенні допомоги при народженні дитини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність обрати такий спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 як прийняття рішення про визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання поновити допомогу при народженні дитини, з чим також погоджується колегія суддів.
Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст. 8 Конституції України та ст. 6 КАС України, суд на підставі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд першої інстанції правомірно враховував судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 року (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A № 18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Таким чином, задоволення позовних вимог щодо зобов'язання Управління соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації виплатити ОСОБА_1 заборгованість з виплат державної допомоги при народженні дитини - сина ОСОБА_2 , є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Відтак, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту порушених прав Позивача.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Крім того, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги, що Управління праці і соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації є неналежним Відповідачем у даній справі, з огляду на наступне.
Згідно абз. 5 п. 2 Загальних положень Порядку № 1751 призначення і виплата державної допомоги сім'ям з дітьми здійснюються управліннями праці та соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення виконавчих органів міських. Районних у містах (у разі створення) рад (далі - орган соціального захисту населення).
Відповідно до приписів п. 4.1. ч. 4 Положення про Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, затвердженого Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.01.2007 року № 65 (далі - Положення № 65) центр здійснює вхідний облік та контроль документів з питань призначення соціальної допомоги, інших грошових виплат, які надходять від управлінь праці та соціального захисту населення районних в місті Києві державних адміністрацій, підприємств, організацій та установ.
Згідно п. 4.2. ч. 4 Положення № 65 Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перевіряє правильність визначення управліннями праці та соціального захисту населення районних у місті Києві державних адміністрацій права на призначення соціальної допомоги, інших видів грошових виплат.
За приписами п. 4.6. ч. 4 Положення № 65 готує в установленому порядку документи для виплати соціальної допомоги, інших грошових виплат через державні підприємства зв'язку та установи банків.
Керуючись абз. 2 п. 4.7. ч. 4 Положення № 65 разом з управлінням праці та соціального захисту населення районних в місті Києві державних адміністрацій та під керівництвом Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради )Київської міської державної адміністрації): уживає заходів щодо запобігання і погашення сум переплат і недоплат соціальної допомоги, інших видів грошових виплат.
Аналогічні положення закріплені в Типовому положенні про центр по нарахуваню та здійсненню соціальних виплат, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 25.04.2006 року № 147, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.06.2006 року за № 683/122557.
З вказаного вище, колегія суддів приходить до висновку, що дійсно Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат готує в установленому порядку документи для виплати соціальної допомоги, інших грошових виплат через державні підприємства зв'язку та установи банків, втім саме управління праці та соціального захисту населення призначає такі виплати та подає для подальшого виконання до зазначеного центру.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що погашення сум недоплати соціальної допомоги відбувається за поданням органів управління праці та соціального захисту.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає необгрунтованими доводи Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації щодо неналежності Відповідача в даній адміністративній справі та вважає, що саме до компетенції Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації належить поновлення та виплата допомоги при народженні дитини, як вірно визначив суд першої інстанції.
Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації залишити без задоволення, а рішення Окружний адміністративний суд міста Києва від 02 березня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: І.О. Лічевецький
О.М. Оксененко