Справа № 152/423/19
Провадження №11-кп/801/312/2020
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
01 червня 2020 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про які внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019020360000078 від 15.03.2019,
за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Шаргородського районного суду Вінницької області від 16 грудня 2019 року, яким:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Юліямпіль Шаргородського району, жителя АДРЕСА_1 , згідно з паспортом НОМЕР_1 , що виданий Шаргородським РС УДМС, реєстрація місця проживання чи перебування - відсутня, останнє місце зареєстрованого проживання: АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, з неповною середньою освітою - закінчив 9 класів Буднянської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату Шаргордського району Вінницької області, не одруженого, не працюючого, не військовозобов'язаного, не є пенсіонером, не є особою з інвалідністю, до якого ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 20.05.2015 року застосовано примусові заходи медичного характеру у виді примусового лікування в психіатра за місцем проживання у кримінальному провадженні №148/97/15-к; раніше судимого: 01.02.2018 року Шаргородським районним судом Вінницької області за ч.1 ст.185 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень; 20.09.2018 року Шаргородським районним судом Вінницької області за ч.2 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки з випробуванням та іспитовим строком на строк один рік, відповідно до вимог ст.75 КК України, з покладенням обов'язків, встановлених п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України,
- визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України
Зміст судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини
Вироком Шаргородського районного суду Вінницької області від 16 грудня 2019 року визнано ОСОБА_7 обмежено осудним - таким, який під час вчинення злочину, через наявний у нього психічний розлад, не був здатний повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними.
ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, і засуджено його за цією статтею до покарання у виді позбавлення волі на строк один рік три місяці.
На підставі ч.1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного за цим вироком покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Шаргородського районного суду Вінницької області від 20.09.2018 року - один рік позбавлення волі і остаточно ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк два роки три місяці.
Застосовано до ОСОБА_7 примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем відбування покарання.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили - вирішено не застосовувати.
Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_7 вирішено вираховувати з дня його затримання на виконання цього вироку суду.
Судовим рішенням суду першої інстанції встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 , будучи особою, яка раніше вчинила злочини, передбачені ст.185 КК України та будучи судимим 20.09.2018 року Шаргородським районним судом Вінницької області за ч.2 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки із звільненням від відбування покарання з іспитовим строком на один рік в силу вимог ст.75 КК України, маючи не зняту і не погашену у передбаченому законом порядку судимість за вчинення крадіжки, у період іспитового строку повторно скоїв умисний злочин, пов'язаний з таємним викраденням чужого майна, а саме: 10.03.2019 року приблизно о 12 годині ОСОБА_7 , перебуваючи у гостях в будинку ОСОБА_9 , що знаходиться в АДРЕСА_3 , вирішив здійснити крадіжку грошових коштів. З цією метою, пересвідчившись, що за ним ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу, перебуваючи у кімнаті ОСОБА_9 , ОСОБА_7 умисно, таємно, повторно, з корисливих мотивів, підійшовши до ліжка, викрав з кишені куртки, яка належала потерпілій і знаходилася у кімнаті на ліжку під подушкою, грошові кошти в сумі 8500 (вісім тисяч п'ятсот) гривень, що належали ОСОБА_9 , після чого покинув місце події, а викраденими коштами розпорядився на власний розсуд.
При цьому обвинувачений ОСОБА_7 заподіяв матеріального збитку потерпілій ОСОБА_9 на суму 8500 грн.
Такі дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 2 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно.
Окрім того, відповідно до висновку судово-психіатричного експерта за №97 від 30.09.2019 року, в період часу, до якого відносяться інкриміноване ОСОБА_7 діяння, він: 1) страждав на психічний розлад у вигляді легкої розумової відсталості із поведінковими порушеннями, нез'ясованого ґенезу (F70.89); 2) не міг повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. В теперішній час ОСОБА_7 : 3) страждає на психічний розлад у вигляді легкої розумової відсталості із поведінковими порушеннями, нез'ясованого ґенезу (F70.89); 4) не може повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. 5-6) ОСОБА_7 потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді амбулаторного примусового лікування за подальшим місцем перебування (а.с.125-128).
Відтак, виходячи з аналізу означеного висновку судово-психіатричного експерта, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання обвинуваченого ОСОБА_7 в період часу, до якого відноситься інкриміноване йому діяння, - обмежено осудним, тобто таким, який під час вчинення злочину, через наявний у нього психічний розлад, не був здатний повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. У зв'язку з чим, судом застосовано до ОСОБА_7 примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем відбування покарання.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що її подала
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить апеляційний суд вирок Шаргородського районного суду Вінницької області від 16.12.2019 щодо нього скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що вирок щодо нього ухвалено з врахуванням висновку судово-психіатричного експерта, проте у вироку немає висновку експерта-психолога, оскільки він розуміє те, що скоювати крадіжки не можна, однак він не може себе стримати та повністю визнає свою вину у вчиненні крадіжки у потерпілої ОСОБА_9 , які він всі витратив на власні потреби. Вважає, що під час вчинення крадіжки він не міг керувати своїми діями та за них відповідати. За результатами лікування в Київській обласній психіатричній лікарні йому встановлено діагноз: легка розумова відсталість в стадії вираженої дебільності. Про даний діагноз мала зазначити свідок ОСОБА_10 , в будинку якої мешкав обвинувачений, однак її в судовому засіданні не було допитано та вилучено із зали суду. Таким чином він вважає, що цей недолік як неповноту судового розгляду треба ліквідувати в ході повторного судового розгляду в суді першої інстанції від час якого потрібно призначити комплексну судову психолого-психіатричну експертизу з широким визначенням фактичних даних про його хворобу, поведінку та вивчення додаткових документів. Окрім того вважає, що призначений державою адвокат ОСОБА_11 нічого не робив па його захист.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник адвокат ОСОБА_8 подану обвинуваченим апеляційну скаргу підтримали та наполягали на її задоволенні, посилаючись на викладені у ній доводи.
Прокурор ОСОБА_6 просив апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без задоволення у зв'язку з її необґрунтованістю, а вирок суду першої інстанції без змін.
Потерпіла ОСОБА_12 в судове засідання не з'явилася, не повідомила суд про причини своєї неявки, обвинувачений, його захисник та прокурор не заперечували проти судового розгляду у її відсутність, тому відповідно до вимог ч. 4 ст. 405 КПК України КПК України судовий розгляд відбувся у її відсутність.
В поданих письмових запереченнях на апеляційну скаргу прокурор заперечує проти задоволення апеляційної скарги і просить залишити оскаржуваний вирок щодо ОСОБА_7 без змін.
Мотиви суду
Заслухавши доповідь судді, виступи учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст.94 КПК України; з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Крім того, при призначенні покарання суд повинен суворо дотримуватися вимог ст.65 КК України відносно загальних засад призначення цього покарання у відповідності до положень Загальної частини Кримінального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов'язаний прийняти таке рішення.
Відповідно до ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватись на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Як убачається з оскаржуваного вироку, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини кримінального провадження і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України. Висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення в апеляційній скарзі обвинуваченим фактично не оспорюються.
Виходячи з положень ч. 2 ст. 65 КК України та роз'яснень, що містяться в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов'язані врахувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Як видно з вироку, при призначенні обвинуваченому покарання суд в повній мірі виконав вимоги названого закону, та, вирішуючи питання щодо міри покарання, в повній мірі врахував ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, ставлення до вчиненого злочину та особу винного.
Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з доводами апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 про наявність обґрунтованих підстав для скасування вироку суду першої інстанції та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, оскільки вирок щодо нього ухвалено без висновку експерта-психолога, так як під час вчинення крадіжки він не міг керувати своїми діями та за них відповідати, недолік який треба ліквідувати в ході повторного судового розгляду під час якого потрібно призначити комплексну судову психолого-психіатричну експертизу з широким визначенням фактичних даних про його хворобу, поведінку та вивчення додаткових документів.
Як вбачається зі змісту судового рішення та матеріалів кримінального провадження, стороною захисту під час підготовчого судового засідання та судового розгляду не заявлялися клопотання щодо виклику свідків сторони захисту, витребування речей та документів, приєднання речей та документів в якості доказів сторони захисту з метою обстоювання правової позиції обвинуваченого ОСОБА_7 щодо обставин вчинення крадіжки грошових коштів з будинку потерпілої ОСОБА_9 . Тому суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що стороною обвинувачення поза розумним сумнівом, відповідно до вимог ст.17 КПК України, доведено винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні крадіжки 10.03.2019 року грошових коштів у ОСОБА_9 , повторно, за вчинення якого ОСОБА_7 має нести кримінальну відповідальність за ч.2 ст.185 КК України.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , згідно з вимогами ст.ст.65-67 КК України, судом враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, та вимоги ч.2 ст.50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.
Окрім того, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 судом враховано, що ним вчинено умисний злочин проти власності потерпілої, тоді як однією із основних засад, передбачених ст.41 Конституції України, є право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своє власністю, право приватної власності є непорушним.
Виходячи з норми ст.12 КК України, вчинений ОСОБА_7 злочин, що передбачений ч.2 ст.185 КК України, є злочином середньої тяжкості.
ОСОБА_7 щиро покаявся у скоєному, тому цю обставину судом враховано як пом'якшуючу покарання обвинуваченого ОСОБА_7 .
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , судом не встановлено.
Також судом першої інстанції встановлено, що як вбачається з повідомлення КНП «Шаргородська центральна районна лікарня» від 19.03.2019 року за №482 ОСОБА_7 на диспансерному обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває (а.с.165).
З повідомлення Комунального закладу «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. академіка О.І. Ющенка» від 26.03.2019 року за №20/1464 вбачається, що ОСОБА_7 за даними архіву лікарні, картотеки диспансерного відділення та статистичного відділу станом на 21.03.2019 року не значиться, на обліку не перебуває, однак дана інформація не відображає реальний стан психічного здоров'я особи (а.с.166).
За місцем проживання в с. Будне Шаргородського району ОСОБА_7 . Слободо-Шаргородською сільською радою характеризується, як особа, яка проживає у будинку ОСОБА_13 в АДРЕСА_1 , без реєстрації (а.с.167), не працює, щодо нього скарг від жителів села до сільської ради не надходило (а.с.168).
З характеристики ОСОБА_7 з місця навчання та довідки Буднянської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату Шргородського району Вінницької області від 24.11.2018 року вбачається, що останній був направлений в дану школу, згідно з путівкою №88 від 13.05.2003 року управління освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації, навчався в школі-інтернаті і проявив себе як слабкий до вивчення кожного предмету і байдужий до освоєння навчального матеріалу, схильний до брехні, яку часто використовував при спілкуванні з оточуючими, до виконання громадських доручень відносився добросовісно, але дуже погано орієнтувався в побутових ситуаціях, інколи з однолітками виникали конфлікти, потребує допомоги та контролю з боку дорослих (а.с.73, 74).
Відповідно до абзацу 17 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого.
Як вбачається з досудової доповіді, що складена представником персоналу органу пробації Шаргородського районного сектору з питань пробації філії Державної установи «Центр пробації» у Вінницькій області від 16.04.2019 року, ОСОБА_7 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, судимість не знята та не погашена у передбаченому законом порядку. Власного житла ОСОБА_7 не має, проживає без реєстрації у будинку ОСОБА_14 , що знаходиться на АДРЕСА_1 . З дитинства навчався в Буднянській школі-інтернат, де отримав неповну середню освіту, але він не володіє базовими навичками, не має професійної освіти, має проблему розвитку, що не дає йому змоги оволодіти навчальною програмою; на даний час ніде не працює, проживає за рахунок випадкових заробітків та в певній мірі його утримує ОСОБА_14 ; має бажання працювати, але немає відповідної роботи для нього; має потребу в додаткових коштах на задоволення власних потреб; в дитинстві матір з ним не спілкувалась і не цікавилась його життям, з рідними та близькими на даний час він не спілкується, оскільки не знає їхнього місця перебування, а мати змінила місце проживання та переїхала до Київської області. Спиртні напої обвинувачений ОСОБА_7 не вживає; не підтримує зв'язків із особами, які притягувалися до кримінальної відповідальності; нездатний знаходити шляхи вирішення проблем та легко відступає перед труднощами. За час перебування на обліку у органі апробації у зв'язку із виконанням вироку Шаргородського районного суду від 20.09.2018 року працівниками органу пробації пропонувалася допомога Шаргородського районного центру зайнятості ОСОБА_7 у працевлаштуванні, Шаргородського районного центру соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді у реєстрації місця проживання, вирішення проблеми з житлом, разом з тим ОСОБА_7 повідомив, що не бажає збирати будь-які документи для працевлаштування та вирішення питань з житлом, оскільки бажав, аби цим займався замість нього хтось інший. З ОСОБА_7 проводилися профілактичні бесіди, було складено індивідуальний план роботи з ним (а.с.36-38).
Також, з розділу 3 «Оцінка ризику вчинення повторного кримінального правопорушення» досудової доповіді вбачається, що ризик вчинення ОСОБА_7 повторного кримінального правопорушення високий, ризик небезпеки останнього для суспільства чи окремих осіб визначений як високий (а.с.38).
При цьому, представник органу пробації дійшов такого висновку, посилаючись на те, що ОСОБА_7 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, судимості якого не погашені, на що звертає увагу суду.
З висновку органу пробації про можливість виправлення ОСОБА_7 вбачається, що виправлення останнього можливе в умовах ізоляції від суспільства, зокрема, в умовах позбавлення волі, або в умовах обмеження волі, враховуючи високі ризики вчинення кримінального правопорушення повторно (а.с.38).
Відповідно до ч.1 ст.7 ЗУ «Про пробацію», під час вирішення питання про застосування до особи пробації суд бере до уваги характер вчиненого кримінального правопорушення та соціально-психологічну характеристику особи обвинуваченого або засудженого, яку готує персонал органу пробації або адміністрація установи виконання покарань.
При цьому, судом звернута увага на те, що обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_11 зазначили, що не мають зауважень щодо досудової доповіді.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 зазначене покарання суд першої інстанції правильно та обґрунтовано виходив із того, що воно є достатнім для виправлення обвинуваченого, для запобігання вчиненню ним нових злочинів, таким, що відповідає його особі, справедливим, а також є достатнім для досягнення передбачених ч.2 ст.50 КК України цілей покарання, та відповідає принципу верховенства права.
Згідно із ч.1 ст.63 КК України, покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.
Суд також дійшов вірного висновку про відсутність підстав для застосування вимог ст.69 КК України.
Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги обвинуваченого про те, що встановлений йому діагноз: легка розумова відсталість в стадії вираженої дебільності, мала зазначити свідок ОСОБА_14 , в будинку якої він мешкав, однак її в судовому засіданні не було допитано та вилучено із зали суду.
Як вбачається з і змісту судового рішення та матеріалів кримінального провадження, вказана ОСОБА_7 обставина не в повній мірі відповідає дійсності, оскільки дійсно громадянка ОСОБА_14 в судовому засіданні не допитувалася, так як не є свідком обвинувачення, клопотання про її допит зі сторони захисту до суду не надходило. Крім того, під час судового розгляду досліджувалися письмові документи, які підтверджують наявність у ОСОБА_7 легкої розумової відсталості. Зокрема, судом досліджено акт № 8 обстеження стану ОСОБА_7 як призовника та висновок ЛКК від 21.03.2019. згідно якою останній перебував на стаціонарному обстеженні у відділенні № 17 ВОПНЛ імені академіка ОСОБА_15 з 13.01.2019 по 21.03.2019. яким встановлено, що ОСОБА_7 страждає на легку розумову відсталість. У зв'язку з ним судом було призначено стаціонарну психолого-психіатричну експертизу та відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 97 від 30.09.2019 в період часу, до якого відноситься інкриміноване ОСОБА_7 діяння, він страждав на психічний розлад у вигляді легкої розумової відсталості із поведінковими порушеннями, нез'ясованого генезису (F70.89).
Таким чином, колегія суддів переконана, що у суду було більш ніж достатньо доказів для встановлення дійсного психічного стану обвинуваченого ОСОБА_7 на момент вчинення інкримінованого йому діяння.
Також не може погодитись колегія суддів апеляційного суду з твердженнями ОСОБА_7 про те, що призначений йому державою адвокат ОСОБА_11 нічого не робив па його захист. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, між обвинуваченим ОСОБА_7 та адвокатом ОСОБА_16 укладено угоду про надання правової допомоги № 18 від 22.03.2019. Таким чином надання захисника в порядку безоплатної правової допомоги не відбувалося, та під час судового розгляду саме за клопотанням сторони захисту призначено стаціонарну психолого-психіатричну експертизу щодо встановлення осудності особи на момент вчинення кримінального правопорушення. Враховуючи викладене, апеляційним судом не встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції порушення права обвинуваченого ОСОБА_7 на захист.
Таким чином, під час судового розгляду кримінального провадження відносно ОСОБА_7 судом було досліджено достатньо доказів, які підтверджують винність особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, його особу, психічний стан під час вчинення злочину, пост злочинну поведінку, обставини, які обтяжують та пом'якшують покарання.
У зв'язку із вказаними обставинами судом було призначено стаціонарну психолого-психіатричну експертизу (а.к.п.77-80).
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта за №97 від 30.09.2019 року, в період часу, до якого відносяться інкриміноване ОСОБА_7 діяння, він: 1) страждав на психічний розлад у вигляді легкої розумової відсталості із поведінковими порушеннями, нез'ясованого ґенезу (F70.89); 2) не міг повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. В теперішній час ОСОБА_7 : 3) страждає на психічний розлад у вигляді легкої розумової відсталості із поведінковими порушеннями, нез'ясованого ґенезу (F70.89); 4) не може повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними; 5.6) ОСОБА_7 потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді амбулаторного примусового лікування за подальшим місцем перебування (а.с.125-128).
Відтак, виходячи з аналізу означеного висновку судово-психіатричного експерта, суд дійшов вірного висновку про те, що обвинуваченого ОСОБА_7 слід визнати в період часу, до якого відноситься інкриміноване йому діяння, - обмежено осудним.
Згідно із ч.1 ст.20 КК України, підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.
Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру, що встановлено ч.2 ст.20 КК України.
Згідно із п.п.8, 10 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, чи вчинив обвинувачений кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності; чи слід у випадках, передбачених статтею 96 Кримінального кодексу України, застосувати до обвинуваченого примусове лікування.
Статтями 92, 93, п.1 ч.1 ст.94 КК України встановлено, що примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь. Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб: 1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння; 2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини; 3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання. Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру: 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Статтею 96 КК України встановлено, що примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб. У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах.
Таким чином, судом обґрунтовано обвинуваченого ОСОБА_7 визнано обмежено осудним, то до нього застосовані примусові заходи медичного характеру, оскільки, відповідно до висновку судово-психіатричного експерта за №97 від 30.09.2019 року, він потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді амбулаторного примусового лікування.
При вирішенні питання про те, який вид примусових заходів медичного характеру слід застосувати до обвинуваченого ОСОБА_7 , судом детально враховано вимоги ст.20 та ч.1 ст.94, ст.96 КК України, а також роз'яснення, що містяться в п.п.7, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» від 03.06.2005 року за №7, відповідно до яких до обмежено осудних осіб у разі потреби може застосовуватися лише вид примусових заходів медичного характеру у виді надання в примусовому порядку амбулаторної психіатричної допомоги. Своєрідність зазначеної психіатричної допомоги полягає в тому, що вона надається обмежено осудним особам у примусовому порядку одночасно із відбуванням покарання, призначеного за вироком суду. Якщо покарання пов'язане із позбавленням волі, то здійснення зазначеного примусового заходу медичного характеру покладається на медичну службу кримінально-виконавчих установ.
Окрім того, судом враховано і те, що ОСОБА_7 дане кримінальне правопорушення вчинив у період іспитового строку за вироком Шаргородського районного суду від 20.09.2018, за яким останнього засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з випробуванням та іспитовим строком в 1 рік на підставі ст. 75 КК України та з покладанням обов'язків, передбачених п.п.1,2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Таким чином, на підставі викладеного, з урахуванням усіх обставин справи суд першої інстанції дійшов цілком вірного та обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України та правильно визначив йому вид та розмір покарання у виді позбавлення волі та застосування примусових заходів медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем відбування покарання.
При розгляді даного кримінального провадження колегія суддів також враховує і практику рішень Європейського суду з прав людини. Так, в справі “Скополла проти Італії” від 17.09.2009 року, суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
На думку колегії суддів, у даному випадку саме такий вид та розмір покарання щодо ОСОБА_7 буде пропорційним, тобто необхідним, справедливим та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає, що вирок суду є законним та обґрунтованим, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а тому не вбачає достатніх підстав для його скасування та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, як того просить у своїй скарзі обвинувачений. Окрім того, колегія суддів не вбачає достатніх підстав і для виходу за межі доводів поданої апеляційної скарги.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Шаргородського районного суду Вінницької області від 16 грудня 2019 року відносно ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 185 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Судді
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4