вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" травня 2020 р. Справа№ 910/9760/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шаптали Є.Ю.
суддів: Куксова В.В.
Яковлєва М.Л.
при секретарі Токарева А.Г.
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 26.05.2020.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України"
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 (повний текст складено 16.12.2019) у справі № 910/9760/19 (суддя Привалов А. І.)
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Державного підприємства "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України"
про стягнення 731 350, 16 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 позов задоволено частково. Закрито провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 414 732,15 грн. Стягнуто з Державного підприємства "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" основну заборгованість у розмірі 104 031 грн. 90 коп., пеню у розмірі 55 885 грн. 16 коп., 3% річних у розмірі 32 851 грн. 48 коп., інфляційні витрати у розмірі 111 854 грн. 54 коп. та судовий збір у розмірі 10 790 грн. 33 коп.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Державне підприємство "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі № 910/9760/19 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушено або неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена.
13.01.2020 року матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є.Ю., суддів: Куксова В.В., Яковлєва М.Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 року апеляційну скаргу Державного підприємства "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі № 910/9760/19 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.
Через канцелярію Північного апеляційного господарського суду 30.01.2020 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі № 910/9760/19 та призначено до розгляду на 03.03.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2020 відкладено розгляд справи на 25.03.2020.
10.03.2020 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів сплати основного боргу у розмірі 104 031,90 грн., а саме платіжного доручення № 479 від 24.02.2020 на вказану суму.
18.03.2020 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з запровадженням карантину.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 повідомлено учасників справи №910/9760/19, що розгляд апеляційної скарги Державного підприємства "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 не відбудеться 25.03.2020, враховуючи постанову Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", та зазначено, що учасники справи будуть додатково повідомлено про час та дату судового засідання.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 призначено до розгляду апеляційну скаргу Державного підприємства «Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі № 910/9760/19 на 26.05.2020.
В судовому засіданні 26.05.2020 представник позивача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі № 910/9760/19 залишити без змін.
В судове засідання 26.05.2020 відповідач своїх представників не направив, про причини неявки суд не повідомив, про день, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.
При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, дотримання якого є процесуальною гарантією дотримання прав сторін спору.
Дослідивши матеріали справи, з метою дотримання розумних процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача.
Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що 27.10.2016р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (після зміни організаційно-правової форми - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") (постачальник) та Державним підприємством "Групова котельня УМТ та ГЗ ГУ МВС України в Київській області" (споживач) укладено Договір №1822/1617-БО-41 постачання природного газу, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.2 Договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
Згідно з п. 2.1 Договору, постачальник передає споживачу з 01.10.2016р. по 31.03.2017р. (включно) природний газ обсягом до 210,0 тис. куб. метрів, в тому числі за місяцями: жовтень - 21,0 тис. куб. м, листопад - 35,0 тис. куб. м., грудень 44,0 тис. куб. м. (IV кв. 2016р. - 100,0), січень - 43,0 тис. куб. м., лютий - 40,0 тис. куб. м., березень - 27,0 тис. куб. м. (І кв. 2017 - 110,0).
Як визначено п. 3.1 Договору, що постачальник передає споживачу у загальному потоці імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") - у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та/або в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему.
Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
У відповідності до п. 3.4 Договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
Згідно з приписами п. 3.5 Договору споживач зобов'язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, постачальнику, зокрема, підписані та скріплені печаткою споживача два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.
Пунктом 4.1, Договору встановлено, що кількість природного газу, яка передається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку природного газу споживача відповідно до вимог, установлених Кодексом газорозподільних систем, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2494.
Пунктом 5.1 Договору встановлено, що ціна на природний газ визначається відповідно до п. 5.2 цього договору. В подальшому ціна на газ визначається шляхом підписання сторонами відповідних додаткових угод до договору на підставі ціни, що розміщується на офіційному веб-сайті постачальника. У разі зміни ціни постачальником, така ціна є обов'язковою для сторін даного договору. Споживач підписанням цього договору підтверджує, що погоджується з даним порядком визначення та зміни ціни.
Пунктиром 5.2 Договору встановлено, що ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим договором з 01 жовтня 2016 року становить 5 916,00 грн., крім того податок на додану вартість (20%) - 1 183,20 грн. До сплати за 1000 куб. метрів природного газу з ПДВ - 7 099,20 грн.
У відповідності до умов п. 6.1 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Як визначено п. 10.3 Договору, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.
Згідно з п. 12.1 Договору, останній набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписами і печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016р. до 31 березня 2017р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Сторони, додатковою угодою №1 від 28.10.2016р. погодили, що ціна за 1000 куб.м. газу за цим договором з 01 листопада 2016 року становить 6 819,00 грн., крім того податок на додану вартість (20%) - 1 363,80 грн. До сплати за 1000 куб. метрів природного газу з ПДВ - 8 182,80 грн.
В подальшому, у Додатковій угоді №2 від 22.11.2016р. сторони погодили, що ціна за 1000 куб.м. газу за цим договором з 01 грудня 2016 року становить 7 148,00 грн., крім того податок на додану вартість (20%) - 1 429,60 грн. До сплати за 1000 куб. метрів природного газу з ПДВ - 8 577,60 грн.
Відповідно до додаткової угоди №3 від 30.12.2016р., сторони погодили, що ціна за 1000 куб.м. природного газу за цим договором з 23 грудня 2016 року становить 4 942,00 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. До сплати за 1000 куб. метрів природного газу з ПДВ - 5 930,40 грн.
На виконання умов Договору 30.11.2016р. сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі природного газу, за яким позивач передав, а відповідач прийняв імпортований природній газ за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями у листопаді 2016р. в обсязі 33,157 тис. куб. м. за ціною 6 819,00 грн. вартістю 271 317,10 грн., в тому числі ПДВ 20% - 45 219,52 грн.
Між позивачем та відповідачем 31.12.2016р. було підписано акт приймання-передачі природного газу, за яким був переданий імпортований природній газ за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00 у грудні 2016р., а саме: з 1 по 22 грудня 2016р. в обсязі 35,820 тис. куб. м. за ціною 7 148,00 грн. вартістю 307 249,63 грн., в тому числі ПДВ 20% - 51 208,27 грн. та з 23 по 31 грудня 2016р. в обсязі 12,572 тис. куб. м. за ціною 4 942,00 грн. вартістю 74 556,98 грн., в тому числі ПДВ 20% - 12 426,16 грн.
Між позивачем та відповідачем 31.01.2017р. було підписано акт приймання-передачі природного газу, за яким був переданий імпортований природній газ за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00 у січні 2017р. в обсязі 48,924 тис. куб. м. за ціною 4 942,00 грн. вартістю 290 138,89 грн., в тому числі ПДВ 20% - 48 356,48 грн.
Між позивачем та відповідачем 28.02.2017р. було підписано акт приймання-передачі природного газу, за яким був переданий імпортований природній газ за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00 у лютому 2017р. в обсязі 55,423 тис. куб. м. за ціною 4 942,00 грн. вартістю 328 680,56 грн., в тому числі ПДВ 20% - 54 780,09 грн.
Між позивачем та відповідачем 31.03.2017р. було підписано акт приймання-передачі природного газу, за яким був переданий імпортований природній газ за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00 у березні 2017р. в обсязі 32,698 тис. куб. м. за ціною 4 942,00 грн. вартістю 193 912,22 грн., в тому числі ПДВ 20% - 32 318,70 грн.
Таким чином, на виконання взятих на себе зобов'язань за Договором, позивач у період з листопада 2016р. по березень 2017р. передав, а відповідач прийняв природний газ на зальну суму 1 465 855,38 грн.
Місцевим господарським судом вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, а саме довідки по операціям за Договором №1822/1617-БО-41 та сальдо ДП "Групова котельня МВС України" за період з 01.10.2016р. по 30.04.2019р. вбачається, що у період з 20.12.2016р. по 16.05.2018р. відповідачем було здійснено часткову оплату вартості поставленого позивачем природного газу у розмірі 947 091,34 грн.
Решта частина заборгованості за Договором №1822/1617-БО-41 від 27.10.2016р. у розмірі 518 764,05 грн. була залишена відповідачем без оплати, що стало наслідком звернення позивача з позовом до суду про стягнення вищевказаної суми боргу, пені у розмірі 55 885,16 грн., 3% річних у розмірі 32 851,48 грн. та інфляційних втрат у розмірі 123 849,47 грн.
Враховуючи вищевикладеним, місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, враховуючи наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як передбачено ч. 1, 6 ст. 265 Господарського кодексу України, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексу України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
В силу положень ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як встановлено нормами ч. 1 статті 656 Цивільного кодексу України, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Відповідно до ч. 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, що в період з листопада 2016р. по березень 2017р. позивачем на виконання умов Договору №1822/1617-БО-41 від 27.10.2016р. було передано у власність відповідача природний газ на загальну суму 1 465 855,38 грн., про що свідчать акти приймання-передачі природного газу від 30.11.2016р. на суму 271 317,10 грн., від 31.12.2016р. на суму 381 806,61 грн., від 31.01.2017р. на суму 290 138,89 грн., від 28.02.2017р. на суму 328 680,56 грн. та від 31.03.2017р. на суму 193 912,22 грн.
Акти приймання-передачі природного газу укладені на підтвердження прийняття відповідачем переданого позивачем природного газу, підписані уповноваженими представниками сторін Договору без застережень та скріплені печатками підприємств, у зв'язку з чим місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку про виконання позивачем умов укладеного Договору в частині передачі на користь відповідача природного газу.
Згідно з ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Як встановлено ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У відповідності до умов п. 6.1 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Таким чином, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту п. 6.1 Договору строк виконання відповідачем грошового зобов'язання по оплаті переданого позивачем за Договором природного газу настав.
Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем на виконання своїх зобов'язань за Договором було здійснено лише часткову оплату вартості переданого позивачем природного газу, зокрема, в період з 20.12.2016р. по 16.05.2018р. на загальну суму 947 091,34 грн.
Разом з тим, з наявної в матеріалах справи довідки по операціям за Договором №1822/1617-БО-41 та сальдо ДП "Групова котельня МВС України" за період з 01.01.2017р. по 31.10.2019р. вбачається, що 07.10.2019р. відповідачем додатково було сплачено частину заборгованості у загальному розмірі 414 732,15 грн.
Як визначено п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині сплачених відповідачем грошових коштів в сумі 414 732,15 грн., та задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача іншої частини суми основного боргу у розмірі 104 031,90 грн. (518 764,05 грн. - 414 732,15 грн.), який підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростований.
Разом з тим, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 55 885,16 грн., 3% річних у розмірі 32 851,48 грн. та інфляційні втрати у розмірі 123 849,47 грн.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Як встановлено п. 3 ч. 1 ст. статті 611 Цивільного кодексу України, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Як передбачено ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Як передбачено ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за поставлений природний газ передбачений у п. 8.2 Договору, відповідно до якого у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Суд апеляційної інстанції, здійснивши власний перерахунок пені, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що її розмір становить суму більшу, ніж заявлено позивачем, а оскільки суду не надано право виходити за межі позовних вимог, то до стягнення підлягає сума пені у розмірі, заявленому позивачем, а саме 55 885,16 грн.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, місцевий господарський суд виходив з наступного.
Як встановлено в п. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013р. № 7-рп/2013).
При цьому, правовий зміст ст. 233 ГК України свідчить про те, що вона не є імперативною, а застосовується на розсуд суду за наявності визначених у ній умов та на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто є правом суду.
Згідно з п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", а також висновків, що містяться у постановах Верховного Суду від 05.04.2018р. у справі №905/1180/17, від 12.09.2018р. у справі №912/3594/17, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
У відповідності до ст.ст. 73, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач у даному випадку не довів наявності виняткових обставин, що можуть бути підставою для зменшення розміру пені, як і не навів поважних причин порушення зобов'язання, яке стало підставою для застосування заходів відповідальності позивачем. При цьому, наявні в матеріалах справи докази, зокрема, копії звітів про фінансові результати за 2017-2018роки, не свідчать про виключність зазначених обставин та про вжиття будь-яких заходів відповідачем для недопущення порушення зі свого боку господарського зобов'язання з оплати газу.
Також суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про те, що сума пені за несвоєчасну оплату поставленого газу на умовах Договору №1822/1617-БО-41 від 27.10.2016р. не є значною чи надмірно великою, виходячи із загальної суми поставленого природного газу по Договору (1 465 855,38 грн.) та часу прострочення належних до сплати сум кредиторові.
Суд першої інстанції вірно врахував й інтереси позивача, який здійснює власну господарську діяльність та, уклавши договір на поставку газу, розраховував на своєчасне отримання оплати за поставлений відповідачу товар.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що відповідачем не доведено наявності зазначених у вказаній статті обставин, а тому, підстав для зменшення визначеної судом пені при встановленому та підтвердженому факті прострочення зобов'язання немає.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції зазначає.
Згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Відповідно до Листа Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Отже, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
Разом з тим, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
При цьому, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №910/21564/16 від 10.07.2019р.
Як вбачається з наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат, що позивачем не враховано рекомендації Верховного суду України викладені в листі №62-97р від 03.04.1997р. "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", зокрема при здійсненні розрахунку інфляційних втрат за зобов'язаннями лютого 2017року, оскільки як вбачається з довідки по операціям за Договором №1822/1617-БО-41 відповідачем оплата вартості поставленого природного газу у розмірі 3 828,73 грн. була здійснена 16.05.2018р., а тому інфляційні за травень 2018р. нараховано безпідставно.
Враховуючи викладене та здійснивши власний розрахунок, який збігається з розрахунком суду першої інстанції, апеляційним господарським судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 111 854,54 грн. В іншій частині - 11 994,93 грн., інфляційні втрати нараховано безпідставно (арифметично невірний розрахунок та невірне визначення періоду нарахування інфляційних втрат), а тому в задоволенні позову в цій частині відмовлено вірно.
Також, місцевим господарським судом вірно встановлено, що розрахунок 3% річних здійснений позивачем становить суму більшу, ніж заявлено, а оскільки суду не надано право виходити за межі позовних вимог, то до стягнення підлягає сума 3% річних у розмірі, заявленому позивачем, а саме 32 851,48 грн.
Беручи до уваги вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо поданого скаржником на стадії апеляційного провадження, платіжного доручення № 479 від 24.02.2020 на суму 104 031,90 грн., згідно якого відповідачем було сплачено борг по договору №1822/1617-БО-41 від 27.10.2016, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Суд апеляційної інстанції, керуючись правами, наданими ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, з метою дотримання загальних принципів судочинства, закріплених у статті 2 Господарського процесуального кодексу України та ст. 124, 129 Конституції України, вирішив прийняти до розгляду на стадії апеляційного провадження новий доказ - платіжне доручення № 479 від 24.02.2020 на суму 104 031.90 грн., оскільки він має значення для встановлення стану розрахунків між учасниками спору.
Проте, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що неподання такого доказу до суду першої інстанції до моменту ухвалення відповідного рішення, а відтак, і зміна стану розрахунку між сторонами, не може бути згідно з ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування правильного рішення суду першої інстанції.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що наявність сплати згідно платіжного доручення № 479 від 24.02.2020 частини боргу у сумі 104 031.90 грн. має враховуватись під час виконання рішення суду згідно з вимогами Закону України "Про виконавче провадження", а також не позбавляє відповідача можливості реалізувати свої права, обумовлені ст. ст. 327, ст. 328 Господарського процесуального кодексу України або в межах судового провадження, або в межах виконавчого провадження, як сторони виконавчого провадження.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі № 910/9760/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Разом з тим, доводи Державного підприємства "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Державного підприємства "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі № 910/9760/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України" - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі № 910/9760/19 - залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/9760/19 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Повний текст постанови складено 04.06.2020.
Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала
Судді В.В. Куксов
М.Л. Яковлєв