ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
02 червня 2020 року м. Київ № 640/11142/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали
за позовом ОСОБА_1
до Держави Україна в особі: Державної казначейської служби України, Вищої
Ради Правосуддя, Міністерства внутрішніх справ України, Державного бюро
розслідувань, Шевченківського районного суду міста Києва
про визнання бездіяльності та дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач/ ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Вищої Ради Правосуддя, Міністерства внутрішніх справ України, Державного бюро розслідувань, Шевченківського районного суду міста Києва, в якій просить суд:
- визнати протиправними діяння та бездіяльності держави Україна в особі суб'єктів владних повноважень, Вищої Ради Правосуддя, Міністерства внутрішніх справ України, Державного бюро розслідувань, діючих від Імені України, та зобов'язати вчинити їх певні дії щодо здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 375 КК України) судді Шевченківського районного суду міста Києва Осаулова А.А. і судді Святошинського районного суду міста Києва Марко Я.Р. , якими Іменем України постановлено завідома неправосудні судові рішення.
- відшкодувати заподіяну матеріальну та моральну шкоду та судові витрати за утворення державою Україна в особі суб'єктів владних повноважень, Вищої Ради Правосудця, Міністерства внутрішніх справ України, Державного бюро розслідувань, Шевченківського районного суду міста Києва діючих від Імені України, обставин бездіяльності, що виражено в не розслідуванні кримінальних правопорушень (ч. 2 ст. 375 КК України) судді Шевченківського районного суду міста Києва Осаулова А.А. і судді Святошинського районного суду міста Києва Марко Я.Р. , якими Іменем України постановлено завідома неправосудні судові рішення у сумі:
- матеріальна шкода: 15 000 грн. (п'ятнадцять тисяч гривень, 00 коп.);
- моральна шкода: 252119,50 грн. (двісті п'ятдесят тисяч сто дев'ятнадцять гривень 50 коп.);
- попередні судові витрати: 15 300 грн. (п'ятнадцять тисяч 300 гривень 00 коп.);
- загальна сума: 282 419,50 грн. (двісті вісімдесят дві тисячі чотириста дев'ятнадцять гривень 50 коп.)
Згідно п.4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз зазначеної норми міжнародного права свідчить, що обов'язково суд повинен бути встановлений законом, тобто кожен має право на розгляд справи компетентним судом, компетентність якого встановлюється тільки законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Слід наголосити на тому, що відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
Заявник фактично оскаржує дії уповноважених органів під час проведення досудового розслідування в кримінальному процесі, що належить розглядати судом в порядку кримінального судочинства.
Ст. 303 Кримінального процесуального кодексу України (надалі -КПК України) визначено підстави для оскарження рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового розслідування.
Згідно ч. 1 вказаної статті такими підставами є:
1) бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування;
2) рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування - потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження;
3) рішення слідчого про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником;
4) рішення прокурора про закриття кримінального провадження та/або провадження щодо юридичної особи - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження;
5) рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою;
6) рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки - особами, до яких можуть бути застосовані заходи безпеки, передбачені законом;
7) рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій - особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання, її представником, законним представником чи захисником;
8) рішення слідчого, прокурора про зміну порядку досудового розслідування та продовження його згідно з правилами, передбаченими главою 39 цього Кодексу, - підозрюваним, його захисником чи законним представником, потерпілим, його представником чи законним представником;
9-1) рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування - особою, якій відмовлено у задоволенні скарги, її представником, законним представником чи захисником;
10) повідомлення слідчого, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником;
11) відмова слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктом 9-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, - стороною захисту, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, її представником.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 28 КПК України під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.
Отже, повноваження прокурора чи слідчого щодо контролю за дотриманням строків проведення досудового розслідування є елементом процесуальної дії під час кримінального провадження та регламентовані нормами Кримінального процесуального кодексу України, що, з урахуванням предмету позову, виключає можливість розгляду даної справи в порядку адміністративного судочинства.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318 - 380 цього Кодексу, з урахуванням положень глави 26 цього Кодексу.
Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень стосовно дій та бездіяльності прокурора під час досудового розслідування в частині дотримання строків його проведення, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення позивача із даним позовом є також незгода останньої з діями суддів Шевченківського районного суду міста Києва Осаулова А.А. та Святошинського районного суду міста Києва марко Я.Р. , які на думку позивача містять ознаки кримінального провадження передбачених ст. 375 Кримінального Кодексу України.
Пунктом 4.2 рішення Конституційного Суду України від 23.05.2001 №6-рп/2001 (справа за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України та за конституційними зверненнями громадян щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України) визначено, що відповідно до частини першої статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При здійсненні правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону (частина перша статті 129 Конституції України). Виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.
Отже, судді під час розгляду ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, оскільки не здійснюють владні управлінські функції, а тому не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 №6 у розумінні положень частини першої статті 2, пункту 1, пункту 7, пункту 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.
В п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 р. "Про незалежність судової влади" роз'яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.03.2011 р. №2-рп/2011 зазначив, що давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи може лише апеляційна і касаційна інстанції при перегляді судових рішень.
Отже, вирішення питання про наявність чи відсутність ознак протиправності в діях та рішеннях судді при здійсненні ним правосуддя в іншій справі має вирішуватись шляхом оскарження такого рішення до суду вищої інстанції в порядку, визначеному процесуальним законодавством.
Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки оскаржувані дії/бездіяльність відповідача не пов'язані зі здійсненням владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Даний спір не є публічно-правовим і не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що викладені позивачем вимоги не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
При цьому, суд вважає за необхідне роз'яснити ОСОБА_1 , що розгляд даних вимог має здійснюватися за правилами, встановленими Кримінальним процесуальним кодексом України, в порядку кримінального судочинства.
З огляду на зазначене та враховуючи характер спірних правовідносин, який не має ознак публічно-правового спору в розумінні КАС України, даний спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а відтак, є підстави для відмови у відкритті провадження.
На підставі вищенаведеного, статті 19, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі.
2. Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі та позовні матеріали надіслати особі, яка її подала.
3. Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею в порядку ст. 256 КАС України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку, передбаченому ст. 293-295 цього Кодексу
Суддя І.П. Васильченко