ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.05.2020Справа № 910/3519/20
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Князькова В. В., розглянувши у письмовому провадженні справу
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка», м. Київ
до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю страхової компанії «Альфа-Гарант», м. Київ
про стягнення 17 193,25 грн, -
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю страхової компанії «Альфа-Гарант» про стягнення 17 193,25 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що ним, як страховиком транспортного засобу марки/моделі «Mazda 3», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснено виплату страхувальнику страхового відшкодування, внаслідок чого до позивача на підставі статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги в межах здійснених фактичних затрат та ліміту відповідальності до відповідача як особи, якою застраховано цивільно-правову відповідальність водія транспортного засобу марки/моделі «Toyota Avalon», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , якого визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0113332024352 ухвалу суду від 16.03.2020 отримано відповідачем 17.03.2020.
Однак, у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.
09.04.2020 засобами поштового зв'язку від відповідача до Господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача на позовну заяву та клопотання про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву. Вказане клопотання мотивовано тим, що постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» № 211 від 11.03.2020 запроваджено карантин на всій території України, що призвело до переходу працівників відповідача на скорочений режим роботи.
Відповідно до статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
З метою недопущення порушення прав та законних інтересів учасників справи, дотримання принципу змагальності сторін, враховуючи наявність підстав для поновлення процесуального строку, а також те, що одночасно із поданням клопотання подано письмовий відзив на позов, клопотання відповідача підлягає задоволенню.
У зазначеному вище відзиві на позовну заяву, посилаючись на недотримання позивачем вимог п. 36.2. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при зверненні із позовом до суду, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. До того ж у відзиві відповідач зауважує, що сума страхового відшкодування, що підлягає стягненню в порядку суброгації розрахована позивачем без урахування положень ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тобто без урахування коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу марки/моделі «Mazda 3», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Відповідь на відзив у строк встановлений судом на підставі ст. 166 Господарського процесуального кодексу України позивачем не подана.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» не скористалось наданими йому процесуальними правами на подачу відповіді на відзив, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.
10.01.2019 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка» (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник, вигодонабувач) укладено договір добровільного страхування наземного транспортну «Каско» № 370006/4605/0000054 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивачем застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом марки/моделі «Mazda 3», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Строк дії Договору встановлено з 00:00 год. 25.01.2019 до 24:00 год. 24.01.2020 (п. 1.2.7. Договору).
09.11.2019 о 12:01 по вул. Повітрофлотській у м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки/моделі «Toyota Avalon», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , та транспортного засобу марки/моделі «Mazda 3», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № НОМЕР_3 .
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 21.12.2019 у справі № 760/31781/19 (номер провадження № 3/760/9446/19) водія ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.
Згідно з рахунком-фактурою на оплату № 1172979 _РФ_111733 від 18.11.2019, який виставлено ДП «Авто Інтернешнл», вартість відновлювальних робіт транспортного засобу марки/моделі «Mazda 3», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 18 193,25 грн з урахуванням ПДВ.
Страховим актом № 00326441 від 21.11.2019 позивач визнав дорожньо-транспортну пригоду, що сталась 09.11.2019, страховим випадком та призначив до виплати страхове відшкодування за Договором у розмірі 18 193,25 грн відповідно до рахунку, виставленого станцією технічного обслуговування.
Згідно з платіжним дорученням № 121353 від 22.11.2019 позивачем було сплачено на рахунок ДП «Авто Інтернешнл» грошові кошти в 18 193,25 грн.
Одночасно з цим, судом встановлено, що між Товариством з додатковою відповідальністю страховою компанією «Альфа-Гарант» (страховик) та ОСОБА_4 (страхувальник) укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АМ/009941827) (далі - Поліс), а саме транспортного засобу марки/моделі «Toyota Avalon», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну 100 000 грн та розміром франшизи 1 000,00 грн. Поліс діяв станом на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди 09.11.2019.
Судом також встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача із заявою на виплату страхового відшкодування шкоди в розмірі 18 193,25 грн. На думку позивача, чинним законодавством не передбачено обов'язкове досудове врегулювання вказаної категорії спору, а отже - виплативши страхове відшкодування відповідно до умов Договору, позивач набув права зворотної вимоги до страховика винної особи (відповідача) у сумі виплаченого страхового відшкодування, але у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи у розмірі 1 000,00 грн.
Водночас, згідно платіжного доручення № 7692 від 01.04.2020 відповідачем після відкриття провадження у справі № 910/3519/20, тобто після 16.03.2020, добровільно сплачено позивачеві страхове відшкодування у сумі 13 390,30 грн. Вказаний розмір виплаченого страхового відшкодування відповідач обґрунтовує застосуванням коефіцієнту фізичного зносу до пошкодженого транспортного засобу марки/моделі «Mazda 3» та вирахуванням суми франшизи.
Спір у справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем, як вказує позивач, свого обов'язку зі сплати суми страхового відшкодування, а отже на дату подачі позову за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 17 193,25 грн.
Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява та заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, господарський суд зазначає таке.
За змістом статті 980 Цивільного кодексу України та статті 4 Закону України «Про страхування» залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
Згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України «Про страхування» за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Отже, у справі, що розглядається, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.
Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відтак, вирішуючи спір, пов'язаний з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, зокрема, зіткненням транспортних засобів, слід виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини.
Оскільки цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу, якого визнано винним у вчиненні дорожньої транспортної пригоди, застраховано Товариством з додатковою відповідальністю страховою компанією «Альфа-Гарант», то в даному випадку особою, відповідальною за завдану шкоду, відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності та нормами вказаного Закону, є відповідач.
Згідно з ч. 2 ст. 999 Цивільного кодексу України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Частиною 3 статті 985 Цивільного кодексу України передбачено, що особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.
За змістом пункту 2.1 статті 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон), якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Системний аналіз положень Закону дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов'язкового страхування відповідальності страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди на умовах, визначених саме цим законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди? відповідно до приписів статті 512 Цивільного кодексу України? відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
В такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).
Відтак, у силу приписів статі 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань в межах положень, що передбачені Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
У Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» детально регламентовано дії, як водія транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди (потерпілого), так і страховика.
Пунктом 33.1.4 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35).
Згідно з пунктом 36.1. статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик, керуючись нормами названого Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Відповідно до підпункту 37.1.4. статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк є присічним і поновленню не підлягає.
Із аналізу норм спеціального Закону можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.
Разом з тим, господарський суд не погоджується з доводами відповідача щодо передчасності звернення позивача з даним позовом до суду, виходячи з такого.
Як вже зазначалось судом, за правилами п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до п. 36.1 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
За положенням п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Разом з тим у Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Тому у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у ст. 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.
Водночас, у даному випадку саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика (відповідача) настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.
Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15.
Відтак, вказане спростовує твердження відповідача (із посиланням на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2019 у справі № 910/4816/19) щодо пов'язаності права позивача на отримання відшкодування шкоди із обов'язком подання до страховика винної у дорожньо-транспортній пригоді особи заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування).
Наведене вище також спростовує посилання відповідача на те, що подання заяви на виплату страхового відшкодування не є обов'язком, а є елементом механізму реалізації права на отримання страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, який передбачено Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Наразі суд зауважує, що у межах справи, що розглядається, підлягає з'ясуванню питання дотримання позивачем річного строку, який встановлено п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на здійснення на власний розсуд одного з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Як вже було встановлено судом, страхова подія (дорожньо-транспортна пригода) відбулася 09.11.2019, тоді як із позовом Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» звернулося до суду 06.03.2020 (згідно відбитку штампу АТ «Укрпошта» про поштове відправлення), тобто в межах установленого Законом річного строку.
Відтак, суд дійшов висновків, що подання позивачем (впродовж річного строку) позовної заяви безпосередньо до суду, свідчить про волевиявлення відносно способу захисту свого порушеного права позивачем без попереднього звернення до страховика винної у дорожньо-транспортній пригоді особи.
Зазначений висновок суду узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к.
При цьому, згідно платіжного доручення № 7692 від 01.04.2020 відповідачем після відкриття провадження у справі добровільно сплачено позивачеві страхове відшкодування у сумі 13 390,30 грн, що відповідно до ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» додатково свідчить про прийняття відповідачем вмотивованого рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) позивачеві та спростовує заперечення щодо ненастання строку виплати іншої частини страхового відшкодування у розмірі 3 802,65 грн (17 193,25 грн - 13 390,60 грн = 3 802,65 грн).
Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
При цьому, суд виходить із того, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Як вже зазначалось судом, ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі, тоді як відповідачем добровільно сплачено частину страхового відшкодування 01.04.2020.
За висновками суду, зазначене вище підтверджує існування з 16.03.2020 судового провадження стосовно порушених та невизнаних відповідачем прав позивача щодо оплати страхового відшкодування у сумі 17 193,25 грн. Відтак, оплата відповідачем 01.04.2020 частини страхового відшкодування у сумі 13 390,60 грн свідчить про припинення існування в процесі розгляду справи предмета спору у відповідній частині.
Підсумовуючи наведені вище обставини, господарський суд дійшов висновків про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині вимог щодо стягнення страхового відшкодування в розмірі 13 380,60 грн на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Стосовно іншої частини позовних вимог про стягнення страхового відшкодування у розмірі 3 802,65 грн господарський суд вважає за доцільне зазначити таке.
За загальним правилом, згідно з положеннями статті 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Однак, спеціальні норми Закону обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Пунктом 22.1 статті 22 Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Положеннями статті 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом покладено на страховика (винної особи) у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
При цьому, порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 Цивільного кодексу України, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Господарський суд звертає увагу учасників справи, що у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23.12.2015 у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.
Так, згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність (пункти 73, 74 постанови).
Таким чином, відповідач як страховик відповідальності особи, яка винна у дорожньо-транспортній пригоді, на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу (у разі наявності такої різниці) на підставі статті 1194 Цивільного кодексу України відшкодовує особа, яка завдала збитків.
Ураховуючи наведене, у справі, що розглядається, у відповідача у зв'язку з настанням страхового випадку (ДТП) виник обов'язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком (100 000 грн) і в межах суми фактичних затрат (тобто, не більше суми фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача у зв'язку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей, та за мінусом франшизи (1 000,00 грн.).
Норми чинного законодавства не містять вимоги, за змістом якої розмір матеріального збитку, заподіяного внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, може бути підтверджений виключно звітом про оцінку, складеним згідно з Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Перелік можливих доказів у даному випадку не є вичерпним, а визначальним є факт відповідності розрахунку суми матеріального збитку вимогам законодавства.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру, виходять з фактичної суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №910/9396/17, від 06.07.2018 у справі №924/675/17, від 25.07.2018 у справі №922/4013/17).
Якщо для відновлення пошкодженого транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справах №910/3650/16, №910/32969/15 та у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 910/3867/16, від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16, 12.03.2018 у справі №910/5001/17.
Так, відповідно до Консультації № 32-D/67/4 про величину фізичного зносу транспортного засобу марки/моделі «Mazda 3» (державний номер НОМЕР_1 ), складеної 16.03.2020 аварійним комісаром ОСОБА_5 (сертифікат аварійного комісара серії АК-АЗ № 3347 від 16.03.2017), коефіцієнт фізичного зносу деталей автомобіля марки/моделі «Mazda 3», реєстраційний номер НОМЕР_1 , - 0,323 та становить 32,3%.
З урахуванням зазначеного, за розрахунком відповідача розмір страхового відшкодування, який належить до стягнення на користь позивача, становить 13 390,60 грн.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши розрахунок страхового відшкодування, наведений відповідачем у відзиві на позовну заяву, суд приймає до уваги заперечення, викладені відповідачем, та зазначає, що розрахунок суми страхового відшкодування, здійснений відповідачем, є вірним та обґрунтованим, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 145/5/2092 (надалі - Методика) вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Пунктом 3.9. Методики визначено, що фізичний знос обумовлюється погіршенням технічного стану КТЗ унаслідок експлуатаційного зносу його складників. Фізичний знос ураховується як втрата вартості КТЗ, що виникає в процесі його експлуатації. Фізичний знос може розраховуватись у вигляді коефіцієнта фізичного зносу складників залежно від технічного стану КТЗ, який відображає взаємозв'язок умов експлуатації і технічного стану КТЗ з вартістю його складників. Фізичний знос може також визначатись шляхом урахування погіршення технічного стану КТЗ унаслідок отриманих і усунених пошкоджень залежно від вартості їх усунення.
При цьому, пунктом 7.38. Методики визначено, що значення Ез приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки.
Водночас, суд не вбачає можливості застосування підстав, визначених пунктом 7.38. Методики, виходячі із такого.
Згідно з пунктом 7.39. Методики, винятком стосовно використання зазначених вимог пункту 7.38. є:
а) КТЗ експлуатується в інтенсивному режимі (фактичний середньорічний пробіг щонайменше вдвічі більший за середньорічний нормативний);
б) складові частини кузова та оперення кузова, кабіни, рами КТЗ відновлювали ремонтом (крім випадків, що однозначно свідчать про усунення експлуатаційних пошкоджень (наприклад, усунення сколів ЛФП на лицьових поверхнях кузова, усунення деформації методом видалення вм'ятин без пофарбування складової частини))
в) складові частини каркасу кузова, оперення кузова, кабіни та рами мають наскрізну корозію, що призвело до зниження витривалості і міцності матеріалу виготовлення цієї складової частини (складових частин) КТЗ;
г) складові частини кузова, кабіни, рами КТЗ мають пошкодження у вигляді деформації, за винятком таких, що підпадають під визначення експлуатаційних пошкоджень відповідно до пункту 1.6 розділу I цієї Методики;
ґ) КТЗ експлуатувався в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4 до цієї Методики.
Відповідно до п. 8.3. Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втрати товарної вартості.
Згідно з інформацією яка міститься в конфігурації програмного комплексу « AudaHistory » на базі програмного комплексу «Audatex», вбачається проведення розрахунків вартості відновлювального ремонту транспортного засобу марки/моделі «Mazda 3» (кузов № НОМЕР_5 ), що були здійсненні до дати спірного страхового випадку, тобто до 09.11.2019, а саме:
- 25.05.2017 на суму 2 237,58 грн (вартість деталей 398,61 грн);
- 23.10.2017 на суму 10 689,52 грн (вартість деталей 9 998,53 грн);
- 17.01.2018 на суму 13 883,23 грн (вартість деталей 13 379,95 грн);
- 24.07.2018 на суму 4 414,70 грн (вартість деталей 0,00 грн);
- 27.11.2018 на суму 17 657,91 грн (вартість деталей 12 628,84 грн).
Разом з тим, суд зазначає, що хоча інформація з програмного комплексу "Audatex" не є підтвердженням того, що автомобіль транспортного засобу марки/моделі «Mazda 3», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , дійсно потрапляв в аварію та зазнавав якихось пошкоджень, але, водночас, спростовує позицію позивача щодо застосування нульового коефіцієнту фізичного зносу до зазначеного вище транспортного засобу.
Наразі суд зауважує, що обов'язок доведення своїх позовних вимог покладено на позивача. Проте, на спростування розрахованого відповідачем коефіцієнту фізичного зносу - 32,3% позивачем не надано суду жодних достовірних чи вірогідних доказів підтвердження невірного визначення відповідачем коефіцієнту фізичного зносу.
З огляду на зазначене суд дійшов висновків, що позивачем не спростовано вірогідність здійснення відновлювального ремонту транспортного засобу марки/моделі «Mazda 3», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , до моменту спірної ДТП.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (від 22.02.2007 у справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011 у справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відтак, суд приймає Консультацію № 32-D/67/4 про величину фізичного зносу транспортного засобу марки/моделі «Mazda 3» (державний номер НОМЕР_1 ), складену 16.03.2020 аварійним комісаром ОСОБА_5 (сертифікат аварійного комісара серії АК -АЗ № 3347 від 16.03.2017), як належний та допустимий доказ на підтвердження розрахункового коефіцієнту - 32,3%.
Підсумовуючи наведене вище, за висновками суду, правомірними є вимоги позивача про відшкодування відповідачем виплаченого страхового відшкодування в розмірі 13 390,60 грн, виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, з вирахуванням франшизи:
11 772,90 грн (вартість складових, що підлягають заміні) x 0,323 (коефіцієнт фізичного зносу) = 3 802,65 грн (розмір зносу деталей).
18 193,25 грн (вартість матеріального збитку) - 3 802,65 грн (розмір зносу деталей) - 1 000,00 грн (франшиза) = 13 390,60 грн.
Ураховуючи встановлений судом факт оплати відповідачем страхового відшкодування в розмірі 13 390,60 грн, господарський суд дійшов висновку, що інша частина позовних вимог про стягнення страхового відшкодування у сумі 3 802,65 грн не підлягає задоволенню, з викладених вище підстав.
Розподіл судових витрат.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду з даним позовом було сплачено судовий збір в розмірі 2 102,00 грн.
За змістом частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Приймаючи до уваги, що провадження в частині позовних вимог підлягає закриттю у зв'язку зі сплатою спірної заборгованості після відкриття провадження у даній справі, судові витрати в сумі 1 637,10 грн за розгляд цієї частини позовних вимог підлягає відшкодуванню позивачу відповідачем.
Інша частина судових витрат за розгляд вимог, які залишено судом без задоволення, залишається за позивачем.
Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суд -
1. Закрити провадження в частині позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» до Товариства з додатковою відповідальністю страхової компанії «Альфа-Гарант» про стягнення страхового відшкодування в розмірі 13 390,60 грн.
2. У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» до Товариства з додатковою відповідальністю страхової компанії «Альфа-Гарант» про стягнення страхового відшкодування в розмірі 3 802,65 грн - відмовити.
3. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю страхової компанії «Альфа-Гарант» (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26; ідентифікаційний код 32382598) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 70-А; ідентифікаційний код 20033533) судовий збір в розмірі 1 637 (одна тисяча шістсот тридцять сім) грн 10 коп.
4. Залишити за позивачем судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви, в сумі 464,90 грн.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 28.05.2020.
Суддя В. В. Князьков