29 травня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/197/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Петренко О.С.
за участю секретаря судового засідання - Толстової О.І.
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - 1 Капиш В.М.,
представника відповідача - 2 Волошина Н.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача-1: Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, в особі голови ліквідаційної комісії з ліквідації Стоян О. Г., вул. Дворцова,6/7, м. Кропивницький,25006
до відповідача - 2: Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), проспект Дмитра Яворницького,21а, м. Дніпро, 49027
про визнання протиправним та скасування наказу, -
ОСОБА_1 звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області від 26.12.2019 року №997/к "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- поновити її на посаді заступника начальника відділу персоналу Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 28.12.2019 року
- стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 15156,60 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що наказ є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки мала місце не ліквідація юридичної особи публічного права Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, а її реорганізація з переходом майна, прав та обов'язків до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). Також зважаючи на те, що Міністерство юстиції України у порушення вимог ст.ст. 40,49-2 КЗпП України, не запропонувало позивачу вакантні посади у новоутвореній установі.
Представник відповідача у відзиві до позову просив відмовити позивачу в його задоволені з підстав законності дій відповідача вимогам Законом України "Про державну службу".
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі.
Представники відповідачів в судовому засіданні позовні вимоги не визнали в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в письмовому відзиві.
На підставі ч. 3 ст. 243 КАС України в судовому засіданні 29.05.2020 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що сторонам оголошено в судовому засіданні після проголошення вступної та резолютивної частини рішення з урахуванням вимог ст.243 КАС України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює в органах юстиції з 2003 року.
Згідно наказу №16/к від 18.02.2015 року призначена на посаду заступника начальника відділу кадрової роботи та державної служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 23.05.2017 року. В зв'язку з перейменуванням відділу займала посаду - заступника начальника відділу персоналу ГТУЮ у Кіровоградській області.
За наслідками оцінювання результатів службової діяльності для визначення якості виконання поставлених завдань в 2019 році отримала позитивну оцінку, висновок щодо результатів оцінювання службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби категорії «Б» або «В» затверджено наказом ГТУЮ у Кіровоградській області №849 від 11.12.2019р.
Постановою КМ України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком, згідно з додатком 1, серед яких Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області.
На виконання зазначеної постанови №870 від 09.10.2019 р. Міністерством юстиції України 16.10.2019 року видано наказ №3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України".
28.10.2019 року позивач була попереджена про припинення державної служби на підставі п.1-1 ч.1 с.87 Закону України "Про державну службу", в зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.
Наказом Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області "Про звільнення ОСОБА_1 " №997/к від 26.12.2019 року позивач звільнена з займаної посади з 28.12.2019 року, відповідно до п.1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", в зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, в зв'язку з припиненням державної служби.
Позивач, не погодилась з оскаржуваним наказом та звернулась з зазначеним позовом до суду.
Відповідно до ч.1 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Пунктом 5 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року № 1074, передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Відповідно до п. 6 Порядку, права та обов'язки органів виконавчої влади у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади переходять до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.
Частиною 2 ст. 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно з ч. 1 ст.89, ч.4 ст.91 вказаного Кодексу, юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення.
Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася в постановах Верховного Суду, зокрема від 12 грудня 2018 року в справі №826/25887/15, від 17 липня 2019 року в справі №820/2932/16.
Верховний Суд в постанові від 17 липня 2019 року в справі №820/2932/16 зазначив, що якщо ліквідовано орган з одночасним створенням іншого органу, який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується, то зобов'язанням роботодавця (держави) є вжиття заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу.
Верховний Суд в постанові від 04 липня 2019 року в справі №2а-108/12/2670 зазначив, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
В розпорядчому акті органу державної влади в постанові Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.
Разом з тим функції вказаного органу, що ліквідується, покладено на інший орган - Південно - Східне міжрегіональне управління юстиції Міністерства юстиції (м. м.Дніпро), який визначено його правонаступником.
З 29 жовтня 2019 року - дня утворення Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Дніпро) до нього перейшли повноваження та функції, зокрема Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, який втратив такі повноваження та функції згідно з положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870.
Вказані обставини, згідно з ч.1 ст.104 Цивільного кодексу України, та наведених правових позицій Верховного Суду, свідчать про реорганізацію юридичної особи.
Отже, у Головному територіальному управлінні юстиції у Кіровоградській області фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця регулюються Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015, №889-VIII /далі - Закон №889-VIII/.
Згідно частини першої - третьої статті 5 Закону №889-VIII, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87 1 цього Закону).
Приписами пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, ліквідація державного органу.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області ліквідовано.
Частиною першою статті 49-2 Кодексу законів про працю України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 вручено попередження про вивільнення 24.10.2019 року (а.с.19).
Відповідно до частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Частинами другою та третьою статті 49-2 Кодексу законів про працю України передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим, відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Разом з тим, згідно з приписами частини п'ятої статті 40 Кодексу законів про працю України (у редакції із змінами, внесеними згідно із Законом № 113-IX від 19.09.2019), особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Таким чином, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників), а також особливості застосування до них положень частини другої статті 40 КЗпП України, частини другої і третьої статті 49-2 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Станом на час прийняття оскаржуваного наказу Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року № 117-IX абзац другий частини третьої статті 87 виключено, зокрема, виключено норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Натомість, були внесені відповідні зміни, зокрема, до статті 22 та 87 Закону України "Про державну служб", якими врегульовано питання звільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".
Так, частиною третьою статті 87 Закону України "Про державну службу" (у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного наказу від 26.12.2019 №997/к"Про звільнення") зазначено, що державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
Частиною п'ятою статті 22 цього Закону (із змінами, внесеними згідно із Законом №117-IX від 19.09.2019) передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Вказані норми закону неконституційними не визнавалися.
З огляду на вищевикладене, Законом України "Про державну службу" (у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного наказу від 26.12.2019 №997/к "Про звільнення"), який є спеціальним законом, що регулює статус державного службовця, визначено право за рішенням суб'єкта призначення, а не його обов'язок щодо переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, без обов'язкового проведення конкурсу.
Станом на час виникнення спірних правовідносин дія норм законодавства про працю, а саме, частини другою статті 40, частин другої та третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, не поширюється на державних службовців в силу приписів частини п'ятої статті 40 Кодексу законів про працю України та статей 3,5 Закону України "Про державну службу", оскільки станом на час звільнення позивача такі правовідносини були врегульовані статтею 22 Закону України "Про державну службу", що передбачає не обов'язок, а право суб'єкта призначення за рішенням суб'єкта призначення у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу перевести державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу чи пропонувати іншу рівноцінну посаду державного службовця.
Суд критично ставиться до доводів позивача про те, що фактично відбулася «завуальована» реорганізація Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.
Так, з прийняттям Закону України від 19.09.2019року №117-IX, положення статті 87 Закону, що регулює підстави та порядок припинення державної служби у разі ліквідації, реорганізації державного органу, скорочення штату або чисельності, не містять обов'язку суб'єкта призначення пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби або іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі навіть у випадку реорганізації.
Крім того, з 25.09.2019 року (тобто з дати набрання чинності Законом №117-ІХ), ліквідація державного органу як підстава припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону, не містить будь яких додаткових умов припинення державної служби та є самостійною і достатньою підставою для її припинення
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ про припинення державної служби позивача відповідає вимогам статті 22 Закону України "Про державну службу", не порушує вимог ч.2 ст.40, ч.ч.2,3 ст.49-2 Кодексу законів про працю України, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин в силу приписів ч.5 ст.40 Кодексу законів про працю України та ст.ст.3,5 Закону України "Про державну службу", при цьому відповідачем дотримано вимоги ч.1 ст.49-2 Кодексу законів про працю України щодо належного персонального попередження позивача не пізніше ніж за два місяці про наступне вивільнення, тому відсутні підстави для поновлення позивача на посаді з 28.12.2019 та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд вважає, що дії відповідача відповідають даним критеріям оскільки вчиненні на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 243-246 КАС України, суд, -
У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, в особі голови ліквідаційної комісії з ліквідації Стоян О. Г., Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування наказу - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.
Повний текст рішення складено та підписано 05.06.2020 року.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. Петренко