Справа № 640/3035/19 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.
02 червня 2020 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В. В.,
суддів: Василенка Я. М., Ганечко О. М.,
за участю секретаря Кірієнко Н.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.02.2020, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просив: визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності, внаслідок захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії; зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити в місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду одноразову грошову допомогу, у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, у розмірі 300 - кратного прожиткового мінімуму.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року позовні вимоги задоволено частково, та з виходом за межі позовних вимог, зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути подані ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби та прийняти відповідне рішення. В іншій частині адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Представник позивача просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на заперечення, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Апелянт мотивує свої вимоги тим, що твердження позивача про те, що він проходив військову службу у ЗС СРСР не відповідає дійсності, оскільки припинення ЗС СРСР та створення ЗС Російської Федерації було законодавчо врегульовано до звільнення останнього з військової служби. Крім того, вказано, що дія Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” не поширюється на осіб, які проходили військову службу у Збройних Силах Російської Федерації та здійснювали діяльність з оборони Російської Федерації, а також те, що зазначена у позові Угода та Протокол регулює питання поширення національного законодавства країни-учасниці СНД виключно щодо захисту військовослужбовців, які проходили військову службу в РСР та продовжили військову службу у ЗС України, що вказує про відсутність права ОСОБА_1 на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності.
У відзиві ОСОБА_1 на апеляційну скаргу Міністерства оборони України зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, позаяк позивач є громадянином України, отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, а тому має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно з ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Заслухавши суддю-доповідача, сторони, які з'явились, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 12.11.1974 по 01.11.1995 роки проходив військову службу, а з 16.10.1984 по 18.11.1986 - приймав участь у бойових діях у складі в/ч пп НОМЕР_1 в Афганістані. Позивач був звільнений з військової служби 26 жовтня 1995 року.
Відповідно до копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною службою серії АВ № 0778111 від 18.07.2017, за результатами первинного позивача, йому встановлено другу групу інвалідності з 18.07.2017. Причиною інвалідності зазначено захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військовослужбовця при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Згідно з копією витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, травм, контузій від 17.07.2017 № 1967, підтверджено наявність у позивача захворювань, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою, в якій просив здійснити йому виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням другої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (вбачається зі змісту адміністративного позову). Надалі, Київський міський військовий комісаріат направив документи до Міністерства оборони України.
Листом від 17.07.2018 позивача повідомлено про відмову у виплаті одноразової допомоги з посиланням на лист Міністерства оборони України, з огляду на те, що він проходив військову службу у Збройних Силах Російської Федерації, з якою не укладалося міждержавних Угод щодо виплати одноразової грошової допомоги.
Не погоджуючись з висновками та відмовою відповідача у здійсненні відповідної виплати, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством встановлено відповідний порядок розгляду документів щодо призначення одноразової грошової допомоги, який відповідачем не дотримано, та з того, що Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Порядком № 975 передбачено виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку з інвалідністю військовослужбовцям збройних сил інших країн, у тому числі Союзу PCP.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Приписами пункту 5 частини 2 статті 16 Закону № 2011-ХІІ, передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.
Відтак, право на отримання одноразової грошової допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, незалежно від часу настання інвалідності.
Положеннями частини 2 статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ, визначено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
У відповідності до частин 8, 9 статті 16-3 вказаного Закону, особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з нормами пункту 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Пунктом 11 Порядку № 975 встановлено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; завірену копію довідки акта медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
При цьому, у відповідності до пункту 13 Порядку № 975 (у редакції чинній на момент спірних правовідносин), керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Відповідно до пункту 15 Порядку № 975 рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.
Під час розгляду справи в було досліджено, що відповідач відмовив у формі листа позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги з огляду на те, що позивач проходив службу саме в Збройних Силах Російської Федерації, з якою не укладались міждержавні Угоди щодо виплати одноразової грошової допомоги.
На виконання наказу Міністра оборони України від 26.10.2016 № 564, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2016 утворюється комісія в апараті Міністерства оборони України з метою виконання пункту 13 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, та Положення про порядок виплати компенсаційних сум військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які стали інвалідами, членам сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, які загинули під час виконання обов'язків військової служби чи служби в органах внутрішніх справ у складі національного контингенту чи національного персоналу, а також в інших окремих випадках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 травня 1994 року № 290.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Положення про Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, затвердженого наказом Міністра оборони України від 26.10.2016 № 564 (у редакції чинній на момент спірних правовідносин) основними завданнями Комісії є вивчення документів та прийняття рішень про призначення (відмову у призначенні) одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
З метою забезпечення виконання покладених на неї завдань Комісія зобов'язана: приймати рішення про призначення (відмову у призначенні) одноразової грошової допомоги в місячний строк із дня надходження всіх необхідних документів ( абзац шостий пункту 2 розділу II Наказу Міністерства оборони № 261 від 07.06.2018 у редакції на момент спірних правовідносин).
Рішення Комісії про призначення (відмову у призначенні) одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум доводиться до Департаменту фінансів Міністерства оборони України. Виплата одноразової грошової допомоги здійснюється відповідно до наказів (Пункт 11 розділу III із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства оборони № 261 від 07.06.2018 в редакції на момент спірних правовідносин).
З аналізу вищевикладеного вбачається, що в силу положень наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 261, відповідну пропозицію для вирішення питання щодо призначення одноразової грошової допомоги повинна надавати Комісія з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.
За результатами розгляду такої пропозиції комісії Міноборони приймає відповідне рішення (позитивне або негативне).
Аналогічна позиція наведена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладеною в постанові від 07 жовтня 2019 року справа № 826/7305/16.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Натомість, як вірно вказав суд першої інстанції, всупереч приписів Порядку № 975 Міністерство оборони України не прийняло передбаченого рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, що свідчить про правомірність задоволення позовних вимог щодо зобов'язання Міністерства оборони України повторно розглянути документи щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби та прийняти відповідне рішення, що також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 25 вересня 2018 року у справі № 741/982/16 та від 11 вересня 2019 року у справі №760/12922/16.
Оцінюючи аргументи апелянта щодо відсутності права позивача на отримання вищевказаної одноразової грошової допомоги, колегія суддів зауважує, що відповідно до статей 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14 лютого 1992 року, за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.
Статтею 4 зазначеної Угоди, передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.
Законом України “Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року” від 7 червня 2001 року № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року.
Відповідно до статті 1 цього Протоколу на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в збройні сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що оскільки ОСОБА_1 є громадянином України, а тому має право на розгляд питання щодо отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних із проходженням військової служби, та призначення такої допомоги за наявності відповідних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В свою чергу, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, зазначений обов'язок не виконано, та у встановленому порядку не обґрунтовано правомірність своїх дій в межах спірних правовідносин.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Посилання апеляційної скарги зазначені вище висновки не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновку суду першої інстанції у взаємозв'язку з обставинами справи, та не свідчать про порушення судом першої інстанції при розгляді справи норм матеріального або процесуального права.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку за наслідками розгляду даної справи.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.02.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.02.2020 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
О. М. Ганечко
Повний текст постанови виготовлено 04.06.2020