ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
02 червня 2020 року м. Київ № 320/503/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Голови Києво-Святошинського районного суду Київської області
про скасування наказу про звільнення № 1-К від 10.01.2019р. та поновлення на
посаді судді
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Голови Києво-Святошинського районного суду Київської області (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ № 1-К від 10.01.2019р. «Про звільнення судді ОСОБА_1 »;
- зобов'язати поновити позивача на посаді судді Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.02.2019р. зазначений адміністративний позов передано на розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.03.2019р. відкрито спрощене позовне провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на протиправність наказу № 1-К від 10.01.2019р., оскільки на час його прийняття позивачем було оскаржено в судовому порядку до Верховного Суду рішення Вищої ради правосуддя №3653/0/15-18, яким вирішено залишити без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/Здп/15-18 та рішення Вищої ради правосуддя 18 грудня 2018 року №3948/0/15-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Відповідач у визначений судом строк відзивів на позовну заяву або будь-яких пояснень з приводу заявлених позовних вимог не надав.
Згідно з частиною четвертою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
При цьому, судом враховується, що ухвала розміщена в Єдиному державної реєстрі судових рішень.
Таким чином суд приймає рішення про розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши обставини справи та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, Указом Президента України від 19 серпня 1997 року №856/97 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області строком на п'ять років. Постановою Верховної Ради України від 28 листопада 2002 року № 334-ІV ОСОБА_1 обрано суддею безстроково.
Рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/Здп/15-18 суддю Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення його з посади судді.
Зазначене рішення оскаржено суддею ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя.
За результатами розгляду скарги рішенням Вищої ради правосуддя від 29 листопада 2018 року № 3653/0/15-18 рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/Здп/15-18 про притягнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності залишено без змін.
18 грудня 2018 року Вища рада правосуддя розглянула подання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про звільнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області та вирішила звільнити ОСОБА_1 з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області на підставі пункту 3 частини б статті 126 Конституції України, рішення №3948/0/15-18 від 18 грудня 2018 року.
28 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на рішення ВРП від 29 листопада 2018 року № 3653/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18 про притягнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 21.01.2019р. (провадження № 11-4сап19) відкрито провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 29 листопада 2018 року № 3653/0/15-18.
Також 16 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 18 грудня 2018 року № 3948/0/15-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої Конституції України.
Ухвалою Верховного Суду від 22.01.2019р. (№П/9901/33/19) відкрито провадження у справі № 9901/33/19 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 18 грудня 2018 року № 3948/0/15-18.
10.01.2019р. Головою Києво-Святошинського районного суду Київської області було винесено Наказ №1-К «Про звільнення судді ОСОБА_1 » відповідно до ст.ст. 24, 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 126 Конституції України. Підставою звільнення у Наказі вказано рішення Вищої ради правосуддя №3948/0/15-18 від 18 грудня 2018 року.
Не погоджуючись з таким Наказом від 10.01.2019р. №1-К позивач і звернувся з даним позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Частиною 6 статті 126 Конституції України в редакції Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 р. № 1401-VIII, тобто чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що підставами для звільнення судді є:
1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров'я;
2) порушення суддею вимог щодо несумісності;
3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді;
4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;
5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду;
6) порушення обов'язку підтвердити законність джерела походження майна.
Пунктом 4 частини 1 статті 131 Конституції України проголошено, що в Україні діє Вища рада правосуддя, яка ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
Статтею 112 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) визначено, що суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України.
Рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України "Про Вищу раду правосуддя".
Таким чином, питання звільнення судді з посади є виключною компетенцією Вищої ради правосуддя.
Згідно з ч. 4 ст. 116 Закону №1402 суддя здійснює свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону №1402 голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв'язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.
Таким чином, до повноважень голови суду належить видання на підставі акта про звільнення судді з посади відповідного наказу.
Тобто, в контексті спірних правовідносин повноваження голови суду обмежуються виданням наказу про відрахування судді, звільненого Вищої радою правосуддя з посади судді.
Наявна у справі і досліджена судом копія рішення Вищої ради правосуддя від 18.12.2018 №3948/0/15-18 про звільнення позивача з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області є належним, допустимим і достатнім доказом на підтвердження факту звільнення позивача компетентним органом з посади судді названого суду, який вказує на наявність у відповідача підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону №1402, для прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача.
При цьому приписами ч. 3 ст. 35 Закону України від 21.12.2016 №1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" передбачено, що оскарження рішення Вищої ради правосуддя не зупиняє його виконання, якщо інше не визначено законом.
Отже суд приходить до висновку, що оскарження позивачем рішення Вищої ради правосуддя до суду не зупиняло його виконання.
Таким чином, на час прийняття оскарженого наказу від 10.01.2019р. №1-К відповідач діяв правомірно й відповідно до зазначених вище норм законів України і доводи представника позивача, наведені у позовній заяві, не спростовують цього.
Позовна вимога про поновлення позивача на посаді є похідною від первісної та також не підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя О.В. Патратій