ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
04 червня 2020 року м. Київ № 640/10437/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого господарського суду України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Вищого господарського суду України (надалі по тексту також - відповідач, ВГСУ), в якому просить визнати протиправними дії Вищого господарського суду України, які полягають у нарахуванні та виплаті суддівської винагороди ОСОБА_1 , починаючи з 04 грудня 2018 року, із застосуванням посадового окладу у розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня календарного року; зобов'язати Вищий господарський суд України провести перерахунок та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 , починаючи з 04 грудня 2018 року, із застосуванням посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за спірний період відповідач виплачував суддівську винагороду у розмірі, меншому ніж встановлено Законом України від 07.07.2010 №2453-VІ «Про судоустрій та статус суддів». Позивач посилається на рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-рп/2018 та вказує, що відповідачем протиправно застосовано для обчислення суддівської винагороди розмір прожиткового мінімуму, а не мінімальної заробітної плати, передбаченої законом.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, до матеріалів справи надано відзив, в якому зазначено, що Вищий господарський суд України не має підстав для нарахування і виплати суддівської винагороди у заявленому позивачем розмірі.
Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 є суддею Вищого господарського суду України з 05.01.2011.
Згідно з довідкою ВГСУ від 03.06.2019 №09.01-27/259, суддівська винагорода ОСОБА_1 станом на 04.12.2018 складає 50745,60 грн, в тому числі посадовий оклад 31716,00 грн та доплата за вислугу років, 60% - 19029,60 грн.
Як зазначено у названій довідці посадовий оклад визначено в розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня календарного року з коефіцієнтом 1,2 відповідно до пунктів 3 та 4 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-УІ із урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 та згідно до положень абзацу другого пункту 3 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-УІІІ (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.05.2018 №2415-VIII).
Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Згідно з ч. 1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За п. 22 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Відповідно до п. 23 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI.
Розмір посадового окладу судді визначено в статті 133 Закону № 2453-VI.
За змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Беручи до уваги приписи статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" від 28 лютого 2019 № 2696-VIII, розрахункова величина, яку застосовано відповідачем для нарахування суддівської винагороди позивачу є розміром прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого згаданим Законом з 01 січня 2019 року.
Позивач у позові зазначає, що розмір суддівської винагороди визначено у Законі № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII), який є спеціальним нормативним актом для цих правовідносин, тож застосування положень іншого закону, який до того ж звужує обсяг гарантій суддівської незалежності, є порушенням норм статті 130 Конституції України.
Тобто, позивач вважає, що суддівську винагороду мали б нараховувати з розрахунку мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму.
Верховний Суд раніше висловлював правову позицію у справі, фактичні обставини якої є подібними до обставин цієї справи. Зокрема у справі № 804/3789/17 колегія суддів зазначила, що норма частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону № 2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.
Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, такі як пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, яким установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Отож, у такий спосіб законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі суддів, і водночас передбачив, що «до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року».
Таким чином, законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Таким врегулюванням законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався до такого врегулювання.
Вказана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 24.04.2019 у справі № 812/727/17.
Так, згідно з ч. 3 ст. 133 вказаного Закону (у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018, зазначене положення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат".
В той же час, пункт 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII встановлює, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Вказаний закон набрав чинності 01.01.2017, тобто до ухвалення рішення Конституційним Судом України.
Станом на дату винесення рішення Конституційним Судом України - 04.12.2018 вказаний закон є чинним, не скасований та не визнаний неконституційним.
Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Пункт 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII визначає розрахункову величину для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат - прожитковий мінімум без надання будь-яких привілеїв у такому визначенні будь-яким категоріям працівників, зокрема суддям.
Положення та висновки Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 щодо зниження законодавцем рівня гарантій незалежності судді було надано саме стосовно ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-УІ у редакції Закону України "Про забезпечення права па справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ.
Положення же пункту 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII у вказаному Рішенні Конституційного Суду України на предмет невідповідності його Конституції України не розглядалися, неконституційними не визнані, а отже підлягають застосуванню.
Слід зазначити, що з урахуванням положень ст. 24 Конституції України вибіркове застосування або незастосування до деяких категорій працівників положень п. 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII являє собою різницю у поводженні та суперечить принципу рівності громадян.
Таким чином, суд не бере до уваги посилання позивача на той факт, що положення вказаного закону суперечать Рішенню Конституційного Суду України, оскільки знижує рівень гарантій незалежності судді, а відтак суперечить Конституції України.
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Відтак, визнання неконституційними законів можливо виключно за рішенням Конституційного Суду України.
Таким чином, у зв'язку з набранням чинності Законом № 1774-VІІІ, суддівська винагорода позивача не могла бути розрахована відповідачем виходячи з мінімальної заробітної плати.
Тобто, розмір посадового окладу, та, відповідно, суддівської винагороди діючих суддів визначається з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не від мінімальної заробітної плати, тому відсутні підстави для обчислення розміру суддівської винагороди позивача, виходячи з мінімальної заробітної плати в розмірі, встановленому Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік".
Згідно з частинами 1-3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Приписами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 77, 90, 139, 241 - 246, 255, 293, 296 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Вищий господарський суд України (01016, м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, код ЄДРПОУ 00018738)
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.
Суддя Н.М. Шевченко