05.06.20
22-ц/812/1045/20
Єдиний унікальний номер справи 476/602/17 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.
Провадження № 22-ц/812/1045/20
іменем України
05 червня 2020 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Серебрякової Т.В. та Самчишиної Н.В.,
переглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» рішення Єланецького районного суду Миколаївської області, яке ухвалене 31 березня 2020 року о 15 годині 45 хвилин, у приміщенні названого суду, під головуванням судді Чернякової Н.В., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
18 серпня 2017 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі-Банк, кредитодавець чи позивач) пред'явило до ОСОБА_1 вищезазначений позов, який обґрунтовувало наступним.
09 грудня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Банку, з метою отримання банківських послуг, підписавши відповідну анкету-заяву б/н, в якій погодився з тим, що дана заява разом з Пам'яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами складають між ним та Банком Договір про надання банківських послуг. Крім того, ознайомився і погодився з вказаними умовами, які були надані йому у письмовій формі. А також, зобов'язвся виконувати Умови та правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_2 privatbank.ua та регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті «Приватбанк».
Відповідач отримав від Банку кредитну картку № НОМЕР_1 , та кредитні кошти, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 2 000 гривень, зі сплатою відсотків на суму залишку заборгованості за кредитом, які зазначені в Тарифах Банку, з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картки.
Банк взяті на себе обов'язки за названим договором виконав у повному обсязі, в той час, як позичальник свою частину обов'язків належним чином не виконував, не вчасно та не у повному обсязі сплачував встановлені договором щомісячні платежі, у зв'язку з чим, станом на 06 липня 2017 року, у нього утворилася заборгованість перед Банком у розмірі 18 080 гривень 37 копійки, з яких:
- 1 688 гривень 44 копійки - заборгованість за тілом кредиту;
- 15 054 гривні 77 копійок - заборгованість за відсотками;
- 500 гривень - штрафу (фіксована частина);
- 837 гривень 16 копійок - штрафу (процентна складова).
Посилаючись на виписані вище обставини, Банк просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість, у вказаному вище розмірі та понесені ним судові витрати у розмірі 1 600 гривень.
Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 31 березня 2020 року позов Банку задоволено частково. З відповідача на користь Банку стягнуто заборгованість за тілом кредиту у сумі 1 668 гривень 44 копійки та 149 гривень 42 копійки судового збору.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, Банк подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, і неправильне застосування судом норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції, в частині незадоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Банку в цій частині. В іншій частині рішення суду 1 інстанції залишити без змін.
Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду І інстанції без змін, виходячи з наступних підстав.
Вирішуючи спір таким чином, як викладено в оскаржуваному рішення, районний суд виходив з того, що сторони перебувають у правовідносинах, підставою виникнення яких є дійсний договір кредиту.
Відповідач отримав за ним грошові кошти від Банку та частково повернув, залишившись винним Банку 1 688 гривень 44 копійки тіла кредиту, що дає суду підстави для висновку про необхідність їх стягнення. Стосовно ж інших вимог Банку, а саме, про стягнення відсотків, пені та штрафів, то в їх стягненні суд відмовив, у зв'язку з їх недоведеністю.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду, в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом І інстанції, вважає їх вірними, обґрунтованими й законними.
Так, за Конституцією України, ст. 4, 49 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.
Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, слід зауважити, що, виходячи із загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, в порядку цивільного судочинства регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Відмова від такого права є недійсною.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
При цьому, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.
В силу ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Зокрема, цивільні права та обов'язки виникають із договорів та інших правочинів, зміст яких, відповідно до статей 203-204, 215 ЦК України, не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; вони вчинені у формі, встановленій законом, особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, за їх вільного волевиявлення і відповідно до їх внутрішньої волі і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.
Недодержання виписаних вимог в прямо визначених законом випадках робить договір (правочин) нікчемним, а у разі відсутності такого зазначення - може тягнути його недійсність (у повному обсязі або окремої його частини) за судовим рішенням.
Якщо недійсність договору прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним - то він є правомірним і підлягає виконанню сторонами.
Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.
Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» Про судове рішення у цивільній справі - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.
Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.
Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги і може вийти за їх межі.
Правовідносини щодо стягнення заборгованості за кредитним договором регулюються положеннями Цивільного кодексу України.
Оскаржуване рішення суду і інстанції у повній мірі відповідає вище виписаному.
Відповідно до вимог статей 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
Відповідно до вимог статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
З матеріалів справи вбачається, і, таке встановлено судом 1 інстанції, 09 грудня 2013 року між Банком та ОСОБА_1 укладено договір б/н, який складається з анкети-заяви позичальника про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в «Приватбанку»», Умов надання та правил банківських послуг та Тарифів Банку (а.с. 5, 6, 7-30).
Перший з названих документів, містить підпис позичальника, проте не зазначено, який саме вид банківських послуг він бажав отримати. Крім того, ні суми бажаного кредиту, ні відсоткової ставки за користування грошима, ні штрафні санкції за невиконання умов договору в ньому не зазначено (а.с. 5).
Два інших документа АТ КБ «Приватбанк», не містять, навіть, підпису позичальника.
Таким чином, відповідачем надана лише згода на те, що він зобов'язується знайомитися з «Умовами та Правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті.
Анкета-заява позичальника підписана 09 грудня 2013 року та 23 грудня 2013 року видана перша кредитна картка № НОМЕР_1 , із встановленим кредитним лімітом 2 000 гривень, який в подальшому було знижено, та станом на січень 2020 року кредитний ліміт становив 0 гривень (а.с. 129).
Відповідно до розрахунку заборгованості та виписки з особового рахунку (а.с. 4, 150-155), позичальник користувався кредитними коштами, знімав та погашав періодичними платежами, проте оплату проводив нерегулярно та не в повному обсязі.
За період користування кредитною карткою, ОСОБА_1 зняв кредитних коштів на загальну суму 1 885 гривень 30 копійок, проте поповнення здійснив лише на суму 854 гривні 09 копійок, тим самим заборгувавши Банку за тілом кредиту 1 031 гривню 21 копійку.
Оскільки відповідачем рішення суду 1 інстанції взагалі не оскаржувалося, а Банк зазначене рішення, в частині стягнення тіла кредиту не оскаржує, тому воно судом апеляційної інстанції, в цій частині, не переглядається.
Щодо грошових сум, які Банк вимагає до стягнення, у вигляді прострочених відсотків за користування кредитом, відсотків за прострочений кредит та штрафів, у його фіксованій та процентній складових, то вони задоволенню не підлягають, виходячи з наступних підстав.
Так, оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Підтвердженням цього є, а чи застереження про це в анкеті-заяві позичальника, підписаної останнім, а чи витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, підписаних ним же .
В даній справі таких, належно оформлених документів Банком не надано.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
У заяві позичальника від 09 грудня 2013 року, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення плати за користування кредитом, а також, про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, просив у тому числі, крім кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема: заборгованості за процентами, за користування кредитом та штрафу - за несвоєчасне повернення кредиту та несплату процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі щодо розміру і порядку їх нарахування, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", "Універсальна Контраст», «Універсальна GOLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", "Універсальна Контраст», «Універсальна GOLD» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, порядок та строк їх повернення, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці - Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
А тому, не підлягають задоволенню вимоги про стягнення пені, штрафів, розмір яких обумовлено в договорі - 500 грн. (фіксована частина) + (процентна складова) - 5% від суми заборгованості по кредиту, з урахуванням нарахованих та прострочених процентів, комісій, які передбачені Умовами надання банківських послуг, у зв'язку з порушенням позичальником строків платежів більш ніж на 120 днів.
Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться .
Відповідно до частини 1 статті 1056? ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договору) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку (частина 3 статті 1056? ЦК України).
В разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати проценту ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором (частина 4 статті 1056? ЦК України), про що кредитодавець зобов'язаний повідомити позичальника.
Між тим, у заяві позичальника від 09 грудня 2013 року процентна ставка не зазначена.
Відсутні у матеріалах справи і підтвердження щодо належного повідомлення та ознайомлення, чи надання йому примірника договору, а також письмового погодження відповідача у будь-якій спосіб про застосування банком в односторонньому порядку процентної ставки.
За такого, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами і штрафних санкцій, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки вони достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Така позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 та є підставою для застосування до правовідносин, що виникли між учасниками даної цивільної справи.
Щодо вимоги Банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту, то вони підлягали задоволенню, оскільки підтверджуються заявою позичальника з його підписом, розрахунком та випискою, що вірно констатував у своєму рішенні і суд І інстанції.
Стосовно ж вимоги по стягненню відсотків, нарахованими ще й за прострочений кредит, які Банк заявляв, то вони не можуть бути задоволені, оскільки у справі немає доказів тому, що розмір і порядок їх сплати, були сторонам узгоджені. Відомостей про протилежне, у справі немає, ні в Анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, ні в наданих позивачем ксерокопіях названих документів, які б містили підписи позичальника.
З огляду на викладене, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Миколаївського апеляційного суду приходить до висновку, що вимоги Банку про стягнення відсотків та штрафів - не підлягають задоволенню, оскільки з позичальником не узгоджувалися та ним не підписувалися.
За такого, апеляційну скаргу Банку слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, в оскарженій частині, без змін.
Оскільки рішення суду першої інстанції не скасовано, то відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача не підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, судова колегія,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 31 березня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий П.П. Лисенко
Судді: Н.В. Самчишина
Т.В. Серебрякова
Повний текст постанови складено 05 червня 2020 року.