1/895
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
03 червня 2020 року м. Київ № 640/6895/20
Окружний адміністративний суду м. Києва у складі судді Клочкової Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплатити позивачу соціальну допомогу (пенсію) за лютий 2020 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити заборгованість пенсії за лютий 2020 року в сумі 2 987,34 грн;
- відшкодувати моральну шкоду у розмірі однієї пенсії в сумі 2 987,34 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є отримувачем пенсії за вислугою років. До січня 2020 року пенсійна справа позивача перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у місті Вінниця. З 24.01.2020 пенсійна справа позивача перебуває в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві. З лютого 2020 року Головне управління нарахувало пенсійне забезпечення та перерахувало до виплати належну суму пенсії, однак відмовило позивачу в виплаті заборгованості за лютий 2020 року з тих підстав, що кошти будуть нараховані тільки після прийняття та затвердження відповідного порядку. Позивач вважає що призупинення виплати пенсії відповідачем є порушенням гарантованого Конституцією України права на соціальний захист, яке включає, зокрема, право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової працездатності, а також в старості та в інших випадках, передбачених законом. Також, позивач зазначає, що не виплата пенсії лише за ознакою, що він є внутрішньо переміщеною особою є дискримінація, щодо нього як людини у зв'язку з чим він просить стягнути з пенсійного органу коштів на відшкодування шкоди, заподіяною у зв'язку з протиправними рішеннями, діями та бездіяльністю.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві було повідомлено позивача, що його забезпечено пенсією лише по 31.01.2020. При цьому, кошти які були не виплачені позивачу за лютий 2020 року обліковуються в пенсійному органі та будуть виплачені на умовах окремого порядку, який буде визначено Кабінетом Міністрів України. Вини пенсійного органу, в тому, що Кабінет Міністрів України не було прийнято законодавчого акту щодо врегулювання виплати заборгованості по пенсії позивача немає.
З урахуванням викладеного, відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадження) без повідомлення сторін.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , мешкав у місті Вінниця, як внутрішньо переміщена особа, та перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у місті Вінниці, як отримувач пенсії за вислугою років.
З грудня 2019 року мешкає, як внутрішньо переміщена особа, у м. Києві, що підтверджується довідкою, виданою управлінням праці та соціального захисту населення у м. Києві від 24.12.2019 № 3004-5000250311.
28.12.2019 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного Фонду України у місті Києві з приводу запиту пенсійної справи до управління Пенсійного Фонду України у місті Вінниці.
24.01.2020 Головним управлінням Пенсійного Фонду України у місті Києві позивача було взято на облік. Проте, за лютий 2020 року пенсія позивачу виплачена не була.
03.02.2020 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного Фонду України у місті Києві зі скаргою про порушення управлінням конституційних прав на отримання соціальної допомоги (пенсії).
У відповіді Головного управління Пенсійного Фонду України у місті Києві на скаргу № Б/Н від 04.03.2020 року зазначено, що відповідно до абзацу 20 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 637 суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (пункт 15 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Порядок призначення (відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335).
Вважаючи, що відповідачем було протиправно відмовлено у виплаті позивачу соціальної допомоги (пенсії) за лютий 2020 року, позивач звернулась до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Згідно зі статтею 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії виплачуються за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.
Суд звертає увагу, що 22.11.2014 набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII, який згідно його преамбули відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» вбачається, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
З матеріалів справи вбачається, що з грудня 2019 року позивач мешкає, як внутрішньо переміщена особа у місті Києві, що підтверджується довідкою, виданою управлінням праці та соціального захисту населення у місті Києві від 24.12.2019 № 3004-5000250311 (а.с. 6).
Згідно статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» вбачається, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 за №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509.
Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 за № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» було затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (у подальшому Порядок № 365), який визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 365 соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 15 Порядку № 365 орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відмовляючи у виплаті пенсії відповідач посилається на той факт, що сума виплати за минулий період обліковуються в управлінні пенсійного фонду, однак, будуть виплачені лише на умовах окремого порядку.
Суд в свою чергу звертає увагу, що на момент розгляду даної справи відповідний окремий порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі за минулий час Кабінетом Міністрів України визначено не було.
При цьому, суд зауважує, що відсутність відповідного нормативно-правового документу, що визначає механізм реалізації права на отримання невиплаченої суми пенсії за минулий період не може бути визнано обґрунтованою підставою для позбавлення особи такого права.
Так, право позивача на отримання пенсії за минулий період чітко закріплено у статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з якою частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Таким чином, посилання відповідача на те, що пенсія позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, який буде визначено Кабінетом Міністрів України, не можуть братися судом до уваги, оскільки вони прямо суперечать нормам чинного законодавства, а саме статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що свідчить в свою чергу про застосування до позивача, як до внутрішньо переміщеної особи, дискримінаційного підходу, порівняно з іншими пенсіонерами, в той час, коли є наявний єдиний механізм виплати пенсій громадянам України за минулий час згідно діючого законодавства.
Пунктом 2 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено, що дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Відповідно до пункту 3 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» вбачається, що непряма дискримінація - це ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Згідно пункту 6 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація - це ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Відповідно до статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Суд звертає увагу, що Україна, як правова держава гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі, і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.
Таким чином, оскільки, станом на час розгляду та вирішення даної справи органом Пенсійного фонду не надано доказів здійснення виплати заборгованості зі сплати пенсії за період її несплати у зв'язку з призупиненням та факти такого призупинення виплати пенсії не були спростовані відповідачем, суд приходить до висновку, що в даному випадку, уповноважений орган своїми діями порушив гарантовані державою соціальні права позивача, які на переконання суду підлягають поновленню.
Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Пічкур проти України» зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що низка Рішень Європейського суду з прав людини вказують на недопустимість припинення виплати призначеної пенсії, як законного майна, зокрема, це Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014, Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14.10.2010.
Відповідно до змісту статей 113, 116, 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
За змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати акти, які підміняють або суперечать законам України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у зразковій адміністративній справі № 805/402/18 зазначила, що прийняття законодавцем Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивачка, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України зазначені висновки мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Судом у свою чергу було встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки від має вищу юридичну силу.
Таким чином, виходячи з аналізу вищевикладеного, суд приходить до висновку, що до спірних правовідносин слід застосовувати саме норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо виплати пенсії пенсіонерам, який має вищу юридичну силу.
В контексті наведеного суд звертає увагу на те, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Судом встановлено, що позивачу було відмовлено у виплаті соціальної допомоги (пенсії) за лютий 2020 року.
Дані обставини сторонами не заперечуються, а тому, у відповідності до частини 1 статті 78 КАС України, останні доказуванню не підлягають.
Таким чином, виходячи з аналізу вищевикладеного, суд приходить до висновку, що відмова відповідача, що полягала у не виплаті пенсії ОСОБА_1 за лютий 2020 року є протиправною, та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Отже, для відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії, відповідача слід зобов'язати здійснити позивачу виплату пенсії за вказаний вище період.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, яку він оцінює у розмірі однієї пенсії в сумі 2 987, 34 грн, суд виходить з наступного.
За приписами пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.
Суд у звою чергу звертає увагу, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Таким чином, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 825/1030/17.
У позовній заяві позивач зазначає, що пенсія є його основним джерелом доходу, що забезпечує його існування. Дії відповідача, які пов'язані з невиплатою позивачу пенсії нанесли моральної шкоди, яка виявилась в порушенні звичного образу життя, погіршення здоров'я та душевних страждань.
В обґрунтування вищевказаних доводів позивач зазначає, що у зв'язку з тим, що пенсія є його основним джерелом доходу він був змушений здати свій ноутбук до ломбарду для того, щоб мати можливість сплатити за найм житла, комунальні послуги, придбати ліки для продовження лікування, їжу та засоби індивідуальної гігієни.
На підтвердження вищевказаного, позивачем було надано суду копію заставного білету № 16-000018345 .
Також, позивач в обґрунтування вимог щодо стягнення моральної шкоди зазначає, що 07.02.2020 після повідомлення, що пенсія за лютий 2020 року йому не буде виплачена, був здійснений виклик бригади швидкої допомоги та встановлено діагноз: кризовий перебіг гіпертонічної хвороби.
На підтвердження вищевикладеного, позивачем було надано до суду копію відповіді КНП «Центр екстренної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» від 14.02.2020 № 371/5 та карта виїзду швидкої медичної допомоги за формою 110/0.
Таким чином, виходячи з аналізу вищевикладеного та враховуючи той факт, що позивач повністю навів причинний зв'язок між діями відповідача та завданою йому моральною та матеріальної шкодою, що в свою чергу повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, суд приходить до висновку, що вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 987, 34 грн., підлягає задоволенню.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності своїх дій та бездіяльності щодо невиплати позивачу пенсії.
За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Беручи до уваги положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.
Керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо виплатити позивачу соціальну допомогу (пенсію) за лютий 2020 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) соціальну допомогу (пенсію) за лютий 2020 року у розмірі 2987,34 грн. (дві тисячі дев'ятсот вісімдесят сім гривень 34 коп).
4. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) моральну шкоду у розмірі 2 987,34 грн. (дві тисячі дев'ятсот вісімдесят сім гривень 34 коп).
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 грн. (вісімсот сорок гривень) 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова