ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
03 червня 2020 року м. Київ № 640/1302/20
Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної України про визнання протиправними та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди -
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з позовом до Апарату Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5, код ЄДРПОУ 20064120), в якому просить суд:
-визнати протиправним та скасувати Розпорядження №2558-п від 19 грудня 2019 року керівника Апарату Верховної Ради України Штучного В'ячеслава Васильовича про звільнення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 );
- поновити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на посаді заступника керівника Секретаріату Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики в Апараті Верховної Ради України (ЄДРПОУ 20064120);
- стягнути з Апарату Верховної Ради України (ЄДРПОУ 20064120) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 37005 (тридцять сім тисяч п'ять) грн 00 коп;
- стягнути з Апарату Верховної Ради України (ЄДРПОУ 20064120) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) моральну шкоду в розмірі 80 700 грн (вісімдсят тисяч сімсот) грн 90 коп.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що оскаржуване розпорядження про її звільнення не відповідає законодавчим підставам припинення державної служби, вважає своє звільнення незаконним, в зв'язку і порушенням встановлених трудовим законодавством гарантій для працівників та порушенням порядку звільнення.
Ухвалою суду від 23 січня 2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що позивача було звільнено із дотриманням порядку, встановленого трудовим законодавством та відповідно до вимог Закону України «Про державну службу», а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
В судовому засіданні 14.05.2020 року суд перейшов до розгляду справи у письмовому провадженні.
Розглянувши наявні документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Згідно Розпорядження Голови Верховної Ради України "Про призначення ОСОБА_1 на посаду заступника завідувача секретаріату" від 15 вересня 2015 року № 124 позивача було призначено на посаду заступника завідувача (керівника) секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики порядком переведення з Міністерства фінансів У країни за погодженням між керівниками організацій.
19 грудня 2019 року Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України "Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника секретаріату" від 19 грудня 2019 року № 3558-к за пунктом 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу", пункту 1 статті 40, статті 44 Кодексу законів про працю України, у зв'язку з реорганізацією секретаріату Комітету Верховної України з питань податкової та митної політики на підставі Розпорядження заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 19 вересня 2019 року №2270-к "Про затвердження структури та штатної чисельності секретаріатів Комітетів Верховної Ради України дев'ятого скликання", позивача було звільнено із займаної посади.
Незгода позивача із прийнятим рішенням зумовила її звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом, при вирішенні якого суд входить із наступного.
Згідно частини першої та другої статті 1 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII державна служба - це публічна служба, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань та функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримання принципів державної служби.
В пункті 3, 7 статті 2 цього Закону наведені терміни, які вживаються в такому значенні, зокрема: керівник державної служби в державному органі (далі- керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов'язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі; суб'єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноважень від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 17 Закону України "Про державну службу" повноваження керівника державної служби здійснюють у державних органах, посади керівників яких належать до посад державної служби - керівник відповідного органу.
Керівник державної служби призначає громадян України, які пройшли конкурсний відбір, на посади державної служби категорії "Б" і "В", звільняє з таких посад, відповідно до цього Закону (пункт 4 частини 2 статті 17 зазначеного Закону).
Пунктом 2 частини другої статті 31 Закону України "Про державну службу" встановлено, що прийняття рішення про призначення на посади державної служби категорії "Б", які здійснюють повноваження керівників державної служби в державних органах, - суб'єктом призначення, визначених законом.
Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України «Про затвердження структури та штатної чисельності секретаріатів комітетів Верховної Ради України дев'ятого скликання» від 19 вересня 2019 року №2270-к, відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України дев'ятого скликання» від 29 серпня 2019 року №19-ІХ було затверджено структуру секретаріатів, зокрема, утворено Комітет Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби є, зокрема, реорганізація державного органу.
Стаття 40 Кодексу Законів про працю України передбачає розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору, укладеного на невизначений строк у випадку змін в організації виробництва і праці
Так, 23 вересня 2019 року позивач була попереджена про звільнення з посади, відповідно до ч.3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України через два місяці від дня цього попередження.
Про ознайомлення позивача із даним попередженням свідчить її особистий підпис під ним.
Відповідно до вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України при вивільненні працівника за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу роботодавець пропонує йому всі наявні вакантні посади, які той може обіймати, і не лише за місцем його роботи в первинному структурному підрозділі.
На виконання вказаних вимог закону, позивачу було запропоновано іншу роботу в Апараті Верховної Ради України, а саме - вакантні посади головного консультанта секретаріату Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики; посада головного консультанта секретаріату Комітету з питань транспорту та інфраструктури, а також інші посади, згідно переліку вакантних посад в Апараті Верховної Ради України.
Проте, 03.12.2019 року від запропонованих пропозицій позивач відмовилась, вчинивши особистий підпис під такою пропозицією.
Суд звертає увагу, що до Апарату Верховної Ради України подання комітету щодо призначення позивача не надходило, а тому їй було запропоновано наявні вакантні посади, про що зазначено у листі від 02 грудня 2019 року №20-045/3579 та від 16 грудня 2019 року №20-15/3717, копії яких наявні в матеріалах справи.
Позивач вважає, що вона, як більш кваліфікований працівник мала переваги на заняття посади заступника керівника секретаріату Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики.
Проте, суд зауважує, що аналіз законодавства про працю, зокрема, стосовно державного службовця, ніяких переваг на працевлаштування, переведення на іншу роботу в разі їх звільнення за п.1 ст. 40 Кодексу Законів про працю не встановлює, оскільки переважне право на залишення на роботі не тотожнє переважному праву на працевлаштування на нову посаду.
Суд звертає увагу, що позивач була звільнена лише після того, як відмовилась від посад, які були їй запропоновані відповідачем, згідно листа від 02.12.2019 та 16.12.2019 року.
Крім того, суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що при винесенні оскаржуваного розпорядження №2558-п від 19 грудня 2019 року відповідач вийшов за межі своїх повноважень, в зв'язку із чим, на думку позивача, при її звільненні була порушена процедура.
Так, Комітетом з питань Регламенту, депутатської етики та роботи Верховної Ради України були надані роз'яснення про застосування окремих положень Закону України «Про комітети Верховної Ради України» щодо питання призначення на посади та звільнення з посад працівників секретаріатів комітетів Верховної Ради України, ухвалене на засіданні Комітету 4 грудня 2019 року (протокол № 17).
Як зазначено у даних роз'ясненнях, до Комітету звернувся Керівник Апарату Верховної Ради України Штучний В.В. з листом від 27 листопада 2019 року № 20-45/3520 (229607) в якому зазначалось, що відповідно до статті 55 Закону України «Про комітети Верховної Ради України» працівники секретаріату комітету (в тому числі керівник секретаріату та його заступники) призначаються на посаду та звільняються з посади за поданням комітетів. Згідно із статтею 5 зазначеного Закону кількість комітетів, їх назви та предмети відання можуть бути змінені за рішенням Верховної Ради України нового скликання до вирішення питання про формування персонального складу комітетів.
У зв'язку з цим, Керівник Апарату Верховної Ради України просив надати роз'яснення «…на підставі подання якого комітету Керівник Апарату Верховної Ради України може видати розпорядження про звільнення працівників секретаріатів, що зазнали організаційних змін у зв'язку із утворенням комітетів Верховної Ради України дев'ятого скликання та зміною кількості комітетів і чисельності працівників їх секретаріатів».
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 13, частини першої статті 17, частини третьої статті 21, статті 24 Закону України «Про комітети Верховної Ради України», Постанови Верховної Ради України «Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України дев'ятого скликання» від 29.08.2019 №19 - IX в порядку аналізу практики застосування державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами Конституції та законів України з питань, віднесених до предмета відання, Комітет має право надавати роз'яснення щодо застосування положень законів України.
Правовий статус секретаріатів комітетів Верховної Ради України (далі - секретаріатів комітетів) визначено Законом України «Про комітети Верховної Ради України» (у статті 54), а права, обов'язки працівників секретаріатів комітетів, відповідно до положень статті 56 цього Закону, визначаються Законом України «Про комітети Верховної Ради України», Законом України «Про державну службу» та іншими законами України.
Із набранням чинності Законом України від 19.09.2019 № 117-ІХ, яким внесено зміни до Закону України «Про державну службу», передбачено, що особливості вступу, проходження та припинення державної служби, зокрема, в Апараті Верховної Ради України, регулюються Законом України «Про державну службу» з урахуванням особливостей, визначених спеціальним законодавством у відповідній сфері.
Спеціального закону, що визначав би особливості проходження державної служби в Апараті Верховної Ради України наразі не існує. Водночас, єдиним актом законодавства, що стосується питань організації роботи органів Верховної Ради України та частково визначає правовий статус окремих державних службовців Апарату Верховної Ради України - працівників секретаріатів комітетів, є Закон України «Про комітети Верховної Ради України» (далі - Закон).
Відповідно до положень частин першої та другої статті 54 Закону секретаріат комітету є структурним підрозділом Апарату Верховної Ради України, який підпорядковується комітету і Керівнику Апарату Верховної Ради України.
Секретаріати комітетів здійснюють організаційно-інформаційне, консультативно-правове, методичне забезпечення діяльності комітетів, організацію проведення засідань комітетів, слухань у комітетах, роботи підкомітетів комітетів та діяльності членів комітету, що пов'язана з вирішенням питань, віднесених до предметів відання комітетів.
Структура і чисельність працівників секретаріатів комітетів за поданням комітетів установлюються розпорядженням Голови Верховної Ради України в межах затвердженої Верховною Ради України чисельності Апарату Верховної Ради України (частина третя статті 54 Закону).
Положеннями частини шостої цієї ж статті Закону передбачено, що у разі ліквідації комітету працівникам секретаріату цього комітету надаються гарантії, передбачені законом, припинення повноважень народних депутатів України - членів комітетів у зв'язку із закінченням терміну повноважень Верховної Ради України не є підставою для розірвання трудових договорів з працівниками секретаріатів комітетів (частина сьома), а також зміна голови комітету або складу комітету не може бути підставою для звільнення керівника секретаріату комітету, його заступника (заступників), інших працівників секретаріату комітету (частина восьма).
Відповідно до положень статті 55 Закону секретаріати комітетів очолюють керівники секретаріатів, які призначаються на посаду та звільняються з посади розпорядженням Голови Верховної Ради України за поданням комітетів та за погодженням з Керівником Апарату Верховної Ради України. Керівник секретаріату комітету має заступника (заступників), які призначаються на посаду та звільняються з посади розпорядженням Голови Верховної Ради України за поданням комітету та за погодженням з Керівником Апарату Верховної Ради України. Керівники відділів та служб (у разі їх утворення), інші працівники секретаріату комітету призначаються на посади та звільняються з посад Керівником Апарату Верховної Ради України за поданням комітету. Пропозиції щодо кандидатур працівників секретаріату комітету вносяться керівником секретаріату комітету на розгляд комітету з дотриманням вимог Закону України «Про державну службу» (частина п'ята статті 55 Закону).
Положеннями частини одинадцятої статті 91 Закону України «Про державну службу» визначено, що особливості вступу, проходження та припинення державної служби, зокрема, в Апараті Верховної Ради України, регулюються зазначеним Законом України з урахуванням особливостей, визначених спеціальним законодавством у відповідній сфері.
З огляду на зазначене, правове регулювання трудових прав працівників секретаріатів комітетів спеціальними нормами Закону враховує додаткові фактори строковості повноважень Верховної Ради України, її органів, специфіку роботи секретаріатів комітетів, в частині їх підпорядкованості і Апарату Верховної Ради України, і комітетам Верховної Ради України, є відмінним, порівняно з тим регулюванням (загальними нормами законодавства про державну службу), що мають інші працівники Апарату Верховної Ради України.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону Верховна Рада України затверджує кількість комітетів, їх назви та предмети відання. Кількість комітетів, їх назви та предмети відання можуть бути змінені за рішенням Верховної Ради України нового скликання до вирішення питання про формування персонального складу комітетів Верховної Ради України.
Постановою Верховної Ради України «Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України дев'ятого скликання» від 29 серпня 2019 року № 19-IХ, утворено 23 комітети Верховної Ради України дев'ятого скликання, визначено їх кількісний склад та затверджено предмети їх відання. Відтак, у дев'ятому скликанні Верховної Ради України було зменшено кількість комітетів Верховної Ради України та не утворено Спеціальну контрольну комісію Верховної Ради України з питань приватизації.
У зв'язку із утворенням відповідно до зазначеної Постанови Верховної Ради України комітетів Верховної Ради України 19 вересня 2019 року розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 2270-к «Про затвердження структури та штатної чисельності секретаріатів комітетів Верховної Ради України дев'ятого скликання», зокрема, перейменовано 17 секретаріатів комітетів, утворено - 5, ліквідовано - 2, а також затверджено структуру та штатну чисельність секретаріатів комітетів у кількості 350 штатних одиниць.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Враховуючи зазначене, а також те, що відповідно до положень частини першої статті 5 Закону, Верховною Радою України дев'ятого скликання утворено меншу кількість комітетів Верховної Ради України, змінено їх назви та питання предметів відання, з яких секретаріати комітетів мають здійснювати відповідне супроводження для забезпеченні здійснення комітетами Верховної Ради України законопроектної, організаційної та контрольної функцій, змінено також назви, підпорядкування та чисельність працівників секретаріатів комітетів Верховної Ради України, як структурних підрозділів Апарату Верховної Ради України, які, відповідно до положень статті 54 Закону, підпорядковуються комітетам і Керівнику Апарату Верховної Ради України.
Таким чином, системний аналіз положень законів України «Про державну службу» та «Про комітети Верховної Ради України», з огляду на особливості вступу, проходження та припинення державної служби в Апараті Верховної Ради України, що регулюються Законом України «Про державну службу» (зокрема, статті 17, 31, 41, 87, 91) з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про комітети Верховної Ради України» (зокрема, статті 5, 54, 55), дає підстави вважати, що:
- при звільненні працівників секретаріатів комітетів, у разі ліквідації секретаріатів комітетів, мають бути враховані положення частини шостої статті 54 Закону України «Про комітети Верховної Ради України», тобто працівникам секретаріатів цих комітетів надаються гарантії, передбачені законом;
- про призначення на посади та про звільнення з посад працівників секретаріатів комітетів, які зазнали організаційних змін, зокрема, у випадку об'єднання секретаріатів комітетів при утворенні нових комітетів та утворення на їх базі нових секретаріатів комітетів, має бути видано розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України за поданням відповідних новоутворених комітетів Верховної Ради України, відповідно до положень частин першої, третьої - четвертої статті 55 Закону України «Про комітети Верховної Ради України».
Тобто, при звільненні позивача із займаної посади, керівником апарату Верховної Ради України Штучник В.В. було законно видано розпорядження №2558-п від 19 грудня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника секретаріату.
Відтак, твердження позивача про перевищення керівником Апарату Верховної Ради України своїх повноважень при звільненні ОСОБА_1 є необґрунтованими та не доведеними.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою зазначеної статті.
Як зазначено у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» визначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 Цивільного кодексу України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Отже, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.
Таким чином, для вирішення питання про відшкодування матеріальної шкоди необхідно встановити факт заподіяння шкоди; неправомірність дій (бездіяльності); причинний зв'язок між шкодою та неправомірними діями (бездіяльності); наявність вини.
Відсутність хоча б одного з вказаних елементів є підставою для відмови у відшкодуванні такої шкоди.
Враховуючи те, що за результатами розгялду справи судом встановлено відсутність вини відповідача у порушенні прав позивача щодо її звільнення, вимоги про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі ст. 139 КАС України, в зв'язку із відмовою у задоволенні позову, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 5-11, 72-77, 90, 139,241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.Г. Вєкуа