проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"02" червня 2020 р. Справа № 922/3745/19
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В.,
за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.
розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-гарант" (вх. №473 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 15.01.2020 у справі №922/3745/19, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Лаврової Л.С., повний текст складено 16.01.2020,
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант", м. Київ,
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-гарант", м. Харків,
про стягнення коштів
Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.01.2020 у справі №922/3745/19 позов задоволено частково; стягнуто з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" на користь Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" суму виплаченого страхового відшкодування в розмірі 18300,00 грн, пеню - 907,48 грн, інфляційні втрати - 128,10 грн, 1921,00 грн судового збору та 5000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/3745/19 від 15.01.2020 та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-гарант" (вх. №473 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 15.01.2020 та повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 24.03.2020.
17.03.2020 до Східного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№2646), в якому він заперечує проти доводів апелянта, а тому просить відмовити Акціонерному товариству "Страхова компанія "Мега-гарант" у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Харківської області від 15.01.2020 у справі №922/3745/19 залишити без змін. Позивач стверджує, що відсутні підстави для застосування коефіцієнта фактичного зносу, оскільки строк експлуатації транспортного засобу не перевищує 7 років. Крім того, посилаючись на практику Верховного Суду з аналогічних спорів, зазначив про те, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, а тому у разі виникнення спору щодо розміру заподіяної шкоди слід виходити з фактичної суми, встановленої документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля (а.с. 193-195).
23.03.2020 до суду апеляційної інстанції засобами електронного зв'язку від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншій день, яке обґрунтовано мінімізацією ризиків розповсюдження гострої респираторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
У зв'язку з відпусткою судді Білоуосової Я.О., судді Шевель О.В., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 922/3745/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Пуль О.А., що підтверджується витягом з повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.03.2020.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.03.2020 задоволено клопотання Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-гарант" про відкладення розгляду справи; відкладено розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-гарант" (вх. №473 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 15.01.2020 у справі №922/3745/19 без визначення дати наступного судового засідання, з огляду на встановлення постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з 12.03.2020 по 03.04.2020 на всій території України карантину.
Водночас, враховуючи необхідність забезпечення права осіб на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), а також принцип розумності строків, з метою забезпечення стабільного здійснення судочинства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність призначити справу до розгляду.
У зв'язку з відпусткою судді Пуль О.В., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 922/3745/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В., що підтверджується витягом з повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.05.2020.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.05.2020 призначено справу №922/3745/19 до розгляду на 02 червня 2020 року, про що повідомлено учасників справи в порядку статей 120, 268 Господарського процесуального кодексу України.
В судове засідання Східного апеляційного господарського суду 02.06.2020 з розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-гарант" (вх. №473 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 15.01.2020 у справі №922/3745/19 учасники справи не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені. Зокрема, про обізнаність сторін та інших учасників справи щодо відкриття апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначення справи до розгляду свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 191-192, 225-226).
Отже, під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 цього Кодексу, проте не скористались своїм правом на участь у судовому засіданні.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторін, враховуючи, що явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників учасників цієї справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 02.05.2018 між Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №06-GR/18-798-003222, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом марки "Mitsubishi Lancer", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.21-22).
Відповідно до розділів 5, 6 цього договору виплата страхового відшкодування проводиться без урахування експлуатаційного зносу деталей, що підлягають заміні; розмір збитку визначається на підставі документів СТО, рекомендованої страховиком.
За умовами пункту 17.5 вказаного договору визначення розміру збитку проводиться на підставі документів рекомендованої СТО. Документом, на підставі якого здійснюється розрахунок страхового відшкодування є, за рішенням страховика, деталізована калькуляція щодо вартості відновлювального ремонту ТЗ, складена на рекомендованій СТО, або акт автотоварознавчого дослідження, проведеного експертом, погодженим із страховиком. Виплата страхового відшкодування здійснюється на рахунок рекомендованої СТО, якщо інше не узгоджено із страховиком.
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 власником "Mitsubishi Lancer", реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2007, дата реєстрації 01.06.2013, є ОСОБА_2 (а.с.25).
22.12.2018 у м. Одеса, Приморський район по вул. Преображенська, 75, трапилася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів: "Audi A6", д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу "Mitsubishi Lancer", д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення від 22.12.2018 серії БД № 296274, схемою місця ДТП, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 о 18 год. 30 хв. на АДРЕСА_1 у м АДРЕСА_2 , поясненнями учасників ДТП, постановою Приморського районного суду м. Одеси від 22.01.2019 у справі №522/871/19, якою ОСОБА_3 визнано винною особою у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а.с. 26-30, 38-39).
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди були завдані механічні пошкодження застрахованому у ТОВ СК "Альфа-Гарант", згідно договору добровільного страхування наземного транспорту №06-GR/18-798-003222 від 02.05.2018, автомобілю "Mitsubishi Lancer", д.н.з. НОМЕР_1 , у зв'язку з чим 28.12.2018 страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку (а.с. 23-24).
Відповідно до рахунку-фактури від 17.01.2019 №0008 та акту виконаних робіт №0008, складених СТО ФОП Мусійко О.О., вартість ремонтних робіт пошкодженого транспортного засобу "Mitsubishi Lancer", д.н.з. НОМЕР_1 , склала 18300,00 грн (а.с. 46-50).
12.02.2019 страхувальник звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування; 22.05.2019 із заявою про перерахування страхового відшкодування по автомобілю "Mitsubishi Lancer", д.н.з. НОМЕР_1 , на рахунок СТО ФОП Мусійко Олега Олексійовича страхове відшкодування (а.с. 33-34, 45).
Відповідно до ремонтної калькуляції від 19.04.2019 № СТ/18/0361, складеної аварійним комісаром ОСОБА_4 (сертифікат аварійного комісара АК-АЗ №3347) за допомогою системи AUDATEX, вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 23279,00 грн (без ПДВ), вартість ремонту з урахуванням ПДВ - 27934,80 грн. (а.с.40-44).
Керуючись умовами договору, на підставі акту виконаних робіт №0008 та рахунку СТО від 17.01.2019 №0008, позивачем було здійснено розрахунок страхового відшкодування, відповідно до якого особливими умовами виплати страхового відшкодування згідно договору є такі: страхове відшкодування здійснюється з урахуванням зносу деталей, що замінюється; вираховується безумовна франшиза при розрахунку страхового відшкодування. У розділі 19 вказаного розрахунку визначено знос транспортного засобу на день страхового випадку 0,00 %, а у розділі 29 безумну франшизу - 0,00 %. У розділі 20 цього розрахунку визначено вартість відновлювального ремонту (без урахування зносу деталей, що замінюються) у сумі 18 300,00 грн, з яких вартість деталей, що замінюються (без урахування зносу та з урахуванням зносу) - 14700,00 грн, вартість ремонтних робіт та матеріалів, що використовуються для відновлювального ремонту - 3600,00 грн (23-23); вартість матеріального збитку (з врахуванням зносу деталей, що замінюються) - 18300,00 грн (а.с. 47).
28.05.2019 ТОВ СК "Альфа-Гарант"складено страховий акт № СТ/18/0361, відповідно до якого підставою для визначення розміру збитку визначено рахунок від 17.01.2019 №0008 ФОП Мусійко О.О., розмір страхового відшкодування складає 18300,00 грн. Згідно цього акту страхове відшкодування у розмірі 18300,00 грн підлягає виплаті шляхом перерахування на рахунок СТО - ФОП Мусійко О. О. (а.с.48).
Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" на виконання своїх зобов'язань за договором добровільного страхування транспортних засобів №06-GR/18-798-003222 від 02.05.2018 здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 18300,00 грн на рахунок ФОП Мусійко О. О., що підтверджується платіжним дорученням від 31.05.2019 №1314 (а.с. 49).
Водночас, матеріалами справи підтверджується, що цивільна відповідальність власника транспортного засобу "Audi A6", д.н.з. НОМЕР_4 НОМЕР_5 застрахована Публічним акціонерним товариством "Страхова компанія "Мега-гарант" (ідентифікаційний код 30035289) згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АK/8985995 від 11.05.2018, за умовами якого франшиза - 0,00 грн, ліміт відповідальності за шкоду майну становить 100 000,00 грн (а.с. 53-54).
В подальшому, позивач звернувся до відповідача із вимогою про виплату страхового відшкодування №03/2724 від 02.08.2019 (а.с. 51).
Відповідач листом за вих. № 17-09/13 від 17.09.2019 відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування, оскільки з урахуванням положень п.п. 1.4 ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ч. 4 ст. 380 Митного кодексу України, водій ОСОБА_3 на час дорожньо-транспортної пригоди не був законним володільцем та правомірним користувачем транспортного засобу "Audi A6", д.н.з. НОМЕР_3 , у зв'язку із чим не є особою, відповідальність якої застрахована, згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/08985995 (а.с. 55).
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача - Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант", до Господарського суду Харківської області із даним позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-гарант" заборгованості у сумі 19419,81 грн, яка складається зі страхового відшкодування у розмірі 18300,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 128,10 грн та пені у розмірі 907,48 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту №06-GR/18-798-003222 від 02.05.2018 перейшло право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Посилаючись на те, що цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП застрахована у відповідача за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АK/8985995, позивач на підставі статті 27 Закону України "Про страхування", статті 993 Цивільного кодексу України просив стягнути з відповідача страхове відшкодування на суму 18300,00 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 128,10 грн інфляційних втрат, та 907,48 грн подвійної облікової ставки НБУ за період прострочення сплати страхового відшкодування з 18.09.2019 по 12.11.2019.
15.01.2020 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про часткове задоволення позову.
Вказане рішення суду першої інстанції з посиланням на приписи статей 512, 1192 Цивільного кодексу України, статей 22, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", мотивовано тим, що у зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику за договором добровільного страхування, позивач набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, оскільки відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завданий збиток, а у відповідача у зв'язку з настанням страхового випадку (ДТП) виник обов'язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що визначення розміру страхового відшкодування на підставі ремонтної калькуляції, складеної на основі комп'ютерної програми "Audatex", та рахунку-фактури станції технічного обслуговування, не суперечить приписам Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а тому відповідач зобов'язаний виплатити на користь позивача суму страхового відшкодування в розмірі 18300,00 грн, а також на підставі статті 625 ЦК України суму інфляційних втрат 128,10 грн, та у відповідності до ст. 36, п. 36.5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" пеню у розмірі 907,48 грн.
При цьому, посилання скаржника на частину 4 статті 380 Митного кодексу України з обґрунтуванням незаконного володіння (управління) транспортним засобом суд першої інстанції визнав необґрунтованими, так як за наявності у водія транспортного засобу реєстраційного документа на цей транспортний засіб, законність володіння таким транспортним засобом презюмується, а відповідачем належними та допустимими, в розумінні статей 73, 76-79 ГПК України, не доведено відсутності реєстраційних документів у водія забезпеченого транспортного засобу на момент дорожньо-транспортної пригоди чи посвідчення водія у фізичної особи ОСОБА_3 , не надано доказів, які б підтверджували незаконне заволодіння транспортним засобом водієм.
Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що укладаючи договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - поліс № АК/8985995 відповідач повинен був усвідомлювати ризик тих наслідків, які можуть випливати за наслідками укладення такого договору в контексті принципів цивільного законодавства щодо обов'язковості виконання зобов'язання сторонами, а тому не вправі посилатись на обставини відмінності особи, що ввезла автомобіль на територію України для виключно власного використання та безпосереднього водія автомобіля, який керував ним у момент ДТП, як на невідповідність особи, відповідальність якої застрахована згідно з полісом № АК/8985995. Крім того, суд зазначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (статті 204 ЦК України), однак, суду не надано доказів визнання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АК/8985995) недійсним.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зокрема, апелянт вказує на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що відносини, які склалися між сторонами врегульовано Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", норми якого передбачають, що при настанні страхового випадку, страховик відшкодовує тільки оцінену шкоду, оцінку якої проводить суб'єкт оцінювання згідно з Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а тому відповідач вважає, що єдиним допустимим доказом, на підставі якого може бути проведено розрахунок страхового відшкодування, є звіт про оцінку майна. Також апелянт вказує на те, що місцевий господарський суд в порушення положень статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092, дійшов висновку про правомірність пред'явлення позивачем вимоги про виплату страхового відшкодування без застосування коефіцієнту фактичного зносу пошкодженого транспортного засобу. При цьому, судом першої інстанції не надано оцінки запереченням відповідача стосовно розміру збитків, які на його думку, повинні розраховуватись за мінусом коефіцієнту фізичного зносу (0,70), відповідно до наданого ним Звіту від 09.01.2020 №17/01/20.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.
Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача суми страхового відшкодув ання, яка була виплачена позивачем відповідно до умов договору добровільного майнового страхування на користь потерпілої особи.
Колегія суддів зазначає, що згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі статтею 980 Цивільного кодексу України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
У справі, що розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за договором добровільного майнового страхування.
Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким законом, зокрема, є норми статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що до страховика за договором майнового страхування (позивача у справі) після виплати страхового відшкодування потерпілій особі у межах фактичних витрат, які не можуть перевищувати розміру реальних збитків, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 Цивільного кодексу України).
Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Зокрема, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону (пункт 2.1 статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників (стаття 3). Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом ст.ст. 9, 22 - 31, 35, 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.
Отже, страховик (відповідач) за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів також є відповідальною особою за завдані збитки.
Враховуючи викладене, внаслідок виплати страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому) до такого страховика у відповідності до приписів статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17, перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.
З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що у спірних правовідносинах підлягають застосуванню норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.
У постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/171/17 висловлено правову позицію, відповідно до якої згідно зі статтею 993 Цивільного кодексу України, статтею 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.
Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
При цьому, у постанові від 02.04.2018 у справі № 910/32720/15 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Місцевим господарський судом правильно встановлено, що у зв'язку із виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право вимоги до винної у дорожньо-транспортній пригоді особи, та зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Audi A6", д.н.з. НОМЕР_3 , застрахована відповідачем згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АK/8985995 від 11.05.2018, то останній має відшкодовувати шкоду завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
ТДВ СК "Альфа-Гарант" реалізувало своє право кредитора шляхом пред'явлення вимоги до відповідача, оскільки за договором страхування відповідальності (Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") останнє надало згоду на прийняття обов'язку сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне.
Водночас, на відміну від особи, яка завдала шкоди, обсяг відповідальності страховика за договором страхування відповідальності обмежений нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Зокрема, правила відшкодування шкоди заподіяної третій особі встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у пункті 22.1 якої визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Положеннями статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
При цьому, відповідно до вимог цього Закону страховик не відшкодовує шкоду, пов'язану із втратою товарної вартості транспортного засобу (пункт 32.7 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Підпунктом 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" встановлено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" встановлено, що франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Таким чином, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Водночас, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють певні умови для визначення розміру шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, а саме: відшкодовується оцінена шкода, розмір шкоди обмежується лімітом відповідальності, встановленим в полісі (пункт 22.1 статті 22 Закону); розмір шкоди обмежується вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29 Закону); розмір шкоди зменшується на суму франшизи, встановленої в полісі (статті 9, 12 Закону). Крім того, страховик або Моторно-транспортне страхову бюро України не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу (пункти 32.4., 32.7. ст. 32 Закону).
Відтак, страховик (відповідач) за договором страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує лише шкоду, яка визначена та оцінена у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Норма статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акта виконаних робіт (наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16).
При цьому, у постанові від 20.03.2018 у справі № 911/482/17 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди суди повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
У постанові від 03.07.2019 у справі № 910/12722/18 Верховний Суд зазначив, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17.
Вищенаведене спростовує твердження апелянта, що у даному випадку для вирахування страхового відшкодування (збитків) слід брати до уваги тільки звіт суб'єкта оцінювання, складений згідно з Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
Водночас, колегія суддів вважає правомірним посилання апелянта на те, що відповідач як страховик відповідальності винної у дорожньо-транспортній пригоді особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Для визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу застосовується Методика товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затверджена наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092 ( далі - Методика).
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин; фізичний знос КТЗ (його складників) - утрата вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників) (пункт 1.6 Методики).
Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:
Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З), де:
С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;
С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;
С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;
Е З - коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справах №№ 910/3650/16, 910/32969/15 та у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 910/3867/16, від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16.
Тому, пред'явлення позивачем (особа, яка має право на отримання відшкодування замість потерпілого) до відповідача (страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) вимоги про виплату страхового відшкодування у розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу є неправомірним.
Колегія суддів в силу частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України приймає до уваги правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 910/5001/17.
При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції враховує, що відповідно до пункту 7.38 Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників колісних транспортних засобів (КТЗ), строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ.
Як вже було встановлено судом, у страховому акті № СТ/18/0361 від 28.05.2019 позивачем на підставі рахунку (наряд-замовлення) СТО № 0008 від 17.01.2020 та розрахунку суми страхового відшкодування була визначена загальна сума страхового відшкодування у розмірі 183000,00грн. Зі змісту страхового акту та рахунку СТО вбачається, що коефіцієнт зносу деталей пошкодженого автомобіля у даному випадку не було застосовано; у розрахунку страхового відшкодування, складеного позивачем, визначено коефіцієнт фізичного зносу - 0,00%.
За твердженням позивача, коефіцієнту фізичного зносу застосовано таким, що дорівнює нулю у відповідності до вимог пункту 7.38 Методики, оскільки строк експлуатації транспортного засобу (автомобілю "Mitsubishi Lancer", реєстраційний номер НОМЕР_1 ) менше ніж 7 років, що підтверджуються свідоцтвом про реєстрацію.
Разом з тим, зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 свідчить, що рік випуску автомобіля марки "Mitsubishi Lancer", реєстраційний номер НОМЕР_1 , є 2007, а отже, на момент дорожньо-транспортної пригоди строк експлуатації зазначеного транспортного засобу перевищував строк, встановлений пунктом 7.38 цієї Методики та складав більше 11 років. При цьому, страховий акт позивача також містить відомості щодо року випуску зазначеного транспортного засобу, а саме - 2007 (а.с. 25, 48).
При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання позивача на дату державної реєстрації (01.06.2013) зазначеного транспортного засобу, як на підставу визначення строку його експлуатації.
Так, згідно з підпунктом 14.1.251 пункту 14.1 статті 14 ПК України транспортні засоби, що використовувалися, - транспортні засоби, на які уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право експлуатувати такі транспортні засоби.
Відповідно до підпункту 14.1.163 пункту 14.1 статті 14 ПК України перша реєстрація транспортного засобу - це реєстрація транспортного засобу, яка здійснюється уповноваженими державними органами України щодо цього транспортного засобу в Україні вперше.
Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388.
Якщо на транспортні засоби уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право їх експлуатувати, то вони вважаються використовуваними. Датою початку користування (вводу в експлуатацію) транспортних засобів, що були в користуванні та ввозяться на митну територію України, вважається дата їх першої реєстрації, визначена в реєстраційних документах, які видано уповноваженими державними органами та дають право експлуатувати ці транспортні засоби на постійній основі.
У разі відсутності реєстраційних документів першої реєстрації транспортних засобів датою початку використання транспортного засобу вважається календарна дата його виготовлення (день, місяць, рік). У разі якщо календарну дату визначити неможливо, то такою датою слід вважати 1 січня року виготовлення, зазначеного в реєстраційних документах.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в розумінні статей 76-77 ГПК України на підтвердження відомостей щодо першої реєстрації легкового автомобіля "Mitsubishi Lancer" 2007 року в України або ж за кордоном, а відтак суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що датою початку використання вказаного транспортного засобу слід вважати 01.01.2007.
Вказані обставини спростовують твердження позивача, що при визначенні розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідачем у даній справі, необхідно прийняти значення коефіцієнту фізичного зносу складників КТЗ таким, що дорівнює 0,00.
Відповідно до звіту від 09.01.2020 №17/01/20, складеного суб'єктом оціночної діяльності ФОП Мороз С.М. (класифікаційний сертифікат МФ № 3266, виданий Фондом державного майна України від 19.02.2005, сертифікат суб'єкта оціночної діяльності від 11.12.2018 №965/18, виданий Фондом державного майна України) на замовлення відповідача з метою розрахунку коефіцієнта фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу "Mitsubishi Lancer", реєстраційний номер НОМЕР_1 , коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу "Mitsubishi Lancer", реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає 0,7.
З урахуванням положень частин першої та шостої статті 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" у звіті від 09.01.2020 №17/01/20 суб'єктом оціночної діяльності було обґрунтовано застосовано при визначенні розміру зносу пункти 8.2., 7.38, 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092.
Зазначені у звіті від 09.01.2020 №17/01/20 висновки щодо розміру коефіцієнту фізичного автомобіля "Mitsubishi Lancer", реєстраційний номер НОМЕР_1 (станом на момент скоєння ДТП) позивачем ні у суді першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду справи не спростовані.
Враховуючи викладене, в даному випадку коефіцієнт фізичного зносу підлягав обов'язковому застосуванню. Проте, як вбачається з матеріалів справи, вартість відновлюваного ремонту було розраховано без урахуванням коефіцієнту зносу деталей.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції досліджено та встановлено, що відповідно до акту виконаних робіт від №0008 та рахунку-фактури від 17.01.2019 №0008 СТО ФОП Мусійко О.О. здійснювались наступні відновлювальні роботи: заміна заднього бамперу (б/у), задньої лівої рамки протитуманної фари, задньої лівої протитуманної фари, верхнього заднього лівого ліхтаря; здійснювались фарбувальні роботи заднього бампера.
Водночас, згідно з актом виконаних робіт СТО ФОП Мусійко О.О. №0008 та рахунком-фактурою від 17.01.2019 №0008 СТО ФОП Мусійко О.О. вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля становить 18300,00 грн, що складається з вартості товарів на суму 14700,00 грн (бампер задній (б/у) 1 шт. - 6000,00 грн, рамка протитуманної фари задня ліва 1 шт. - 1000,00грн, ліхтар задній лівий верхній 1 шт. - 4800,00 грн, протитуманна фара задня ліва 1 шт. - 2900,00 грн), та з вартості послуг на суму 3600,00 грн (а.с. 50).
При цьому, згідно розрахунку страхового відшкодування, складеного ТДВ СК "Альфа-Гарант" вартість відновлювального ремонту (без урахування зносу деталей, що замінюються) у сумі 18300,00 грн, з яких вартість деталей, що замінюються (без урахування зносу та з урахуванням зносу) - 14700,00 грн, вартість ремонтних робіт та матеріалів, що використовуються для відновлювального ремонту - 3600,00 грн (а.с. 47).
Отже, як вбачається із матеріалів справи, а саме рахунку-фактури СТО ФОП Мусійко О.О. від 17.01.2019 №0008, така запчастина як бампер задній був встановлений на автомобіль "Mitsubishi Lancer" не новий, а бувший у вжитку. Також, вказані обставини підтверджуються актом виконаних робіт СТО ФОП Мусійко О.О. №0008, який свідчить про проведення відновленого ремонту транспортного засобу "Mitsubishi Lancer", із застосуванням б/у запасних частин до яких даний знос вже було застосовано.
Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що згідно ремонтної калькуляції, складеній на основі комп'ютерної програми Audatex, вартість заднього бамперу визначено у сумі 11017,33 грн, що також підтверджує використання під час відновлювального ремонту автомобіля уживаних запчастин (а саме заднього бамперу).
Отже, матеріалами справи підтверджено, що при здійсненні відновлювального ремонту транспортного засобу марки "Mitsubishi Lancer", реєстраційний номер НОМЕР_1 , застосовувалися, зокрема, запасні частини, що раніше перебували у використанні.
Пунктом 3.9.Методики передбачено, що фізичний знос обумовлюється погіршенням технічного стану КТЗ унаслідок експлуатаційного зносу його складників. Фізичний знос ураховується як втрата вартості КТЗ, що виникає в процесі його експлуатації.
При цьому, положеннями Методики встановлено, що коефіцієнт фізичного зносу нараховується лише на вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, а не на весь автомобіль.
Крім того, положеннями Методики не передбачено застосування коефіцієнту фізичного зносу до деталей, які були використані для ремонту автомобіля, які вже були у користуванні та ремонті, а лише надано вказівки, як оцінювати транспортний засіб та його складники, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, зі спливом часу, оскільки Методика лише встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ.
Таким чином, враховуючи те, що до вартості деталей (заднього бамперу), які були використані для відновлювального ремонту транспортного засобу марки "Mitsubishi Lancer", реєстраційний номер НОМЕР_1 , вже застосовано коефіцієнт фізичного зносу, оскільки зазначені деталі не є новими, а були у вжитку, тобто у них є власний фізичний знос, відповідачем не доведено того, що до вартості деталей, які вже були у вжитку не було враховано коефіцієнту фізичного зносу.
Також відповідачем не надано доказів того, що до деталей, які були використані для відновлювального ремонту транспортного засобу марки "Mitsubishi Lancer", реєстраційний номер НОМЕР_1 , не було застосовано коефіцієнту фізичного зносу, а вартість використаних у ремонті деталей, є такою ж, або більшою, ніж вартість таких нових деталей, крім того, відповідач не послався на будь-який нормативний документ, який встановлює застосування коефіцієнту фізичного зносу до деталей, що використовуються у ремонті транспортного засобу, які вже мають фізичних знос.
Таким чином, обсяг відповідальності відповідача, як страховика винної у вчиненні ДТП особи виник за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є обмеженим лімітом відповідальності (100000,00 грн) та розміром франшизи (0,00 грн), зазначеними в полісі, і розраховується з урахуванням зносу деталей, замінених на нові в процесі відновлення транспортного засобу, у зв'язку з чим під час визначення розміру матеріального збитку позивачем неправомірно не враховано фізичний знос транспортного засобу, пошкодженого під час дорожньо-транспортної пригоди.
Сврз = С р + С м + С с * (1- Е З ) = 3600 грн + (6000,00 грн + 8700,00 (1-0,7) = 12 210,00 грн.
Підсумовуючи вищезазначене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що з відповідача на користь позивача за заявленим позовом підлягає стягненню 12 210,00 грн шкоди, що підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка її завдала. Позовні вимоги в частині стягнення шкоди в сумі 6090,00 грн задоволенню не підлягають, у зв'язку з їх безпідставністю.
Таким чином, задовольнивши позов в частині стягнення суми сплаченого страхового відшкодування у повному обсязі, місцевий господарський суд не врахував обсягу відповідальності страховика за полісом обов'язкового страхування перед третіми особами у випадку завдання його страхувальником шкоди цим третім особам і дійшов помилкового висновку про обов'язок відповідача відшкодувати позивачеві шкоду лише в межах ліміту його відповідальності, виходячи із розміру фактично здійснених позивачем витрат із виплати страхового відшкодування, без урахування фізичного зносу.
Крім того, у зв'язку з несплатою відповідачем в повному обсязі страхового відшкодування позивачем нараховано та заявлено до стягнення 128,10 грн інфляційних втрат, 907,48 грн пені із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за період прострочення сплати страхового відшкодування з 18.09.2019 по 12.11.2019.
Розглянувши вимоги позивача в цій частині колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Частиною другою цієї статті визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюються положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Водночас, чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної вимоги до відповідача.
Зокрема, приписами частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.
Оскільки, правовідносини, в яких страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, а правовідносини з відшкодування шкоди в порядку суброгації, які склалися між сторонами у справі, також є грошовим зобов'язанням, то відповідач, отримавши вимогу позивача та не виплативши суми страхового відшкодування у визначений статтею 530 Цивільного кодексу України строк, допустив прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція визначена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №910/18319/16 та від 20.04.2018 у справі №910/12028/17.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає підставними та обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.
Вирішуючи питання щодо можливості нарахування пені у страхових правовідносинах, колегія суддів враховує таке.
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення сплати спірного відшкодування, тобто пені, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 992 Цивільного кодексу України визначено, що у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати, страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Сплата пені у спірному випадку передбачена законом, а саме: п.36.5 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідно до якого за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
При цьому, колегія суддів враховує, що позивач, як страховик за договором добровільного страхування, набув право вимоги на підставі ст.993 Цивільного кодексу України та ст.27 Закону України "Про страхування" щодо виплати страхового відшкодування, до страховика, у якого застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди, відтак о особою, яка має право на отримання пені у відповідності до п.36.5 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Колегія суддів враховує, що під час вирішення питання щодо задоволення позову про стягнення зі страховика сум інфляційних втрат та штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання для нарахування зазначених сум необхідно встановити період такого нарахування - дату, з якої починається прострочення виплати страхового відшкодування.
Враховуючи, що 17.09.2019 відповідачем було прийнято рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування у відповідь на вимогу позивача (лист від 02.08.2019 №03/2724), то позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат за час прострочення виконання зобов'язання з 18.09.2019 по 12.11.2019, що не суперечить вимогам статті 530 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів, перевіривши здійснені позивачем розрахунки суми інфляційних втрат та пені, період їх нарахування, дійшла висновку, що такі розрахунки невірні, оскільки позивачем неправомірно визначено обсяг відповідальності відповідача на суму 18300,00 грн.
Враховуючи те, що з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню 12 210,00 грн шкоди, тому за розрахунком суду апеляційної інстанції розмір інфляційних втрат за заявлений позивачем період з 18.09.2019 по 12.11.2019 прострочення складає 85,47 грн, а пені - 605,48 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на вказані суми. В частині вимог про стягнення 42,63 грн інфляційних втрат та 302 грн пені у позові слід відмовити, у зв'язку з їх безпідставністю.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення були неправильно застосовані норми матеріального права, неповно з'ясовані обставини справи, а тому рішення Господарського суду Харківської області від 15.01.2020 у справі №922/3745/19 підлягає скасуванню в частині стягнення з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-гарант" на користь Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" 6090,00 грн страхового відшкодування, 302,00 грн пені, 42,63 грн інфляційних втрат із прийняттям нового судового рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову.
Зважаючи на встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд частково погоджується із доводами відповідача, наведеними в обґрунтування апеляційної скарги, та частково її задовольняє.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому підлягає частковому скасуванню.
Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
За змістом частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За змістом частини четвертої статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 14 статті 129 ГПК України).
Враховуючи приписи статей 129 Господарського процесуального кодексу України, апеляційним господарським судоим за результатом перегляду даної справи судові витрати за подання позовної заяви, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу, та за подання апеляційної скарги покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 2 ч.1 ст. 275, ч.1 ст. 277, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-гарант" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 15.01.2020 у справі №922/3745/19 скасувати в частині стягнення з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-гарант" на користь Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" 6090,00 грн страхового відшкодування, 302,00 грн пені, 42,63 грн інфляційних втрат.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Викласти абзац другий резолютивної частини рішення Господарського суду Харківської області від 15.01.2020 у справі № 922/3745/19 у такій редакції:
"Стягнути з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-гарант" (61057, Харківська область, місто Харків, вулиця Донця-Захаржевського, будинок 6/8, ідентифікаційний код особи 30035289) на користь Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" (01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, ідентифікаційний код особи 32382598) суму виплаченого страхового відшкодування в розмірі 12210,00 грн, пеню у сумі 605,48 грн, інфляційні втрати у сумі 85,47 грн, 1276,16 грн судового збору та 3321,60 грн витрат на професійну правничу допомогу."
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" (01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, ідентифікаційний код особи 32382598) на користь Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-гарант" (61057, Харківська область, місто Харків, вулиця Донця-Захаржевського, будинок 6/8, ідентифікаційний код особи 30035289) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 958,93 грн.
Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 05.06.2020
Головуючий суддя В.О. Фоміна
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя О.В. Шевель