ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
05 червня 2020 року Справа № 918/129/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Юрчук М.І.
без виклику сторін у справі
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз", м.Рівне
на рішення Господарського суду Рівненської області, ухваленого 31.03.20р. суддею Пашкевич І.О. у м.Рівному, повний текст складено 31.03.20р.
у справі № 918/129/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРША ЧЕРНІГІВСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ", м.Чернігів
до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз", м.Рівне
про стягнення заборгованості в сумі 13 447,81 грн.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 31.03.2020р. у справі №918/129/20 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРША ЧЕРНІГІВСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" про стягнення заборгованості в сумі 13 447,81грн. задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРША ЧЕРНІГІВСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" 12 082,32грн. основного боргу, 1 199,35грн. пені, 126,57грн. 3% річних, 2095,76грн. судового збору та 6 979,24грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
У задоволенні позову в частині стягнення 38,20грн. пені та 1,37грн. - 3% річних відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити.
Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:
- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;
- покликається на те, що позивач не надає доказів направлення рахунків - фактур на оплату, які повинні були направленні кур'єрською доставкою або Укрпоштою. Згідно з п.2.2 договору, оплата покупцем здійснюється за кожну партію одержаного товару згідно наданого постачальником рахунка-фактури. Відтак, позивачем не направлялись накладні та рахунки - фактури для оплати, як це передбачено умовами укладеного договору, а відтак у відповідача не виникав обов'язок проводити оплату, а отже у відповідача не виникав обов'язок проводити оплату за отриманий товару;
- вказує, що подання кредитором позовної заяви, адресованої господарському суду (а не боржнику) і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної норми ЦК України. Тому факт подання позовної заяви в суд із долученням підписаних рахунків-фактур не є підтвердженням їх направлення АТ "Рівнегаз", що стало б підставою для проведення розрахунків;
- зазначає, що судом безпідставно визнано, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а підписання акта звірки взаєморозрахунків не підтверджує наявність заборгованості;
- обґрунтовує те, що у відзиві на позовну заяву відповідачем було викладено клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу позивача на 95%, оскільки справа №918/129/20 не є справою великої складності, а розрахунок штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язання розраховується за допомогою сертифікованих програм та спростування даних обставин позивачем суду не надано. Однак, судом першої інстанції не повністю задоволено клопотання АТ "Рівнегаз" про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 27.04.2020р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" на рішення Господарського суду Рівненської області від 31.03.2020р. у справі №918/129/20, ухвалено розглянути апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" на рішення Господарського суду Рівненської області від 31.03.2020р. у справі №918/129/20 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження та запропоновано позивачу подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в порядку ст.263 ГПК України протягом 10 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
04.05.2020р. до Північно - західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" надійшли доповнення до апеляційної скарги від 29.04.2020р., у яких зокрема зазначає, що заперечуючи проти пред'явленого позову товариство просило повністю відмовити в його задоволенні, посилаючись на безпідставність. З врахуванням цього, розрахунок нарахованої пені та 3% річних не перевірявся. Однак, провівши аналіз укладеного договору та суми заявлених штрафних санкцій, вважає доповнити апеляційну скаргу.
Зокрема, вказує, що між позивачем та відповідачем укладений договір поставки №13А330-7160-19 від 10.10.2019р. за умовами якого позивач зобов'язаний передати у встановлений строк товар у власність відповідача для використання у його господарській діяльності, який той зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього визначену суму коштів.
Пунктом 2.3 договору передбачено, що покупець здійснює оплату за кожну партію одержаного товару згідно наданого рахунка - фактури у безготівковій формі протягом 10 календарних днів з дня одержання відповідної партії товару. 24.10.2019р. до договору поставки №13А330-7160-19 від 10.10.2019р. сторонами підписана додаткова угода №1 відповідно до якої п.2.3 викладено в наступній редакції "Покупець здійснює оплату за кожну партію одержаного товару згідно наданого постачальником рахунка - фактури у безготівковій формі протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дня одержання відповідної партії товару Покупцем". Дана додаткова угода підписана АТ "Рівнегаз" 24.10.2019р. та відображена в документообігу. Дана додаткова угода набирає чинності з дати її підписання.
Відтак, позивач в розрахунку пені та 3% річних неправильно визначає кількість днів прострочення в оплаті. Необхідно зазначити, що в розрахунку позивач зазначає, що гранична дата сплати - 30 банківських днів, однак розрахунок проводить з врахуванням строку оплати 10 календарних днів.
Крім того, в позовній заяві позивач зазначає, що поставка проведена на загальну суму 28763,40грн., заборгованість становить 12 082,32грн., а оплата проведена на суму 12768,12грн., що в загальній сумі становить - 24850,44грн.. При цьому не врахована оплата проведена 25.11.2019р. в сумі 3912,96грн., що також підтверджується актом звірки взаєморозрахунків, та копією платіжного доручення №10167 від 25.11.2019р., які знаходиться в матеріалах справи.
З врахуванням викладеного, відповідач надає контррозрахунок нарахованої пені та 3% річних та зазначаємо, що сума цих нарахувань мала б становити, а саме : пеня - 630,13грн. та 70,99грн. - 3% річних.
14.05.2020р. на поштову адресу до Північно - західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРША ЧЕРНІГІВСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 31.03.2020р. у справі №918/129/20 - без змін.
Зокрема, вказує, що доводи апеляційної скарги відповідача загалом зводяться до того, що: 1) позивачем не надано доказів направлення ним накладних та рахунків-фактур, з якими пов'язаний строк здійснення відповідачем оплати товару за договором поставки №13А330-7160-19 10.10.2019р., на адресу відповідача, а отже, на думку відповідача, у нього, начебто, не виникло обов'язку з оплати отриманого товару; 2) на думку відповідача, двосторонній акт звіряння взаєморозрахунків не підтверджує наявності заборгованості; 3) відповідач вважає справу не складною та не погоджується з розміром витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих з нього судом першої інстанції.
Так, першочергово звертає увагу суду на те, що відповідач проти фактичного отримання ним товару жодним чином не заперечує. Крім того, при прийнятті товару в силу умов договору відповідач мав би не приймати такий товар у разі відсутності товарно-супровідних документів та вимагати від постачальника (позивача) надати повний пакет товарно-супровідних документів, включаючи рахунок-фактуру, накладні, про що обов'язково - скласти акт. Прийнявши ж товар без застережень щодо якості, кількості та комплектності як товару, так і претензій щодо змісту та комплектності товаросупровідних документів. Відповідач отримав з іншими товарно-супровідними документами також і рахунки-фактури й накладні. Натомість, відповідач, не будучи сумлінним покупцем, продовжує вживати заходів з метою затягнути момент здійснення розрахунків за отриманий товар та уникнути за це відповідальності. Договором чітко визначено, що у разі виявлення у процесі приймання товару недостачі, недоліків/дефектів товару, його некомплектності, так само, як і відсутності та/або неналежного, неповного оформлення документів, або інших порушень договірних умов мають фіксуватись саме у відповідному двосторонньому акті. Всупереч вимогам ст.74 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не надано до матеріалів справи жодного акту, підтверджуючого ненадання позивачем разом з іншими товарно-супровідними документами рахунків-фактур та накладних на товар за договором. Доводи ж відповідача щодо, начебто, відсутності у нього обов'язку сплатити за фактично одержаний товар є обурливими, такими, що вводять суд в оману з приводу дійсних обставин справи та не заслуговують на увагу.
Також, зазначає, що між позивачем та відповідачем 20.12.2019р. було складено, підписано і скріплено печатками сторін двосторонній акт звіряння взаєморозрахунків за період листопад 2019р., згідно якого заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки №13А330-7160-19 від 10.10.2019р.. складає 12 082,32грн.. 04.12.2019р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №916/1727/17 в черговий раз підтвердив, що акти звірки взаємних розрахунків, підписані уповноваженою особою відповідача (боржника) є доказами, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами (доданими до матеріалів позовної заяви копіями видаткових накладних, рахунків-фактур, довіреностей тощо, підтверджуючих здійснення кожної поставки позивачем товару) свідчить про визнання боржником такого боргу часткової оплати такого товару тощо. Отже, твердження відповідача стосовно того, що підписання двостороннього акту звірки взаєморозрахунків не підтверджує наявності у Відповідача заборгованості є необґрунтованими та безпідставними.
Водночас, вказує, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5-6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України). Таку правову позицію викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2020р. у справі №922/3422/18). У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій ст.126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Відповідних доказів та/або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи відповідач не надав, обмежившись лише висловлюванням власної, суб'єктивної думки щодо розміру таких витрат та складності справи, у його розумінні. Водночас, відповідач, починаючи з моменту відмови від розрахунків за фактично отриманий товар, виключно внаслідок власної суб'єктивної поведінки, необумовленої ніякими сторонніми факторами, фактично змусив позивача звернутись за професійною правничою допомогою, і навіть у такому випадку, явно зловживаючи процесуальними правами, намагається спричинити збитків позивачу шляхом штучного зменшення розміру понесених позивачем витрат, мотивуючи це невеликою, на його думку, складністю справи.
Також, зазначає, що 07.05.2020р. між позивачем та АО "Міжнародний правовий захист" укладений договір №б/н про надання юридичних послуг, предметом якого є підготовка відзиву на апеляційну скаргу, подану Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" до Північно-західного апеляційного господарського суду на рішення Господарського суду Рівненської області від 31.03.2020р. у справі №918/129/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРША ЧЕРНІГІВСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" про стягнення заборгованості в сумі 13 447,81грн.; підготовка, за потреби, інших заяв, клопотань тощо по справі №918/129/20 від імені замовника. Вартість послуг згідно вказаного договору у розмірі 15000,00грн. оплачена позивачем у повному обсязі 08.05.2020р. (оригінали договору, протоколу погодження договірної ціни від 07.05.2020р., акту про прийняття-передачу наданих послуг б/н від 08.05.2020р.. платіжного доручення №1234 від 08.05.2020 додаються). Просить суд приєднати дані документи до матеріалів справи у якості письмових доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу. Вважає, що дані витрати мають бути покладені на відповідача, згідно зі ст.129 Господарського процесуального кодексу України. Просить судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги та витрати на професійну правничу допомогу покласти на відповідача.
18.05.2020р. на поштову адресу до Північно - західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРША ЧЕРНІГІВСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" надійшли письмові пояснення від 13.05.2020р. щодо доповнень до апеляційної скарги відповідача, в яких позивач просить відмовити у прийнятті нових доказів по справі, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін, а судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги та витрат на професійну правничу допомогу покласти на відповідача. Зокрема, зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем з невідомих причин не було надано відповідного контррозрахунку пені та 3% річних, як і доказів, на яких би такі розрахунки базувалися, зокрема, додаткової угоди №1 до договору. Окрім того, не було додано таких розрахунків та доказів і навіть до апеляційної скарги. Надаючи контррозрахунок з доповненнями до апеляційної скарги, тобто вже на стадії апеляційного перегляду спору, відповідач жодним чином не обґрунтовує, чому саме ним не було подано такого контррозрахунку та відповідних доказів суду першої інстанції.
Розглянувши доповнення від 29.04.2020р. АТ "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" до апеляційної скарги, а також пояснення від 13.05.2020р. ТОВ "ПЕРША ЧЕРНІГІВСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" щодо доповнень до апеляційної скарги відповідача, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч.1, 2 ст.266 ГПК України, особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.
У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.
З огляду на викладене, а також те, що скаржником виконано вимоги ст.266 ГПК України, суд апеляційної інстанції приймає доповнення Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" до апеляційної скарги.
При цьому, покликання ТОВ "ПЕРША ЧЕРНІГІВСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" про те, що відповідачем з невідомих причин не було надано доказів, на яких базувалися розрахунки пені та 3% річних, зокрема, додаткової угоди №1 до договору, до уваги суду не беруться, оскільки самим позивачем було додано до матеріалів позовної заяви додаткову угоду №1 до договору поставки №13А330-7160-19 від 10.10.2019р. (а.с.24), а відповідний контр розрахунок відповідача стосовно пені та 3% річних є лише є його позицією щодо такого розміру пені та 3% річних, що виражено у письмовому математичному вигляді.
Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 10.10.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕРША ЧЕРНІГІВСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" (постачальник) та Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" (покупець) укладено договір поставки №13А330-7160-19 (далі - договір), згідно п.1.1 якого, постачальник зобов'язався передати у встановлений строк товар у власність покупця для його використання у господарській діяльності, а покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти товар і сплатити за нього визначену у відповідності до умов договору суму коштів (а.с.11-23).
У відповідності до п.2.3 договору, покупець здійснює оплату за кожну партію товару згідно наданого Постачальником рахунка-фактури у безготівковій формі на вказаний у Договорі рахунок Постачальника, в термін 10 банківських днів з дня отримання відповідної партії товару Покупцем.
Постачальник зобов'язаний забезпечити відповідність пакування та маркування товару вимогам виробника та/або встановленим законодавством України правилам, можливість для точного визначення кількості товару, наявність правильно та розбірливо оформлених товаросупровідних та/або розрахункових документів тощо (п.3.3 договору).
Згідно п.3.4 договору, постачальник передає всю документацію на товар (транспортні, товаросупровідні документи, рахунки фактури, специфікації, сертифікати відповідності, паспорти виробника, інструкції з експлуатації, накладні, сертифікат про походження - у разі, якщо постачальник є імпортером товару, тощо). В день прибуття товару, покупець отримує скановані копії (факсимільні копії) документів, оригінали (після підтвердження отриманої кількості) автоперевізником (кур'єрською службою), або Укрпоштою, за рахунок постачальника.
Постачальник зобов'язаний надати рахунок-фактуру разом з іншими документами на товар, відповідно до п.3.3 договору, якщо інше не погоджено сторонами (п.2.4 договору).
Пунктом 3.7 договору сторони передбачили, що приймання товару за кількістю, якістю та комплектністю здійснюється покупцем на підставі товаросупровідних документів, видаткової накладної, специфікації, сертифікатів відповідності, паспортів виробника, державних стандартів тощо.
Відповідно до п.3.9 договору, у випадку, якщо в процесі приймання товару, будуть виявлені недостача товару; недоліки/дефекти товару; некомплектність товару; невідповідність фактично поставленого товару умовам договору та/або документації на товар; відсутність та/або неналежне, неповне оформлення документів, передбачених п.3.3 договору; інші порушення умов договору, покупець складає відповідний акт про недостачу (недоліки/невідповідність тощо) товару.
У відповідності до п.3.10 договору, покупець повідомляє постачальника про виявлені в процесі приймання товару порушення умов Договору протягом 2 робочих днів з дня складення відповідного акта про нестачу (недоліки/невідповідність тощо) товару, при складенні акту присутність представника Постачальника, та підпис, обов'язкова. В іншому разі даний акт являється не дійсним і не має жодного юридичного права, лише інформаційне.
Пунктом 7.1 договору сторони погодили, що у разі порушення покупцем встановленого п.2.3 договору строку оплати вартості товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2019р., а в частині виконання гарантійних зобов'язань - до закінчення гарантійного строку, визначеного у п.5.1 договору (п.9.1 договору).
Договір поставки від 10.10.2019р. №13А330-7160-19 підписаний сторонами та скріплений відбитками їх печаток.
Також, з матеріалів справи вбачається, що 24.10.2019р. до договору поставки №13А330-7160-19 від 10.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕРША ЧЕРНІГІВСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" (постачальник) та Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" (покупець) підписано додаткову угоду №1 згідно якої, п.2.3 викладено в наступній редакції "Покупець здійснює оплату за кожну партію одержаного товару згідно наданого постачальником рахунка - фактури у безготівковій формі протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дня одержання відповідної партії товару покупцем".
Всі інші умови укладеного договору залишаються без змін, сторони підтверджують по них свої зобов'язання.
Дана додаткова угода набирає чинності з дати її підписання та діє до закінчення терміну дії даного договору.
Додаткова угода №1 до договору поставки від 10.10.2019р. №13А330-7160-19 підписаний сторонами та скріплений відбитками їх печаток.
В подальшому, на виконання договору поставки від 10.10.2019р. №13А330-7160-19 Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЕРША ЧЕРНІГІВСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" поставило Акціонерному товариству "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" товар на загальну суму 28763,40грн., що підтверджується засвідченими копіями видаткових накладних: №1330 від 11.10.2019р. на суму 3 912,96грн., №1341 від 17.10.2019р. на суму 5119,56грн., №1362 від 22.10.2019р. на суму 12768,12грн. та №1378 від 29.10.2019р. на суму 6 962,76грн. (а.с.31, 34, 37, 40).
Також, товар був отриманий представником АТ "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" за довіреностями на отримання матеріальних цінностей №00000562 від 11.10.2019р., №00000573 від 21.10.2019р., №00000585 від 29.10.2019р. що підтверджується засвідченими копіями яких долучені до матеріалів справи (а.с.33, 39).
АТ "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" отримано товар за вищевказаними накладними без зауважень щодо кількості чи якості останнього, а також без зауважень щодо змісту та комплектності товаросупровідних документів, які згідно з п.3.4 договору передаються разом з товаром.
Однак, АТ "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" розрахувалося за отриманий товар лише частково в сумі 16 681,08грн. згідно платіжних доручень №10167 від 25.11.2019р. та №10166 від 25.11.2019р., засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи (а.с.43, 44).
Таким чином, внаслідок неналежного виконання зобов'язань щодо оплати за отриманий товар за АТ "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" утворилась заборгованість перед ТОВ "ПЕРША ЧЕРНІГІВСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" за договором у сумі 12 082,32грн..
13.12.2019р. ТОВ "ПЕРША ЧЕРНІГІВСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" на адресу АТ "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" було направлено претензію №46 (а.с.26-29) з вимогою в 10-денний термін погасити існуючу заборгованість, яку АТ "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" отримало (а.с.30), однак її залишено без відповіді та задоволення.
За вказаних обставин, Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРША ЧЕРНІГІВСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" про стягнення заборгованості в сумі 13 447,81грн..
Обґрунтовуючи позовну заяву, ТОВ "ПЕРША ЧЕРНІГІВСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" посилається на неналежне виконання АТ "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" умов договору поставки №13А330-7160-19 від 10.10.2019р., у зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 12 082,32грн. боргу за договором, 1 237,55грн. пені та 127,94грн. - 3% річних.
Також, просив стягнути на свою користь з відповідача сплачений судовий збір, а також витрати на правову допомогу адвоката в сумі 15 000,00грн..
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 21.02.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №918/129/20 та справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику сторін (без проведення судового засідання).
10.03.2020р. до Господарського суду Рівненської області від відповідача надійшов відзив у якому останній просив суд відмовити у задоволенні позову повністю, оскільки вважає, що позивачем не направлялись накладні та рахунки-фактури для оплати, як це передбачено умовами укладеного договору (п.2.2), відтак на переконання відповідача у нього не виникав обов'язок з оплати за отриманий товар. Також відповідач заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки: їх розмір є неспівмірним з ціною позову, до позовної заяви не надано доказів які саме послуги були надані адвокатом, позовна заява не підписувалась адвокатом та відсутні підтвердження що вона складена адвокатом. На підставі викладеного просив зменшити розмір витрат на правничу допомогу на 95%.
06.03.2020р. від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач зазначив, що виходячи з умов пунктів 3.4, 2.4, 3.7, 3.10 договору, прийнявши товар без застережень щодо якості, кількості та комплектності як товару так і претензій щодо змісту та комплектності товаросупровідних документів, відповідач отримав з іншими товарно-супровідними документами також і рахунки фактури.
Крім того, позивач зазначив, що відповідачем не доведено неспівмірність витрат на послуги адвоката, не надано доказів та обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, обмежившись лише висловлюванням власної думки щодо розміру таких витрат. Просив позов задоволити, судові витрати покласти повністю на відповідача.
Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Рівненської області від 31.03.2020р. у справі №918/129/20 позов задоволено частково.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, однак вважає що рішення Господарського суду Рівненської області від 31.03.2020р. у справі №918/129/20 підлягає зміні, з огляду на таке.
В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).
Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.
За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.
Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
У статтях 3 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, наведені в ст.179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
За змістом ч. 1 ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, а тому обов'язок покупця сплатити продавцеві повну ціну переданого товару складає зміст основних його зобов'язань відповідно до ст.692 ЦК України.
За змістом ст.655 ЦК України, передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Згідно зі ст.ст.193, 202 ГК України, ст.ст.525, 526, 599 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Положеннями ст.610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст.612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.10.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕРША ЧЕРНІГІВСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" (постачальник) та Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" (покупець) укладено договір поставки №13А330-7160-19 (далі - договір), згідно п.1.1 якого, постачальник зобов'язався передати у встановлений строк товар у власність покупця для його використання у господарській діяльності, а покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти товар і сплатити за нього визначену у відповідності до умов договору суму коштів.
На виконання договору поставки від 10.10.2019р. №13А330-7160-19 Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЕРША ЧЕРНІГІВСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" поставило Акціонерному товариству "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" товар на загальну суму 28763,40грн., що підтверджується засвідченими копіями видаткових накладних: №1330 від 11.10.2019р. на суму 3 912,96грн., №1341 від 17.10.2019р. на суму 5119,56грн., №1362 від 22.10.2019р. на суму 12768,12грн. та №1378 від 29.10.2019р. на суму 6 962,76грн..
Матеріали справи свідчать, що товар був отриманий представником АТ "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" за довіреностями на отримання матеріальних цінностей №00000562 від 11.10.2019р., №00000573 від 21.10.2019р., №00000585 від 29.10.2019р. що підтверджується засвідченими копіями яких долучені до матеріалів справи.
АТ "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" отримано товар за вищевказаними накладними без зауважень щодо кількості чи якості останнього, а також без зауважень щодо змісту та комплектності товаросупровідних документів, які згідно з п.3.4 договору передаються разом з товаром.
Однак, відповідач розрахувалося за отриманий товар лише частково в сумі 16 681,08грн. згідно платіжних доручень №10167 від 25.11.2019р. на суму 3912,96грн. та №10166 від 25.11.2019р. на суму 12768,12грн., засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи.
13.12.2019р. позивачем на адресу відповідача було направлено претензію №46 з вимогою в 10-денний термін погасити існуючу заборгованість, яку відповідач отримав, однак залишив без відповіді та задоволення.
Позивачем до матеріалів справи також надано засвідчену копію акту звірки взаєморозрахунків між сторонами, підписанням якого відповідач фактично визнав наявну заборгованість в сумі 12 082,32грн. за договором (а.с.25).
Зокрема, за висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №916/1727/17 від 04.12.2019р. акти звірки взаємних розрахунків, підписані уповноваженою особою відповідача (боржника) є доказами, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами (доданими до матеріалів позовної заяви копіями видаткових накладних, рахунків-фактур, довіреностей тощо, підтверджуючих здійснення кожної поставки позивачем Товару) свідчить про визнання боржником такого боргу часткової оплати такого товару тощо.
Враховуючи викладене, твердження відповідача про відсутність у нього обов'язку з оплати за отриманий товар спростовуються вищевикладеним, зокрема, умовами договору, відсутністю у матеріалах справи претензії (акту) щодо ненадання позивачем будь-яких товаросупроводжуючих документів, визначених договором, визнанням відповідачем боргу у сумі 12082,32грн. шляхом підписання акту звірки взаєморозрахунків та первинними документами (видатковими накладними в сукупності з довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей).
Таким чином, станом на час звернення позивача із даним позовом за відповідачем рахувався борг за отриманий товар у розмірі 12082,32грн..
Доказів оплати боргу у вказаному розмірі за договором відповідач суду не надав та матеріали справи не містять.
З огляду на викладене вище, позов в частині стягнення основного боргу за договором в сумі 12082,32грн. є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.
Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Грошовим є зобов'язання, за яким боржник зобов'язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Водночас, обов'язковою умовою для застосування відповідальності за неналежне виконання особою взятих на себе грошових зобов'язань є наявність прострочення боржником виконання такого зобов'язання.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
За приписами ст.ст.546, 548 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ч.ч.1, 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 2 ст. 232 ГК України).
За приписами ч.ч.1, 2 ст.551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст.3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 7.1 договору поставки від 10.10.2019р. №13А330-7160-19 сторони узгодили, що у разі порушення покупцем встановленого п.2.3 договору строку оплати вартості товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Пунктом 2.3 договору поставки від 10.10.2019р. №13А330-7160-19 в редакції додаткової угоду №1 від 24.10.2019р. сторони встановили, що покупець здійснює оплату за кожну партію одержаного товару згідно наданого постачальником рахунка - фактури у безготівковій формі протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дня одержання відповідної партії товару покупцем.
Враховуючи здійснену відповідачем часткову оплату та приймаючи до уваги строк, визначений п.2.3 договору, за порушення строків оплати, позивач нарахував відповідачу 1237,55грн. пені (розрахунок на а.с.45).
Перевіривши здійснений позивачем та місцевим господарським судом розрахунки пені та 3% річних за відповідні періоди, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з їх розрахунками, оскільки встановлено, що останні є не в повній мірі вірними.
Зокрема, позивачем при нарахуванні пені та 3% річних допущено помилки при визначенні кінцевої дати їх нарахування, а саме нараховано пеню та 3% річних в день здійсненої часткової чи повної оплати суми боргу, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а також позивачем та судом першої інстанцій не враховано п.2.3 договору поставки від 10.10.2019р. №13А330-7160-19 в редакції додаткової угоду №1 від 24.10.2019р..
Судом також враховується при розрахунках пені та 3% річних, що відповідач розрахувалося за отриманий товар лише частково в сумі 16 681,08грн. згідно платіжних доручень №10167 від 25.11.2019р. на суму 3912,96грн. та №10166 від 25.11.2019р. на суму 12768,12грн..
Відтак, судом апеляційної інстанції проведено власний розрахунок нарахованої пені та 3% річних (в межах визначених п.п.2.3, 7.1 договору) , а саме:
- на суму боргу 3 912,96грн. за період з 30.10.2019р. по 24.11.2019р. сума пені склала 00,0грн., 3% річних - 00,00грн (відсутнє прострочення платежу) (видаткова накладна №1330 від 11.10.2019р.);
- на суму боргу 5119,56грн. за період з 01.11.2019р. по 24.11.2019р. сума пені склала 00,00грн., 3% річних - 00,00грн (відсутнє прострочення платежу) (видаткова накладна №1341 від 17.10.2019р.);
- на суму боргу 5119,56грн. за період з 03.12.2019р. по 14.02.2020р. сума пені склала 274,90грн., 3% річних - 31,09грн. (видаткова накладна №1362 від 22.10.2019р.);
- на суму боргу 6962,76грн. за період з 10.12.2019р. по 14.02.2020р. сума пені склала 332,47грн., 3% річних - 38,27грн. (видаткова накладна №1378 від 29.10.2019р.).
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що задоволенню підлягає вимога позивача до відповідача про стягнення 607,37грн. пені та 69,36грн. 3% річних, нарахованих за вказані вище відповідні періоди, а в частині стягнення 630,18грн. пені та 58,58грн. 3% річних слід йому відмовити.
Згідно ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У відповідності до ч.ч.1, 3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Матеріали справи свідчать, що позивач повідомляв про орієнтовний розмір можливих понесених судових витрат, у тому числі на правничу допомогу.
Частинами 1-4 статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника За приписами ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як встановлено судом та свідчать матеріали справи, що 12.02.2020р. між позивачем та Адвокатським об'єднанням "Міжнародний правовий захист" в особі старшого партнера адвоката Костирка Євгенія Святославовича (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЧН № НОМЕР_1 від 25.01.2019р., ордер серія ЧН №074639) був укладений договір про надання юридичних послуг (а.с.46-48).
Матеріали позовної заяви свідчать, що позивач просить стягнути з відповідача 15000,00грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд позовної заяви в суді першої інстанції.
Зокрема, на обґрунтування заявленого розміру витрат на правову допомогу, представником позивача подано: оригінал договору б/н про надання юридичних послу від 12.02.2020р., акт приймання-передачі наданих послуг від 12.02.2020р., оригінал ордеру серія ЧН №074639 від 12.02.2020р., копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ЧН №000616 від 25.01.2019р. та оригінал платіжного доручення №311 від 12.02.2020р., що підтверджує сплату витрат в сумі 15 000,00грн. за договором б/н про надання юридичних послу від 12.02.2020р..
У відповідності до ч.ч.5, 6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Подібна правова позиція викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц.
Однак, відповідач заперечив проти стягнення вказаної суми, посилаючись на неспівмірність понесених витрат з складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг). Також позивач заперечує, що адвокатом належним чином доведено обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Водночас, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про часткове покладення на відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу, з огляду на наступне.
Пунктом 1.2 договору б/н про надання юридичних послу від 12.02.2020р. визначено юридичні послуги, що надаються в межах цього договору, а саме:
- підготовка позовної заяви ТОВ "ПЕРША ЧЕРНІГІВСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" до АТ "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" про стягнення заборгованості за договором поставки №13А330-7160-19 від 10.10.2019р., а також за потреби інших процесуальних документів по справі від імені замовника (позивача) (заяв, клопотань, тощо) протягом розгляду справи судом першої інстанції;
- представництво інтересів ТОВ "ПЕРША ЧЕРНІГІВСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" у справі за позовом про стягнення заборгованості за договором поставки №13А330-7160-19 від 10.10.2019р. в Господарському суді Рівненської області (суді першої інстанції).
Відповідно до п.2.1 договору б/н про надання юридичних послу від 12.02.2020р., за послуги, передбачені цим договором, замовником (позивачем) здійснюється попередня оплата у загальному розмірі 15 000,00грн у строк до 14.02.2020р. з наступного розрахунку:
- 7000,00грн. підготовка позовної заяви ТОВ "ПЕРША ЧЕРНІГІВСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" до АТ "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" про стягнення заборгованості за договором поставки №13А330-7160-19 від 10.10.2019р., а також за потреби інших процесуальних документів по справі від імені замовника (позивача) (заяв, клопотань, тощо) протягом розгляду справи судом першої інстанції;
- 8000,00грн. представництво інтересів ТОВ "ПЕРША ЧЕРНІГІВСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" у справі за позовом про стягнення заборгованості за договором поставки №13А330-7160-19 від 10.10.2019р. у суді першої інстанції.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 21.02.2020р. позовну заяву ТОВ "ПЕРША ЧЕРНІГІВСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" до АТ "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" про стягнення заборгованості за договором поставки №13А330-7160-19 від 10.10.2019р. прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №918/129/20. Ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Крім того, судом враховано, що судові засідання у справі не проводились, відтак, безпосереднє представництво інтересів позивача у Господарському суді Рівненської області адвокатом не здійснювалось.
Також, суд погоджується частково з позицією відповідача про недостатнє обґрунтування позивачем витрат понесених на представництво його інтересів в суді, передбачених абзацом 2 п.1.2 договору б/н про надання юридичних послуг від 12.02.2020р., та відсутність опису проведених робіт з цього приводу.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що заявлені позивачем судові витрати є обґрунтованими частково в розмірі 7000,00грн., а саме за підготовку позовної заяви ТОВ "ПЕРША ЧЕРНІГІВСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" до АТ "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" про стягнення заборгованості за договором поставки №13А330-7160-19 від 10.10.2019р., а також інших процесуальних документів по справі від імені замовника (позивача) (заяв, клопотань, тощо) протягом розгляду справи судом першої інстанції.
Таким чином, враховуючи клопотання відповідача про зменшення суми витрати на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами у даній справі на підставі п.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України до 7000,00грн..
Крім того, судом враховано, що за ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 6641,48грн. (7000,00грн. х 12759,05грн./13 447,81грн.) витрат на професійну правничу допомогу адвоката, пропорційно до задоволених позовних вимог, з урахуванням зменшення судом розміру таких витрат.
Також, як свідчать матеріали справи, що позивач разом із поданим письмовим відзивом на апеляційну скаргу просить судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги та витрати на професійну правничу допомогу покласти на відповідача.
Зокрема, на підтвердження понесених витрат позивачем судом апеляційної інстанції встановлено, що 07.05.2020р. між позивачем та АО "Міжнародний правовий захист" укладений договір №б/н про надання юридичних послуг, предметом якого є підготовка відзиву на апеляційну скаргу, подану Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" до Північно-західного апеляційного господарського суду на рішення Господарського суду Рівненської області від 31.03.2020р. у справі №918/129/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРША ЧЕРНІГІВСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" про стягнення заборгованості в сумі 13 447,81грн.; підготовка, за потреби, інших заяв, клопотань тощо по справі №918/129/20 від імені замовника.
Вартість послуг згідно вказаного договору становить 15000,00грн. та яка оплачена позивачем у повному обсязі 08.05.2020р., що свідчить додане до матеріалів відзиву платіжне доручення №1234 від 08.05.2020р. на суму 15000,00грн..
Також, до матеріалів відзиву позивачем додано протокол погодження договірної ціни від 07.05.2020р. на суму 15000,00грн. (додаток №1 до договору від 07.05.2020р. про надання юридичних послуг), акт про прийняття-передачі наданих послуг б/н від 08.05.2020р. на загальну суму 15000,00грн..
Позивач вважає, що дані витрати мають бути покладені на відповідача, згідно зі ст.129 Господарського процесуального кодексу України.
Зокрема, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем до суду було подано письмовий відзив на апеляційну скаргу, а також пояснення щодо доповнень до апеляційної скарги відповідача.
Водночас, як свідчать матеріали справи та встановлено судом, клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, як і заперечень проти клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката від відповідача до суду апеляційної інстанції не надходило.
Дослідивши клопотання позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції, врахувавши відсутність заперечень відповідача щодо такого розподілу цих витрат, надані позивачем докази, ступінь складності справи, підтверджену документально вартість робіт та детальний опис виконаних робіт, сплату заявником такої суми витрат виконавцю (АО "Міжнародний правовий захист"), колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню, у зв'язку з чим клопотання про відшкодування таких витрат належить задовольнити частково.
Відтак, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 14231,74грн. (15000,00грн. х 12759,05грн./13447,81грн.) витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції, пропорційно до задоволених позовних вимог.
За вказаних обставин, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 4 ст. 277 ГПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів Північно - західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" слід задовольнити частково, в свою чергу, керуючись п.1 ч.1, ч.4 ст.277 Господарського процесуального кодексу України, рішення Господарського суду Рівненської області від 31.03.2020р. у справі №918/129/20 слід змінити в частині стягнення пені, 3% річних та в частині розподілення судових витрат, а в решті рішення слід залишити без змін.
Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст.129, 247-252, 269, 270, 273, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз", м.Рівне задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 31.03.2020р. у справі №918/129/20 змінити в частині стягнення пені, 3% річних та в частині розподіленню судових витрат. В решті рішення залишити без змін.
Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:
"1. Позов ТОВ "ПЕРША ЧЕРНІГІВСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" до АТ "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" про стягнення заборгованості в сумі 13447,81грн. задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" (33027, Рівненська обл., місто Рівне, вул.Івана Вишенського, будинок 4, код ЄДРПОУ 03366701) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРША ЧЕРНІГІВСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" (14033, Чернігівська обл., місто Чернігів, вул. Льотна, будинок 25-Б, код ЄДРПОУ 36278908) 12 082 (дванадцять тисяч вісімдесят дві) грн. 32коп. основного боргу, 607 (шістсот сім) грн. 37коп. пені, 69 (шістдесят дев'ять) грн. 36коп. 3% річних, 1994 (одна тисяча дев'ятсот дев'яносто чотири) грн. 34коп. судового збору та 6641 (шість тисяч шістсот сорок один) грн. 48коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
2. В задоволенні позову в частині стягнення 630,18грн. пені та 58,58грн. 3% річних відмовити.".
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРША ЧЕРНІГІВСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" (14033, Чернігівська обл., місто Чернігів, вул. Льотна, будинок 25-Б, код ЄДРПОУ 36278908) на користь Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" (33027, Рівненська обл., місто Рівне, вул.Івана Вишенського, будинок 4, код ЄДРПОУ 03366701) 161 (сто шістдесят один) грн. 49коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Стягнути з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" (33027, Рівненська обл., місто Рівне, вул.Івана Вишенського, будинок 4, код ЄДРПОУ 03366701) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРША ЧЕРНІГІВСЬКА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" 14231 (чотирнадцять тисяч двісті тридцять один) грн. 74коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції.
5. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду Рівненської області.
6. Справу №918/129/20 повернути до Господарського суду Рівненської області.
7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Повний текст постанови складений "05" червня 2020 р.
Головуючий суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Демидюк О.О.
Суддя Юрчук М.І.