05 червня 2020 року Чернігів Справа № 620/1002/20
Чернігівський окружний адміністративний суду складі у складі головуючої судді Поліщук Л.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у справі за наявними у ній матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Чернігівській області), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2020 № Ф-12335-17 на суму 29 293,44 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що 31.01.2006 ним було подано до Державної податкової інспекції у м. Чернігові заяву про зняття з обліку платника податків. Остання, згідно з довідкою від 22.06.2006 № 13392/Я/29-15 повідомила позивача, що він не має заборгованості зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та у зв'язку з ліквідацією за рішенням власника (власників) від 31.01.2006 № 733 знятий з податкового обліку 22.06.2006. Згідно з частиною восьмою статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою, а отже і позбавляється статусу платника єдиного внеску. 14.05.2013 виконавчим комітетом Чернігівської міської ради року за № 20641750000033086 в Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі по тексту - ЄДР) включено відомості про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 з відміткою про те, що свідоцтво про його державну реєстрацію вважається недійсним. За отриманням свідоцтва нового зразка до державного реєстратора не звертався. Отже, з 14.05.2013 ОСОБА_1 фактично не здійснював підприємницьку діяльність, оскільки свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи визнано недійсним. За таких обставин, на переконання позивача, з 14.05.2013 по 17.02.2020 він фактично не міг здійснювати підприємницьку діяльність без свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи нового зразка, що виключає наявність необхідної умови для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а саме: провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності, з 2017 року в незалежності від отримання доходу від такої діяльності.
Також позивач зазначає, що з боку відповідача порушено строк обчислення боргу по сплаті єдиного внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску. Відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялась тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного внеску за цей час значно зростала. Вказане свідчить про порушення ним процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки). Тому вважає вимогу відповідача від 13.02.2020 № Ф-12335-17 протиправною (а.с. 1-4).
ГУ ДПС у Чернігівській області подало відзив, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що відповідно до даних інформаційної системи «Податковий блок» державну реєстрацію припинення позивача як фізичної особи-підприємця проведено 17.02.2020. Таким чином, позивач в розумінні норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов'язкове державне соціальне страхування» до 17.02.2020 був платником єдиного внеску, як фізична особа - підприємець. Оскільки, станом на 13.02.2020 (дату формування вимоги) позивач у державного реєстратора не припинив свою підприємницьку діяльність, в інформаційній картці платника ІС «Податковий блок», по коду платежу 71040000 (єдиний соціальний внесок) станом на 31.01.2020 було нараховано розрахункову суму єдиного внеску: за 2017 рік - 8448,00 грн (704,00 грн*12 міс.); за 2018 рік - 9828,72 грн (819,06 грн*12 міс.); за 2019 рік - 11016,72 грн (918,06 грн*12 міс.).
Законом України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов'язкове державне соціальне страхування передбачений обов'язок фізичної особи-підприємця, сплачувати єдиний внесок, незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Те, що позивач не здійснював підприємницької діяльності, не є підтвердженням її припинення, та відповідно, не скасовує обов'язку щодо сплати єдиного внеску.
Внесення до ЄДР в 2013 році відомостей про позивача з відміткою про те, що свідоцтво про його державну реєстрацію, вважається недійсним, не свідчить про припинення здійснення підприємницької діяльності, оскільки таке припинення здійснюється за процедурою, встановленою Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».
Подання заяви платником податків про закриття підприємницької діяльності до органу доходів і зборів не є підставою для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності, оскільки податковий орган не наділений повноваженнями, щодо внесення змін до державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, передбачено обов'язок платника самостійно обчислювати та сплачувати єдиний внесок. Зазначеними нормативно-правовими актами не передбачено підстави для скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) у зв'язку з несвоєчасним формуванням та направленням (а.с. 51-55).
У відповіді на відзив позивачем зазначено, що відповідачем не наведено достатніх аргументів щодо того, чому ним порушено строки передбачені чинним законодавством для надіслання (вручення) платнику вимоги про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Також відповідачем не надано жодних доказів та не зазначено причин, які сприяли чи могли перешкоджати винесенню оскаржуваної Вимоги в строк.
Підставою для зняття позивача з податкового обліку 22.06.2006 могла бути лише інформація про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, отримана станом на момент зняття з обліку. Після спливу майже 7 років після належного припинення позивачем підприємницької діяльності виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 14.05.2013 проведено реєстраційну дію щодо включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію, вважається недійсним відносно нього.
Відповідно до пунктів 2 - 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом; усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв; свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Ані Податковим кодексом України, ані Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не врегульовано особливості сплати грошових зобов'язань особою Свідоцтво на зайняття підприємницькою діяльністю якої визнано недійсним (а.с. 64-70).
Процесуальні дії у справі; ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 позовна заява залишена без руху з підстав передбачених частиною першою статті 122, частиною першою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 17-18).
У строк, встановлений судом, позивачем подано заяву про поновлення пропущеного процесуального строку звернення до суду (а.с. 22-30).
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.03.2020 поновлено позивачу строк звернення до адміністративного суду, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 620/1002/20. Ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників за наявними у справі матеріалами (а.с. 31-33).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Із Витягу з ЄДР від 18.03.2020 № 1006477160 вбачається, що ОСОБА_1 22.04.2003 був зареєстрований, як фізична особа-підприємець. 14.05.2013 за № 20641750000033086 до ЄДР включено відомості про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 з відміткою про те, що свідоцтво про його державну реєстрацію, вважається недійсним. 17.02.2020 за № 20640060003033086 до зазначеного реєстру внесено рішення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності (а.с. 10-11).
31.01.2006 (вх. № 733 від 31.01.2006) позивач подав до Державної податкової інспекції у м. Чернігові заяву про зняття з обліку платника податків (а.с. 13).
Державною податковою інспекцією у м. Чернігові видана Довідка про зняття з обліку платника податків (форма № 12-ОПП) від 22.06.2006 № 13392/Я/29-015, в якій зазначено, що ОСОБА_1 знятий з податкового обліку 22.06.2006 (а.с. 14).
Згідно роздруківки ідентифікаційних даних ГУ ДПС у Чернігівській області щодо позивача датою зняття з обліку платника податків є 17.02.2020. Стан платника до цієї дати є: 11 - припинено, але не знято з обліку (а.с. 58-59).
Із облікових карток щодо позивача вбачається, що відповідачем йому нараховано суму єдиного внеску в загальному розмірі 29293,44 грн за 2017, 2018 та 2019 роки (а.с. 60-62).
13.02.2020 відповідачем сформовано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12335-17, та до позивача відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у нього вимагається сплатити недоїмку у сумі 29293,44 грн (а.с. 8).
Згідно довідки від 28.05.2020 № 49 ОСОБА_1 працював в Приватному акціонерному товаристві «Агробудмеханізація» охоронником з 06.10.2017 по 20.04.2019 та з 04.09.2019 по теперішній час. Утримано податку із заробітної плати за 2017 рік - 2029,67 грн; за 2018 - 10058,66 грн; за 2019 рік - 3799,61 грн (а.с. 87).
Із відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України про суми виплачених доходів ОСОБА_1 від 29.05.2020 вбачається, що ПП «Варта-щит Україна» із заробітної плати позивача у ІІІ кварталі 2017 року перерахувала 1260,00 грн податку. ПрАТ «Агробудмеханізація» перерахувало податку із заробітної плати позивача в бюджет: за IV квартал 2017 року - 2029,67 грн; за І квартал 2018 року - 2484,00 грн; за ІІ квартал 2018 року - 2611,44 грн; за ІІІ квартал 2018 року - 2482,75 грн; за IV квартал 2018 року - 2480,46 грн; за І квартал 2019 року - 2637,44 грн; за ІІ квартал 2019 року - 972,12 грн; за ІІІ квартал 2019 року - 835,92 грн; за IV квартал 2019 року - 2963,68 грн. ТОВ «Агротехнік» перерахувало податку із заробітної плати позивача в бюджет: за ІІ квартал 2019 року - 2371,72 грн; за ІІІ квартал 2019 року - 4968,19 грн (а.с. 90-91).
Надаючи нормативно-правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
01.07.2004 набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (далі по тексту - Закон № 755-IV, в редакції на час виникнення спірних правовідносин), яким визначені загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлені гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки.
Приписами частини першої статті 4 Закону № 755-IV визначено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру (абзац п'ятий частини першої статті 1, частина перша статті 16 Закону № 755-IV).
Згідно з частиною першою статті 17 Закону № 755-IV відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток.
В свою чергу, реєстраційна картка - документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру (абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
Верховною Радою України 01.07.2010 за № 2390-VI прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» (далі по тексту - Закон № 2390-VI, в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Тобто, необхідною умовою для прийняття державним реєстратором рішення щодо внесення відомостей до Єдиного державного реєстру про проведення державної реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця була реєстраційна картка на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
Встановлено, що у визначений законодавством строк позивач не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою для включення відомостей про фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру.
Пунктами 1 та 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI визначено, що цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування. Процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Отже, Закон № 2390-VI набрав чинності 03.03.2011 року, а процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, повинен завершитися через рік, починаючи з дня набрання чинності закону, а саме 03.03.2012.
Згідно пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Як встановлено судом, 14.05.2013 державним реєстратором відносно позивача було внесено до Єдиного державного реєстру запис № 20641750000033086 «Включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним».
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі по тексту - Закон № 2464-VI).
До вказаного Закону Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017 були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.
Згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як визначено пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI).
Пункт 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI передбачає, що для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з нормами частини п'ятої статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Із системного аналізу норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Разом з тим, позивач з 14.05.2013 фактично не здійснював підприємницьку діяльність, оскільки свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності визнано недійсним, про що зроблено відповідний запис у Єдиному державному реєстрі, а свідоцтво нового зразка про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності не отримував.
Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI (в редакції, яка діяла до 31.12.2017) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
У редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII, яка діє з 01.01.2018, вищевказана стаття передбачає, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно частин четвертої статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі по тексту - Інструкція № 449).
Згідно пункту 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції (абзац другий пункту 2 розділу VI Інструкції № 449).
В силу абзацу третього пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (пункт 3 розділу VI Інструкції № 449).
З аналізу викладених норм слідує, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
Разом з тим, суд вбачає порушення строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.
До суду докази, що підтверджують своєчасність направлення вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску не надано. Тому, враховуючи зазначене суд дійшов висновку, що відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялась тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного внеску за цей час значно зростала. Вказане вище свідчить про порушення з боку відповідача процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки). Результатом зазначеної бездіяльністі відповідача є покладення на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску.
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірним тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series А № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення віл 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». п. 50, Series А № 98).
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
За встановленими судом обставинами, позивач з ІІІ кварталу 2017 - І квартал 2019 перебував у трудових відносинах, із заробітної плати якого його роботодавцями перераховувався податок до бюджету (а.с. ). Згідно із абз. 2 частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI при цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Таким чином, при перерахуванні сум податку до бюджету відбувався й перерахунок єдиного внеску.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності до суду не надано.
Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
У зв'язку із зазначеним вище суд дійшов висновку, що вимога ГУ ДПС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2020 № Ф-12335-17 на суму 29 293,44 грн є протиправною та підлягає скасуванню.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивач в позовній заяві в прохальній частині просить стягнути з відповідача на його користь кошти у сумі 840,80 грн, сплачений ним, як судовий збір (а.с. 7). З приводу цього суд зазначає наступне.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина перша статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 840,80 грн згідно квитанції від 18.02.2020 № 0.0.16200927891 (а.с. 39).
Враховуючи, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю, тому на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Чернігівській області судовий збір в розмірі 840,80 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2020 № Ф-12335-17 на суму 29293,44 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у строк, встановлений статтею 295, пунктом 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у Чернігівській області, вул. Реміснича, буд. 11, м. Чернігів, 14000, ЄДРПОУ: 43143966.
Повне судове рішення складено 05 червня 2020 року.
Суддя Л.О. Поліщук