Номер провадження: 11-сс/813/737/20
Номер справи місцевого суду: 522/20808/19 1-кс/522/5729/20
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
27.05.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6
представника власника майна - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власників майна ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 07.04.2020 року про арешт майна у кримінальному проваджені №12019160500006394, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.12.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 ч.1 ст.190 КК України,-
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 07.04.2020 року задоволено клопотання слідчого СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області ОСОБА_10 про арешт майна та накладено арешт на майно, яке вилучене під час проведення обшуку житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
Своє рішення про накладення арешту на зазначене майно слідчий суддя мотивував тим, що з матеріалів кримінального провадження вбачається наявність достатніх підстав вважати, що вищезазначені предмети, речі та документи мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні та неможливістю іншим способом встановити обставини, які передбачаються довести за допомогою цих речей, предметів та документів.
Також обгрунтовує накладення арешту на майно з урахуванням необхідності призначення відповідних експертиз по вказаному кримінальному провадженню.
Зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з рішенням слідчого судді, представник власників майна ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення суду є незаконним та необґрунтованим. Просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволені клопотання слідчого про арешт майна вилученого під час проведення обшуку житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
Свої вимоги обґрунтовує тим, що по даному кримінальному проваджені відсутня обґрунтована підозра, яка є підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Слідчий суддя не обґрунтував, яким саме чином вказане майно, що належить ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , а також його доньці ОСОБА_11 , яка є власницею житла і яким не повідомлено про підозру у даному кримінальному провадженні має відношення до кримінального провадження, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 190 КК України. Не вказано, які конкретно відомості, сліди містить вищезазначене майно, а також яким чином могло вказане майно бути використане, як знаряддя вчинення злочину.
Позиції учасників апеляційного розгляду.
Заслухавши: суддю-доповідача, доводи представника, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити; думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив оскаржувану ухвалу залишити без змін; дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку про таке.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Положеннями ст. ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
У відповідності до положень ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому КПК порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення : 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Частиною другою ст.173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 цього Кодексу.
Так, згідно ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні про арешт майна повинно бути зазначено правові підстави, тобто законні підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна. Вказана норма узгоджується зі ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону. Таким чином, суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посилання на норму закону.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).
І. Щодо доводів пропуску строку для звернення з апеляційною скаргою.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 2 ст. 395 КПК України, апеляційні скарги на ухвалу слідчого судді можуть бути подані протягом п'яти днів з дня їх проголошення.
Частиною 3 статті 395 КПК України передбачено, що для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення. Якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, або якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому статтею 382 цього Кодексу, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
З матеріалів провадження вбачається, що оскаржувана ухвала постановлена без виклику та участі власників майна ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та їх представника, у зв'язку з чим апелянти не мали об'єктивної можливості подати апеляційну скаргу в межах передбаченого законом строку. Будь-які відомості щодо часу отримання ними копії оскаржуваної ухвали в матеріалах справи відсутні, а тому апеляційний суд вважає вірним посилання апелянта про обізнаність щодо існування оскаржуваної ухвали лише з листа відповіді від 27.04.2020 року на адвокатський запит 15/20, саме 27.04.2020 року.
Враховуючи подання адвокатом ОСОБА_7 апеляційної скарги 27.04.2020 року, апеляційний приходить до висновку про відсутність підстав для розгляду питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки у відповідності до вимог ч.3 ст.395 КПК України строк є таким, що фактично не пропущений.
ІІ. Щодо доводів апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновку про те, що слідчий суддя не в повній мірі дотримався вищевказаних вимог Закону та практики ЄСПЛ, внаслідок чого дійшов необґрунтованого висновку про необхідність накладення арешту на майно у рамках зазначеного кримінального провадження.
З долученого до клопотання витягу з ЄРДР вбачається, що слідчим відділом Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 12019160500006394 за заявою ОСОБА_12 , за фактом спроби ОСОБА_13 шляхом обману заволодіння майном ТОВ «БСА ІНЖИНІРИНГ».
Разом з тим, матеріали клопотання не містять заяви ОСОБА_12 , про вчинення злочину за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 ч.1 ст. 190 КК України.
Зазначені матеріали містять дані, що на підставі ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 20.03.2020 року, якою надано дозвіл на проведення обшуку, за місцем проживання ОСОБА_8 проведено обшук, в результаті чого вилучені речі, а саме ноутбуки, планшет, мобільні телефони, ксерокопії технічної документації пов'язаної з двигунами літаків, копії паспорту, картку фізичної особи - платника податків ОСОБА_8 , та інші документи.
Як вбачається з мотивувальної частини ухвали слідчого судді (а.с. 26-28), при постановленні ухвали слідчий суддя своє рішення обґрунтував лише тим, що з матеріалів кримінального провадження вбачається наявність достатніх підстав вважати, що вищезазначені предмети, речі та документи мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні та неможливістю іншим способом встановити обставини, які передбачаються довести за допомогою цих речей, предметів та документів. При цьому не вказав, які саме дані на це вказують та як вилучене майно стосується даного кримінального провадження і може бути використане як доказ.
Натомість, аналіз клопотання слідчого про накладення арешту на майно та долучені до нього матеріали кримінального провадження дають підстави для висновку, що клопотання не відповідає вимогам закону, з підстави чого апеляційний суд вважає слушними доводи апелянта про те, що слідчим не було надано доказів, які б в достатній мірі підтверджували існування підстав для накладення арешту на майно.
Так, до клопотання слідчого, всупереч вимогам ч. 2 ст. 171 КПК України, не додано жодних документів, які б підтверджували факт спроби заволодіння майном ТОВ «БСА ІНЖИНІРІНГ» шляхом обману.
При цьому, клопотання слідчого не містить належного обгрунтування викладення обставин вчиненого на думку органу досудового розслідування ОСОБА_8 кримінального правопорушення, не зрозуміла його суть та які дії останнього створюють склад кримінального правопорушення, дані щодо якого внесені до ЄРДР за правовою кваліфікацією ч.3 ст.15 ч.1 ст.190 КК України.
У поданому слідчому судді клопотанні про накладення арешту на майно, слідчий послався на те, що вилучені предмети мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні та неможливістю іншим способом встановити обставини, які передбачають довести за допомогою цих речей, предметів та документів, а також необхідністю проведення відповідних експертиз, однак на підтвердження зазначених обставин слідчий також не надав відповідних доказів.
Матеріали провадження містять постанову про визнання речовим доказом вилучених предметів та необхідністю визнання їх речовими доказами є те, що вищезазначені системні блоки є засобом для вчинення кримінального правопорушення та мають важливе значення для кримінального провадження. Однак серед вилученого майна відсутні системні блоки, а тому є незрозумілим яке відношення має вилучене майно до речового доказу у цьому кримінальному проваджені.
Вказані обставини свідчать про відсутність правових підстав для арешту майна, передбачених ч.ч. 1-4 ст. 170 КПК України.
Також апеляційний суд врахував те, що в судовому засіданні апеляційного суду прокурор не міг вказати, що саме є предметом правопорушення, пославшись спочатку на те, що це є двигун, надалі літак, а в подальшому зазначив, що предметом правопорушення є корпоративні права на відповідну компанію, якими нібито намагався заволодіти ОСОБА_8 .
Зазначені вище обставини вказують на невідповідність клопотання слідчого та невизначеність органу досудового розслідування з кваліфікацією кримінального правопорушення та предмету цього правопорушення.
Слідчий суддя, розглядаючи клопотання про арешт майна, не надав належної оцінки його невідповідності вимогам кримінального процесуального закону та дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам провадження та не підтверджені належними доказами і безпідставно наклав арешт на вилучене вході проведення обшуку майно, не мотивувавши прийняття такого рішення належним чином.
Апеляційний суд з урахуванням встановлених в судовому засіданні фактів вважає, що такий підхід органу досудового розслідування щодо ініціювання питання про накладення арешту на майно, не відповідає положенням Конституції України, кримінального процесуального закону та практиці Європейського суду з прав людини.
Висновки апеляційного суду.
Приймаючи до уваги встановлені обставини, апеляційний суд приходить до висновку про безпідставність прийнятого слідчим суддею рішення про накладення арешту на вищевказане майно.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
З урахуванням наведеного, аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала слідчого судді підлягає скасуванню із постановленням нової ухвали про відмову в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно.
Керуючись ст. ст. 170-173, 309, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргупредставника власників майна ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 , - задовольнити.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 07.04.2020 року про арешт майна в рамках кримінального провадження №12019160500006394, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.12.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, ч.1 ст.190 КК України, - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою у задоволені клопотання слідчого СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області про арешт майна вилученого під час проведення обшуку житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , - відмовити.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4