Справа № 640/18822/19 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О.
04 червня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ключковича В.Ю.,
суддів Пилипенко О.Є.,
Парінова А.Б.,
за участю
секретаря судового засідання Вітчинкіної К.О.,
представника позивача Кравця Р.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року (прийняте в порядку спрощеного позовного провадження., в порядку письмового провадження, суддя Григорович П.О.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України, в якому просив:
- визнати протиправними дії Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України щодо відмови у наданні ОСОБА_1 інформації у формі довідки щодо стажу його роботи;
- зобов'язати Голову ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України видати ОСОБА_1 інформацію у формі довідки щодо стажу роботи ОСОБА_1 ;
- визнати протиправними дії Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України щодо відмови зарахування до стажу роботи ОСОБА_1 2 роки 4 місяці 18 днів військової служби, 1 рік 10 місяців навчання на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, 7 років стажу роботи в галузі права як судді, якого було обрано на посаду судді вищого спеціалізованого суду за Законом України «Про статус суддів» від 15.12.1995;
- зобов'язати Голову ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 2 роки 4 місяці 18 днів військової служби, 1 рік 10 місяців навчання на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, 7 років стажу роботи в галузі права як судді, якого було обрано на посаду судді вищого спеціалізованого суду за Законом України «Про статус суддів» від 15.12.1995.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року та прийняти по справі нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В апеляційній скарзі позивач вказує, що судом першої інстанції протиправно не встановлено порушене право позивача на отримання інформації у формі довідки щодо стажу роботи ОСОБА_1 та протиправності відмови здійснення розрахунку стажу роботи позивача; суд першої інстанції вирішив питання щодо можливих похідних вимог, зокрема соціального забезпечення, чим при винесенні рішення вийшов за межі позовних вимог; не правильно застосував норми матеріального права (ст. ст. 19 та 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»), які стосуються аналізу надання публічної інформації, оскільки не встановив критерії чи є запитувана інформація публічною, чи є відповідач розпорядником публічної інформації, чи було надано цю публічну інформацію, без аналізу того яким чином буде використана публічна інформація.
Також, апелянт вказує, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права в частині розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, оскільки в матеріалах справи містилось клопотання про розгляд справи за участю сторін, а процесуальних документів (ухвал або зазначення про це в ухвалі про відкриття провадження) про відмову у його задоволенні судом не приймалось.
Від відповідача відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, думку представника позивача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 01 жовтня 2012 року відповідно до постанови Верховної Ради України від 18.09.2012 №5263-VI «Про звільнення суддів», ОСОБА_1 відраховано зі штату Вищого адміністративного суду України у зв'язку з досягненням шістдесяти п'яти років та виходом на пенсію державного службовця.
В серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України Соловйової Л.В. з листом, в якому просив:
- видати довідку про стаж роботи на посаді судді з урахуванням служби в армії, навчання в Харківському юридичному інституті, роботи на посаді стажиста судді, на посаді судді загального суду та Вищого адміністративного суду України;
- на підставі роз'яснення Вищої ради правосуддя від 13 листопада 2018 року з урахуванням листа від 05.11.2018 р. (Вища рада правосуддя, Верховний Суд, ВККС України, Рада суддів України, ДСА України, Національна школа суддів України), стосовно здійснення зарахування (перерахунку) стажу роботи на посаді судді відповідно до частини другої статті 137 Закону України №1402-VIII з 05.08.2018 року, зарахувати до існуючого стажу роботи на посаді судді стаж роботи в галузі права сім років, як судді якого було обрано вперше на посаду судді ВАСУ, згідно з вимогами, встановленими ст.7 Закону України «Про статус судді», який діяв на той час (з 05.07.2001 до 03.08.2010). (а.с.10, т.1).
Листом Вищого адміністративного суду України від 03.09.2019 №393/8.1-14/19 в наданні довідки відмовлено, оскільки ОСОБА_1 відраховано зі штату Вищого адміністративного суду України у зв'язку з досягненням шестидесяти п'яти років та виходом на пенсію державного службовця, а довідки про розрахунок стажів Вищим адміністративним судом України видаються суддям, які перебувають у штаті суду, та відсутністю у Вищого адміністративного суду України повноважень на здійснення перерахунку пенсій суддям, що не перебувають у штаті ВАСУ.
Як вбачається зі змісту листа позивача, передумовою його подання стало те, що на час звільнення останнього з посади судді Вищого адміністративного суду України Верховною Радою України 18.09.2012, він не мав відповідного стажу роботи на посаді судді для можливості виходу у відставку, а тому звільнення відбулось у зв'язку з досягненням 65 років, без вказівки на соціальне забезпечення.
Вважаючи дії Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України щодо відмови у наданні інформації у формі довідки щодо стажу його роботи протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду, обґрунтовуючи такий позов порушенням відповідачем вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що право на зарахування до стажу роботи на посаді судді додаткового стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) відповідно до законодавства, що діяло на день призначення (обрання) особи суддею, мають виключно особи, які наділені статусом судді, станом на 05.08.2018, а оскільки Законом України «Про судоустрій і статус судді» не передбачено зарахування (перерахунку) стажу роботи на посаді судді особі, яка не має статусу судді та є пенсіонером, а у відповідача, як суб'єкта владних повноважень, такий обов'язок відсутній, то Головою ліквідаційної комісії ВАСУ не могло бути допущено протиправних дій щодо надання ОСОБА_1 інформації у формі довідки щодо стажу його роботи, внаслідок чого підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
У ст. 8 Конституції України зазначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
У Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" зазначено, що, оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.
Як зазначено в рішенні по справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" і "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер'їлдіз проти Туреччини").
Відповідно до ст.3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про звернення громадян», звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI), публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 2939-VI, метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» кожна особа має право доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону № 2939-VI, усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» зазначено, що аналіз цього визначення та переліку розпорядників публічної інформації, закріпленого у ст. 13 Закону № 2939-VІ, свідчить, що публічною інформацією є відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях: уся інформація, що перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень, тобто органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, інших суб'єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання (п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VІ); інформація щодо використання бюджетних коштів юридичними особами, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим (п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VІ); інформація, пов'язана з виконанням особами делегованих повноважень суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг (п. 3 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VІ); інформація щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них, якщо йдеться про суб'єктів господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями (п. 4 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VІ); інформація про стан довкілля; якість харчових продуктів і предметів побуту; аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян; інша інформація, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідна інформація) (ч. 2 ст. 13 Закону № 2939-VІ).
Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Згідно з вимогами ст. 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Згідно приписів ч.1 ст.5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Відповідно до ч. 1, абз.2 ч.2 ст.11 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до п. 15.4 Інструкції з діловодства у Вищому адміністративному суді України, затвердженої Наказом Вищого адміністративного суду України №13 від 26.05.2011 (чинної на час звільнення позивача з Вищого адміністративного суду України) в особових справах документи групуються в хронологічному порядку в міру їх поповнення в такій послідовності: внутрішній опис документів справи; заява про прийняття на роботу (контракт); направлення або подання; особовий листок з обліку кадрів; автобіографія; документи про освіту (копії); витяги з розпорядчих документів (наказів, розпоряджень) про призначення, переведення на посаду, звільнення працівника; доповнення до особового листка з обліку кадрів; довідки та інші документи.
Особові справи державних службовців ведуться в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року N 731, зі змінам.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №731, якою затверджено Порядок ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади, формування та ведення особової справи здійснюється кадровою службою органу, де працює державний службовець.
Відповідно до розділу 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №731, якою затверджено Порядок ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади, після припинення державним службовцем роботи його особова справа залишається в кадровій службі і передається до архіву в порядку, визначеному відповідною інструкцією з діловодства.
Колегія суддів зазначає, що ведення особових справ суддів також здійснювалося до 2016 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади» від 25 травня 1998 року № 731. Всі особові справи суддів та працівників апарату суду мали бути сформовані і зареєстровані у книзі обліку руху особових справ не пізніше тижневого терміну з дня призначення на посаду. Особові справи суддів та державних службовців по мірі проходження державної служби доповнювалися відповідними матеріалами.
Відповідно до ст. 49 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.
Таким чином, законодавчо закріплено право особи на отримання вже створеної та задокументованої (збереженої) інформації про неї, зокрема право на отримання у роботодавця довідки про її роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи.
Запитувана інформація є публічною інформацією, а розпорядником такої публічної інформації є Вищий адміністративний суд України.
Отже, відповідно до наведених приписів законодавства, колегія суддів зазначає, що позивач не позбавлений права на отримання відповідної інформації щодо стажу його роботи на посаді судді, при цьому, відмова у наданні такої фактично обмежує право позивача на реалізацію в подальшому його конституційного права на соціальний захист, гарантованого статтею 46 Конституції України, яке згідно зі статтею 64 Основного Закону України не може бути обмежене, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що ненадання запитуваної інформації позивачу відносно нього може бути імовірним порушенням статті 8 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, що ратифікована Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
За своєю суттю звернення позивача, як і самі позовні вимоги в даній справі не зводяться до вирішення відповідачем, в трудових відносинах з яким перебував позивач, питання про проведення самого перерахунку пенсії позивача та її розміру, а стосується лише надання інформації щодо стажу ОСОБА_1 на посаді судді, а наведені вище законодавчі приписи не дають відповідачу законних підстав для відмови у наданні такої інформації, в зв'язку з чим суд приходить до висновку про існування обов'язку у відповідача надати інформацію про стаж роботи ОСОБА_1 .
Таким чином, колегія суддів зазначає, що всупереч зазначених вимог Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про інформацію», Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідачем протиправно звернення позивача з приводу надання інформації про стаж його роботи залишено без задоволення, тобто, відмовляючи позивачу надати таку інформацію, відповідач діяв не в межах повноважень, визначених законом, чим порушив один із основних критеріїв правомірності вчинення дій суб'єктами владних повноважень, який випливає із принципу законності, що закріплений у ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак, суд апеляційної інстанції приходить висновку, що судом першої інстанції не встановлено всіх обставин справи та порушено норми матеріального права при відмові у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України щодо відмови у наданні ОСОБА_1 інформації щодо стажу його роботи та зобов'язання надати ОСОБА_1 інформацію щодо його стажу роботи на посади судді.
Однак, при цьому, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зобов'язання відповідача надати таку інформацію у формі довідки (щодо інформацію щодо стажу роботи на посади судді ОСОБА_1 ), оскільки чинним законодавством не затверджена та не передбачена форма довідка, яка передбачала б включення до неї запитуваної позивачем інформації.
Разом з тим, щодо позовних вимог визнати протиправними дії відповідача щодо відмови зарахування до стажу роботи ОСОБА_1 2 роки 4 місяці 18 днів військової служби, 1 рік 10 місяців навчання на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, 7 років стажу роботи в галузі права як судді, якого було обрано на посаду судді вищого спеціалізованого суду за Законом України «Про статус суддів» від 15.12.1995 та зобов'язання зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 2 роки 4 місяці 18 днів військової служби, 1 рік 10 місяців навчання на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, 7 років стажу роботи в галузі права як судді, якого було обрано на посаду судді вищого спеціалізованого суду за Законом України «Про статус суддів» від 15.12.1995, колегія суддів приходить висновку про відсутність підстав для їх задоволення, з огляду на те, що у даному випадку позивач фактично просить відповідача вчинити дії, які не входять до його компетенції, при цьому, створивши нову інформацію, підстави та порядок створення якої нормами чинного законодавства не врегульовано. Також, з огляду на характер питань, поставлених у запиті позивача від 06.08.2019 та їх обґрунтування у контексті звернення щодо отримання такої інформації, вбачається, що запитувана позивачем інформація не відповідає критеріям публічної інформації, оскільки на переконання колегії суддів, правове регулювання зарахування до стажу роботи позивача певних періодів його трудової діяльності (в тому числі, військової служби, навчання) для перерахунку стажу роботи на посаді судді, в даному випадку, не охоплюється нормами Закону України «Про доступ до публічної інформації».
З огляду на наведені вище обставини справи та нормативно-правові акти, які застосовуються для врегулювання спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що при розгляді даної справи суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права та неповно встановив обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у наданні ОСОБА_1 інформації щодо стажу його роботи та зобов'язання надати ОСОБА_1 інформацію щодо стажу роботи ОСОБА_1 , у зв'язку з цим колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача спростовують висновки суду першої інстанції в цій частині, та є підставами для його скасування з прийняттям нового судового рішення про задоволення таких вимог.
Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами, колегія суддів зазначає, що як вбачається з позовної заяви, позивачем пред'явлено вимогу, яка згідно частиною шостою статті 12 КАС України належить до справ незначної складності (пункту 20 частини першої статті 4; частини другої статті 12 КАС України) та у відповідності до частини першої статті 257, частини п'ятої статті 262 КАС України підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Таким чином враховуючи предмет і підстави позову, а також положення статті 262 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про можливість розгляду даної адміністративної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
У відповідності до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, призвели до помилкового вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України щодо відмови у наданні ОСОБА_1 інформації у формі довідки щодо стажу його роботи та зобов'язання Голову ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України видати ОСОБА_1 інформацію у формі довідки щодо стажу роботи ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України щодо відмови у наданні ОСОБА_1 інформації щодо стажу його роботи на посаді судді.
Зобов'язати Голову ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України надати ОСОБА_1 інформацію щодо стажу його роботи на посаді судді.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Повний текст постанови складено 04 червня 2020 року.
Головуючий суддя В.Ю. Ключкович
Судді А.Б. Парінов
О.Є. Пилипенко