Справа № 734/231/20 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/484/20
Категорія - ч. 3 ст. 185 КК України Доповідач ОСОБА_2
04 червня 2020 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові в порядку апеляційного розгляду кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 липня 2019 року за № 12019270130000440 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 30 березня 2020 року відносно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Новгородське, м. Дзержинськ Донецької області, українця, громадянина України, з базовою загальною середньою освітою, непрацюючого, не одруженого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України,
Вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 30 березня 2020 року ОСОБА_8 визнано винуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та призначено йому покарання, із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, у виді 2 років позбавлення волі.
Строк покарання ОСОБА_8 постановлено рахувати з 22.01.2020 року, тобто з часу його фактичного затримання, тим самим зарахувавши у строк покарання досудове тримання під вартою.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_8 у виді тримання під вартою, до набрання вироком законної сили, залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_8 витрати на проведення експертизи у розмірі 628,00 грн. на користь держави.
При розгляді кримінального провадження судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_8 , приблизно о 04:00 годині 02 жовтня 2019 року, маючи не зняту та не погашену судимість за вироком Гайсинського районного суду Вінницької області за ч. 1 ст. 185 КК України, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, прийшов до приміщення цеху, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_9 та знаючи місцезнаходження ключів від приміщень цеху, без дозволу власника за допомогою ключа відкрив двері та незаконно проник до приміщення цеху звідки таємно, повторно, викрав бензопилу марки «STIHL» моделі «MS361», вартістю 6800,00 грн., що належить потерпілому ОСОБА_9 , завдавши йому матеріальної шкоди на вищезазначену суму. Викраденим ОСОБА_8 розпорядився на власний розсуд.
Своїми умисними діями, обвинувачений ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчиненому повторно, поєднане з проникненням у інше приміщення.
В апеляційній скарзі обвинувачений просить переглянути вказаний вирок суду та пом'якшити призначене йому покарання. Виражає незгоду щодо неправильної кваліфікації злочину, який він вчинив.
В запереченні на апеляційну скаргу прокурор Козелецького відділу Ніжинської місцевої прокуратури ОСОБА_10 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок суду - без змін.
Заслухавши доповідача, думку прокурора, який заперечував проти задоволення скарги та наполягав на законності і обґрунтованості вироку суду, позицію обвинуваченого та його захисника, які наполягали на задоволенні апеляційної скарги, дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла до наступного висновку.
У відповідності з вимогами ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Ці вимоги закону судом першої інстанції були дотримані.
Свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_8 місцевий суд зробив на підставі належно досліджених доказів у встановленому законом порядку і, згідно із ст.ст. 370, 374 КПК України, у вироку навів докладні мотиви прийнятого рішення.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, в ході судового розгляду матеріалів провадження судом першої інстанції обвинувачений ОСОБА_8 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю та підтвердив обставини, які викладені в обвинувальному акті.
В п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року “Про практику призначення судами кримінального покарання” звертається увага суддів на те, що висновки з усіх питань, пов'язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.
Згідно роз'яснень п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 “Про практику призначення судами кримінального покарання” суди, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, повинні виходити із кваліфікації злочинів, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив, мета, спосіб вчинення, кількість епізодів, характер і ступінь тяжкості наслідків тощо).
Згідно з вимогами ст. 50 КК України покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню нею нових злочинів.
Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статі (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Підстави для призначення більш м'якого покарання, як це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, визначаються статтею 69 цього Кодексу.
На думку колегії суддів, покарання обвинуваченому ОСОБА_8 судом першої інстанції призначено відповідно до вказаних вимог закону України про кримінальну відповідальність.
Так, призначаючи ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжкого, конкретні обставини його вчинення, характер діяння, форму й ступінь вини обвинуваченого, мотивацію кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який офіційно не одружений, за місцем проживання компрометуючих матеріалів на нього в селищну раду не надходило, під наглядом у лікаря - нарколога та психіатра не перебуває, раніше судимий, вчинив новий злочин, маючи не зняту та не погашену в установленому законом порядку судимість, врахував обставини, що пом'якшують покарання, а саме, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, відсутність обставин, які його обтяжують, та обґрунтовано визнав за необхідне призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 3 ст. 185 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується та вважає, що покарання обвинуваченому ОСОБА_8 призначене з дотриманням вимог ст. 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, відповідає тяжкості вчиненого та даним про особу обвинуваченого, є необхідним і достатнім для його виправлення, перевиховання та попередження вчинення ним нових кримінально-караних діянь.
Також судом взято до уваги інформацію органу пробації, що характеризує особистість обвинуваченого ОСОБА_8 , його спосіб життя, історію правопорушень, а також дуже високу ймовірність вчинення повторного правопорушення, згідно якої вбачається, що виправлення ОСОБА_8 без позбавлення або обмеження волі може становити небезпеку для суспільства (у тому числі окремих осіб). На думку органу пробації, виконання покарання у громаді можливе лише у винятковому випадку за умови здійснення з боку органу пробації інтенсивного нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень, а саме проходження апробаційної програми «Зміна про кримінального мислення».
При цьому, колегія суддів враховує вимоги ст. 65 КК України, а також роз'яснення, наведені у Постанові Пленуму Верховного Суду України “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003 року № 7, згідно з якими при призначенні покарання суд повинен в повній мірі враховувати ступінь суспільної небезпечності скоєного злочину, дані про особу, а також ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, що скоїла злочин, повинно бути призначене покарання, необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.
Апеляційний суд не може погодитись з доводами апеляційної скарги обвинуваченого щодо неправильної кваліфікації злочину, який він вчинив, з наступних підстав.
У відповідності до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про злочини проти власності” від 06.11.2009 року № 10 під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище слід розумі нити незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища. Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої кваліфікуючої ознаки суди повинні з'ясовувати, з якою метою особа опинилась у житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли саме в неї виник умисел на заволодіння майном.
Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 185 КК України.
Винуватість обвинуваченого підтверджується показаннями самого обвинуваченого ОСОБА_8 , який пояснив, що 02.07.2019 року, близько 4 години ранку, тобто в час, коли підприємство не працювало, прийшов до пилорами, що розташована по АДРЕСА_3 , знаючи місцезнаходження ключів від приміщень цеху, без дозволу власника за допомогою ключа відкрив двері до приміщення цеху, та викрав звідти бензопилу, яку віддав таксисту за те, що він його привіз.
З показань потерпілого ОСОБА_9 вбачається, що обвинувачений працював у нього на пилорамі за договором від 01.06.2019 року, працівникам підприємства було відомо графік робочого часу, а саме з 08 години ранку до 17 години, після закінчення робочого часу ключі від приміщення, де знаходяться інструменти, всі працівники повертали на спеціальне місце, а перебувати у будь-яких приміщеннях після закінчення робочого часу не дозволяється.
З показань свідка ОСОБА_11 вбачається, що він працює на пилорамі та працівники вночі не працюють та не мають права заходити до будь-яких приміщень.
З показань свідка ОСОБА_12 вбачається, що він працював пилорамщиком разом з ОСОБА_8 02.07.2019 року, близько 03 год. 40 хв., побачив ОСОБА_8 , який виходив із цеху і у нього в руках була бензопила. На його запитання куди він іде, ОСОБА_8 повідомив, що зранку повернеться. В приміщення вночі робітники не мали права заходити.
Згідно протоколу проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_8 вбачається, як він проник до приміщення пилорами та повідомив, що вночі заходити в приміщення пилорами дозволу не мав (а.п. 144-146).
В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_8 пояснив, що скоїв злочин у зв'язку із скрутним матеріальним становищем, тому що на роботі не виплачували заробітної плати.
Під час судового розгляду не було встановлено ніяких обставин, які б свідчили про перебування обвинуваченого в тяжких особистих, сімейних та інших обставинах, на яких він наголошував. Будь-яких доказів з цього приводу стороною захисту суду не надано і про наявність таких обставин обвинувачений в судовому засіданні не говорив. В апеляційній скарзі ці обставини не зазначені, а тому вони до уваги судом апеляційної інстанції не беруться.
Враховуючи вищеперелічені обставини, з урахуванням принципів призначення покарання, а саме обґрунтованості та індивідуалізації покарання, в даному випадку покарання є саме необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, а доводи в апеляційній скарзі щодо неправильної кваліфікації дій обвинуваченого колегія суддів вважає безпідставними.
Отже, судом вірно кваліфіковано дії обвинуваченого ОСОБА_8 як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане з проникненням у інше приміщення, а саме за ч.3 ст. 185 КК України.
Колегія суддів не знаходить порушення місцевим судом вимог ст. 65 КК України, ст. 370 КПК України і вважає вирок законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Підстав для зміни вироку та призначення більш м'якого покарання, про що просить обвинувачений в скарзі, не встановлено. Судом в достатній мірі враховано обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання, дані про особу обвинуваченого, його неодноразові судимості та зроблено правильного висновку про те, що виправлення і перевиховання ОСОБА_8 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.
Інших переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду у вироку та були підставою для його скасування або зміни, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено.
Таким чином, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування або зміну судового рішення у кримінальному провадженні, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 30 березня 2020 року відносно ОСОБА_8 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4