28 травня 2020 р. Справа № 818/3229/14
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Опімах Л.М., суддів Воловика С.В., Кравченка Є.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Бондаренко Л.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Сенченка А.В.,
представника другого відповідача - Литвиненка А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -
13 листопада 2014 року позивач звернувся до суду з позовом, мотивуючи позовні вимоги тим, що відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 28 жовтня 2014 року №2253 о/с із змінами, внесеними наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 лютого 2015 року №196 о/с, його звільнено з роботи з посади спеціаліста 1-ї категорії по взаємодії з ветеранськими організаціями Управління МВС України в Сумській області. Рішення про звільнення продубльоване наказом начальником Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області №327 о/с від 03.11.2014.
Підставою для звільнення стало застосування відповідачами пункту 7-2 ст. 36 Кодексу законів про працю України (підстави, передбачені Законом України "Про люстрацію").
Позивач вважає рішення про його звільнення протиправними, просить поновити його на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, вказуючи на порушення відповідачем вимог як національного законодавства, так і міжнародних договорів, учасником яких є України. Зазначає, що відповідно до частини 2 статті 1 Закону очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальності відповідальності та гарантування права на захист. Законом визначаються правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрацїї), передбачається перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з люстрації.
Позивач наголошує на тому, що жодним чином не сприяв "узурпації владі ОСОБА_3 ", ніяких стосунків з ним чи його оточенням не підтримував, ніяких протиправних дій, які б порушували інтереси держави, суспільства або прав та інтересів окремих громадян не вчиняв. При цьому, в порушення Закону України "Про очищення влади" звільненню з органів МВС України повинна була передувати відповідна перевірка, яка не проводилася.
30 листопада 2015 року провадження у справі було зупинене до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади", та за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України "Про очищення влади", 31 березня 2015 року за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади", об'єднаних в одне конституційне провадження 01 квітня 2015 року.
03 березня 2020 року провадження у справі поновлене за клопотанням позивача, з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини у справі "Полях та інші проти України" (заяви № 58812/15, 53217/16, 59099/16, 23231/18 та 47749/18).
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити. Крім того, просили зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України відкликати з Міністерства юстиції України відомості про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади", для виключення таких відомостей з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади".
Відповідач - Міністерство внутрішніх справ України - в судовое засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи належним чином повідомлений, в день судового розгляду подав клопоптання про відкладення розгялу справи та про проведення судового засідання в режимі відеконференцзв'язку. Протокольною ухвалою суду у задоволенні клопотань відмовлено. Відзиву на позов відповідач не подав.
Відповідач - Управління МВС України в Сумській області - також відзиву не подав, представник управління в судовому засіданні проти позову заперечив.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази у справі, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задовленню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 28 жовтня 2014 року №2253 о/с із змінами, внесеними наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 лютого 2015 року №196 о/с, ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади спеціаліста 1-ї категорії по взаємодії з ветеранськими організаціями Управління МВС України в Сумській області (а.с.46,47). Наказ, аналогічний за змістом, №327 о/с прийнятий начальником Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області 03.11.2014 (а.с.5).
Підставою для звільнення стало застосування відповідачами пункту 7-2 ст. 36 Кодексу законів про працю України (підстави, передбачені Законом України "Про люстрацію").
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
16.10.2014 набрав чинності Закон України "Про очищення влади" № 1682-VII.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 цього Закону - очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади" протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про очищення влади" заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25.02.2010 по 22.04.2014 керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
В пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" передбачено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
В силу ч. 1 ст. 7 Закону України "Про очищення влади" відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", затверджене наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 №1704/5 (далі - Положення №1704/5).
Відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною четвертою статті 1 цього Закону, оприлюднюються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та вносяться до Реєстру протягом трьох робочих днів з дня надходження із Державної судової адміністрації України до Міністерства юстиції України наданої з Єдиного державного реєстру судових рішень електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили. Державна судова адміністрація України надсилає до Міністерства юстиції України таку електронну копію рішення суду не пізніш як на десятий день з дня набрання ним законної сили.
Відповідно до пункту 2 розділу І Положення №1704/5 підставою для внесення Реєстратором відомостей про особу є:
надходження до Реєстратора від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена у частині третій статті 1 Закону України "Про очищення влади", відомостей про звільнення особи з посади у зв'язку із застосуванням такої заборони;
У пункті 5 розділу ІІ Положення № 1704/5, визначено, що підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", є надходження до Реєстратора: обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України "Про очищення влади", від органу, який проводив перевірку; відповідного судового рішення, яке набрало законної сили; відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру; інші випадки, визначені законом.
Згідно зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 1, частини 1, 2, 4, 6, 7 статті 43 Конституції України).
За приписами статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Законом України "Про очищення влади" визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про очищення влади" очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах:
верховенства права та законності;
відкритості, прозорості та публічності;
презумпції невинуватості;
індивідуальної відповідальності;
гарантування права на захист.
Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.
Виходячи з наведеного вбачається, що частинами 1 та 2 ст. 1 Закону України "Про очищення влади" визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну "очищення влади", виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв'язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідно до положень ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
У Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 установлено, що звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови й засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена (абз. 4 п. 5.2 мотивувальної частини Рішення).
Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 встановлено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державного органу (абз. 4 п. 2 мотивувальної частини зазначеного Рішення).
В рішенні Конституційного Суду України від 30.05.2001 за № 7-рп/2001 зазначено, що наголошуючи на важливості гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, Конституція України встановила, що склад правопорушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер і що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, та бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 58, 61, п. 1, 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України).
Відповідно до статті 2 Конвенції "Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості", яка ратифікована Україною 04.08.1961, кожен член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.
Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (стаття 4 цієї Конвенції).
Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці.
Водночас, положеннями Закону України "Про очищення влади" установлюється додаткова підстава припинення трудового договору - звільнення у зв'язку із самим фактом зайняття особою посади, передбаченої статтею 3 цього Закону, а вказаний Закон застосовується до певного кола громадян України, а саме до осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Отже, люстрація застосовується виключно до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, вчинили певне правопорушення, передбачене статтями 1, 2, 3 Закону України "Про очищення влади".
Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути встановлена в кожному конкретному випадку.
З урахуванням норм міжнародного права та положень національного законодавства є підстави вважати, що приписами Закону України "Про очищення влади" створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до частини другої статті 38 Конституції України, адже в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення керівника, заступника керівника структурного підрозділу органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого державного органу тільки з тієї підстави, що він обіймає відповідну керівну посаду в територіальному (регіональному) органі Міністерства внутрішніх справ України протягом не менше визначеного Законом України "Про очищення влади" строку.
Заборона перебування на певних посадах та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, визначеної як один із принципів очищення влади (частина друга статті 1 Закону України "Про очищення влади"), що вказує на ігнорування принципу індивідуального підходу при притягненні особи до юридичної відповідальності, та порушує частину другу статті 61 Конституції України.
Дотримання презумпції невинуватості при здійсненні люстраційних заходів є фундаментальним принципом у забезпеченні демократичного шляху очищення влади.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), що була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97 р., та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, вказує в статті 6, що кожен, кого звинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні. Люстраційні процедури мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді справ про люстрацію мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, особі, яка піддається люстрацїї, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (рішення ЄСПЛ у справі "Матиєк проти Польщі").
У рішенні у справі "Турек (Turek) проти Словаччини" (люстрація) від 14 лютого 2006 року № 57986/00 Суд постановив, що держава-сторона, яка вводить засоби люстрації - які, на думку Суду, можуть бути втручанням в право на повагу до приватного життя - має забезпечити, щоб особи, піддані такій процедурі, користувалися всіма конвенційними процесуальними гарантіями, що стосуються кожного провадження в зв'язку із застосуванням засобів люстрації.
Якщо держава вживає заходів морального очищення, вона повинна гарантувати, що особи, зачіпаються такими заходами, користуються всіма процесуальними гарантіями відповідно до Конвенції щодо будь-якого судового розгляду, що відноситься до застосування таких заходів (п. 115 вказаного рішення).
Крім того, приписами Закону України "Про очищення влади" встановлюється зворотна дія закону всупереч вимогам статті 58 Конституції України, оскільки вступаючи на публічну службу, особа не знала і не могла знати, що лише перебування на конкретній посаді у певний проміжок часу в майбутньому становитиме підставу для юридичної відповідальності у вигляді заборони обіймати певні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування протягом 10 років.
Наведене свідчить про встановлення додаткових обмежень для реалізації прав і свобод державного службовця (особи, яка перебуває на публічній службі) як людини і громадянина, що в жодному разі не відповідає частині третій статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів (зокрема Закону України "Про очищення влади") не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (зокрема, осіб, які перебувають на публічній службі), та статті 64 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до пункту 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи № 1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Відповідно до п. 8 вказаних принципів дискваліфікація може стосуватися лише тих осіб, які наказували вчиняти або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні. Відтак, вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації).
При цьому суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні від 19.10.2019 у справі "Полях та інші проти України", в якій Суд зазначив, що заходи, вжиті на підставі Закону про люстрацію, ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів Януковича, не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв'язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію.
ЄСПЛ вказав, що заходи за Законом про люстрацію були ширшими, ніж аналогічні заходи в інших країнах, які стосувалися лише людей, які активно працювали на колишню комуністичну владу. Крім того, Суд зазначив, що Уряд України висунув різні аргументи на підтримку закону, такі як практика розміщення корумпованих чиновників на державній службі за пана ОСОБА_5 , рішення Конституційного Суду 2010 року, яке збільшило його повноваження та передбачуване політично мотивоване переслідування протестуючих Євромайдану. Однак, ці питання не мали жодної актуальності у рішенні про застосування Закону про люстрацію до заявників. Не було виявлено зв'язку між ними та тими негативними подіями.
Ключовим у позиції Європейського Суду з прав людини у рішенні по справі "Полях та інші проти України" є висновок про те, що у цій справі поведінка заявників, за яку до них були застосовані заходи, передбачені Законом "Про очищення влади", не кваліфікувалася як "кримінальна" відповідно до національного законодавства та не була аналогічна будь-якій формі кримінальної поведінки: вона полягала у тому, що вони обіймали свої посади, коли при владі був Президент Янукович.
Відтак, не було доведено, що втручання щодо будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві, у зв'язку із чим Суд у згаданому рішенні визнав порушення статті 8 Конвенції щодо заявників.
Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України "Про очищення влади" до осіб, які у певний період перебували на окремих посадах державної служби без встановлення причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів правління Януковича, суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без урахування жодної індивідуальної ролі чи зв'язку відповідних осіб з такими подіями, застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан Янукович обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції, передбачені Законом "Про очищення влади" заходи могли бути застосовані навіть до державного службовця, призначеного на його посаду задовго до того, як пан Янукович став Президентом України, лише на тій підставі, що він не пішов зі своєї посади протягом року після приходу до влади пана Януковича.
Іншими словами, причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом "Про очищення влади", є прихід до влади пана ОСОБА_5 , а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. Обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави.
У даному випадку проведення перевірки насамперед має за мету виявити осіб, що брали участь в управлінні державними справами, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини і результати такої перевірки підлягають викладенню у висновку, який в даному випадку є обов'язковим, як і ознайомлення з ним особи, щодо якої проводилась перевірка. Такий висновок може бути оскаржений до суду, як це передбачено у статті 5 Закону України "Про очищення влади".
Суд вважає, що поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної і професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них. Вони не були просто відсторонені, понижені або переведені на менш відповідальну посаду, а звільнені із забороною обіймати посади державної служби, одразу втративши всі свої винагороди. Їм було заборонено обіймати будь-які посади державної служби у сфері, в якій вони багато років працювали як державні службовці.
Відомості про застосування до заявників заходів, передбачених Законом "Про очищення влади", було одразу оприлюднено, ще до того, як було розглянуто їхні позови. Закон "Про очищення влади" не вимагав будь-якого доведення індивідуальної вини, а його оголошена мета полягала в "очищенні" державної служби від осіб, які асоціювалися із "узурпацією влади", підривом основ національної безпеки та оборони і порушеннями прав людини. За таких обставин застосування заходів, передбачених Законом "Про очищення влади", ймовірно було тісно пов'язано із соціальною та професійною стигматизацією (негативне виділення суспільством індивіда (або соціальної групи) за якоюсь ознакою з відповідним стереотипним набором соціальних реакцій на цього індивіда (або представників соціальної групи)).
Застосування до заявників передбачених Законом "Про очищення влади" заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан Янукович був Президентом України.
Виходячи з усталеної практики Європейського суду з прав людини, особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню.
Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Любох проти Польщі").
У проміжному Висновку від 16.12.2014 № 788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України "Про очищення влади" (Закону "Про люстрацію") Венеціанська комісія констатувала, крім іншого, що "Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки, якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це" (п. 62).
Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: "Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій" (пп. "h" п. 20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії № 524/2009 від 13.10.2009).
Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.
Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.
Разом з тим, в ході розгляду справи відповідачами не надано доказів належності позивача до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а сам факт перебування його на посаді заступника начальника Управління МВС України в Сумській області з 23.07.2010 по 28.07.2011 не може бути підставою для притягнення до юридичної відповідальності.
Враховуючи викладене, суд вважає, що рішення відповідачів про звільнення ОСОБА_1 є протиправними та підлягають скасуванню, а позивача необхідно поновити на раніше займаній ним посаді - спеціаліста 1-ї категорії по взаємодії з ветеранськими організаціями Управління МВС України в Сумській області.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про очищення влади" та п. 5 розділу ІІ Положення №1704/5, суд визнає, що Міністерство внутрішніх справ зобов'язане буде подати інформацію про судове рішення до Міністерства юстиції України та відкликати відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади".
Відповідно до вимог 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
З аналізу наведеного законодавчого положення вбачається, що суд виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у разі якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника.
Виходячи з матеріалів даної адміністративної справи, суд зазначає, що її розгляд здійснювався понад один рік, проте не з вини позивача. Відтак, у межах спірних правовідносин виплату середнього заробітку слід здійснити за весь час вимушеного прогулу.
Вказана позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема у постанові від 13.03.2018 у справі № 2а-11888/10/1370 та в постанові від 05.11.2019 у справі № 2а-2243/11/1370.
При визначенні розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу суд виходить з положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (надалі - Порядок № 100).
Згідно з п. 2 Порядку обчислення середньомісячної заробітної плати здійснюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Розрахунок розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу слід здійснювати виходячи із кількості робочих днів, що минули з дня звільнення ОСОБА_1 з посади до дня винесення судового рішення у справі, а саме з 03.11.2014 по 28.05.2020.
З наявної у матеріалах справи довідки ліквідаційної комісії УМВС України в Сумській області (а.с.117) вбачається, що середньоденна сума заробітної плати позивача на раніше займаній ним посаді становила 285,13 грн.
За період з 03.11.2014 по 28.05.2020 згідно з нормами тривалості робочого часу, визначеними відповідно до ст. 73 КЗпП України та вказаними у листах Міністерства соціальної політики України про розрахунок норми тривалості робочого часу на кожен рік, тривалість вимушеного прогулу склала 1391 робочий день. Відтак, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 396615,83 грн (285,13 грн. х 1391 день).
При цьому висловлена в судовому засіданні позиція позивача про необхідність проведення розрахунку середнього заробітку, виходячи із розміру заробітної плати, яка нараховується і виплачується державним службовця з такою ж вислугою років Головного управління Національної поліції в Сумській області не заслуговує на увагу, оскільки в цій установі, яка не є правонаступником Головного управління МВС України в Сумській області, позивач не працював та має бути поновлений на посаді в Головному управління МВС України в Сумській області.
На підставі ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць підлягають негайному виконанню. Розмір такого стягнення у межах місячної суми складає 6425 грн. 16 коп.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ід.н. НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Міністерства внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684, вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601), Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області (вул. Герасима Кондратьєва, 23, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 08592299) про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 28 жовтня 2014 року №2253 о/с із змінами, внесеними наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 лютого 2015 року №196 о/с, про звільнення з роботи ОСОБА_1 , спеціаліста 1-ї категорії по взаємодії з ветеранськими організаціями Управління МВС України в Сумській області.
Поновити ОСОБА_1 на посаді спеціаліста 1-ї категорії по взаємодії з ветеранськими організаціями Управління МВС України в Сумській області.
Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 396615 (триста дев'яносто шість тисяч шістсот п'ятнадцять) грн. 83 коп.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді спеціаліста 1-ї категорії по взаємодії з ветеранськими організаціями Управління МВС України в Сумській області.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення заробітку за один місяць у розмірі 6425 грн. 16 коп.
Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України відкликати з Міністерства юстиції України відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади", для виключення таких відомостей з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади".
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені, зокрема, статтею 295 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Повне рішення складене 04 червня 2020 року.
Головуючий суддя Л.М. Опімах
Судді С.В. Воловик
Є.Д. Кравченко