ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
03 червня 2020 року м. Київ № 640/12127/19
Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу, -
Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Відділу примусового Виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, в якому просить суд скасувати постанову ВП №58365463 від 21.06.2019 року про накладення штрафу на ГУ ДФС у м. Києві у розмірі 5 100, 00 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що вважає оскаржувану постанову такою, що винесена помилково, оскільки позивачем вживались заходи, направленні на виконання рішення суду, проте органом казначейства безпосередньо перерахувати кошти не було можливим, що не може свідчити про бездіяльність позивача та невиконання вимог державного виконавця, а тому підстав для винесення постанови та накладення штрафу на позивача відсутні.
Ухвалою суду від 22 липня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що в зв'язку із невиконанням позивачем рішення суду станом на 21.06.2019 року, відповідач правомірно виніс постанову від 21.06.2019 року про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн., а тому підстави для її скасування відсутні. Просив у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши подані документи і матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, 13.02.2019 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по справі №826/3141/18.
З метою виконання вимоги державного виконавця ГУ ДФС у м. Києві було направлено листа №5372/9/26-15-07-05-14 від 27.02.2019 року, в якому державного виконавця було повідомлено, що ГУ ДФС у м. Києві 28.12.2018 року до Окружного адміністративного суду м. Києва подано заяву про роз'яснення судового рішення.
Однак, станом на 20.02.2019 року ухвала суду про розгляд заяви про роз'яснення судового рішення до позивача не надходила.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.03.2019 року №826/3141/18 відмовлено у роз'ясненні судового рішення.
11.03.2019 року державним виконавцем було направлено вимогу боржнику про негайне виконання судового рішення.
З метою виконання рішення суду ГУ ДФС у м. Києві направлено лист до Офісу ВПП №14160/7/26-15-07-05-13 щодо сприяння у вжитті дій, направлених на виконання судового рішення.
Позивач листом від 15.04.2019 року за №9552/9/26-15-07-05-15 повідомлено державного виконавця про направлення такого листа до Офісу ВПП.
Офіс ВПП листом від 13636/7/28-10-07-03-18 від 07.05.2019 року повідомив, що виконання рішення суду необхідно здійснювати з врахуванням листа ДФС України від 17.08.17 №22022/7/99-07-02-03-17.
04.06.2019 року ГУ ДФС у м. Києві листом №14444/9/26-15-07-05-14 повідомлено державного виконавця, що 28.05.2019 року ним сформовано висновки про повернення коштів стягувачу та передано їх до ГУ ДКСУ у м. Києва.
Проте, ГУ ДКСУ у м. Києві листом від 06.06.2019 року №05-08/4086 було повернуто без виконання висновки, оскільки не встановлено перевіркою факту зарахування коштів та у висновках відсутні дати і номера платіжних доручень зарахування коштів.
10.06.2019 року відповідачем було направлено вимогу боржнику про надання копій документів щодо підтвердження сформованих висновків.
ГУ ДФС у м. Києві, на виконання вказаної вимоги, направило відповідачу листа №16284/9/26-15-07-05-14 від 21.06.2019 року, яким надало відповідь.
Незважаючи на це, 21.06.2019 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Амборським А.В було винесено постанову №ВП 58365463 про накладення штрафу на ГУ ДФС у м Києві у розмірі 5100,00 грн.
Незгода позивача із винесеною постановою зумовила його звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VІІІ відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною 1 статті 5 Закону № 1404-VІІІ визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Частиною 1 статті 26 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону:
1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення;
2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді;
3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом;
4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом;
5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Частиною 6 статті 26 цього Закону за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, встановлений статтею 63 Закону № 1404-VІІІ.
Згідно з частиною 1 статті 63 Закону № 1404-VІІІ за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 63 Закону № 1404-VІІІ).
З аналізу викладеного вбачається, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин, тобто коли боржник мав реальну можливість, виконати судове рішення, проте не зробив цього.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року № 522/6739/17.
Судом встановлено, що з метою виконання вимог державного виконавця контролюючим органом постійно вживались заходи, направлені на виконання судового рішення.
На думку суду, неможливість ідентифікувати кошти платника податків органом казначейства, що стали причиною повернення висновків, сформованих позивачем, не може свідчити про бездіяльність ГУ ДФС у м. Києві щодо виконання рішення суду.
Відповідно до рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 826/3141/18, позивача було зобов'язано подати висновок до органу казначейства про перенесення сум надмірно сплачених грошових зобов'язань з податку на прибуток філіями на інтегровану картку ПАТ «Українська автомобільна корпорація», що і було вчинено позивачем та повідомлено про це державного виконавця листом від 04.06.19 №14444/9/26-15-07-05-14, а саме, що 28.05.2019 року позивачем було сформовано висновки про повернення коштів та передано до ГУ ДКСУ у м. Києва.
Тому, суд вважає, що постанова державного виконавця від 21.06.2019 року є такою, що винесена безпідставно, оскільки ГУ ДФС у м. Києві виконано вимоги державного виконавця та рішення суду про, що свідчать висновки від 28.05.2019 року, направлені до органу казначейства.
Суд вважає, що неможливість органом казначейства безпосередньо перерахувати кошти за висновками позивача платнику податків не може свідчить про бездіяльність контролюючого органу та невиконання вимог державного виконавця.
Державний виконавець при виконання своїх функцій керується Законом України «Про виконавче провадження» №1404-УІІІ від 02.06.16 (із змінами і доповненнями).
Таким чином, на день винесення оскаржуваної постанови, у державного виконавця була наявна інформація, що ГУ ДФС у м. Києві виконано вимоги державного виконавця та суду в повному обсязі, а тому підстав для винесення постанови про накладення штрафу були відсутні.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. 139 КАС України, встановлено відсутність судових витрат, які підлягають стягненню на користь позивача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) задовольнити повністю;
2. Скасувати постанову ВП №58365463 від 21.06.2019 року про накладення штрафу на ГУ ДФС у м. Києві у розмірі 5 100, 00 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому частиною першою статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому статтями 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону №2147-VIII).
Суддя Н.Г. Вєкуа