Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 травня 2020 р. Справа№200/1935/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Стойки В.В.,
при секретарі Дідевич І.О.,
за участю:
представника відповідача Яковлева А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач, Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу», звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення рішення № 0042365141 від 04.12.2019 року на суму 3 786 грн.
Обґрунтовує позовні вимоги тим, що податковим органом протиправно прийнято спірне податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) земельного податку, оскільки був звільненим від обов'язку зі сплати користування земельними ділянками, відповідно до приписів ст.6 Закону України № 1669 «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Тому підприємство не сплачувало земельний податок за чотири місяці 2014 року, за весь 2015 та 2016 роки. Відповідач здійснив перерозподіл своєчасно сплаченого податку за землю за 2017-2018 роки в рахунок періодів, коли підприємство було звільнено від сплати земельного податку. В результаті такого перерозподілу відповідачем було протиправно винесено податкове повідомлення рішення про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату земельного податку
З огляду на зазначене просить скасувати спірні податкові повідомлення-рішення.
Відповідачем через відділ документообігу та архівної роботи суду надано відзив, в обґрунтування якого зазначив, що податковим органом в ході камеральної перевірки виявлені порушення граничних строків сплати самостійно визначеного зобов'язання з орендної плати за землю з юридичних осіб, керуючись ст. 126 Податкового кодексу України нараховані штрафні санкції та сформовано податкове повідомлення-рішення. Крім того, позивач є користувачем землі у селі Іванопілля, яке не входить до переліку населених пунктів, в яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, отже не є звільненим від сплати земельного податку. Включення населеного пункту до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, не є підставою для невиконання чи виконання не в повному обсязі платниками податку своїх обов'язків. Актом перевірки встановлено порушення граничних строків сплати орендної плати за землю за 2018, 2019 роки року, отже позивач повинен своєчасно сплачувати за користування земельними ділянками. Також зазначив, що сертифікати Торгово-промислової палати не можуть бути підставою для звільнення від сплати податків.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, мотивуючи доводами аналогічними зазначеним письмових запереченнях на адміністративний позов.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року було відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального провадження та призначено підготовче засідання на 02 квітня 2020 року.
02.04.20120 року підготовче засідання було відкладено до 30.04.2020 року.
30.04.2020 року підготовче засідання було відкладено до 19.05.2020 року
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 26 травня 2020 року.
До судового засіданні позивача не з'явився, був повідомлений належним чином. Будь яких клопотань про відкладення судового засідання не надавав.
Представник відповідача до судового засідання з'явився, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Позивач, Комунальне підприємство «Вода Донбасу» (код ЄДРПОУ 00191678, вул.Митрополитська 177 А, м.Маріуполь Донецька область, 87547), пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, є юридичною особою та згідно ст. 43 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС-України) здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.
Відповідач, Головне управління Державної податкової служби України у Донецькій області, є суб'єктом владних повноважень, згідно ст. 48 КАС України здатний особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.
Судом встановлено, що податковим органом проведена камеральна перевірка своєчасності сплати за землю позивачем за грудень 2018 року та січень 2019 року за наслідком якої складено акт № 167/05-99-51-41/3539785 від 11.11.2019 року.
Згідно з висновками акту камеральної перевірки податковим органом встановлено порушення термінів сплати самостійно визначеного податкового зобов'язання по земельному податку за грудень 2018 року та січень 2019 року.
На підставі зазначеного акту перевірки сформовано та направлено позивачу спірне податкове повідомлення-рішення № 0042365141 від 04.12.2019 року на суму 3 786 грн.
Позивач скористався правом на позасудове врегулювання спірних правовідносин шляхом оскарження податкових повідомлень-рішень до податкового органу вищого рівня, однак Рішенням ДФС України №5861/6/99-00-08-05-06-06 від 14.02.2020 року спірне податкове повідомлення-рішення залишені без змін.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Спірним питанням даного позову є правомірність складання податковим органом податкового повідомлення-рішення за затримку сплати грошового зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу нараховані штрафні санкції за порушення граничних строків сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з земельного податку.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно з пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Згідно з підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Пунктом 31.1 статті 31 ПК України визначено, що строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.
Відповідно до статті 269 ПК України платниками плати за землю є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв)землекористувачі.
Статтею 270 Податкового кодексу України визначено, що обєктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Відповідно до пункту 288.1 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (пункт 288.2 статті 288 ПК України).
Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду (пункт 288.3 статті 288 ПК України).
Згідно ст. 285 Податкового кодексу України встановлено, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).
Відповідно до ч. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України передбачено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Пунктом 287.3 статті 287 ПК України податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Підставою до застосування штрафної санкції, згідно до податкового повідомлення-рішення є порушення п. 287.3 ст.287 Податкового Кодексу України, за що на підставі статті 126 Податкового кодексу України, застосовується штраф.
Згідно статті 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Суд зазначає, що відповідно до даних облікової картки платника податків, позивачем порушено терміни сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з плати за землю згідно податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або оренда плата за земельні ділянки державної або комунальної власності ) № 9017292640 від 12.02.2018 року з граничним терміном сплати 30.01.2019 року, відповідно до якої визначена загальна сума податкових зобов'язань в розмірі 43 845,16 грн. з січня по грудень 2018 року , а також була подана податкова декларація з плати за землю (земельний податок та/або оренда плата за земельні ділянки державної або комунальної власності ) № 9014932255 від 08.02.2019 року з граничним терміном сплати 02.03.2019 року, відповідно до якої визначена загальна сума податкових зобов'язань в розмірі 19567,89 грн. з січня по листопад 2019 року та 19567,93 за грудень 2019 року, у зв'язку з чим було прийнято спірне податкове повідомлення - рішення від 04.12.2019 року № 0042365141.
Спірним питанням даної справи є правомірність застосування штрафної санкції, що передбачена статтею 126 Податкового кодексу України з огляду на приписи ст. 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» №1669-VII від 02.09.2014 року.
З підстав викладеного суд зазначає наступне.
Для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення було прийнято Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (чинного на час виникнення спірних правовідносин).
Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення Ради національної безпеки України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції (АТО) на території Донецької і Луганської областей.
Закон України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 року № 1669-VII (чинного на час виникнення спірних правовідносин) період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Виходячи з наведеного, датою початку проведення антитерористичної операції є 14.04.2014 року , станом теперішній час АТО триває.
Відповідно до ст. 6 Закону України № 1669 (чинного на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що під час проведення антитерористичної операції звільнити суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.
Статтею 7 вищезазначеного закону (чинного на час виникнення спірних правовідносин) передбачено скасування на період проведення антитерористичної операції орендну плату за користування державним та комунальним майном суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 цього Закону, його дія поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення. Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
Тобто, Закон № 1669-VII є спеціальним законом у спірних правовідносинах, тому його застосування не ставиться у залежність від внесення відповідних змін до Податкового кодексу України.
Крім того, на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" Кабінетом Міністрі Україні затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення розпорядженням № 1053-р від 30.10.2014 р.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1079-р від 5 листопада 2014 року зупинено дію Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року, проте, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва по справі № 826/18327/14 від 26 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року, Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1079-р від 5 листопада 2014 року визнано нечинним.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України по даній справі зупинено виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2015 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року до розгляду касаційної скарги Кабінету Міністрів України у Вищому адміністративному суду України.
Крім цього, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р, яким визнано такими, що втратили чинність Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079, затверджено новий перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, у якому, серед інших є с.Іванопілля Костянтинівського району, де розташовані земельні ділянки позивача.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року діяло у період з 30 жовтня 2014 року по 4 листопада 2014 року та у період з 2 квітня 2015 року по 27 квітня 2015 року. Аналізуючи наведене, а також беручи до уваги факт прийняття 02 грудня 2015 року Розпорядження № 1275-р, суд зазначає, що станом на час прийняття спірного рішення факт знаходження у спірний період населеного пункту с.Іванопілля Костянтинівського району, на території, де проводиться антитерористична операція.
Таким чином, у період з 14.04.2014 року до 07.06.2016 року включно суб'єкти господарювання, що здійснювали діяльність на території проведення АТО, були звільнені від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної форми власності.
Проте, 08 червня 2016 року набув чинності Законом України від 17 травня 2016 року № 1365-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» щодо безперешкодної діяльності органів місцевого самоврядування», яким стаття 6 Закону № 1669-VII була викладена в наступній редакції: «Звільнити суб'єктів господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону».
Згідно частини 4 статті 4 Закону №1669-VII, в редакції Закону України № 1365-VIII, перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію.
Також, суд звертає увагу на те, що з 15.04.2017 порядок оподаткування об'єктів оподаткування, що розташовані на тимчасово окупованій території та/або на території населених пунктів, які розташовані на лінії зіткнення, встановлено пунктом 38 підрозділ 10 Перехідних положень Кодексу в редакції Закону України від 23 березня 2017 року № 1989-УІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо уточнення деяких положень та усунення суперечностей, що виникли при прийнятті Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні».
У абзацах першому та другому підпункту 38.7 пункту 38 підрозділу 10 Перехідних положень Кодексу встановлено, що не нараховується та не сплачується у період з 14.04.2014 по 31 грудня року, в якому завершено проведення антитерористичної операції, плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності): за земельні ділянки, що розташовані на тимчасово окупованій території; за земельні ділянки (крім земель сільськогосподарського призначення), що розташовані на території населених пунктів на лінії зіткнення.
Відповідно до підпункту 38.1 підпункту 38 підрозділу 10 Перехідних положень Кодексу визначено, що: тимчасово окупована територія - територія окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, визначена відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, визначається Кабінетом Міністрів України; територія населених пунктів на лінії зіткнення - територія населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, перелік яких визначений Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 38.2 розділу 10 Перехідних положено Податкового кодексу України на період проведення антитерористичної операції для платників податків, місцезнаходженням (місцем проживання) яких станом на 14 квітня 2014 року була тимчасово окупована територія та/або територія населених пунктів на лінії зіткнення і які станом на 1 січня 2017 року не змінили своє місцезнаходження (місце проживання) із зазначених територій на іншу територію України:
1) зупиняється нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені за несвоєчасне погашення визначених станом на 14 квітня 2014 року грошових зобов'язань;
2) зупиняється застосування норм статей 59, 60 (в частині податкових вимог), 87-101 цього Кодексу.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення.
Згідно зазначеного розпорядження КМУ від 07.11.2014 року № 1085-р с.Іванопілля Костянтинівського району, на території яких розташовані земельні ділянки позивача, не входять до зазначеного переліку.
Отже, суд зазначає, що позивач до 08 червня 2016 року був звільнений від сплати за користування земельною ділянкою комунальної власності, переданої йому в оренду, оскільки здійснював діяльність на території проведення антитерористичної операції, а після внесення змін 08 червня 2016 року до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» позивач мав здійснювати оплату за користування земельною ділянкою комунальної власності.
Позивач вказує на те, що грошові зобов'язання за 2014 рік - 2016 рік підприємством не були сплачені у встановлені законом строк, у зв'язку з тим, що Регіональне управління з експлуатації каналу Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» відповідно ст. 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» звільнений від сплати земельного податку.
Стосовно сплати земельного податку за 2017- 2019 рік позивач вказує на те, що ним у встановлені законом строки здійснювалась сплата податку, у зв'язку з чим вважає, що за підприємством не обліковується податковий борг.
Суд погоджується, що суб'єкти господарювання, які здійснювали діяльність на території де проводилась антитерористична операція звільняються від виконання обов'язків щодо сплати земельного податку з 14.04.2014 року по 07.06.2016 року, однак звертає увагу на те, що такі суб'єкти господарювання зобов'язані подати до контролюючого органу уточнюючі податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) зменшивши суми грошового зобов'язання з плати за землю.
Судом встановлено, що позивачем за 2014 рік та 2015 рік були подані податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), відповідно до яких позивачем самостійно визначені грошові зобов'язання з плати, проте уточнюючих податкових декларацій за 2014 рік та 2015 рік щодо зменшення розміру грошових зобов'язань позивачем до контролюючого органу подано не було. Зазначена обставина не є спірною та визнається сторонами.
В зв'язку з чим, позивач був зобов'язаний у встановлені Податковим кодексом України сплатити самостійно визначені суми грошових зобов'язань з плати за землю за 2014 рік та 2015 рік.
З огляду на те, що позивачем не був сплачений податок з плати за землю за 2014 рік, 2015 рік та першу половину 2016 року відповідачем станом на 31.12.2018 року в ІКП платника обліковується податковий боргу на суму 162 495,12 грн.
Відповідно до п. 87.9 ст. 89 ПК України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.
Суд вказує на те, що у зв'язку з наявною заборгованістю станом на 31.12.2018 року сплачений позивачем податок з плати за землю за 2019 рік зараховувався в рахунок погашення наявної заборгованості, що призвело до несвоєчасної сплати податку з плати за землю за 2019 рік.
Отже, суд вважає, що відповідачем в судовому засіданні доведено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин.
Стосовно посилання позивача на наявність Сертифікатів Торгово - промислової палати України , суд зазначає наступне.
Статтею 10 Закону № 1669-VII передбачає, що єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує форс-мажорні обставини, як підставу для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) своїх податкових зобов'язань є наявність у такого суб'єкта господарювання Сертифікату ТПП про засвідчення форс мажорних обставин.
Так, щодо вирішення питання обов'язкової наявності в підприємства сертифікату Торгово-промислової палати України у відповідності до статті 10 Закону № 1669-VII, суд зазначає, що стаття 6 Закону № 1669-VII є спеціальною нормою по відношенню до статті 10 цього Закону, оскільки Сертифікат ТПП є єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує форс-мажорні обставини для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань (не обов'язково з земельного податку), отже Сертифікат ТПП застосовується при вирішенні питання звільнення від нарахування штрафних санкцій та пені.
Так, наведена стаття Закону № 1669-VII передбачає, що єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує форс-мажорні обставини, як підставу для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) своїх податкових зобов'язань є наявність у такого суб'єкта господарювання Сертифікату ТПП про засвідчення форс мажорних обставин.
Згідно з частиною третьою статті 11 Закону № 1669-VII закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
На виконання вимог цієї норми, позивачем надано сертифікати (висновки) Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили:
- № 1735 від 25 листопада 2014 року, яким відповідно до п.п. 100.4, 100.5 статті 100 ПК України КП "Компанія "Вода Донбасу" засвідчено настання обставин непереборної сили з 10.06.2014 при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справляння та сплати податків та обов'язкових платежів (а.с. 11);
- № 1517 від 17 листопада 2014 року, яким відповідно до п.п. 102.6-102.7 статті 102 ПК України Регіональному управлінню з експлуатації каналу КП «Компанія «Вода Донбасу» засвідчено настання обставин непереборної сили з 10.06.2014 при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються продовження граничних строків для подання податкової звітності (а.с. 12);
У відповідних сертифікатах також зазначено, що на момент видачі останніх, обставини непереборної сили тривають та дату закінчення їх терміну встановити неможливо.
Статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" (в редакції від 02 вересня 2014 року) визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Частиною першою статті 14 вказаного вище Закону визначено, що Торгово-промислова палата України здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, інших законів, нормативно-правових актів та свого Статуту.
Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) визначений Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що затверджений Рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18 грудня 2014 року № 44(5), який набрав чинності з 18 грудня 2014 року та чинний на момент виникнення спірних правовідносин.
Статтею 6.1 вказаного Регламенту передбачено, що підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" в редакції від 02 вересня 2014 року, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов'язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.
Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів (стаття 6.2.)
Якщо сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) виданий щодо обставин, які на момент його видачі тривають та період дії яких встановити неможливо, Заявник, після закінчення дії таких обставин, має право звернутися до ТПП України/регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин за подальший період з дня, наступного за датою видачі сертифікату до дня їх закінчення. Засвідчення форс-мажорних обставин у такому випадку проводиться на загальних засадах відповідно до цього Регламенту.
Аналізуючи вищезазначені норми, суд приходить до наступних висновків:
- на час виникнення спірних правовідносин, діяв Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) визначений Регламентом, що затверджений Рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18 грудня 2014 року № 44(5), який і має застосовуватись до спірних правовідносин;
- порядком передбачено, що засвідченню підлягають форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) по кожному окремому податковому та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання якого настало згідно нормативно - правових актів проте таке виконання стало неможливим через наявність зазначених обставин;
- сертифікат не може засвідчувати форс-мажорні обставини на майбутнє. У разі якщо сертифікат про форс-мажорні обставини виданий щодо обставин, які на момент його видачі тривають та період дії яких встановити неможливо, Заявник, після закінчення дії таких обставин, має право звернутися до ТПП України для засвідчення форс-мажорних обставин за подальший період саме з дня, наступного за датою видачі сертифікату до дня їх закінчення.
Таким чином, надані позивачем Сертифікати (висновки) Торгово-промислової палати не є належним доказом, який посвідчує обставини непереборної сили відносно спірних податкових правопорушень, оскільки вони видані до виникнення спірних правовідносин, і фактично засвідчує обставини непереборної сили у період з 10 червня 2014 року до моменту їх видачі - 25 листопада 2014 року (щодо Сертифікатів № 1735) та 17 листопада 2014 року (щодо Сертифіката № 1517).
Також, зазначення у вказаних Сертифікатах того, що на момент його видачі обставини непереборної сили тривають та дату закінчення їх терміну встановити неможливо не є доказом того, що такий Сертифікат засвідчує відповідні обставини безстроково, тобто на майбутнє, навпаки, враховуючи, що у грудні 2014 року Порядок засвідчення форс-мажорних обставин був затверджений в новій редакції, який має застосовуватись до спірних правовідносин та в якому фактично було уточнено, що якщо на момент видачі Сертифікату обставини непереборної сили тривають та період дії яких встановити неможливо, то, заявник має право звернутися до ТПП України для засвідчення форс-мажорних обставин за подальший період саме з дня, наступного за датою видачі сертифікату.
Відтак, на переконання апеляційного суду, позивач у спірних правовідносинах мав би звернутись до ТПП України після виникнення відповідних обставин, оскільки засвідченню підлягають обставини непереборної сили по кожному окремому податковому обов'язку та відносно обов'язку, виконання якого вже настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом, проте на момент видачі позивачу Сертифікатів від 25 листопада 2014 року та 17 листопада 2014 року, податкових обов'язків за спірний період, не виникало.
Аналогічний висновок викладено у Постанові Верховного Суду від 1 жовтня 2019 року у справі № 805/385/17-а, адміністративне провадження К/9901/32011/18.
Отже, доводи позивача, пов'язані із наявністю у нього Сертифікатів ТПП не можуть бути підставами для задоволення позову.
З огляду на вищевикладене, суд приходить висновку про те, що спірне податкове повідомлення - рішення прийняте Головним управління ДПС у Донецькій області у межах та у спосіб визначений чинним законодавством.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу", в особі Регіонального управління з експлуатації каналу до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення про сплату штрафу за порушення строку сплати суми грошового зобов'язання з земельного податку юридичних осіб № 0042365141 від 04.12.2019 року на суму 3 786 грн.
Керуючись статтями 2, 5, 6, 90, 132, 139, 193, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» до Головного управління Державної податкової служби України у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - № 0042365141 від 04.12.2019 року на суму 3 786 грн. - відмовити.
Вступна та резолютивна частини рішення прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 26 травня 2020 року.
Повний текст рішення складено 05 червня 2020 року.
Рішення суду першої інстанції може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя В.В. Стойка