Справа № 127/5819/20
Провадження № 22-ц/801/1167/2020
Категорія: 60
Головуючий у суді 1-ї інстанції Антонюк В. В.
Доповідач:Оніщук В. В.
04 червня 2020 рокуСправа № 127/5819/20м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Судді-доповідача: Оніщука В.В.,
суддів: Копаничук С.Г., Медвецького С.К.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач: ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2020 року, постановлену у складі судді Антонюка В.В., в залі суду,
встановив:
10 березня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися в суд із позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_4 про визнання права власності та витребування майна.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без руху з тих підстав, що позивачами не визначено ціну позову, яка відповідає дійсній вартості майна на момент пред'явлення позову та не сплачено судовий збір у встановленому розмірі.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2020 року матеріали позовної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_4 , про визнання права власності та витребування майна, повернуто позивачам.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачі не виконали вимоги ухвали суду у строк встановлений судом, а саме не сплатили судовий збір в повному обсязі.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивачі подали апеляційну скаргу в якій зазначають, що суд першої інстанції помилково визначив судовий збір у розмірі 19628,99 грн. з кожного із позивачів, при цьому вказаний розмір судового збору не містить розрахунку із якого виходив суд першої інстанції та перевищує гранично допустимий максимальний розмір судового збору, передбачений пп. 1 п.1 ч. 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір».
Також в апеляційній скарзі зазначено, що відповідно до підпункту 3 пункту 12 розділу І Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України доповнено пунктом 3 наступного змісту: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину». Однак суд першої інстанції вищевказані вимоги не врахував та дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу повернути в суд першої інстанції для прийняття рішення про відкриття провадження у справі.
На апеляційну скаргу представником ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подано відзиви, у яких вони з посиланням на безпідставність поданої апеляційної скарги просять залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Апеляційна скарга на підставі ст.369 ЦПК України розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвала суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону не відповідає.
З матеріалів справи видно, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без руху з тих підстав, що позивачами не визначено ціну позову, яка відповідає дійсній вартості майна на момент пред'явлення позову і не сплачено судовий збір у встановленому розмірі та надано позивачам строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення ухвали.
В ухвалі суду зазначено, що кожний із позивачів має сплатити судовий збір у розмірі 19628,99 грн.
Відповідно до ч. 2 статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.
Згідно із ч.1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
В ухвалі Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2020 року не зазначено з якого розрахунку виходив суд першої інстанції визначаючи судовий збір у розмірі 19628,99 грн. для кожного позивача.
Крім цього, відповідно до пп. 1 п. 1 ч. 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом вказаної норми закону для фізичної особи розмір судового збору за подання позову майнового характеру не може перевищувати 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 10135 грн. (5*2027).
Отже, визначення судового збору у розмірі 19628,99 грн. для кожного позивача суперечить пп. 1 п. 1 ч. 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір».
Вказані обставини свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
Крім цього, з матеріалів справи видно, що копію ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2020 року про залишення заяви без руху представник позивачів - адвокат Мунтян Є.В. отримав поштою 07 квітня 2020 року (а.с. 136), тобто для заявників 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви почався 08 квітня 2020 та мав закінчитись 13 квітня 2020 року.
Однак, з 12 березня 2020 року постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 (з наступними змінами) на усій території України установлено карантин, а 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-ІХ), яким розділ ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України доповнено пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину».
Зазначені зміни набули чинності з моменту опублікування Закону № 540-ІХ, тобто з 02 квітня 2020 року.
Отже, встановлений ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2020 року 5-денний процесуальний строк на усунення недоліків позовної заяви не може бути меншим, ніж строк дії карантину, а на період дії карантину обчислення процесуальних строків зупиняється.
У низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
Аналіз змісту положень пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland )), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права та має переслідувати законну мету.
У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Водночас, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Відповідно до положень ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, тому вона підлягає скасуванню на підставі ст. 379 ЦПК України, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2020 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: В.В. Оніщук
Судді: С.Г. Копаничук
С.К. Медвецький