05 червня 2020 року Чернігів Справа № 620/667/20
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Поліщук Л.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі по тексту - відповідач, ГТУ юстиції у Київській області), в якому просить: визнати незаконним та скасувати наказ ГТУ юстиції у Київській області від 24.12.2019 № 2182/4 «Про звільнення ОСОБА_1 »; зобов'язати ГТУ юстиції у Київській області поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, друкованих засобів масової інформації та легалізації громадських формувань управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області; зобов'язати ГТУ юстиції у Київській області виплатити середньомісячну заробітну плату позивачу за час вимушеного прогулу з 26.12.2019; зобов'язати ГТУ юстиції у Київській області відшкодувати позивачу моральну шкоду у розмірі 5 (п'яти) тисяч гривень.
Позов позивач обґрунтував тим, що вона була призначена на посаду начальника відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, друкованих засобів масової інформації та легалізації громадських формувань управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області, а звільнена з посади - начальника відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, друкованих засобів масової інформації та легалізації громадських формувань Головного територіального управління юстиції у Київській області. Протягом періоду перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною як з боку позивача, так і з боку відповідача листування відбувалося за адресою реєстрації позивача. В тому числі, лист про звільнення відповідачем було направлено на зазначену адресу. Водночас, попередження про звільнення було направлено на фактичну адресу проживання позивача. Вважає, що про звільнення вона попереджена не була, пропозиції іншої роботи з метою подальшого працевлаштування - не отримувала. Наказ про звільнення видано з порушенням строків, передбачених чинним законодавством. Таким чином, відповідачем при звільненні її із займаної посади було порушено порядок ознайомлення з наказом про звільнення, порядок видачі трудової книжки та порядок розрахунку, а також порушено права позивача на безперервний трудовий стаж. Крім того, її незаконне звільнення призвело до того, що нею було порушено вимоги Закону України «Про запобігання корупції», в частині подання декларації при звільненні. Також відповідач, звільнивши позивача, порушив вимоги статті 184 Кодексу законів про працю України. Враховуючи зазначене має право на виплату з боку відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с. 1-11, том 1).
Відповідачем подано відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, оскільки ГТУ юстиції у Київській області ліквідовано на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» від 09.10.2019 № 870. Питання звільнення державних службовців регулюється не Кодексом законів про працю України, а Законом України «Про державну службу», який при звільнення встановлює строк попередження - не пізніше 30 календарних днів, при цьому, не зобов'язаний отримувати згоду виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення. Вважає, що оскільки в особовій картці позивача адреса фактичного місця проживання зазначена: АДРЕСА_1 , тому відповідачем правомірно направлено попередження про звільнення на вказану адресу. Наказ про звільнення позивача прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України і законами України. На час звільнення ОСОБА_1 вплачено усі належні їй кошти, відповідно позивачем виконано свої зобов'язання, тому до нього не можуть бути застосовані санкції, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України. Обґрунтування позовної вимоги щодо стягнення моральної шкоди у позовній заяві відсутнє, а отже відсутні підстави для її задоволення. Вказує, що позивачем порушено строк звернення до суду, передбачений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 127-132, том 1).
У відповіді на відзив позивач зазначила, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин не врегульованих Законом України «Про державну службу». Листування за фактичною адресою проживання позивач з відповідачем не вели. Про ліквідацію ГТУ юстиції у Київській області та про звільнення позивач дізналася 28.01.2020, коли на адресу її місця реєстрації було направлено відповідний лист. У відзиві відповідач посилається на норми законодавства, які на момент її звільнення не були чинними, зокрема на статтю 87 Закону України «Про державну службу». Як працівник, що перебуває у відпустці по догляду за дитиною до 6-ти років має право на пропозицію іншої посади або ж обов'язкове подальше працевлаштування у разі звільнення у зв'язку з ліквідацією. Вважає, що відповідач мав можливість запропонувати рівнозначну посаду, оскільки його правонаступником є Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому наявні рівнозначні посади. Також позивачем зазначено, що оскільки відповідачем порушено приписи чинного законодавства при її звільненні вона має право на поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, то незаконні дії відповідача вплинули на життя позивача з негативного боку, оскільки було порушено право на безперервний трудовий стаж. На облік, як безробітна, в центрі зайнятості змогла стати лише 03.02.2020. Порушила строки подання декларації відповідно до Закону «Про запобігання корупції». Не має змоги звернутися за отриманням статусу малозабезпеченої сім'ї та житлової субсидії, так як за час вимушеного прогулу не мала жодного доходу, а також офіційної причини його відсутності. На утриманні має маленьку дитину (а.с. 76-86, том 1).
Процесуальні дії у справі: ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.02.2020 позовну заяву у справі № 620/667/20 було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви (а.с. 57-59, том 1).
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.03.2020 вказану вище позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 620/667/20. Ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (а.с. 120-122, том 1).
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.04.2020 ГТУ юстиції у Київській області було продовжено процесуальний строк для надання відзиву (а.с. 107-108, том 2).
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.05.2020 у ГТУ юстиції у Київській області було витребувано довідку із зазначенням посадового (місячного) окладу (тарифної ставки) ОСОБА_1 станом на момент її звільнення (а.с. 116-117, том 2).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Із трудової книжки від 01.10.2007 серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 04.09.2012 була прийнята на посаду головного спеціаліста відділу державної реєстрації юридичних осіб та легалізації реєстраційної служби ГТУ юстиції у Київській області. 26.05.2015 переведена на посаду начальника відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, друкованих засобів масової інформації та легалізації громадських формувань управління державної реєстрації ГТУ юстиції у Київській області. 01.05.2016 присвоєно 6 (шостий) ранг державного службовця в межах категорії «Б» посад державної служби. 26.12.2019 була звільнена із займаної посади у зв'язку з ліквідацією ГТУ юстиції у Київській області, з припиненням державної служби відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (а.с. 25-32, том 1).
Призначення на посаду з 04.09.2012 також підтверджується наказом ГТУ юстиції у Київській області «Про призначення ОСОБА_1 » від 04.09.2012 № 834/20 (а.с. 17, том 1).
Згідно наказу ГТУ юстиції у Київській області «Про зміну умов трудового договору ОСОБА_1 » від 25.09.2015 № 1444/3 та запису у трудовій книжці від 01.10.2007 серії НОМЕР_1 з 28.09.2015 ОСОБА_1 працювала на посаді начальника відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, друкованих засобів масової інформації та легалізації громадських формувань управління державної реєстрації ГТУ юстиції у Київській області (а.с. 18, том 1).
Згідно наказу ГТУ юстиції у Київській області «Про надання відпустки ОСОБА_1 » позивачу надана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 23.03.2016 по 10.12.2018 (а.с. 19, том 1).
Згідно наказу ГТУ юстиції у Київській області «Про надання відпустки ОСОБА_1 » від 21.11.2018 № 1737/4 позивачу з 11.12.2018 по 10.12.2019 була надана відпустка без збереження заробітної плати у зв'язку з необхідністю домашнього догляду за дитиною (а.с. 20, том 1).
Згідно наказу ГТУ юстиції у Київській області «Про надання відпустки ОСОБА_1 » від 04.12.2019 № 1952/4 позивачу з 11.12.2019 по 10.12.2020 була надана відпустка без збереження заробітної плати у зв'язку з необхідністю домашнього догляду за дитиною (а.с. 21, том 1).
Згідно Попередження від 25.10.2019 відповідач повідомляє позивача про те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» від 09.10.2019 № 870 вона попереджається про припинення державної служби на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Київській області та звільнення із займаної посади не раніше двох місяців з дня попередження. Підпис і дата щодо ознайомлення ОСОБА_1 відсутні (а.с. 66, том 2).
Згідно інформації на конверті та в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення АТ «Укрпошта» вбачається, що зазначене вище Попередження 28.10.2019 було направлено на ім'я позивача за адресою: АДРЕСА_2 . Однак, воно повернулося відповідачу без вручення (а.с. 68-69, том 2).
Згідно наказу ГТУ юстиції у Київській області «Про звільнення ОСОБА_1 » від 24.12.2019 № 2182/4 позивач 26.12.2019 відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» була звільнена з посади начальника відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, друкованих засобів масової інформації та легалізації громадських формувань ГТУ юстиції у Київській області. Підстава - постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» від 09.10.2019 № 870 (а.с. 24, том 1).
Із Списку № 306 листів рекомендованих, відправлених ГТУ юстиції у Київській області вбачається, що 28.10.2019 позивачу на адресу: АДРЕСА_3 . Турівська АДРЕСА_4 було направлено попередження по ліквідації від 25.10.2019 (трек номер: 0200244021696) (а.с. 137-138, том 1). В роздруківці з офіційного веб сайту АТ «Укрпошта» від 31.03.2020 зазначено, що поштове відправлення за трек № 0200244021696 було не вручено під час доставки та 02.12.2019 повернуто відповідачу (а.с. 139-140, том 1).
Із Списку № 272 листів рекомендованих, відправлених ГТУ юстиції у Київській області вбачається, що 27.12.2019 позивачу на адресу: вул. Турівська, буд. 12, м. Київ, 04080 було направлено наказ від 24.12.2019 № 2182/4 (трек номер: 0200244613747) (а.с. 133-134, том 1). В роздруківці з офіційного веб сайту АТ «Укрпошта» від 31.03.2020 зазначено, що поштове відправлення за трек № 0200244613747 було не вручено під час доставки та 03.02.2020 повернуто відповідачу (а.с. 135-136, том 1).
ГТУ юстиції у Київській області листом від 22.01.2020 № 26-8-25 повідомило позивача про те, що згідно наказу від 24.12.2019 № 2182/4 позивач 26.12.2019 звільнена з посади начальника відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, друкованих засобів масової інформації та легалізації громадських формувань ГТУ юстиції у Київській області у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Київській області, з припиненням державної служби, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв'язку з чим їй необхідно прибути до ГТУ юстиції у Київській області для отримання трудової книжки. Лист направлено позивачу на адресу: АДРЕСА_5 , (а.с. 71, том 2). Зазначене також підтверджується копією конверту, що надійшов позивачу 28.01.2020 (а.с. 33, том 1).
ГТУ юстиції у Київській області листи від 17.01.2018 № 8-25/387 (а.с. 41, том 1), від 02.02.2018, № 8-25/604 (а.с. 43-44, том 1), від 07.03.2018 № Ч-261(а.с. 46-47, том 1), від 23.01.2019 № 454-8-25 (а.с. 35-36, том 1) від 31.01.2019 № 834-8-25 (а.с. 50, том 1), від 20.12.2019 № 30804-8-25 (а.с. 51, том 1) позивачу направляло на адресу: АДРЕСА_6 . Що підтверджується копіями конвертів до них (а.с. 42, 45, 48, 52, том 1).
Повідомлення про факт неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, згідно якого позивач повідомляється, що нею не подано декларацію перед звільненням надійшло на адресу: АДРЕСА_6 (а.с. 53, том 1).
Згідно Довідки про доходи ОСОБА_1 , виданої ГТУ юстиції у Київській області від 01.04.2020 № 125-10-14 за жовтень - листопад 2019 року заробітна плата їй не нараховувалась, перебувала у відпустці по догляду за дитиною згідно наказу від 21.11.2018 № 1737/4 (а.с. 141, том. 1).
Згідно Довідки ГТУ юстиції у Київській області від 28.05.2020 № 1 посада начальника відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, друкованих засобів масової інформації та легалізації громадських формувань ГТУ юстиції у Київській області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці працівників державних органів» від 18.01.2017 № 15 належить до 06 групи оплати праці з посадовим окладом у розмірі 6480,00 грн (а.с. 125, том 2).
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» від 09.10.2019 № 870 (далі по тексту - постанова № 870) вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1 (пункт 1 Постанови № 870); утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2 (пункт 2 Постанови № 870).
До Переліку територіальних органів Мін'юсту, що ліквідуються, який є додатком № 1 до цієї Постанови № 870, включено Головне територіальне управління юстиції у Київській області.
До Переліку міжрегіональних територіальних органів Мін'юсту, що утворюються, який є додатком 2 до Постанови № 870, включено Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Пунктом 3 Постанови № 870 установлено, що міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) - Головного територіального управління юстиції у Київській області, Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Головного територіального управління юстиції у Черкаській області.
Пунктом 3 вказаної Постанови також визначено, що територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов'язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції.
На виконання № 870 наказом Міністерства юстиції України «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» від 16 жовтня 2019 року № 3173/5 ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком (додаток 1), зокрема Головне територіальне управління юстиції у Київській області, і утворені як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком (додаток 2), зокрема Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Вказаним наказом також затверджено список голів ліквідаційних комісій з ліквідації головних територіальних управлінь юстиції (пункт 4 Наказу).
Головам ліквідаційних комісій головних територіальних управлінь юстиції наказано, зокрема: забезпечити письмове персональне попередження працівників не пізніше ніж за два місяці до їх звільнення, про що повідомити Департамент персоналу Міністерства юстиції України до 01.11.2019; надати первинним профспілковим організаціям інформацію про звільнення працівників у зв'язку з ліквідацією територіальних органів Міністерства юстиції (підпункти 7 та 8 пункту 5 Наказу).
29.10.2019 проведено державну реєстрацію Центрального міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Київ) як юридичної особи, про що внесений запис до Реєстру від 29.10.2019 № 10701020000084903 (а.с. 128-132).
Отже, з дня утворення Центрального міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Київ) до нього перейшли повноваження та функції, зокрема Головного територіального управління юстиції у Київській області, який втратив такі повноваження та функції згідно з пункту 3 Постанови № 870.
Станом на день розгляду справи Головне територіальне управління юстиції у Київській області перебуває в стані припинення і з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ще не виключено (а.с. 127).
Згідно з наказом Міністерства юстиції України «Про внесення змін до деяких наказів Міністерства юстиції України» від 23.10.2019 № 3228/5 у тексті Положення, на підставі якого діяв відповідач слова «Головне територіальне управління юстиції» в усіх відмінках і числах замінено словами «міжрегіональне управління» у відповідних відмінках і числах.
Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) діє на підставі Положення про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, що затверджено тим же наказом - наказом Міністерства юстиції України від 23.06.201 № 1707/5, що і відповідач.
Відповідно до частин другої, третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» (далі по тексту - Закон від 10.12.2015 № 889-VIII) відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до пункту 1 та пункту 11 частини першої статті 87 вказаного Закону України підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
- ліквідація державного органу.
Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 87 вказаного Закону у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
Частиною п'ятою статті 22 Закону України «Про державну службу» передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов'язкового проведення конкурсу.
Оскільки порядок звільнення державних службовців у зв'язку з ліквідацією та реорганізацією державного органу не врегульований, тому підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, яка регулює питання розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 вказаного Кодексу визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Відповідно до статті 49-2 Кодексу, яка визначає порядок вивільнення працівників, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Стаття 42 Кодексу визначає, що роботодавцем має бути враховано переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.
Відповідно до статті 42 Кодексу при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Відповідно до частин першої, другої статті 43 Кодексу розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.
Відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Пунктом 5 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074, передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Відповідно до пункту 6 Порядку права та обов'язки органів виконавчої влади у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади переходять до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.
Частиною другою статті 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно з частиною першою статті 89, частиною четвертою статті 91 вказаного Кодексу юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення.
Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 (справа № 21-8а14), від 27.05.2014 (справа № 21-108а14), від 28.10.2014 (справа № 21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася в постановах Верховного Суду, зокрема від 12.12.2018 року в справі № 826/25887/15, від 17.07.2019 в справі №820/2932/16.
Верховний Суд в постанові від 17.07.2019 в справі №820/2932/16 зазначив, що якщо ліквідовано орган з одночасним створенням іншого органу, який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується, то зобов'язанням роботодавця (держави) є вжиття заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу.
Верховний Суд в постанові від 04.07.2019 в справі № 2а-108/12/2670 зазначив, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
В розпорядчому акті органу державної влади в постанові Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій Головного територіального управління юстиції у Київській області.
Разом з тим функції вказаного органу, що ліквідується, покладено на інший орган - Центральне міжрегіональне управління юстиції Міністерства юстиції (м. Київ), який визначено його правонаступником.
Верховний Суд в постанові від 09.10.2019 № 208/3390/16-а звернув увагу на те, що обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з'явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
Отже, роботодавець позивача зобов'язаний був запропонувати позивачу іншу роботу, чого зроблено не було. Крім того, ним не надано доказів відсутності вакантних посад на час звільнення позивача, не надано доказів вжиття заходів з встановлення наявності у позивача права на переважне залишення на роботі. Також встановлено, що 28.10.2019 Попередження про звільнення від 25.10.2019 відповідач направив на адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 66, том 2). Однак, воно повернулося відповідачу без вручення, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення АТ «Укрпошта» з якого вбачається, що зазначене Попередження було направлено на ім'я позивача (а.с. 68-69, том 2). Наказ ГТУ юстиції у Київській області «Про звільнення ОСОБА_1 » від 24.12.2019 № 2182/4 відповідач направив ОСОБА_1 27.12.2019 на адресу: АДРЕСА_4 (трек номер: НОМЕР_2 ) (а.с. 133-134, том 1). Однак, його було не вручено під час доставки та 03.02.2020 повернуто відповідачу (а.с. 135-136, том 1). Хоча з матеріалів справи вбачається, що листування відповідач з позивачем вели за іншою адресою: АДРЕСА_7 (а.с. 41-53, том 1).
Вказані обставини свідчать про те, що звільнення позивача проведено з порушенням вимог законодавства, оскільки не було належним чином повідомлено позивача про майбутнє вивільнення.
Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відповідно до частини сьомої статті 235 Кодексу рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Верховний Суд в постанові від 12.12.2018 у справі № 815/436/17 з подібними правовідносинами виклав правову позицію, що при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберіглось його попереднє місце роботи.
При ліквідації підприємства (установи, організації) правила пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України можуть застосовуватися і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
З огляду на наведене, оскільки права позивача порушені, то вони підлягають відновленню шляхом скасування оскарженого наказу та поновлення позивача на посаді, з якої її було незаконно звільнено з 27.12.2019, оскільки останнім днем роботи позивача було 26.12.2019.
За приписами частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Відповідно до абз. 3 пункту 2 вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Так в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Абзацом 3 пункту 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, визначено, що днем звільнення вважається останній день роботи.
Із трудової книжки від 01.10.2007 серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади 26.12.2019 (а.с. 25-32, том 1).
Згідно Довідки про доходи ОСОБА_1 , виданої ГТУ юстиції у Київській області від 01.04.2020 № 125-10-14 за жовтень - листопад 2019 року заробітна плата їй не нараховувалась, перебувала у відпустці по догляду за дитиною згідно наказу від 21.11.2018 № 1737/4 (а.с. 141, том. 1).
Згідно Довідки ГТУ юстиції у Київській області від 28.05.2020 № 1 посада начальника відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, друкованих засобів масової інформації та легалізації громадських формувань ГТУ юстиції у Київській області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці працівників державних органів» від 18.01.2017 № 15 належить до 06 групи оплати праці з посадовим окладом у розмірі 6480,00 грн (а.с. 125, том 2).
Отже, середньоденна заробітна плата позивача становить: (6480,00 грн + 6480,00 грн) / (22 робочих днів жовтня 2019 року + 21 робочий день листопада 2019 року) = 301,40 грн.
Дні вимушеного прогулу позивача, на які поширюються вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу: у грудні 2019 року - 2 робочих днів, у січні 2020 року - 21 робочий день, у лютому 2020 року - 20 робочих днів, у березні 2020 року - 21 робочий день, у квітні 2020 року - 21 робочий день, у травні 2020 року - 19 робочих днів, у червні 2020 року - 5 робочих днів, всього: 109 робочих днів.
Отже, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на його користь, становить 32852,60 грн. (301,40 грн. х 109 робочих днів вимушеного прогулу).
Аналогічна правова позиція в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу висловлена Верховним Судом в постанові від 12.12.2018 у справі № 826/25887/15.
Що стосується вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн, суд зазначає таке.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно частини п'ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно пункту 5 вказаної Постанови відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у принижені честі, гідності, престижу або ділової репутації моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуального), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
За правилами пункту 9 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, від 27.11.2019 у справі №750/6330/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У цій справі позивач не вказав на характер страждань, які вона зазнала, а також позивачем не вказано про будь-які приниження з боку органу державної влади або його посадових осіб, яких зазнав позивач через звільнення. Однак, позивачем зазначено, що незаконні дії відповідача вплинули на її життя з негативного боку, оскільки було порушено право на безперервний трудовий стаж. На облік, як безробітна, в центрі зайнятості змогла стати лише 03.02.2020. Порушила строки подання декларації відповідно до Закону «Про запобігання корупції». Не має змоги звернутися за отриманням статусу малозабезпеченої сім'ї та житлової субсидії, так як за час вимушеного прогулу не мала жодного доходу, а також офіційної причини його відсутності. На утриманні має маленьку дитину.
Зважаючи на зазначене суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягнення на користь позивача моральна шкода у розмірі 2000,00 грн.
Згідно із частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
З огляду на матеріали справи, позивачем під час звернення до суду було сплачено судовий збір щодо вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 840,80 грн, що підтверджується квитанцією від 05.03.2020 № 8 (а.с. 118) а тому, з урахуванням часткового задоволення позову, за рахунок бюджетних асигнувань ГТУ юстиції у Київській області має бути стягнутий судовий збір в розмірі 336,32 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Київській області «Про звільнення ОСОБА_1 » від 24.12.2019 № 2182/4.
Зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у Київській області поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, друкованих засобів масової інформації та легалізації громадських формувань управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області з 27.12.2019.
Зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у Київській області виплатити середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу в розмірі 32852,60 грн.
Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Київській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2000 грн.
В решті позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 336,32 грн.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, друкованих засобів масової інформації та легалізації громадських формувань управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області з 27.12.2019.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 6329,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у строк, встановлений статтею 295, пунктом 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_7 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Відповідач: Головне територіальне управління юстиції у Київській області, вул. Євгена Сверстюка, 15, м. Київ, 02002, ЄДРПОУ: 34481907.
Повний текст рішення складено 05 червня 2020 року.
Суддя Л.О. Поліщук