241/1356/19
2/241/77/2020
04.06.2020 року
Першотравневий районний суд Донецької області
у складі:
головуючого судді Демочко Д.О.
при секретарі Цукановій Л.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Мангуш цивільну справу за позовом Акціонерного Товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд, -
Позивач, в інтересах якого діє за довіреністю представник, звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором б/н від 23.03.2007 року в розмірі 125825,42 гривень та судовий збір в розмірі 1921 гривень, посилаючись на таке.
23.03.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н, відповідно до якого, відповідач отримав кредит у розмірі 1400 гривень, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Щодо зміни кредитного ліміту банк керується п. 3.2, п. 3.3 умов та правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.
Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п. 3.3 умов та правил надання банківських послуг.
ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між нею та банком договір.
Отже, АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором та умовами виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який в подальшому змінювався.
Відповідно до умов та правил надання банківських послуг:
п. 6.5 - позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором;
п. 6.6 - у разі невиконання зобов'язань за договором, на вимогу банку виконати зобов'язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та Овердрафту), оплати винагороди банку;
п. 8.6 - при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 120 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. +5% від суми позову.
Пунктом 9.12 умов і правил надання банківських послуг, передбачено,що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий же термін.
Власник карти зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, згідно п. 6.7 умов та правил надання банківських послуг.
Однак, відповідач порушив зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку із чим виникла заборгованість, яку позивач і просить стягнути з відповідача.
В судове засідання представник позивача не з'явився, в позовній заяві просив справу розглянути в його відсутності. Не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, надавши до суду письмову заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги не визнає, заявила про сплив строку позовної давності та просила застосувати наслідки її спливу.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до наступного.
Відповідач у наданій до суду заяві звертала увагу на те, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» пропустило строки позовної давності для звернення до суду, враховуючи, що останній платіж по кредитній картці нею було здійснено у 2014 році.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові у зв'язку з його необґрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).
Судом встановлено, що відповідно до анкети позичальника та заяви позичальника
від 23.03.2007 року ОСОБА_1 від 23.03.2007 року отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в сумі 1400,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом ( а.с. 7-8).
Кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тобто це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах строку дії картки.
З розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором № б/н від 23.03.2007 року станом на 31.05.2019 року та з урахуванням позиції позивача щодо вимоги стягнення відсотків лише за період з 23.03.2007 року по 29.03.2019 року, заборгованість ОСОБА_1 становить 125825,42 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 723,90 грн. та заборгованості за процентами за користування кредитом 125101,52грн.(а.с.5-8).
З наданої позивачем довідки вбачається, що термін дії кредитної картки відповідача ОСОБА_1 становить до 04/15, тобто до останнього дня квітня 2015 року.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України, встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України, передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України, встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, ці умови повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Так, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив, стягнути як тіло кредиту, так і заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір тіла кредиту, зміну розміру кредитного ліміту, розмір і порядок нарахування процентів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Умови та правила надання банківських послуг, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід'ємні частини спірного договору.
Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці тарифи та Умови і Правила надання банківських послуг розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи 23.03.2007 року анкету позичальника, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем платіжної картки взагалі містили умови, зокрема й щодо права банку в односторонньому порядку збільшувати розмір кредитного ліміту, сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Суд вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися ним самим.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретний зміст запропонованих відповідачу Умов та Правил надання банківських послуг, відсутність у анкеті позичальника домовленості сторін про порядок зміни кредитного ліміту, сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Умови та правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що була встановлена на час укладення із відповідачем договору, оскільки достовірно не підтверджують цих обставин.
Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідає встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою договору, оскільки вони не підписані відповідачем, а також з урахуванням того, що ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі суми кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Враховуючи вищевказані обставини, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про повідомлення споживача про умови надання банківських послуг та узгодження зі споживачем саме тих умов, які банк вважав узгодженими.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Також, відповідно до п. 5.3 Умов та Правил банк має право проводити зміни Тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому банк, за виключенням випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов'язаний не менш ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема, у виписці по картковому рахунку відповідно до п.4.9. цього договору.
Проте, доказів про інформування відповідача про збільшення процентної ставки суду не надано.
На підставі викладеного та враховуючи, що ОСОБА_1 належним чином не виконує зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість, суд вважає обґрунтованими вимоги банку щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в сумі 723,90 грн.
Стосовно стягнення суми заборгованості по процентам за користуванням кредитом, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до вимог статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (частини перша та третя статті 264 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Відповідно до пунктів 3.1.1, 5.3, 5.4 Правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH).
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення процентів за кредитом, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 провадження № 14-10цс18, яка, в силу ст.263 ЦПК України, є обов'язковою для застосування судом.
Встановлено, що термін дії картки, виданої ОСОБА_1 , було визначено до квітня 2015 року.
Таким чином, кредитний договір, укладений між сторонами, діяв до 30 квітня 2015 року, після чого у банка виникло право вимоги повернення кредиту згідно з умовами договору, звернувшись до суду в установлений законом строк позовної давності.
Згідно долученою по клопотання детальної виписки по картковому рахунку датою останнього платежу з погашення заборгованості позичальником судом визнається 03.02.2009 року, оскільки декілька наступних платежів, є автоматичним списанням коштів з рахунку відповідача, а не його добровільним виконанням умов кредитного договору, що в свою чергу не може вважатися перериванням строків позовної давності.
Проте даний позов пред'явлено до суду лише у липні 2019 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Судом установлено, що відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності.
Таким чином, суд дійшов висновку про відмову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в позові, застосувавши позовну давність до вимог банку про стягнення кредиту та процентів за користування кредитом.
Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При розгляді справи суд враховує постанови Верховного Суду від 02 вересня 2019 року справа № 212/11305/13-ц провадження № 61-26185св18, від11 вересня 2019 року справа № 623/99/17 провадження № 61-33369св18.
Таким чином, позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за кредитним договором б/н від 23.03.2007 року в розмірі 125825,42 гривень та судового збору в розмірі 1921 гривень, є безпідставними, а тому суд відмовляє у позові про стягнення вказаної заборгованості у зв'язку із пропуском позивачем строків позовної давності.
Керуючись ст. ст. 203, 253, 256-258, 261, 264, 267 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 141, 263-265ЦПК України, суд,-
В задоволенні позовних вимог Акціонерного Товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення Першотравневого районного суду Донецької області може бути подана до Донецької апеляційного суду через Першотравневий районний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Д.О. Демочко