ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
03 червня 2020 року м. Київ № 640/24031/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві
про скасування постанов
представники позивача - Головков Є.І.;
сторін: відповідача - Рубан О.Б.,
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивачка або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (адреса: 03148, м. Київ, вул. Гната Юри, буд. 9, ідентифікаційний код - 34999049) (надалі - відповідач або ДВС), у якому позивачка просить суд:
- скасувати постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві Ткачова A.B. від 08 квітня 2016 року у виконавчому провадженні № 50321336 про стягнення виконавчого збору;
- скасувати постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві Ткачова A.B. від 08 квітня 2016 року у виконавчому провадженні № 50321336 про стягнення з боржника витрат пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій;
- скасувати постанову головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Маціборук В.О. від 14 серпня 2016 року про відкриття виконавчого провадженні: № 51803363.
Мотивуючи позовні вимоги позивачка зазначає, що органом державної виконавчої служби протиправно прийнято рішення про стягнення виконавчого збору, про стягнення з боржника витрат пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і про відкриття виконавчого провадження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2020 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі; ухвалено розглядати справу за правилами, передбаченими ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), призначено справу до розгляду у судовому засіданні; поновлено позивачці строк на звернення до суду; витребувано у Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження № 50321336 та № 51803363.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.02.2020 витребувано повторно у Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві належним чином завірені копії матеріалів виконавчих проваджень № 50321336 та № 51803363.
Поряд з цим 19.03.2020, 14.04.2020 та 20.05.2020 розгляд справи відкладався.
В судовому засіданні 03.06.2020 представник позивачки підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов.
Представники відповідача проти позову заперечив. Зокрема акцентував необґрунтованість позову.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
29.02.2016 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві Ткачовим А.В. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 50321336, згідно виконавчого листа № 2/759/4467/14, виданого 17.04.2015 Святошинським районним судом міста Києва. Згідно мотивувальної частини постанови, стягувачем є ПАТ «ВТБ Банк», а боржником - ОСОБА_1
08.04.2016 вказаним державним виконавцем прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 213 690,12 грн. (в рішенні альтернативно - Постанова-1).
Цього ж дня державним виконавцем Ткачовим А.В. винесено постанову про стягнення з боржника витрат пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій (нижче - Постанова-2).
14.08.2016 головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Маціборук В.О. відкрито виконавче провадження з виконання постанови про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 213 690,12 грн., про що винесено постанову ВП № 51803363 (скорочено - Постанова-3, разом - Постанови або Спірні постанови або Оскаржувані постанови).
Як відмічає позивачка, ДВС не надіслано боржникові копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 29.02.2016. Так не маючи будь-якого підтвердження отримання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження, державним виконавцем Ткачовим А.В. винесені Постанови 1 та 2, які, в свою чергу, також не отримано ОСОБА_1 .
Позивачка вказує, що ДВС не було вчинено дій, які б були спрямовані на реальне виконання судового рішення.
Вважаючи, що Постанови не відповідають приписам Закону України «Про виконавче провадження», ОСОБА_1 подала на розгляд судом відповідний позов.
Відповідач відзиву на позовну заяву до суду не надав.
Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Кримінальним кодексом України, Законом України «Про виконавче провадження» (в тексті - Закон), «Інструкцією з організації примусового виконання рішень», та іншими нормативно-правовими актами (по рішенню - Інструкція) (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За ст.ст. 1, 17, 18, 25 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті. У виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
З наведених положень Закону випливає про: визначення питань, що стосуються загальних засад виконавчого провадження; рішення, що підлягають примусовому виконанню; вимоги до виконавчого документа.
Як видно з матеріалів справи, 29.02.2016 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві Ткачовим А.В. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 50321336.
Частиною першою та другою статті 25 Закону передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
За ч. 1 ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження», копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З приписів статей 25 та 31 Закону, в їх сукупності, слідує два правила надсилання сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження копій постанов державного виконавця та інших документів виконавчого провадження. За правилом першим, копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією. Правилом другим встановлено, що постанова про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, надсилаються адресатам рекомендованим листом з повідомленням про вручення. При цьому поряд з необхідністю надсилання, зокрема, постанов про відкриття виконавчого провадження, необхідним є встановлення обставин отримання постанови про відкриття виконавчого провадження боржником, оскільки у разі ненадання останнім документального підтвердження виконання рішення самостійно, розпочинається примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених Законом.
Матеріали справи свідчать про скерування ДВС 29.02.2016 до направлення на адресу ОСОБА_1 постанови про відкриття виконавчого провадження від 29.02.2016, що убачається із супровідного листа № 748/13.
Водночас доказів отримання боржником означеної постанови до суду не представлено.
За таких обставин судом визнаються, як доведені, твердження позивачки щодо обставин неотримання нею постанови про відкриття виконавчого провадження від 29.02.2016, в якій останній запропоновано самостійно виконати рішення у строк до 7 днів.
08.04.2016 державним виконавцем прийнято Постанови 1 та 2. Зі змісту вказаних постанов випливає про невиконання ОСОБА_1 рішень в самостійному/добровільному порядку, а тому наявні підстави для стягнення з боржника виконавчого збору та витрат повязнаих з організацією та проведенням виконавчих дій.
14.08.2016 головним державним виконавцем Маціборук В.О. відкрито виконавче провадження з виконання Постанови-1, про що винесено Постанову-3.
Доказів отримання позивачкою відзначених рішень матеріали справи не містять.
За таких обставин, зважаючи, що оскільки доказів отримання ОСОБА_1 постанови про відкриття виконавчого провадження від 29.02.2016 до суду не подано, наявними є правові підстави для скасування Спірних постанов 1 та 2, позаяк необґрунтованими є викладені ДВС в цих рішеннях позиції про невиконання боржником запропонованого ДВС строку для самостійного виконання рішення у семиденний термін починаючи з 29.02.2016, що, в свою чергу, також свідчить про протиправність зауважених постанов.
За приміченого висновку суд вважає, що так як прийняття Постанов 1 і 2 відбулося в розріз приписів Закону, дане обумовлює неправомірність Постанови-3, яка, як наслідок, підлягає скасуванню.
Окремо суд примічає, що виходячи з приписів Закону, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам пособі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання.
Відмічений правовий висновок зроблено Верховним Судом України у справі 6-785цс15.
В цьому контексті слід зазначити, що матеріали виконавчого провадження № 50321336 не містять належних та достатніх доказів того, що державним виконавцем вчинялись дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», які б були спрямовані на реальне виконання судового рішення. Так окрім винесення постанови про арешт майна боржника від 09.03.2016, жодних інших дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду, державним виконавцем у межах наведеного виконавчого провадження здійснено не було.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо судових витрат у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, як то відповідача у справі.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві Ткачова A.B. від 08 квітня 2016 року у виконавчому провадженні № 50321336 про стягнення виконавчого збору.
3. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві Ткачова A.B. від 08 квітня 2016 року у виконавчому провадженні № 50321336 про стягнення з боржника витрат пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.
4. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Маціборук В.О. від 14 серпня 2016 року про відкриття виконавчого провадження № 51803363.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (адреса: 03148, м. Київ, вул. Гната Юри, буд. 9, ідентифікаційний код - 34999049) понесені ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 305,20 грн. (дві тисячі триста п'ять гривень 20 копійок).
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя К.С. Пащенко